Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Біографії arrow Михайль Семенко (1892 — 1937)
07.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




Михайль Семенко (1892 — 1937)

Михайль Семенко
(1892 — 1937)

   Творець і незмінний лідер українського футуризму від його початку (1913) до поліційного знищення Москвою (1934). Народився 31 грудня 1892 року в селі Кибинці Миргородського повіту на Полтавщині. Вчився в реальній школі і три роки в Петербурзькому психоневрологічному інституті. Перша світова війна перебила освіту; 1914 він виїхав до Америки, але застряг у Владивостоці, проживши в ньому і його околицях три роки. 1916 — 1922 був членом комуністичної партії; вийшов із партії, оставшись безпартійним. Як тільки почалась революція, Семенко одразу вертається до Києва, де стає впертим, енергійним ватажком «футуристичної революції» в українській літературі.
  
Писати почав рано; перший друкований твір його появився в журналі Українська хата. В 1913 вже вийшла перша збірка його поезій Прелюд, а 1914 — дві наступні його книжки Дерзання та Кверофутуризм. В цих збірках він раз і назавше родиться й оформлюється футуристом, що заповзявся зруйнувати дотеперішню лінію розвитку української лірики й мистецтва, вводячи замість традиційних сільських — урбаністичні мотиви, замість замріяної особистої лірики — голосну маніфестацію нервової душі, що демонструє себе голосно і публічно в шумі каварень і вулиць, відкидаючи мелос та розмірений такт і оперуючи дисонансами та верлібром, зводячи в царину поетичного всю прозу щоденности. Становище «білої ворони» не пригноблює його, навпаки, надає йому більше зухвалости і бажання епатувати всіх і вся. В умовах революційного Києва Семенко з шумом і реклямою організує футуристичний рух в літературі і мистецтві. Виявами його є: два числа Універсального журналу (Київ, 1918); Флямінго за участю першорядного модерного маляра Анатолія Петрицького (1919); Альманах трьох за підписом О. Слісаренка, М. Любченка, М. Семенка (Київ, 1920); одно-єдине число Катафалк искусства. Ежедневный журнал панфутуристов-деструкторов (Київ, 1922), одно число Семафор у майбутнє. Апарат панфутуристів (Київ, 1922); Жовтневий збірник панфутуристів (Київ, в-во «Гольфштром», 1923); Гольфштром. Збірник І. Літсектор АСКК (Харків, ДВУ, 1925), що був органом Семенкової організації «Асоціяція Комуністичної Культури»; Зустріч на перехресній станції. Розмова трьох (Київ, в-во «Бумеранг», 1927). Проте найбільшим організаційним і періодичним витвором Семенка була група і місячний журнал Нова генерація (Харків, 1927 — 1931) — добре редагований і мистецьки оформлюваний в західньомодерністичному стилі, з цікавими формальними шуканнями в поезії і прозі (репортаж), але і з величезною дозою поверхового прожектерства, безвартісного жонглювання деструкцією і претенсією на гегемонію в літературі як творця «ленінізму в культурі». Перехід до претенсій політичних в дусі офіційної ідеології знаменував мистецьку невдачу Семенкового футуризму, який при більшій незалежності від Москви української культури і швидших темпах позитивного модерного розвитку України міг би був відограти куди більшу і справді модернізаторську роль. Роздратований тим, що ця історична роль припала фактично таким групам, як ВАПЛІТЕ, неоклясики чи група «Ланка», — Семенко скерував свою енергію на політичну дискредитацію тих груп в очах Москви. Од Семенка відходять такі видатні письменники, як Слісаренко, Бажан, а фактично і Олекса Влизько — всі вони переходять до ВАПЛІТЕ чи, як Влизько, друкуються в її органах. Сам Семенко падає жертвою (одної із найцікавіших в історії літератури) містифікації Едварда Стріхи (Костя Буревія), який зумів роками друкувати в Семенковій Новій Генерації зухвалі і вбивчі пародії на Семенка й футуризм.
  
Семенко як поет був не в міру плодовитий. З 1918 по 1931 рік він випустив одна за одною коло двадцяти книг, в тому числі й два підсумкові видання їх: Кобзар (повний збірник поетичних творів в одному томі, 1910 — 1922), Київ, в-во «Гольфштром», 1924, 654 с. і Повна збірка творів ( у трьох томах), Харків, 1930 — 1931. Плуг Семенкової поетичної творчости, не взявши солідно відповідної своїм силам глибини, пішов скакати у всіх напрямах літературного поля, доконуючи раз потрібне зривання віками злежалої цілини, а іншим разом переорюючи найдосконаліше культивовані нові посіви. Якби була змога зібрати всю його поетичну творчість, то з неї можна б одсіяти книжку поезій свіжої думки і почуття, прегарних зразків модерної урбаністичної лірики, нових звукових асоціювань, строфічних новобудов, оновленої метафори.
  
За європеїзацію української поезії, за вплив на талановиту молодь, за незнищимий в ньому дух вільної богеми, нарешті, за намагання дати свою власну інтерпретацію «ленінізму в культурі» — Семенко при всій своїй вірності режимові на всіх його заворотах був знищений тим режимом. Після розстрілу Олекси Влизька московським виїзним судом в грудні 1934 року незабаром був арештований і Семенко. Всі зв'язані з його іменем видання були вилучені з ужитку, а сам невгомонний ватажок українського футуризму ще в зеніті свого життя зник назавжди на Соловецькому «острові смерти».

Юрій ЛАВРІНЕНКО
Українське слово. — Т. 2. — К., 1994.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016