Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Статті arrow Культура. Наука. Освіта. arrow ІНТЕРАКТИВНЕ НАВЧАННЯ ЯК ФОРМА ПЕДАГОГІЧНОЇ ВЗАЄМОДІЇ У СИСТЕМІ "УЧИТЕЛЬ-УЧЕНЬ"
03.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




ІНТЕРАКТИВНЕ НАВЧАННЯ ЯК ФОРМА ПЕДАГОГІЧНОЇ ВЗАЄМОДІЇ У СИСТЕМІ "УЧИТЕЛЬ-УЧЕНЬ"

УДК 371.311.4

І.В. Лов'янова,
асистент
(Криворізький педуніверситет)

Інтерактивне навчання як форма педагогічної взаємодії у системі "учитель-учень"

Подана характеристика теорії та методики інтерактивного навчання в малих групах як однієї з нових форм взаємодії між учасниками процесу навчання.

   Задача вчителя на сучасному етапі розвитку школи полягає у створенні умов для реалізації творчого потенціалу кожної дитини. Не є новим у педагогіці положення про суттєвий вплив на результативність навчального процесу характеру взаємовідносин між його учасниками. Процес навчання складається з діяльності вчителя (викладання) і діяльності учня або колективу учнів (учіння) і має двобічний характер, тобто неможливий без їхньої дидактичної єдності.
   В учінні поєднуються когнітивні здібності і мотиваційні установки. У ньому реалізуються особисті плани й наміри учнів, згідно з метою діяльності, емоційним ставленням до дійсності, прийняття, осмислення й перетворення якої значною мірою визначаються організованим навчанням і суб'єктивним досвідом. Постає питання: як має бути організована діяльність вчителя, яка б забезпечувала наукове пізнання учнем дійсності, тобто його учіння і психічний розвиток? Поставлене питання є провідною проблемою дидактики. Однак результати методичних досліджень у цій галузі далеко не задовольняють потреби системи освіти. Однією з найперспективніших ліній дидактичних і методичних досліджень в Україні має стати у найближчі роки опрацювання технологій індивідуально-орієнованого навчання, метою якого (на всіх етапах навчання) має стати не нагромадження знань і вмінь, а постійне збагачення учнів досвідом творчості, формування механізму самоорганізації та самореалізації особистості кожного школяра [1]. "Визнання учня головною дійовою фігурою всього навчально-виховного процесу і є, на нашу думку, особистісно-орієнтованим навчанням" (І.С. Якиманська). Але, щоб зробити учня суб'єктом освітнього процесу, необхідно змінити усю технологію цього процесу. Ми вважаємо, що одним із перших кроків на шляху до нових технологій є перебудова механізмів педагогічної взаємодії. У психолого-педагогічній літературі останніх років велика увага приділяється дослідженню умінь педагога налагодити конструктивне співробітництво в освітньому процесі. Особливої актуальності ця проблема набуває для педагогіки, оскільки практично всі основні проблеми (виховне навчання, активізація пізнання, розвиток творчої індивідуальності і т.п.) вимагають від педагогів умінь налагоджувати співробітництво з учнями в освітньому процесі.
   Так, багатьма авторами (К. Роджерс, Ш.А. Амонашвілі, В.О. Сухомлинський, Г.С. Костюк та інші) в основу дослідження питань педагогічної взаємодії покладено принципи гуманістичної педагогіки й психології. К. Роджерс головну задачу педагога вбачає в полегшенні і в той же час стимулюванні процесу учіння, тобто в умінні створити відповідну емоційну й інтелектуальну атмосферу в класі. Особистісно-зорієнтований педагог у своїй роботі з учнями використовує індивідуальні програми розвитку школярів, посилення пізнавальної активності і позитивних мотивів учіння [2:328-329]. Гуманістична позиція педагога, згідно досвіду Ш.А. Амонашвілі, має полягати в тому, щоб прийняти дитину такою, яка вона вже є, з таким життям, яким вона вже живе, і включати у своє з нею спілкування її життя в усіх його проявах; цікавитися її життям і стати його співучасником. І це має відбуватися не тільки у вільний від уроків час, але й, у першу чергу, на уроках, де укладаються й формуються життєво важливі для учнів цінності, глибоко усвідомлені й позитивні відношення, особистісні установки на життя [3:194].
   Педагогічна взаємодія набуває дієвості, якщо технічні прийоми, які використовує вчитель, сповнені високих прагнень гуманістичного відношення до школярів і спрямовані на розвиток їхньої особистості. Визначаючи у свій час навчально-виховний процес як "багатогранний процес постійного духовного збагачення й оновлення" [4:14], В.О. Сухомлинський підкреслював, що не можна зводити педагогічний процес лише до педагогічного впливу вчителя на учнів.
