Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Біографії arrow Катря Гриневичева (1895 — 1947)
09.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




Катря Гриневичева (1895 — 1947)

Катря Гриневичева
(1895 — 1947)

   Катря Гриневичева належить до того кола письменників, яке з'явилося на обрії української літератури на початку XX ст. Вона формувалася у колі прогресивних, демократично настроєних літераторів Західної України, підтримувала дружні стосунки з В. Стефаником, Марком Черемшиною, О. Кобилянською, О. Маковеєм, Г. Хоткевичем. Найбільше орієнтувалася вона на І. Франка, який перший помітив її небуденний письменницький талант і почав друкувати її твори у редагованих ним виданнях.
  
К. Гриневичева (Катерина Василівна Гриневич) народилася 19 листопада 1875р. у містечку Винники біля Львова в родині дрібного службовця. Коли дівчинці минуло три роки, її батьки переїхали до Кракова. Тут і минули дитячі й шкільні роки, тут закінчила польську вчительську семінарію й розпочала писати польською мовою. У семінарії було заведено факультативне вивчення української мови для тих майбутніх учительок, що мали працювати в Галичині, і К. Гриневичева починає вивчати рідну мову. На цей час припадає її зустріч із В. Стефаником, який схилив молоду письменницю до української літератури. Після закінчення семінарії дев'ятнадцятилітня вчителька повертається до Львова, де й прожила майже усе життя. Крім літератури, займалася редакційно-видавничою справою, стала однією з активних діячок жіночого руху в Галичині. Останні роки прожила в Німеччині, де й померла 25 грудня 1947р.
  
Перша збірка К. Гриневичевої «Легенди і оповідання» (1906) була популярним чтивом, основу книжки становлять оповіді, присвячені тяжкому й безпросвітному життю бідарських дітей. Письменниця добре знала дитячу психологію, бачила, за яких тяжких умов зростали й виховувалися діти галицької бідноти, тому багато сил віддала народному вихованню, формуванню шкільної лектури. У 1910 -- 1912 pp. вона редагувала дитячий журнал «Дзвінок» (Львів 1890 — 1914).
  
Враження, пережиті під час першої світової війни, покладені в основу збірки «Непоборні» (1926), яка принесла письменниці широке визнання поряд з творами на антивоєнну тему В. Стефаника, М. Черемшини, М. Яцківа, О. Кобилянської, повістю О. Турянського «Поза межами болю».
  
Основою історичних повістей К. Гриневичевої «Шестикрилець» (1935) та «Шоломи в сонці» (1928) стали події на Галицько-волинській землі другої половини XII — початку XIII ст. Авторка спирається на історичні джерела, а також використовує тогочасні праці М. Грушевського, І. Линниченка, М. Кордуби, І. Шараневича, Д. Зубрицького. Увага письменниці зосереджується на основних подіях життя князя Романа Мстиславича: подорож до Угорщини, одруження з Рюриківною, похід на ятвягів, боротьба з великим боярством, укріплення західних кордонів, зміцнення зв'язків із півднем, боротьба з половцями, посилення єдності Русі, незгода з Рюриком Київським, похід на Польщу і смерть володаря. Повість склав своєрідний цикл оповідань, об'єднаних спільним героєм та ідейним пафосом. Письменниця творить культ свого героя — людини, воїна, князя, розуміє й виправдовує духовну самотність, твердість у боротьбі з боярською опозицією. Романа Мстиславича зображено за різних обставин, і скрізь він — розумний політик і дипломат, хоробрий воїн, лицар честі й доброти, великий будівничий своєї держави.
  
Боротьба за спадщину Романа Мстиславича була не менш тривалою і жорстокою, ніж та, яку він вів, об'єднуючи і зміцнюючи Галицько-Волинське князівство. Про це йдеться у повісті «Шоломи в сонці», яка хронологічно продовжує «Шестикрильця», але має вже іншу тональність. Головним героєм твору виступає народ, він дає відсіч угорським окупантам Галича, стримує польський натиск на Волинь, розбиває Рюрика Київського з його найманцями. Героїчною смертю у цій битві гине і дівчина Ясиня, один із найсвітліших жіночих образів К. Гриневичевої.
  
К. Гриневичева виробила власний стиль письма, її мова дещо архаїзована, як це й належить історичному полотну, збагачена давньоруською лексикою, взірцями давньої календарно-обрядової поезії. Сучасники докоряли їй за історизм мовлення, ускладненість образно-стильової системи. Письменниця дещо відійшла од традиційної оповідальності. Її стиль розрахований на емоційне, образне сприйняття подій. Можна визнати, що К. Гриневичева свідомо культивує стиль літературного бароко з його багатою орнаментикою, вишуканістю й вибагливістю вислову, високою поетичною насиченістю образу. Динамічний сюжет її традиційної історичної повісті заступають ряди розрізнених величних і барвистих картин. Сучасного читача, призвичаєного до ясного й прозорого тексту, можуть вразити незвичайні художні засоби письменниці, її примхливі синтаксичні конструкції, іноді досить заплутані структури, оригінальний словник. Багатий і розмаїтий декоративний реквізит є складовою частиною літературного мислення письменниці.
  
Повісті К. Гриневичевої вияскравлюють цікаву й напружену сторінку історії нашої батьківщини. Письменниця оживила історію, привернула увагу до тих історичних осіб та безіменних героїв, які в грізну годину будували свою державність, захищали її від ворожих нападів і внутрішніх чвар.

О. Мишанич
Історія української літератури ХХ ст. — Кн. 2. — К.: Либідь, 1998.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016