Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Правознавство arrow Аграрне право України arrow § 3. Класифікація аграрних правовідносин
10.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




§ 3. Класифікація аграрних правовідносин

§ 3. Класифікація аграрних правовідносин

   Залежно від сфери, в якій виникають ті чи інші аграрні правовідносини, вони можуть бути поділені на дві великі групи: внутрішні (внутрішньогосподарські) і зовнішні (зовнішньогосподарські). Цим відносинам притаманний свій зміст, характер нормативних актів, які їх регулюють, принципи, а також методи їх регулювання.
   Зовнішні аграрні правовідносини, в основному, регулюються нормативними правовими актами, які приймаються Верховною Радою України та іншими компетентними органами державної влади. На противагу їм внутрішні аграрні відносини, які виникають усередині підприємств, інших господарських формувань — виробників сільськогосподарської продукції регулюються, як правило, локальними внутрішньогосподарськими актами їх вищих органів управління.
   Характер виробництва в аграрному секторі свідчить про наявність багатогранних і чисельних правовідносин, які не виходять за межі того чи іншого суб'єкта господарювання. Це, як правило, правовідносини, що Грунтуються на членстві в акціонерному чи іншому сільськогосподарському товаристві, сільськогосподарському кооперативі, селянському (фермерському) господарстві, а також на трудовому договорі (контракті) в державних, державно-колективних та інших сільськогосподарських організаціях. Вони формуються в процесі організації виробничо-господарських відносин щодо обробітку землі, переробки і реалізації сільськогосподарської продукції.
   Нині в аграрному секторі питому вагу становлять добровільні об'єднання громадян на умовах членства.
   Їх господарювання грунтується на приватній власності. Це обумовлює повноту самоврядування у визначенні прав і обов'язків, формуванні виробничих, трудових, економічних і соціальних правовідносин. Різноманітні управлінські, майнові, трудові та соціально-побутові відносини виникають у межах діяльності суб'єктів агропромислового сектора (відносини між ними і їх членами). Згадані правовідносини, як правило, регулюються спеціальними локальними нормативними актами — актами конкретних суб'єктів господарювання (статутами, положеннями про норми виробітку та оплату праці, правилами внутрішнього трудового розпорядку тощо).
   Так, згідно з законами України «Про сільськогосподарську кооперацію», «Про господарські товариства», членство в таких утвореннях грунтується на праві добровільного вступу і безперешкодного виходу з їх складу. А статутами цих товаровиробників, які розробляються відповідно до вимог зазначених законів, вирішуються питання щодо самостійного розпоряджання виробленою продукцією, забезпечення дотримання правил і норм охорони праці, техніки безпеки, вимог виробничої санітарії. Членам підприємства гарантуються рівні права з працівниками державних підприємств щодо мінімального рівня оплати праці, умов і розмірів соціального захисту працівників, які цього потребують, відпусток по вагітності, пологах, догляду за дитиною та ін.
   Безперечно, що сільськогосподарське виробництво можливе лише за умови належного обробітку землі працівниками аграрного сектора. Це свідчить про те, що земельні і трудові відносини в аграрному секторі настільки взаємопов'язані і взаємообумовлені, що їх правове регулювання можливе лише в нерозривному зв'язку. Причому такий зв'язок і така взаємообумовленість однаковою мірою характерні як для виробників з добровільним об'єднанням громадян на умовах членства (кооперативи, акціонерні товариства, селянські (фермерські) господарства), так і для виробників державних (технікуми-радгоспи та інші навчальні й дослідницькі державні сільськогосподарські організації і об'єднання), трудові відносини яких регулюються трудовим законодавством, хоча і в цьому випадку їх специфіка враховується і визначається при застосуванні в умовах аграрного виробництва.
   Таким чином, у загальному комплексі внутрішніх правовідносин у сфері сільськогосподарського виробництва чільне місце серед інших належить правовідносинам земельним і трудовим.
   Звичайно, не всі земельні відносини, що становлять предмет регулювання земельного права, одночасно підпадають під регулювання нормами аграрного права. Аналізуючи ці правовідносини, Н. І. Титова цілком слушно зауважує, що аграрне право регулює переважно відносини з організації та виробничої діяльності всіх сільськогосподарських підприємств і об'єднань. При цьому норми земельного права виступають як загальні положення, вихідні засади, принципи, що специфічно відбиваються в нормах аграрного права стосовно господарсько-виробничої діяльності, раціонального використання земель сільськогосподарськими підприємствами.
   Раціональне і цільове використання землі в процесі організації і здійснення сільськогосподарського виробництва, а також створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання, що базується на різних формах власності, становить одне з головних завдань аграрного права (законодавства).
   Як земельні та трудові, так і майнові відносини, які формуються всередині сільськогосподарських підприємств і організацій, надають специфічності внутрішнім аграрним правовідносинам.
   Головну і найвагомішу частину майнових відносин становлять правовідносини по володінню, користуванню і розпорядженню майном, яке належить їх учасникам на правах власності, повного господарського відання чи оперативного управління.
   Мета формування цих правовідносин — забезпечення належного і економного використання майна в процесі сільськогосподарського виробництва.