   Розглядаючи індивідуальний підхід до учнів як важливу складову частину методики навчально-виховної роботи, Г.С. Костюк виділяє такі аспекти в діяльності педагога: знання дітей, їх індивідуальних особливостей; уміння в процесі щоденної навчальної роботи стежити за роботою кожного учня в класі, бачити окремих учнів, працюючи з цілим класом; застосування різних способів індивідуальної допомоги учням під час самого уроку [5:448-458].
   Розуміння дитини як активної творчої істоти, яка не є "іграшкою в руках педагога, а тим більше невмілого, недосвідченого педагога" [5:133], зумовило позицію Г.С. Костюка щодо місця й ролі вчителя в педагогічному процесі, визначило низку психолого-педагогічних вимог до його професіографічного портрета. Для оволодіння педагогічною майстерністю потрібне як бездоганне знання педагогом свого предмета, широкий загальний кругозір, так і постійне прагнення до розширення власних пізнань, любов до своєї справи, невтомне творче вдосконалення методів роботи. Однак, зазначав учений, "всі ці знання і якості дозволять оволодіти педагогічним мистецтвом лише в міру того, як вони заломлюються в дитині-об'єкті й суб'єкті навчання й виховання" [6:148]. Невід'ємним і суттєво важливим компонентом педагогічної майстерності є також знання вікових та індивідуальних особливостей розвитку дитини.
   Учіння – керована педагогом діяльність дитини, в якій не тільки виявляються й використовуються раніше сформовані в неї розумові і практичні дії, але й виробляються нові форми його активності [5].
   Тому у процесі дидактичної взаємодії часто виникає необхідність скорегувати раніше отримані школярами вміння й навички, привести їх у відповідність із новими особливостями матеріалу, що вивчається, сформувати нові уміння. У таких випадках корегування вмінь, сформованих раніше, і формування нових стають предметом і змістом спільної діяльності вчителя й учнів.
   З часів педагогіки А.С. Макаренка і дотепер учені-педагоги В.А. Сухомлинський, Ш.А. Амонашвілі, Ю.Н. Кулюткін, Д. Хазард, М.А. Данілов, із різних позицій висвітлюючи педагогічну взаємодію в системі "учитель-учень", висловлюють думку про те, що в основу організації педагогічного процесу має бути покладена ідея гуманістичного підходу до дитини, ідея педагогічної взаємодії й співробітництва, взаємної активності педагогів і вихованців. Цієї ж точки зору в практиці своєї роботи дотримуються і вчителі-новатори Е.Н. Ільїн, В.Ф. Шаталов та інші. Так, наприклад, В.Ф. Шаталов формулює такі принципи організації спілкування: активність процесу педагогічного спілкування, співтворчість; розширення обсягів і видів спілкування; інтенсивність спілкування, що виявляється в динаміці насиченості, різноманітних видах педагогічної взаємодії; психологічний комфорт, який забезпечує саморозкриття особистості дитини; створення індивідуальної програми спілкування зі школярами; педагогічне співробітництво педагога й дітей [7:43].
   Вирішення актуальних проблем сьогодення потребує радикальних змін у методиці навчання, що у свою чергу неможливе без озброєння школи, вчителів конкретними методиками, технологіями та рекомендаціями для їх упровадження. Тому метою даної статті є характеристика теорії та методики інтерактивного навчання у малих групах як однієї з нових форм взаємодії між учасниками процесу навчання.
   Досягнення поставленої мети конкретизується у таких задачах: 1. Досліджуючи теоретичні аспекти проблеми, розкрити поняття та основні характеристики, функції, етапи, норми поведінки інтерактивного навчання. 2. Розглядаючи інтерактивне навчання як одну з нових форм педагогічної взаємодії, сформулювати вимоги, які висуваються до педагога у процесі здійснення ними інтерактивного навчання. 3. Розкрити технологію інтерактивного навчання у малих групах на прикладі організації групової роботи у четвірках. Інтерактивність розглядається як безпосередній діалог, який у наші дні набуває особливого значення, пов'язаного з високим рівнем розвитку техніки. Інтерактивне навчання – це навчання, занурене у спілкування. Інтерактивне навчання зберігає кінцеву мету й основний зміст освітнього процесу, проте видозмінює форми з трансляційних (передавальних) на діалогові, тобто засновані на взаєморозумінні й взаємодії [8].
   Головна особливість методики інтерактивного навчання полягає у тому, що процес научіння відбувається у спільній діяльності. "Доведено, – підкреслює І.А. Зимня, – що порівняно з індивідуальною роботою за схемою "учитель-учень" співпраця в групі підвищує ефективність розв'язання тих же задач на сто відсотків" [9:409].
