|
МІСЦЕ ПСИХОЛОГІЇ В СИСТЕМІ НАУК Питання про місце психології в системі наук завжди було і залишається предметом гострих дискусій. Від відповіді на нього залежать можливості використання психологічних даних в інших науках, розуміння того, наскільки правомірно використовувати їх здобутки в психології. Місце, яке відводилося психології в системі наук у різні історичні періоди, свідчило і про рівень розвитку психологічних знань, і про загальнофілософську спрямованість самої класифікаційної схеми. У цій схемі психологія завжди була саме тим компонентом, який переконливо показував неспроможність усіх лінійних класифікаційних схем. Жодна наука не переходила з однієї рубрики в іншу стільки разів, як психологія. Так, французький філософ Дені Дідро (1713—1784) відносив психологію разом із логікою до філософії, яку протиставляв фізиці і математиці. Такої думки дотримувався не менш славетний француз Анрі Ампер (1775-1836), їх співвітчизники Клод-Анрі Сен-Сімон (1760—1825) і Антуан Курно (1801—1877) вважали психологію біологічною наукою.
У найвідомішій класифікації XIX ст. французького філософа, соціолога Огюста Конта (1798—1857) психології взагалі не знайшлося місця. Замість неї було включено френологію та соціологію. Це викликало гостру критику інших науковців, і вже у наступній класифікації англійського філософа Джона-Стюарта Мілля (1806—1873) психологія знову з'явилася у складі філософії.
У середині XIX ст. психологія в класифікаціях зайняла місце між біологією і соціологією. Починаючи із системи англійського філософа Герберта Спенсера (1820— 1903), у лоні психології виокремлювали дві протилежні науки — психологію об'єктивну, яка продовжує біологічні науки і вивчає пристосування організму до середовища, і психологію самопізнання — психологію суб'єктивну, яка повинна займатися пізнанням внутрішнього світу людини. Інтроспекцію (“свідомість, яка заглядає в середину себе”) Г. Спенсер вважав єдино можливим методом вивчення психічного.
У 1850 р. німецький психолог і педагог Фрідріх-Едуард Бенеке (1798—1854) починає розглядати психологію як основу всіх наук про людину. Проти такого “психологізму” рішуче виступили американські психологи Вільям Джеме (1842—1910), Гуго Мюнстенберг (1863—1916) і німецький психолог Вільям Штерн (1871—1938). У цей час гостраполеміка про місце психології в системі наук розгорнулася в працях Генріха Ріккерта (1863—1936), Вільгельма Діль-тея (1833—1911), Едуарда Шпрангера (1882—1963). Почала все більше виявляти себе психологізація системи наук. Відмічаючи велику складність цієї науки, російський вчений XIX ст. Микола Павловський наголошував, що вивчення психології повинно бути підпорядкованим вивченню всіх інших наук. Дискутуючи з О. Контом, який замінив психологію біологією, він переконував, що між фізіологією і психологією існує “логічна залежність” — як між фізикою і математикою. Помістивши психологію між біологією і соціологією, Павловський стверджував, що соціологія повинна базуватися винятково на психології. Цю точку зору пізніше підтримав російський філософ Микола Грот (1852—1899).
Усі ці дискусії показали неможливість лінійної класифікації наук. Особливо яскраво це виявилося в концепції швейцарського психолога Жана Шаже (1896—1980), який намагався класифікувати науки на основі активності суб'єкта і генетичного критерію.
Радянський філософ Боніфатій Кедров (1903—1985) запропонував ідею нелінійної класифікації, яка є відображенням багатоплановості зв'язків між науками. Вона виступає як узагальнення раніше відомих класифікацій і включає їх як часткові випадки. Схема має форму трикутника, вершинами якого є природничі, соціальні та філософські науки. їх взаємовідносини розкриваються за допомогою кількох методологічних принципів. За такого підходу, вважав Б. Кедров, психологія повинна фігурувати всередині трикутника, ближче до філософських наук, адже мислення є предметом не тільки психології, а й діалектики та логіки.
Відведене психології місце є схематичним відображенням різноманітності та складності її зв'язків з іншими галузями знань. А численні міждисциплінарні зв'язки є свідченням не лише теоретичного, а й практичного її значення. Ж. Шаже вбачав у них майбутнє психології, адже за їх допомогою вона збагатиться досягненнями інших наук і, у свою чергу, сприятиме їх збагаченню.
Психологія тісно пов'язана з природничими науками, Що вивчають будову і діяльність матеріального субстрату психіки — головного мозку. Недаремно відомі вчені І. Сеченов, І. Павлов, П. Анохін, Олексій Ухтомський (1875— 1942) та ін. ставили перед собою завдання розкрити фізіологічні механізми людської психіки. Разом із тим у природничих науках виникають проблеми, які потребують психологічних досліджень. Так, проблема виникнення і розвитку психіки в процесі біологічної еволюції, яку німецький вчений Ернест Геккель (1834—1919) назвав “світовою загадкою”, для подальшого розвитку біологічних наук є не менш важливою, ніж проблема виникнення життя.
Вирішення багатьох проблем медичних наук також передбачає участь психологів. Борючись із захворюваннями і лікуючи хворих, лікарю завжди слід використовувати дані про психіку людей: ще Авіценна говорив, що передусім потрібно лікувати не тіло, а душу.
Дані психології постійно використовують представники технічних наук — при проектуванні машин і механізмів, розробленні систем управління, засобів комунікації, засобів відображення інформації тощо. Щоб збільшити надійність системи “людина-машина”, в якій людина часто є найменш надійною ланкою, що призводить до виходу з ладу техніки, аварій і катастроф, потрібно ще на рівні проекту враховувати можливості людської психіки.
Традиційним є зв'язок психології з педагогікою. Ще відомий педагог Костянтин Ушинський (1824—1870) зазначав, що коли педагогіка хоче виховувати людину у всіх відношеннях, то вона повинна пізнати її у всіх відношеннях. Якщо раніше завдання психології полягало в “психологічному обґрунтуванні” різних педагогічних принципів, норм тощо, то тепер психології відводиться авангардна роль. Вона повинна розкривати можливості дитини і шукати нові форми й методи ефективного навчання і виховання.
Постійну потребу використовувати здобутки психології мають суспільні науки. У дослідженні соціальних процесів завжди виникає необхідність врахувати психологічні фактори: механізми індивідуальної і групової поведінки людей, соціальні настановлення й орієнтири, настрої, почуття, психологічний клімат, механізми навіювання, наслідування, психологічного зараження тощо.
Інтенсивний розвиток різних наук і їх тісний зв'язок із психологією зумовлюють виникнення багатьох суміжних проблем. У процесі їх вивчення з'являються і набувають розвитку численні суміжні науки: медична психологія, юридична психологія, авіаційна психологія, соціальна психологія та ін. Саме в їх координатах найчастіше формулюються нові питання, здійснюється пошук нових шляхів і методів їх дослідження, одержуються нові результати, які стають підґрунтям нових концепцій і наукових теорій. Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
|
