Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Правознавство arrow Аграрне право України arrow § 1. Предмет аграрного права
03.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




§ 1. Предмет аграрного права

§ 1. Предмет аграрного права

   В умовах переходу до ринкової економіки в Україні виникла нагальна потреба розробки і здійснення великої сукупності правових, організаційних, економічних, наукових, соціальних та інших заходів з метою забезпечення такого розвитку аграрної сфери економіки, який би повністю відповідав потребам країни, забезпечував її продовольчу безпеку.
   Вирішення цих питань неможливе без обгрунтованої і виваженої аграрної політики. Стратегічна мета такої політики полягає у формуванні реального власника і господаря землі, соціально-економічній розбудові села, проведенні аграрної і земельної реформ.
   Аграрні перетворення стали, таким чином, реальною необхідністю. Ці перетворення потребують відповідного правового забезпечення, нормативного регулювання у сфері суспільних відносин, пов'язаних з виробництвом, переробкою і реалізацією сільськогосподарської продукції. Здійснення аграрної політики, а також аграрної і земельної реформ в Україні є необхідним і важливим фактором в установленні економічного порядку в суспільстві. Це викликає потребу перегляду і удосконалення права і законодавства України в цілому і аграрного зокрема.
   Які ж суспільні відносини регулює аграрне право, що є предметом його вивчення? У процесі виробничо-господарської та іншої Діяльності різноманітних (як за формою власності, так і за організаційно-правовою формою) сільськогосподарських товаровиробників виникає комплекс складних, взаємопов'язаних майнових, земельних, господарських, трудових, організаційно-управлінських та інших відносин. Вони не становлять органічної єдності, проте специфіка виробничо-господарської діяльності в агропромисловому секторі обумовлює необхідність їх об'єднання в одну систему.
   У цій системі норма кожної з галузей права регулює свої специфічні відносини. Наприклад, майнові відносини можуть бути предметом регулювання цивільного права, земельні — предметом регулювання земельного права тощо. Оскільки ці відносини складаються в процесі обробітку землі, виробництва, переробки і збуту сільськогосподарської продукції, їх не можна віднести до жодної з традиційних галузей права.
   Неможливе і регулювання сільськогосподарської праці нормами трудового законодавства через різноманітність видів сільськогосподарської праці, її сезонний характер, розрив між періодом трудового процесу і його наслідками, залежність від природно-кліматичних умов і т. ін. Окрім того, в кооперативних підприємствах, які поширені в сільськогосподарському виробництві, трудові відносини з однією частиною працівників грунтуються на умовах їх членства, а з іншою частиною (громадянами, які не є членами цих підприємств) — на основі договорів (контрактів). Усе це свідчить про те, що аграрні відносини, як відносини комплексного характеру, потребують і їх комплексного правового регулювання. Таким чином, можна зробити висновок, що аграрне право як комплексна галузь повинна регулювати аграрні відносини як традиційними, так і спеціальними нормами.
   Виходячи з пріоритетності державної політики щодо АПК і важливої ролі права в її здійсненні, правознавці роблять обґрунтований висновок, що все це є основою формування галузі аграрного права, обумовленого специфікою сільського господарства, наявністю в ньому тісно пов'язаних між собою різноманітних аграрних відносин, що складаються при здійсненні переважно виробничо-господарської, а також іншої діяльності сільськогосподарських підприємств, організацій, їх об'єднань, підприємців (фермерів).
   Проте питання предмета аграрного права, визначення його як галузі права і його системи в юридичній літературі є дискусійним. Так, у підручнику «Господарське право» зазначається, що регулювання відносин у будь-якій галузі народного господарства має свої особливості. Мають особливості і галузі, в яких задіяні підприємства, організації промисловості, торгівлі, що обслуговують сільське господарство.
   Відносини в сільськогосподарському виробництві для зручності регулювання можна згрупувати, однак вони є не що інше, як відносини господарські.
