Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Правознавство arrow Аграрне право України arrow § 3. Право власності сільськогосподарських кооперативів. Неподільний та пайовий фонд
07.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




§ 3. Право власності сільськогосподарських кооперативів. Неподільний та пайовий фонд

§ 3. Право власності сільськогосподарських кооперативів. Неподільний та пайовий фонд

   Згідно зі ст. 20 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» майно належить сільськогосподарському кооперативові на праві власності. Право власності сільськогосподарського кооперативу — це сукупність правових норм, покликаних регулювати відносини щодо володіння, користування й розпорядження власним майном на свій розсуд.
Відповідно до ст. 20 Закону України «Про власність» сільськогосподарський кооператив є суб'єктом права колективної власності. Існування цієї форми власності в Україні, яке закріплено в нормах Закону України «Про власність», викликало активну дискусію серед науковців. Не вдаючись до детального аналізу існуючих точок зору з цієї проблеми, можна дійти висновку, що треба вести мову про право власності сільськогосподарського кооперативу як про право власності юридичної особи, яке, у свою чергу, є різновидом права приватної власності.
   Як уже зазначалося, у ст. 20 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» встановлено, шо єдиним власником майна є сільськогосподарський кооператив. Що стосується прав засновників (членів) на це майно, то більшість дослідників стверджують, що між самим кооперативом і його засновниками (членами) виникають певні зобов'язальні відносини. Цю позицію найбільш послідовно обґрунтував В. І. Семчик, який вважає, що в засновників (членів) сільськогосподарського кооперативу виникає право на пай (майновий або земельний). Але це не право власності як один із видів речевих прав, а право вимоги як один із видів зобов'язального права. Право вимоги означає, що особа (фізична чи юридична), якій як частка у власності юридичної особи виражається паєм, має право отримати його в натурі або компенсацію за нього в разі виходу зі складу юридичної особи чи при її ліквідації. Пай не має речевих ознак. Він вимірюється лише у вартісному вираженні, а тому не може бути об'єктом права власності.
   Але, на нашу думку, зміст права на пай не вичерпується лише правом вимоги. Як і інші види зобов'язальних прав, зміст права на пай становить певний комплекс прав та обов'язків, що їх мають сільськогосподарський кооператив та його члени. Так, член сільськогосподарського кооперативу у зв'язку із внесенням майна має право брати участь в управлінні майновими об'єктами кооперативу, вимагати розподілу частини доходу кооперативу на паї, вимагати повернення паю (майна, яке припадає на пай) в разі виходу з кооперативу. На члена кооперативу покладено обов'язок, який ґрунтується на інституті членства щодо майнового внеску. Що стосується самого сільськогосподарського кооперативу, то він має аналогічні обов'язки стосовно члена кооперативу.
   Право на пай пов'язане з правом членства в сільськогосподарському кооперативі. Моментом виникнення права на пай є момент прийняття особи до сільськогосподарського кооперативу як його члена (тобто виникнення членства), а точніше, передачі майна (внеску) кооперативу. Доки існують членські відносини, існує й право на пай. Припиняється воно разом з припиненням членства (вибуттям члена зі складу кооперативу) — з моменту отримання особою свого майна. Право на пай припиняється також у разі ліквідації самого сільськогосподарського кооперативу.
   Розгляд суб'єктного складу майнових відносин у сільськогосподарському кооперативі дає можливість перейти до визначення кола об'єктів, які можуть належати на праві власності такому кооперативові. У статті 20 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» міститься перелік майна, що може належати йому на праві власності: будівлі, споруди, гроші, майнові внески його членів, виготовлена ним продукція, доходи, одержані від її реалізації та іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу, а також інше майно, придбане на підставах, не заборонених Законом. Як бачимо, цей перелік не є вичерпним, Але такий поділ майна не має класифікуючих ознак.
   У сучасних умовах все більшого значення набуває поділ майна на рухоме і нерухоме.
Розглядаючи більш детально окремі об'єкти права власності сільськогосподарського кооперативу, необхідно зауважити, що серед них можна виокремити такі групи:
   а) земля (земельні ділянки);
   б) інша нерухомість - будівлі, споруди, обладнання;
   в) виготовлена продукція, обігові кошти;
   г) доходи в грошовому виразі, отримані від статутної та іншої діяльності;
   ґ) інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом.
   В основу його покладено ступінь зв'язку того чи іншого майнового об'єкта з землею. До нерухомого майнового об'єкта належать земельні ділянки, ділянки надр, відокремлені водні об'єкти і все, що міцно пов'язано із землею, у тому числі ліси, багаторічні насадження, будови й споруди, які при відокремленні від землі фактично знецінюються. Речі, які не належать до нерухомості, включаючи гроші й цінні папери, вважаються рухомим майном. Характерною рисою нерухомого майна є зв'язок його правового режиму з правом на земельну ділянку, на якій споруджено майнові об'єкти. Правовий режим такого майна розглядається разом із земельною ділянкою.
   Серед об'єктів права власності сільськогосподарського кооперативу особливе місце належить землі (земельним ділянкам). Вона є особливим природним об'єктом (природним тілом), посідає домінуюче місце в складі єдиного природного комплексу. Сучасна теорія земельного права розглядає землю як особливий вид нерухомості.
   Одним із вихідних принципів створення й діяльності будь-якого кооперативу є заснування спеціальних майнових фондів — неподільного й пайового, кожний з яких має специфічний правовий режим.
