Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Статті arrow Загальнонаукове знання arrow ВЧЕННЯ ПРО НООСФЕРУ ЯК ШЛЯХ ДО ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
08.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




ВЧЕННЯ ПРО НООСФЕРУ ЯК ШЛЯХ ДО ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

УДК 37.034

О.В. Вознюк,
викладач,
(Житомирський військовий інститут радіоелектроніки)

Вчення про ноосферу як шлях до формування екологічної відповідальності

Розглядаються головні аспекти вчення про ноосферу, які аналізуються у контексті формування екологічної відповідальності.

   Екологія як системний науковий напрямок у своїй основі базується на універсалістських поглядах щодо зв'язку людини і її космопланетарного оточення [1-3]. Подібно до того, як сучасна наукова парадигма дійшла висновку про певну ізоморфність та тотожність буття та свідомості, екологія, що займається вивченням взаємозв'язку людини й оточуючого її середовища, дійшла висновку про наявність певної еволюційної загальнопланетарної тенденції, яку можна назвати рухом до ноосфери.
   Багато вчених вивчали взаємовідносини організмів із середовищем їхнього існування, що безпосередньо передувало сучасному розумінню біосфери. Ж.Б. Ламарк (1744–1829) у своїй книзі "Гідрогеологія" присвятив цілий розділ впливу живих організмів на земну поверхню. Видатний натураліст і географ А.Гумбольд (1769–1858) у своєму творі "Космос" дав синтез знань того часу про Землю і Космос і, на підставі цього, розвинув ідею про взаємозв'язок усіх природних процесів і явищ.
   Існування біосфери Землі як певної природної системи виражається, в першу чергу, в круговороті енергії і речовини при участі всіх живих організмів. Ідея цього круговороту була викладена в книзі німецького натураліста Я. Молешотта. А запропоновий у 80-х роках XIX сторіччя підрозділ організмів згідно засобам харчування на три групи (автотрофні, гетеротрофні і міксотрофні)німецьким фізіологом В.Пфеффером (1845–1920), було значним науковим узагальненням, що сприяло розумінню основних процесів обміну речовин у біосфері. Початок навчання про біосферу звичайно пов'язують з ім'ям знаменитого французького натураліста Ж.Б.Ламарка, що запропонував термін "біологія". Визначення ж "біосфера" вперше було введено австрійським геологом Е.Зюссом у 1875 році у його роботі з геології Альп. Більш широке уявлення про біосферу ми зустрічаємо у В.І.Вернадського (1863–1945), який почав першим досліджувати життя як єдине ціле, як геологічно своєрідну живу речовину, що характеризується вагою, хімічним складом, енергією і геохімічною активністю. Вернадський, говорячи про чинники, що впливають на розвиток біосфери, вказував серед інших і космічний вплив.
   Ступінь впливу космосу і природи та залежність людини від нього настільки великі, що усвідомлення цього послужило основою до появи цілого напрямку в науці – географічного детермінізму. Його прихильники вважали, що розвиток людського суспільства вирішальним чином визначається впливом на нього різноманітних географічних (природних) чинників. Данину цьому навчанню віддавали багато мислителів: Платон, Аристотель, Г.Т. Бокль, Л.М. Мєчников, К. Рітер і ін.
   Оригінальний російський мислитель Л.М. Гумильов активно займався проблемою етногенезу і природних чинників, що впливають на цей процес. Він убачав пряму залежність етногенезу від географічного середовища. У свою чергу, середовище є фрагментом біосфери Землі, що входить до складу Сонячної системи – ділянки Галактики. Таким чином, людина і суспільство є складовою частиною Всесвіту і існують у загальному ланцюзі ієрархічної сумісності мікросвіту (людини) із макросвітом (космосом).
   Л. Н. Гумильов багато зробив для твердження концепції пасіонарності. На думку вченого, саме виникнення і подальший розвиток етносів залежить від багатьох природних, у тому числі і космічних чинників (сонячної активності, магнітних полів і ін.). Але розвиток етносів значною мірою також визначається наявністю в них особливих людей – пассіонаріїв, що володіють наденергіжю, непереборним прагненням до наміченої цілі, нехай навіть ілюзорної. Саме активністю і діяльністю цих людей пояснюються, на думку Гумильова, головні історичні події в житті народів. Пассіонарії (діяльність та активність яких щільно пов'язана з ландшафтом, історичним часом і космічними чинниками) впливають на маси шляхом пассіонарської індукції.
   Проблема ставлення людського суспільства до природи розроблялася багатьма мислителями. Значний внесок у розв'язання цієї проблеми зробив великий гуманіст XX століття, німецький мистецтвознавець і лікар Альберт Швейцер. У своїх наукових працях він обґрунтовує необхідність морального ставлення до природи. Етика благоговіння перед життям Альберта Швейцера стала основою для нової науки – екологічної етики, яка вивчає закономірності функціонування системи "людина – природа – людина".