   Групова форма навчання покликана одночасно розв'язувати три освітні задачі: конкретно-пізнавальну; комунікативно-розвивальну; соціально-орієнтаційну. При цьому успіх діяльності у групі інтерактивного навчання залежить від одночасного виконання двох основних функцій: 1) розв'язання поставлених задач; 2) надання підтримки членам групи у ході спільної роботи.
   Формування групової спільності передбачає такі етапи: розминка; об'єднання учнів у групи (за бажанням, виходячи із задач уроку, спільних інтересів і таке інше); організація навчальної діяльності учнів у групі за рівнями: 1. Засвоєння навчальної задачі. 2. Процес пошуку кращого розв'язку. 3. Сумування думок і підведення підсумків роботи. 4. Презентація групового розв'язання. 5. Рефлексія проведеного заняття.
   Спеціалісти виділяють наступні норми поведінки у процесі інтерактивного навчання: у спільній роботі немає "акторів" і "глядачів": усі – учасники; кожен член групи заслуговує на те, щоб його вислуховували не перебиваючи; слід говорити так, щоб тебе розуміли, висловлюватися безпосередньо по темі, уникати зайвої інформації; якщо інформація, яка пролунала, не зовсім зрозуміла, задавати запитання "на розуміння"; тільки після цього робити висновки; критикувати слід ідеї, а не особистості; мета спільної діяльності полягає не у "перемозі" будь-якої точки зору, а у можливості знайти кращий розв'язок, дізнавшись про різні думки щодо проблеми і таке інше [8:184].
   Доцільно зауважити, що результативність педагогічного впливу також залежить від: характеру інформації, що впливає на учня; рівня вихованості, підготовленості учня, на якого спрямовано вплив учителя; перешкод, що стають на шляху сприйняття та переробки учнем інформації, отриманої від учителя; форми педагогічного впливу [7:46].
   Здійснення методики інтерактивного навчання з урахуванням усіх вимог, які висуваються до нього, певним чином впливає на зміни у роботі педагога. В.Н. Соколов вважає, що, враховуючи актуальні запити розвитку системи освіти, педагог має володіти наступними уміннями: організувати таке дослідження задачі, яке сприймається учнем як власна ініціатива; цілеспрямовано організовувати для учнів навчальні ситуації, які спонукають їх до інтеграції зусиль; створювати навчальну атмосферу в класі і дозувати свою допомогу учням; розв'язувати нестандартні навчальні й міжособистісні ситуації, розглядаючи педагогічну взаємодію як вплив реакції тих, хто навчається під керуванням педагога; зберігаючи свій науковий авторитет, допомагати учням не потрапляти під його залежність, яка скасовує їхню мислительну діяльність, а зберігати самостійність в інтелектуальній поведінці [10].
   Як підказує аналіз практики роботи школи, удосконалення професійного досвіду і педагогічної майстерності педагога потребує науково-методичної підтримки, причому вчителів-практиків здебільшого цікавлять саме конкретні методи, форми, прийоми впровадження нових освітніх технологій навчання, однією з яких є технологія інтерактивного навчання у малих групах. Поняттям "мала група", як правило, позначається відносно стійка, невелика за чисельністю група, члени якої знаходяться у безпосередній взаємодії один з одним, що призводить до виникнення емоційних зв'язків, а також специфічних міжособистісних цінностей і норм [11:59].
   У навчальному процесі кількісний і якісний склад малої групи буде визначатися не тільки навчальною тактикою, але й стратегією формування класного колективу. Група дослідників під керівництвом Коротаєвої Є.В., розробляючи методику організації інтерактивного навчання, пропонує вчителям різноманітні варіанти роботи учнів у групах, які можна організовувати з урахуванням конкретних ситуацій своєї школи, класу, характеру взаємовідносин між учнями і таке інше [8].
   Ми розглянемо можливості роботи навчальної групи з чотирьох чоловік, оскільки, згідно даних, отриманих у результаті опитування вчителів, організація роботи навчальних четвірок мало чим відрізняється від таких же груп із п'яти й шести учнів [8]. Підсумовуючи, відмітимо, що інтерактивне навчання, безперечно, - цікавий творчий перспективний напрямок нашої педагогіки, який сприяє створенню ситуацій психологічної єдності в класі, забезпечує можливості самовираження особистості кожного учня. Є всі підстави передбачати, що інтерактивне навчання як форма освітнього процесу дійсно здатна стати тим фактором, який оптимізує сутність і структуру педагогічної взаємодії. Подальшу розробку розглянутої проблеми ми вбачаємо в практичному її аспекті, а саме у відповідях на питання: чи здатна інтерактивна форма навчання розв'язувати педагогічні, психологічні і соціальні задачі освіти, що дає впровадження інтерактивного режиму суб'єктам освітнього процесу?

