Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Історія arrow Історія України (М.Грушевський) arrow 118. Початки відродження в східнїй Українї.
07.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




118. Початки відродження в східнїй Українї.

118. Початки відродження в східнїй Українї.

   Хоч українське панство знаходило ріжні добрі сторони в нових кріпацьких та чиновницьких порядках, заведених правительством, і з усеї сили вислужувало ся перед новими властями, проте серед вищих верств українського громадянства—серед потомків козацької старшини й духовенства, невважаючи на все їх вольне і невольне зросийщеннє, не вигасала любов до українського житя, мови, історії—певний український патріотизм. З жалем згадували колишню славу козацьку, незалежність українську, автономію Гетьманщини, нарікали на відібраннє старих прав і порядків. Звичайно се невдоволеннє таїли, вважаючи безнадїйним всякий протест і боротьбу. Тільки деякі сміливійші вертали ся до давніх плянів шукати помочи за границею для привернення давнїх прав України. Недавно з секретних паперів пруського державного архиву стало відомо, що в 1791 р., коли між Росією і Прусією попсували ся відносини, до тодішнього пруського міністра Герцберга приїздив Українець Капнист, з значного українського ролу, син дуже заслуженого полковника миргородського. Оповів йому, що прислали його земляки, бо вже прийшли до останнього відчаю від „тиранії росийського правительства і князя Потьомкіна". Військо козацьке, казав, дуже розжалене тим, що йому відібрано старі права і вільности та поверстано в регулярні полки: воно страшенно хоче вернути собі старі порядки й вільности. З поручення земляків Капнист питає міністра, чи можуть вони сподївати ся на поміч Прусії, коли повстануть против Росії. Але мінїстр дав на се ухильчиву відповідь, не сподїваючи ся, щоб у Прусії справдї дійшло до війни з Росією. Тому Капнист поїхав назад, а на далі, казав, як би пруське превительство хотїло, то може завести зносини з Україною через його брата, що тоді подорожував по Европі.
   На хвилю старі порядки наче були й вернули ся. Коли по смерти царицї Катерини (1796) настав царем її син Павло, то він богато з реформ своєї матери змінив і повертав старі порядки, бо не похваляв політику правительства Катерини.
   Між иньшим і на Україні повернуто де що з того устрою, який був до скасовання гетьманства: вернено генеральний суд і иньше, заведене при Розумовськім. Толкували, що до сього призвів Олександр Безбородько, мінїстр і довірений чоловік царя Павла, український патріот —бувший полковник київський за старого українського правління. Може як би сей напрям росийськоі політики потрівав довше, се відновленнє старого гетьманського устрою пішло б іще далі; але 1801 року царя Павла вбито, і його наступник Олександр 1, постановши правити згідно з правилами своєї бабки царицї Катерини, став привертати і ті росийськи порядки, що завела вона на Українї в 1780-их роках.
   Потім були надїї на відновленнє козаччини і навіть гетьманства в 1812 і потім в 1831 р., коли росийськеправительство в поміч своєму війську збирало добровольні козацькі полки на Українї і для заохоти людей місцеве начальство подавало надїї на ріжні полекші. На тодїшнього генерал-губернатора Репнїна говорили навіть, що збираєть ся бути гетьманом, бо був свояком Розумовських. Але скінчили ся отсї поголоски і надїї дуже сумно, бо правительство, невдоволене ними, заслало тих козаків добровольцїв на Кавказ і там оселило.
   Всі сї жалї й надії, хоч не були нї особливо глубокі, нї особливо серіозні, все таки підтримували в вищих, освічених верствах свідомість своєї окремішности від громадянства великоруського, звязки з історичною минувшиною України і сучасним народнїм житем. Зросийщені службисти, що кров свою проливали за росийське отечество і з усїх сил, не за страх, а за совість будували нові росийські порядки на Україні, ширили росийську мову і культуру, самі виступали як росийські письменники і в своїм обиходї перейшли вповнї на мову росийську—вони заразом з побожною любовю збирали память про українську старовину, записували українські вірші та піснї, слова і прислівя, а в своїх записках та листах, не призначених для публіки виславляли колишню українську свободу, хвалили давніх борцїв за українські вільности. ) 1 на грунті сього роздвоєння національної душі української інтелігенції згодом починають виростати серіознїйші прояви національного почутя—головно на пункті привязання до українського слова—устного і письменного, як найбільш живої й яскравої прикмети своєнароднього українського житя.