   Предметом аграрного права є такі відносини, які являють собою комплекс земельних, майнових, трудових і організаційно-управлінських відносин, які грунтуються на приватній, державній, комунальній власності і виникають у сфері сільського господарства і пов'язаних з ними інших відносин сільськогосподарських підприємств та їх об'єднань, а також діяльності селянських і особистих підсобних господарств. Такого висновку дійшли автори підручника «Аграрне право». Не поділяючи цих поглядів, автори підручника «Аграрне право України» висловлюють думку про те, що аграрне право України перебуває у стані становлення як самостійна й інтегрована галузь національного права, у якої є власний предмет, власні і частково інтегровані об'єкти, власні суб'єкти, методи, система.
   Звичайно, кожна з цих тез по-своєму важлива й обґрунтована і в умовах становлення аграрного права України має право на існування. Проте необхідність характеристики конкретних відносин, що регулюються аграрним правом, обмежує можливості більш детального аналізу дискусійних проблем щодо правової природи аграрного права і його місця в загальній системі права.
   У зв'язку з тим, що суспільні відносини, які є предметом аграрного права, мають комплексний характер і, як правило, тією чи іншою мірою пов'язані з земельними відносинами, без яких сільськогосподарське виробництво фактично неможливе, земельні відносини слід виокремити із системи аграрних відносин. У сільському господарстві, а саме в аграрному секторі, земля є основним засобом виробництва, на відміну від інших сфер виробництва, де земля є просто територіальним простором для розміщення основних фондів і підприємств у цілому.
   В умовах перетворення земельних відносин на основі приватної власності на землю, що має місце в сільському господарстві, коло цих відносин значно розширюється. Воно охоплює не тільки відносини, що виникають внаслідок надання права власності чи користування землею, а й відносини по її розпаюванню, раціональному і цільовому використанню, збереженню родючості землі, а також комплекс заходів по охороні земель сільськогосподарського призначення. У зв'язку з перерозподілом землі, легалізацією приватної власності на неї поширюються і відносини аграрного підприємництва.
   Власникам земельних ділянок (право на які посвідчується державним актом) надана можливість добровільно створювати на їх базі селянські (фермерські) господарства, приватно-орендні підприємства, сільскогосподарські кооперативи, спільні сільськогосподарські підприємства, асоціації, спілки, господарські товариства, інші підприємства кооперативного і корпоративного типів.
   Таким чином, предметом аграрного права є суспільні відносини, що виникають у зв'язку з утворенням перелічених вище суб'єктів та здійсненням ними господарської діяльності. До предмета аграрного права належать також і багатогранні відносини, що виникають між ними, між: ними й громадянами, які є їх членами чи учасниками, а також безпосередньо між громадянами.
   Аграрне законодавство передбачає і заходи з удосконалення і розвитку відносин, пов'язаних з особистими селянськими господарствами, шляхом надання їм державної допомоги й відповідних пільг з кредитування та оподаткування, тобто створення умов для належного їх функціонування.
   Чільне місце в системі аграрних відносин посідають майнові відносини, які виникають між різноманітними суб'єктами сільськогосподарського виробництва. Суб'єкти аграрного підприємництва всіх форм власності і легальних організаційно-правових форм господарювання вимушені вступати в різноманітні, які виходять за їх межі, правовідносини з реалізації продукції, придбання сільськогосподарської техніки, паливно-мастильних та інших матеріалів, без яких сільськогосподарське виробництво неможливе, тощо. Водночас усередені самих цих суб'єктів виникають багатогранні відносини, пов'язані з розподілом прибутків та дивідендів, одержанням земельного чи майнового паю при виході зі складу юридичних осіб і т. д. Отже, ці відносини також є предметом аграрного права.
   Значним поштовхом до розширення майнових відносин стало прийняття й реалізація низки різних за своєю значущістю і юридичною силою нормативних актів про приватизацію землі та майна. Відповідно до Закону України від 10 червня 1996 року «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі»було здійснено перетворення радгоспів та інших державних підприємств у колективні й акціонерні товариства, приватизація майна товариствами покупців тощо.