   Із позицій економічних відносин майно сільськогосподарського кооперативу поділяється на основні фонди й обігові засоби, виробничі запаси й незавершене виробництво, сировину, матеріали у виробництві, готову продукцію, гроші; щодо спрямування коштів підприємства — на фонд накопичення і фонд споживання; з урахуванням цільового призначення фондів — на статутний фонд, резервний фонд, резерв сумнівних боргів тощо. Це не виключає можливості існування спеціальних натуральних фондів — фонду оплати праці, насіннєвих, фуражних та ін. Розмежування ж майна сільськогосподарського кооперативу на пайовий і неподільний фонди відбиває специфіку майнових відносин, що існують між самим кооперативом та його членами, і має самостійне юридичне значення.
   У статті 26 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» закріплено правило, згідно з яким формування в цих організаціях як пайового, так і неподільного фонду є обов'язковим. Неподільний фонд утворюється за рахунок вступних внесків і майна кооперативу (за винятком землі). Пайові внески його членів до нього не включаються. Вступними внесками формування неподільного фонду лише започатковується. Надалі він поповнюється вартістю майна, накопичуваного кооперативом у процесі його діяльності.
   Кооперативний принцип створення неподільного резерву засновано на тому, що метою кооперативної діяльності є не накопичення капіталу для наступного розподілу між окремими членами кооперативу, а, скоріше, створення спільного капіталу, що використовується на загальне благо всіх членів кооперативу. При виході з кооперативу члени отримують тільки ту суму, яку вони внесли при вступі.
   Якщо раніше серед характерних рис неподільного фонду майна називали неподільність, незменшуваність, постійне зростання та цільове використання, то тепер називають особливі джерела його утворення (вступні внески та майно кооперативу), неподільність (члени кооперативу не мають права претендувати на його частку) та цільове використання (цей фонд повинен використовуватися на загальнокооперативні цілі). З урахуванням цього можна зробити висновок, що неподільний фонд — це частина майна сільськогосподарського кооперативу у вартісному вираженні, до якої включається вартість вступних внесків та іншого майна кооперативу, що характеризується неподільністю та цільовим призначенням.
   Що стосується пайового фонду майна, то вищезгаданий закон не містить майже ніяких правових норм, які визначали б його правовий режим. Виходячи з того, що пайові внески членів кооперативу не включаються до неподільного фонду, можна зробити висновок, що саме вони й утворюють пайовий фонд. Пайовим внеском можуть виступати гроші або майно. Майно повинно бути оцінено органами управління сільськогосподарського кооперативу. Після передачі майна кооперативу в його члена виникає право на пай — частку в майні кооперативу у вартісному вираженні.
«Пайовий внесок» і «пай» — це не одне і те ж поняття, їх слід чітко розмежовувати. До паю, основу якого становить пайовий внесок, включаються також додаткові внески (якщо такі є) і частка майна кооперативу, яка була розподілена на паї членів (кооперативні виплати).
   Розмір паю, як і розмір пайового фонду сільськогосподарського кооперативу, не є непорушною величиною, а може змінюватися. Облік паїв членів кооперативу здійснюється в пайових книжках, пайових посвідченнях, картках пайовиків, інших документах, які засвідчують рух паїв, а також у реєстрах аналітичного та синтетичного обліку. Така різноманітність форм обліку не є виправданою, бо на практиці це призводить не лише до ускладнень і плутанини, а й до грубих помилок і порушень майнових прав членів кооперативу.
   За сучасних умов правовий режим пайового фонду майна сільськогосподарського кооперативу характеризується такими ознаками, як специфічне джерело його утворення (обов'язкові та додаткові пайові внески), його подільність і зворотність внесків (у разі вибуття члена кооператив повертає його пай), а також нарахування в установлених розмірах відсотків (кооперативних виплат) із доходу кооперативу. До пайового фонду входить не майно чи майнові фонди, а лише його вартість. З урахуванням цього пайовим фондом можна вважати частину майна сільськогосподарського кооперативу у вартісному вираженні, до якої включається вартість пайових внесків членів кооперативу, що характеризується подільністю, зворотністю внесків та нарахуванням в установлених розмірах відсотків із доходу кооперативу.
   Згідно зі ст. 25 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» в разі виходу з кооперативу його члени мають право на отримання майнового паю натурою, грішми або, за бажанням, цінними паперами відповідно до його вартості на момент виходу, а земельної ділянки - в натурі (на місцевості). Для забезпечення інтересів членів кооперативу, які залишаються, було б доцільним повертати пай у грошовій формі і тільки як виняток — у натурі. Проте це не стосується земельної ділянки, оскільки вона характеризується особливими ознаками і має бути повернена членові в натурі (на місцевості). Як правило, членові повертається не та сама земельна ділянка, бо кооператив, будучи власником земельної ділянки, переданої як пайовий внесок, може нею розпорядитися на свій розсуд: побудувати на ній будівлі, споруди, використати її в інших господарських цілях. І навіть якщо буде повернена та сама земельна ділянка, її біологічні властивості можуть бути вже іншими. У цих випадках кооператив повинен компенсувати членові різницю між вартістю переданої земельної ділянки і тієї, що повертається, у грошовій чи майновій формі (за вибором члена кооперативу).
   Слід також зауважити, що, на відміну від інших фондів сільськогосподарського кооперативу, пайовий і неподільний фонди існують протягом усього часу функціонування цього підприємства.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016