   Уживаннє народньої мови в письменстві східньої України не переривало ся до решти ніколи, хоч її й виключено з друкованих книжок і з школи. Навпаки, після того як цензурні заборони вбили українську книжну мову—мішану українськословянську, чисто народня українська мова здобула навіть сильнїйшу позицію, як одинока місцева мова: хто хотів надати українську закраску і всі, що цінили українські прикмети житя, з особливою любовю звертали ся до літературних оброблень народньої мови і високо їх цїнили, дарма що справжньою культурною, книжньою мовою вважав ся язик великоросийський. З другого боку сї літературні оброблення народньої мови навчали більшої уважливости до живої мови, а живе українське слово—мова, пісня, перекази про минуле, заховані в устах простого народу, навертали до нього панські верстви, відірвані історією останього столїтя, посварені з народом своєю панською політикою і винародовлені, як здавало ся, до решти. І так на сім новім народництві української інтелігенції виростало нове українське відродженнє.
   Перелицьована „Енеїда" Котляревського, без волі автора видрукована 1798 року, була першою книжкою, яка незвичайно високо підняла в очах українського громадянства народне українське слово, а заразом своїми образами минулої козацької слави і сучасного гіркого селянського житя відкрила широку дорогу отсьому заінтересованню народнім житем серед українського громадянства. Сама по собі важна була поява книжки писаної народньою мовою і друкованої, то значить можливої до широкого росповсюднення серед тодішньої української інтелігенції. З старих листувань знаємо, як страшенно тяжко було розшукувати старі українські писання, навіть найбільш голосні і славні (напр. київські академічні інтермедії), і часто найбільш інтересні твори старого українського письменства, не маючи змоги бути друкованими, зіставали ія в однім двох рукописях без усякого поширення (напр. Прецїкава історична повість Величка відома в одній авторській рукописи і в одній копії) Три видання Енеїди, що вийшли на протягу одного десятилїтя і були розхоплені земляками, зробили сю книжку епохою не тільки в історії українського письменсгва, але і в розвою українскоЇ свідомости. Але крім самої формальної сторони — літературного друкованого твору, писаного народньою мовою і то незвичайно легкою, свобідною і заразом культурною, що непереможно вабила читача, — книжка містила в собі дійсно дорогоцїнний зміст. З-поза жартовливої форми талановитої пародії, що описувала пригоди запорозьких гольтїпак, висували ся иньші образи і спомини; саме тодї наші Запорозцї блукали світами, не знаходячи собі пристановища— і гіркі гадки мусїли наводити спомини, що викликало се байдуже нїбито оповіданнє про троянських бурлак! З поза веселих і грубоватих часом жартів і глузувань вставили образи „вічної памяти Гетьманщини". Встававало народне житє, змальоване з великою любовю і знаннєм, будило любов і спочуте до нього. Не диво, що пізнійші письменники українського відродження, з Шевченком разом, схилили голови перед автором Енеїди і назвали його батьком нової української літератури.
   Але „Енеїда" не зістала ся самітньою; за нею слідом пішли иньші талановиті твори, підтримали й скріпили перші вражіння, дані Енеїдою —про культурну вартість української мови і українського народяього елементу. Те що в „Енеїді" треба було відчувати поза зверхньою глузливою формою, виступало в иньших творах вповнї відкрито і без недоговорень. Таке значіннє мали пєси само.о Котляревського—особливо славна його „Наталка Полтавка, поезїї Гулака-Артемовськаго, повісти Квітки—твори другого, третього і четверіого десятилїтяХІХ віку.
   Поруч них величезне значіннє мали перші збірко українських пісень, що почали виходити з другого десятилїтя (Цертелева, Максимовича, Срезнєвского). Сі збірки видані та й ще декотрі невидані, що ширили ся в рукописях, відкрили вперше незвичайне богацтво української народньої піснї й тим незвичайно підняли значіннє українського слова, бо саме в тім часї освічені люде почали звершати увагу на народню творчість і високо її цїнити. Появляють ся також важні для українського усвідомлення праці з українознавства, особливо з української історїї. Безіменна, Исторія Руссовь или Малой Россіи"—історія України, доведена до кінця Гетьманщини, котрої автором довго вважала Георгія Кониського (а тепер думають на Гр. Політику, або на нього і його сина), незвичайно талановито написана (хоч дуже часто наскрізь фантастична—в оповіданнях про події XVII віку і ранйших), поширила ся незвичайно ніж українською інтелігенцією, особливо в другім і третім десятилітю XIX віку, завдяки свому горячому патріотичному почутю, котрим була перейнята, і робила сильний настрій. Надруковано її булЬ аж пізнїйше, при кінцї 1840-рр., але вона поширювала ся в копіях і мала великий вплив на розвій українського письменства, запрудивши його на довго своїм фантастичними, але з великим патрітичним запалом продуманими постатями і подіями. Слїдом за нею зявила ся солідна, хоч і суха історія козацької України Бантиша-Каменського, що протягом недовгого часу мала три видання—також факт характеристичний для тодїшнїх інтересів української інтепігенції. Починають ся і тут перші віщуни спорів про український народній елемент, народню мову, поезію—відгомони нових ідей про значіннє народности взагалі і впливів словянського відродження, що переносячи ся на український грунт, давали нове толкованнє, нову цїну і вартість стихійним і мала усвідомленим потягам до свого рідного, своєнароднього.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016