   Особливе місце в інтепретації процесів взаємовідносин людини і природи займають представники філолофсько-релігійного напрямку, "російського космізму" XIX в. (М.Ф. Фьодоров, К.Е. Ціолковський, В.І. Вернадський і ін.), що обгрунтовували позитивну тенденцію до гармонії біосферних і космічних процесів, прягнучи знайти належне місце людини в системі її відношень із світом матеріальних і ідеальних речей і явищ.
   Радикальна трансформація сучасного філософського погляду на світовий розвиток відбулася на початку 70-х років, коли була сформульована ідея меж росту, що прогнозує "екологічний колапс" для цивілізації майбутнього при збереженні сучасних орієнтирів світового розвитку. Саме відтоді розпочала формуватися сучасна філософія екологізму – світогляд, що виходить із визначального статусу проблеми взаємовідносин людини і біосфери в динаміці цивілізаційного процесу.
   Нині людство шукає гідну відповідь на "екологічний виклик", що постав перед цивілізацією XX та ХХІ сторіччя. Якщо в 70-х роках мало місце усвідомлення специфіки взаємовідносин суспільства і природи в умовах НТР, а в 80-х роках вироблялася тактика зм'якшення соціально-екологічної ситуації і "гасіння" гострих "екологічних пожеж" локального і регіонального масштабу, то на початку ХХI сторіччя людство, задля виживання, має розробити і приступити до активної реалізації єдиної глобальної стратегії загальносвітового розвитку, що забезпечує якість навколишнього середовища для цивілізації XXI сторіччя.
   Основний принцип екологічного аспекту концепції стійкого розвитку пов'язаний із забезпеченням коеволюції суспільства і природи, людини і біосфери [3], відновлення відносної гармонії між ними, націленість усіх суспільних трансформацій на формування ноосфери і забезпечення екологічної безпеки ноосферного розвитку.
   Можна сказати, що поступовий розвиток живої речовини в межах біосфери і її перехід у ноосферу (від грецького "ноос" – розум) як сферу взаємодії природи і суспільства ("сферу розуму"), є магістральною тенденцією розвитку людства.
   Термін "ноосфера" вперше ввів у 1927 р. французький учений Е. Леруа. Разом із Тейяром де Шарденом він розглядав ноосферу як ідеальне утворення, позабіосферну оболонку думки, що оточує Землю. Ряд учених пропонують уживати замість поняття "ноосфера" інші поняття: "техносфера", "антропосфера", "психосфера", "соціосфера" або використовувати їх у якості синонімів.
   Вчення про ноосферу було сформульовано у працях одного з його фундаторів В.І. Вернадського. Ноосфера може розумітися як новий емоційно-ментальний стан біосфери, при якому розумна діяльність людини стає вирішальним чинником її розвитку. Для ноосфери характерна взаємопотенціююча взаємодія людини і природи, що виявляє зв'язок законів природи з законами мислення і соціально-економічними законами. Ноосфера, за Вернадським, потребує глобального керування планетарними процесами відповідно до єдиної розумної волі. Як писав Верданський, ноосфера, що охоплює своєю єдністю природне і соціальне середовище, стане зручним місцем життя для людства й умовою вільного різнобічного розвитку; із колиски людства Земля з її навколишнім середовищем перетвориться в надійний і бажаний будинок для кожного з його членів.
   Спираючись на праці зарубіжних вчених, зокрема таких як Е.Леруа та П.Тейяр де Шарден, В.І. Вернадський, що створив вчення про ноосферу, підкреслимо, що ноосфера як сфера розуму є новою, найвищою стадією розвитку біосфери, яка має безпосередній зв'язок із господарською діяльністю людини. Становлення людського суспільства як нової перетворюючої природу сили відобразилося у всезростаючому, насамперед, біохімічному впливові людини на біосферу. В.І. Вернадський вбачав роль людини як рушійної сили подальшого розвитку біосфери, але цю роль людському суспільству необхідно виконувати на основі відповідальності за всі форми життя на Землі. Отже, В.І. Вернадський також наголошує на моральному ставленні людини до природи, виділяючи етичну категорію "відповідальність" як провідну, на якій мають ґрунтуватися взаємини людського суспільства і природи.
   Розглянемо сутність відповідальності. Якщо людина цілком довіряє світу як "єдино кращому з усіх можливих світів" (Лейбніц), то ця людина не бере на себе відповідальності за події, що відбуваються у світі, тобто не виступає активним поведінковим чинником світу. Брати ж відповідальність людина може за те, що є проблематичним, неприйнятним для неє і потребує зміни, перетворення. Світ у даному разі розуміється як залежний від людини, що підлягає її контролю (так званий "інтернальний локус контролю", за І. Роттером, який корелює саме із відповідальною поведінкою [4]).