   Приватизація земель, що перебували в постійному користуванні сільськогосподарських підприємств і організацій, була передбачена Указом Президента України від 10 листопада 1994 року «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільскогосподарського виробництва», яким встановлювалося, що кожному громадянину — члену підприємства, кооперативу, товариства — видається сертифікат на право приватної власності на земельну частку (пай) із зазначенням у ньому розміру цієї частки (паю). Указом Президента України від 3 грудня 1999 року «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» регламентовано, що право на земельну частку (пай) може бути об'єктом купівлі-продажу, дарування, міни, успадкування, застави. Ці ж правомочності поширюються і на відносини, що виникають у зв'язку з одержанням у приватну власність земельної ділянки в натурі, тобто в цьому разі виникає право вступати в різноманітні внутрішні і зовнішні відносини, врегульовані аграрним законодавством. Земельний кодекс України (статті 80, 81) передбачає суб'єктів права власності на землю та право власності на землю громадян.
   Усі ці заходи вплинули і на розвиток орендних відносин, предметом яких є передача земельних ділянок і майна для тимчасової сільськогосподарської діяльності.
   Функціонування підприємств — суб'єктів підприємницької діяльності неможливе без чіткої організації процесу по виробництву сільськогосподарської продукції, її переробці і реалізації, узгодженості в діях не тільки їх структурних підрозділів, а й окремих працівників. Без цього сільськогосподарське виробництво як таке неможливе, а тому організаційно-управлінські відносини, що складаються в цьому процесі, становлять вісь суспільних відносин, що є предметом аграрного права. Ці відносини мають внутрішній кооперативний чи корпоративний характер і регулюються локальними нормами аграрного законодавства.
   Проте діяльність сільськогосподарських виробників не замикається тільки внутрішніми відносинами. Вони вимушені входити і в зовнішні відносини, в тому числі і в організаційно-правові (управлінські).
   Отже, предметом аграрного права є також і організаційно-правові відносини.
   Дослідження суспільних відносин дозволяє зробити висновок про те, що кожна галузь права регулює притаманні їй відносини і по-своєму впливає на них своїми нормами. Визначити ту чи іншу галузь права можна лише попередньо з'ясувавши відносини, що становлять предмет їх регулювання, інакше кажучи, ті відносини, які, в існуючих умовах суспільного виробництва потребують для свого регулювання застосування норм саме цієї галузі права.
   Аграрне право як спеціалізована галузь права покликана врегулювати пов'язані між собою земельні, майнові, господарські, трудові і організаційно-управлінські відносини, що складаються між суб'єктами в аграрному секторі, а також між юридичними та фізичними особами. Нормами аграрного права регламентується коло і зміст тих прав і обов'язків, що становлять правовий статус сільськогосподарських кооперативів, селянських (фермерських) господарств, акціонерних та інших господарських товариств, агрофірм та агрокомбінатів, орендних підприємств, членів цих формувань тощо. Таким чином, характером виробничо-господарської і соціально-економічної діяльності, особливістю соціально-побутових умов існування аграрних товаровиробників визначається своєрідність предмета аграрного права як галузі права.
   Вивчення наведених та інших літературних джерел свідчить про досить широкий спектр підходів до визначення кола правовідносин, які слід віднести до сфери аграрного права чи законодавства. Узагальнивши їх, можна сформулювати поняття аграрного права.
   Аграрне право України як галузь права, що перебуває в стадії становлення і формування, регулює комплекс пов 'язанихміж собою виробничо-господарських, земельних, майнових, трудових та організаційно-управлінських відносин, які складаються в процесі виробництва і переробки сільськогосподарської продукції в аграрному секторі між сільськогосподарськими підприємствами і об'єднаннями, фермерськими і підсобними господарствами, іншими виробниками незалежно від форм власності, а також: між: ними і працівниками цих господарств.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016