   Так, згідно з Законом України «Про селянське (фермерське) господарство» селянське фермерське господарство має право використовувати для потреб господарства загальнопоширені корисні копалини (пісок, глина, гравій, торф тощо), лісові угіддя, водні об'єкти та прісні підземні води, які є на земельній ділянці, а також інші корисні властивості землі відповідно до законодавства України.
   Особам, які ведуть селянське (фермерське) господарство, можуть належати на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними, земля, житлові будинки, квартири, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба і т. ін. Власники цього майна вступають у різноманітні внутрішні майнові правовідносини.
   Внутрішній характер мають і організаційно-управлінські відносини, які формуються між виробниками сільськогосподарської продукції і їх структурними виробничими підрозділами (ланками, бригадами, фермами, підсобними підприємствами).
   В умовах здійснення земельної і аграрної реформ і розширення легальних організаційно-правових форм господарювання управлінсько-організаційні відносини наповнюються новим змістом. Відповідно до Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» вищим органом управління кооперативом є загальні збори його членів.
   Для підготовки окремих питань загальні збори, а в період між ними — правління кооперативу або спостережна рада можуть утворювати спеціальні комісії з членів кооперативу. Таким чином, у сучасних умовах господарювання управлінсько-організаційні правовідносини все більше наповнюються змістом самоуправління. Зовнішні (зовнішньогосподарські) правовідносини — це комплекс відносин, які складаються між сільськогосподарськими підприємствами в аграрному секторі, поміж їх об'єднаннями та іншими учасниками сільськогосподарського виробництва між собою, а також іншими підприємствами, організаціями. Природа цих відносин досить детально охарактеризована в юридичній літературі. Це здебільшого договірні відносини, які виникають у процесі розпорядження рухомим і нерухомим майном та іншими матеріальними цінностями, які належать суб'єктам аграрних правовідносин на праві власності, а також податкові та зовнішні деліктні відносини.
   Перехід до ринкових відносин збільшує роль договірної форми і співробітництва між суб'єктами в сільському господарстві, а також між ними і суб'єктами інших галузей народного господарства. Це обумовлюється тим, що суб'єкти аграрного сектора в умовах виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції виступають як самостійні виробничо-господарські утворення.
   Отже, до зовнішніх аграрних договірних відносин належать саме ті сільськогосподарські договори, які обумовлюються специфікою сільськогосподарського виробництва, а саме виробництвом, переробкою та реалізацією сільськогосподарської продукції й сировини. Це, як правило, договори: купівлі-продажу, державної закупівлі та поставки, контрактації та комісії сільськогосподарської продукції, оренди землі на агрохімічне обслуговування, на виконання меліоративних робіт та використання меліоративних земель тощо.
   Важливу складову частину зовнішніх аграрних правовідносин становлять відносини по реалізації майнових прав та обов'язків суб'єктами аграрного сектора.
   В умовах реформування аграрного сектора економіки, на основі приватної власності на землю, всі учасники сільськогосподарського виробництва, власники землі чи будь-якого майна мають право за своїм розсудом здійснювати дії по розпорядженню ним, якщо вони не суперечать чинному законодавству, не порушують права та законні інтереси інших осіб.
   Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію» зазначає, що сільськогосподарський кооператив є власником будівель, споруд, грошей, майнових внесків його членів, виготовленої ним продукції, доходів, одержаних від її реалізації та іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу, а також іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених законом. Сільськогосподарський кооператив, як власник, може вступати в будь-які правовідносини з іншими товаровиробниками щодо належного їм майна (купівлі-продажу, міни, застави, оренди і т. ін.). Ці правовідносини мають зовнішній характер.
   До зовнішніх правовідносин належать і податкові та інші правовідносини, які мають владно-управлінський характер, наприклад плата за землю у формі земельного податку чи орендної плати.
   Так, згідно зі ст. 12 Земельного кодексу України до компетенції сільських, селищних, а також міських рад у галузі регулювання земельних відносин належить:
   — передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб;
   — надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності;
   — вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності;
   — викуп земельних ділянок для суспільних потреб;
   — обмеження, тимчасова заборона використання земель громадянами та юридичними особами в разі порушення ними вимог земельного законодавства;
   — розгляд земельних спорів у межах компетенції та інші питання.
   У разі невиконання або ж неналежного виконання суб'єктами аграрних відносин умов укладених договорів настає відповідальність сторони, яка порушила умови договору. Особа, право якої порушено (кредитор), може вимагати від контрагента, що допустив це порушення (боржника), відшкодування завданих збитків, не звільняючи його від виконання договору в натурі.
   Проте шкода і збитки можуть настати і від інших дій (наприклад, завдання каліцтва чи іншої шкоди здоров'ю, пошкодження чи знищення чужого майна і т. ін.) Тому в разі спричинення такими протиправними діями шкоди суб'єкту аграрних відносин третіми особами між ними виникають зовнішні деліктні, майнові правовідносини. Вони являють собою цивільно-правові відносини і відповідальність в даному разі настає на основі цивільного законодавства. У деяких випадках (потрава та знищення посівів) застосовуються норми адміністративного, а то й кримінального законодавства в сукупності з аграрним законодавством.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016