   Відповідальність виникає з любові до ближнього, але щира любов заперечує контроль за поведінкою цього ближнього, що передбачає сприйняття світу, де ближній існує, як довершеного, гармонійного і безпроблемного, але це нівелює саме почуття відповідальності ("екстернальний локус контролю" як відчуття своєї повної залежності від світу, за І. Роттером).
   Якщо ж сприйняття світу як довершеного суперечить реальному стану речей, то любляча ближнього людина змушена спрямовувати свою поведінку на "виправлення", гармонізацію, удосконалювання, "порятунок" світу в цілому: загальний взаємозв'язок і взаємозалежність елементів світу роблять його цілісним утворенням, тому "виправлення" одного з його аспектів передбачає виправлення всіх інших аспектів і, в остаточному підсумку, – усього світу в цілому.
   Потребу у виправленні світу в цілому (відповідальність за нього) можна назвати екологічною відповідальністю, оскільки екологія, узята в її теоретичній межі, є наукою про ціле, тому що вона вивчає взаємовідносини і взаємодії рослинних і органічних організмів і утворених ними співтовариств між собою і навколишнім природно-космічним середовищем, а будь-яка взаємодія, будь-яке відношення – це принципово цілісна сутність, розділяти яку на окремі взаємодіючі елементи є достатньо умовною акцією. Ця екологічна відповідальність формує ставлення до світу як до цілого, відчуття себе відповідальним за долю світу, формує стан звільнення від світу, і, одночасно, усвідомлення своєї причетності всім його подіям, розчинення в ньому, занурення в нього через об'єкт своєї любові, із котрим людина сполучається. Це двоїсте парадоксальне відношення до світу і є головною умовою актуалізації Я людини, про що ми писали на початку.
   Потреба у виправленні світу передбачає усвідомлення розходження між дійсним і належним (розумним), тобто теперішнім і майбутнім, усвідомлення принципу причинно-наслідкової залежності, вміння передбачити, вгадати наслідки тих або інших подій. Така націленість на майбутнє і дії по його здійсненню, звільнення із уз актуальної даності (дійсного) виражається в позитивному очікуванні плодів своєї діяльності, певних подій у майбутньому, що можна назвати надією як рефлексією майбутнього, без якої відповідальність неможлива. Це підтверджують дослідження провідних вчених. Досліджуючи проблему відповідальності, психологи І.Д. Бех, Т.Г. Гаєва, С.Б. Елканов, А.В. Лопуховська, Т.В. Морозкіна, А.П. Растігаєв, М.В. Савчин, визначають її як системну якість, завдяки сформованості якої людина стає здатною усвідомлювати віддалені наслідки своїх учинків, у неї розивається висока сенситивність до моральних ситуацій.
   Отже, екологічна відповідальність є результатом розвитку особистості і її головної метою (що постає одним з істотних пріоритетів ноосферної освіти). Цей розвиток виявляє декілька особистісних атрибутів, які одночасно є супутніми умовами розвитку Я, що були виявлені в ході нашого аналізу феномена "Я" людини і які є аспектами екологічної відповідальності: 1. Парадоксальний сплав станів включеності у світ і відокремленості від нього (синтез іманентності і трансцендентності), що актуалізує відчуття парадоксальності людського буття як діалектичної єдності взаємовиключних моментів, виявляє базальний, парадоксально-безсвідомий, діалектико-спонтанний, амбівалентний характер буття: інстинктивно-безсвідомий аспект. 2. Усвідомлення світу як цілісного универсума: ціннісний-світоглядний аспект. 3. На основі властивості рефлексії майбутнього відбувається усвідомлення потреби в удосконаленні світу і відповідальність за його долю: діяльнісно-творчий аспект. 4. Емпатія, альтруїзм, любов: емоційно-мотиваційний аспект. 5. Усвідомлення детермінізму світу, тобто принципу причинно-наслідкової залежності, що призводить до усвідомлення розмаїття світу, а своя включенність у нього передбачає усвідомлення себе в різноманітних якостях і веде до розширення свого рольового репертуара: когнітивно-рольовий аспект.
   Ці висновки потребують подальшого теоретичного та експериментального поглиблення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Атфилд Р. Этика экологической ответственности // Глобальные проблемы и общечеловеческие ценности. – М.: Прогресс, 1990. – С. 203–257.
2. Вернадский В.И. Биосфера и ноосфера. – М.: Наука, 1989. – 261 с.
3. Моисеев Н.Н. Коэволюция природы и общества. Пути ноосферогенеза // Экология и жизнь. – 1997. – № 2–3. – С. 32–43.
4. Савчин М. В. Формирование у старшеклассников ответственного отношения к труду: Дис. ... канд.психол.наук. – К., 1985.

Вознюк А. В. Учение об ноосфере как путь формированию экологической ответственности.
Рассматриваются основные аспекты учения о ноосфере, которые анализируются в контексте формирования экологической ответственности.

Voznyuk A. V. The teaching about Noosphere as the way of formation of ecological responsibility.
The main aspects of the teaching about Noosphere and the way of formation of ecological responsibility are analysed.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016