Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Історія arrow Історія України (О.Субтельний) arrow 6.6.2. Війна на Україні: другий етап
05.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




6.6.2. Війна на Україні: другий етап

6.6.2. Війна на Україні: другий етап

   22 червня 1941 р. нацистська Німеччина несподівано напала на СРСР. Із зіткненням між собою двох тоталітарних систем розпочалася війна титанічних масштабів і небаченої жорстокості. Уздовж фронту, що простягнувся більш як на 3 тис. км від Білого моря на півночі до Чорного моря на півдні, тримільйонні війська Німеччини та її союзників атакували радянські сили, які налічували понад 2 млн чоловік. Глибока віра Сталіна в те, що Гітлер не порушить нацистсько-радянського пакту, призвела до того, що радянський уряд, знехтувавши численними застерігаючими сигналами про напад, був захоплений ним цілком зненацька. До того ж сталінові генерали припустилися стратегічної помилки, розташувавши завелику кількість військ надто близько від кордону. Це дало змогу швидкохідним танковим колонам німців великими обхідними маневрами оточити й знищити їх. В міру того як Червона армія зазнавала однієї страхітливої поразки за іншою, як радянське керівництво, включаючи самого Сталіна, охопила паніка, як в уряді запанував хаос — падіння Радянського Союзу здавалося неминучим.
   Найбільша частина німецьких сил — група армій “Південь” під командуванням фельдмаршала Карла фон Рундштедта — мала захопити Україну. І саме на Україні німці здобули ряд вражаючих перших перемог, головна серед них — знищення у вересні 1941 р. величезних радянських сил у районі Києва й захоплення 650 тис. полонених. Унаслідок цього через чотири місяці від початку вторгнення німці окупували майже всю Україну. До грудня 1941 р. вони контролювали близько 80 млн чоловік, або 42 % населення Радянського Союзу, й велику частину його економічного потенціалу, а також захопили 3,8 млн радянських військовополонених (із них, підраховано, 1,3 млн становили українці). Відносна легкість, із якою ці люди були захоплені в полон, свідчила про те, наскільки байдуже ставилося багато червоноармійців до захисту радянської системи.
   Ще помітніше виявлялася відсутність підтримки радянського режиму захисту цівільного населення України. На Західній Україні, де “Совєти” були особливо непопулярними, німців часто зустрічали як визволителів. На Східній Україні загальна реакція на прихід німців була більш настороженою, але поширювалася думка що вони принесуть полегшення порівняно зі сталінським режимом. Тому так часто в німецькій пресі з'являлися фотографії українців, котрі радісно вітають німців традиційним хлібом і сіллю.
   Поспішний відступ Червоної армії мав трагічні наслідки для тисяч політичних в'язнів у тюрмах Західної України. Не в змозі вчасно евакуювати їх, протягом тижня, з 22 по 29 червня 1941 р., НКВС провів масове винищення в'язнів без огляду на те, які звинувачення проти них висувалися. Масові вбивства відбулися у Львові, Самборі та Станіславі, що в Галичині, де загинуло близько 10 тис. в'язнів, та Рівному і Луцьку на Волині, де загинуло ще 5 тис. Організовані слідом за масовими депортаціями та наростаючим терором радянського режиму, ці екзекуції поглибили відразу західних українців до радянської влади.
   Долаючи початкове безладдя, радянські власті стали організовувати більш упорядкований відступ. Вони застосовували традиційну російську тактику “спаленої землі”, що, за словами Сталіна, мала “зробити нестерпним життя в тилу ворога”. Відтак усі промислові підприємства, якими могли б скористатися німці, підлягали знищенню. Наприклад, Київ зазнав страшніших руйнувань від відступу радянських військ, які висадили в повітря багато визначних споруд міста, ніж від наступу німців. У Донбасі більшовики затопили майже всі шахти; було також зруйновано гігантський комплекс заводів при Дніпрельстані та всі 54 домни в республіці.
   Визначна риса відступу Рад полягала в масовій евакуації за Урал та до Середньої Азії зброярних заводів, кваліфікованої робочої сили та важливих учених-спеціалістів. У результаті чи не найбільше" в історії евакуації радянський уряд вивіз поза межі досяжності німців близько 1500 заводів і понад 10 млн чоловік; понад третину всього цього було евакуйовано з України. Місцем перебування українського радянського уряду стала столиця Башкирської автономної республіки Уфа, що на Уралі. Ця масова евакуація промислови' підприємств і населення значно посилила здатність СРСР продовжувати війну.
   Особливу активність під час евакуації виявив НКВС. Підозрюючи у зраді радянській владі кожного, хто ухилявся від переселення, він заарештував і стратив велику кількість людей. Тих, хто мав відсидіти в ув'язненні більше трьох років, розстрілювали, аби не лишати ніяких антирадянських елементів, потенційно корисних німцям. У німецькому тилу залишалося багато агентів НКВС для проникнення в німецький адміністративний апарат, особливо в поліцію, і для спостереження за поведінкою неевакуйованих.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016