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Гончаренко С.У. Методика – як наука // Шлях освіти, 2000. – № 1. – С.2-6.
2. Берне Р. Развитие Я-концепции и воспитание /Общ. ред. В.П.Пилиповского. – М.: Прогресс, 1986. – 421 с.
3. Амонашвілі Ш.А. Гуманно-личностный подход к детям. – М., 1998. – 544 с.
4. Сухомлинский В.А. О воспитании. – М., 1973.
5. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості / Під ред. Л.М. Проколієнко. – К., 1989. – 608 с.
6. Костюк Г.С. Избранные психологические труды. – М., 1988.
7. Кондрашова Л.В. Гуманизация учебно-воспитательного процесса школы: история, теория, поиски: Учебно-методическое пособие. – Кривой Рог, 1996. – 74 с.
8. Коротаева Е.В. Директор-учитель-ученик: пути взаимодействия. - М.: Сентябрь, 2000. – 144 с.
9. Зимняя И.А. Педагогическая психология. – Ростов-на-Дону, 1997.
10. Соколов В.Н. Педагогические взаимодействия в эвристическом обучении: Автореф. дис. д-ра пед. наук. - М., 1997.
11. Социологический энциклопедический словарь / Ред. Г.В. Осипов. - М., 1998.

   Матеріал надійшов до редакції 22.09.03 р.

Ловьянова И.В. Интерактивное обучение как форма педагогического взаимодействия в системе "учитель-ученик".
Дана характеристика теории и методики интерактивного обучения в малых группах как одной из форм взаимодействия между участниками процесса обучения.

Lovyanova I.V. Interactive training as a form of pedagogical interaction in "teacher – pupil" dichtomy.
This article gives a characteristic of the theory and technique of interactive training in small groups as one of the forms of interaction between participants of process of training.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016