top_left_1

Studentam.net.ua

Курсові та дипломні роботи
top_right_1
top_left_2
Головна arrow Історія arrow Історія України (М.Грушевський) arrow 115. Прилученнє Галичини і Буковини до Австрії.
top_right_2
top_left_3
top_right_3
115. Прилученнє Галичини і Буковини до Австрії.

115. Прилученнє Галичини і Буковини до Австрії.

   Разом з тим як руйнували ся в другій половині XVIII в. українські порядки на лївім боцї Днїпра та на Запорожу, великі зміни робили ся також і на Правоберажу та в Західній Україні, творячи нові обставини і нові підстави українського житя. Падала Польща—саме тільки встигла придавити останні рухи народні на Гіравобережу і до решти ослабити національне житє заведеннєм унїї в західній Україні,—як прийшов несподїваний кінець державному житю самої Польщі. За кілька років дорешти розібрано її між сусїднї держави, і даремно заходила ся потім польська шляхта, щоб ту свою польську державу вирвати з їх рук і відновити наново.
   Не на користь вийшли Полякам їх великі придбання в землях українських і литовських: здобуваннє та заходи коло затримання сих земель знесилили саму Польщу, вона ослабла і стала здобичею сусїднїх сильнїйших, міцнїйше організованих держав. Польська шляхта, захопивши в свої руки правлїннє, поневолила нешляхетську людність, позбавила всякого значіння і саму королівську власть, відобрала всї засоби від правительства, аби воно, зміцнивши ся, не хотіло покоротити шляхетські вільности і свободи. Держава польська ніколи не мала нї грошей в скарбі своїм, нї війська, нї міцної оргайїзації. Всю силу захопили великі пани магнати, але вони думали не про державу, не про суспільство, а про свої власні роскоши й інтереси, і дуже часто брали гроші від сусідніх держав за те, щоб своїми впливами кермувати справами Польщі так, як треба було тим сусїдам, а не їй самій.
   Вже Хмельнищина задала Польщі такий сильний удар, їдо від нього вона не здужала поправити ся. А від початків XVIII віку Польщею кермують не її правителі, а заграничні правительства. Вони не дають перевести в Польщі ніяких реформ, щоб вона не поправила ся, не стала сильнїйща; мішають ся при кождій нагодї в її внутрішні справи, підіймають через магнатів-запроданцїв повстання (конфедерації) і взагалї роблять все що хочуть. А при тім все від часу до часу виникають ріжні проекти про те, щоб зовсім розібрати сю велику, але слабосилу, на живу нитку зшиту державу,—як то ми вже бачили за часів Хмельницького.
   По смерти короля польського Августа III (1763 р.) цариця Катерина зєднавши ся з своїми одномишленниками й Польщі, ввела свої війська, посадила на королівстві польськім свого приятеля Станїслава-Августа Понятовского, і хотїла під його іменем кермувати по своєму польськими справами Головний привід до того давала справа православної віри в Польщі, котру росийське правительство держало нїби в своїй опіцї, а духовні православні до його помочи звертали ся у всяких своїх бідах. Польське правительство хогїло визволити ся від росийських впливів і думало скористати для того, що Росія з 1768 року увязала ся в війну з Туреччиною, а за Туреччиною потягала Австрія, не хотячи дати Росії поширити ся далї на турецьких границях. Росія хотїла взяти під свою вдасть Крим і Молдаву і домагала ся, щоб Туреччина признала сї землї від себе незалежними, свобідними; Австрія ж не хотїла на се пристати, бажаючи собі поширити ся в молдавських землях. Польща надіялась скористати з сього напруження, але зовсім несподіваний оборот дав тому всьому пруський король: він задумав собі скористати з такої замотакини і з того напруження між Росією й Польщею й дав таку думку, що Росія замість Туреччини нехай би поширила ся коштом Польщі, а при тім і Прусія та Австрія собі забрали б пограничні землі польські. Цариця Катерина не дуже охотила ся на сей плян, бо не хотїла дїлити ся Польщею, бажаючи задержати її цілу під своїми впливами. Але як Австрія почала хилити ся до Туреччини, згодила ся цариця на пляни Прусії, щоб її затримати по своїй стороні. Пішли переговори про се і нарешті прийшло до такої угоди, що Росія справді зрікла ся своїх претенсій на Молдаву (Крим одначе Туреччина мусїла признати незалежним і в 1783 р. його без усякої війни прилучено до Росії, за згодою Австрії). Замість Молдави Росія взяла собі від Польщі пограничні землі Білоруські, Австрія Галичину, Прусія— землі коло Балтийського моря. Так стала ся умова між ними з серпнї 1772 р., і вислані війська без війни позаймали кожде свою пайку, а сойм і правительство польське, настрашені, або й закуплені, мусїли згодити ся на сї утрати й відступити ті землі, Австрія взяла ціле воєводство Руське, майже ціле Волзьке, сусідні части Подільського і Волинського воєводства і Холмської землі. Посилала ся при тім на те, що сї землі —колишнє княз. Галицько-волинське, їло було підвластне королям угорським. А маючи тепер в своїх руках порічє горішнього Прута (Покутє), цісарева, а ще більше син її Иосиф II захотіли прилучити до того й сусідню частину Молдави: побувавши сам в 1773 р. в сусіднім Семигороді, Иосиф побачив, що для Австрії дуже важно взяти собі північну Молдаву для того, щоб мати з Галичини дорогу до Семигороду, і рішив забрати Ті від Туреччини. 1774 року австрийське військо перейшло молдавську границю та зайняло Чернівці, Серет, Сучаву—теперішню Буковину.
   І тут австрийське правительство на своє оправданнє посилало ся на те, що сч країна колись належала до Галичини. Дійсно, в XIII в. бачимо місця на середнїм Прутї, так само як і на середнім Дністрі в залежности від Галицького князівства—се так зване Понизє; потім воно перейшло в безпосередню власть Татар, а як в половинї XIV в. організувало ся осібне князівство чи воєводство Молдавське, то воєводи молдавські загорнули згодом під свою власть і землі між Серетом і Диїстром, так зване Покутє і землю Шипинську. Пізнійше засї землї, як ми вже знаємо, не раз була боротьба між Польщею і Молдавою (гл. 49), аж вони розмежували ся: польська границя стала по Кути і Снятин, і так українська країна поміж Днїстром і Серетом—теперішня північна Буковина, зістала ся під воєводами молдавськими, аж до 1774 р., як її заняло австрийське військо. Вона була залюднена українським селянством, шо сиділо на землях воєводських, боярських, монастирських; обовязки були сорозмірно не великі і тому сюди напливала людність з Галичини. Ся північна, українська Буковина творила округ Чернівецький, але разом з нею був захоплений також округ Сучавський, переважно румунський, і так як нова Галичина під австрийською властю була зліплена з земель українських і польських, так і нова Буковина мала характер українсько-румунський: північна українська, полуднева румунська.
   Воєвода молдавський дуже сильно протестував против австрийського нападу, але турецький султан, його зверхник, не підтримав його і в 1775 р. згодив ся відступити Австрії північно-західню частину Молдави. Визначено було комісарів, вони відмежували сю країну, і вона дістала назву Буковини, за свої густі ліси букові. Якийсь час була під управою військовою, а потім, 1786 р. прилучено її до Галиччини, і так при Галичинї вона зіставала ся аж до р. 1849, коли Буковину зроблено осібною провінцією.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >

Замовити реферат, курсову або дипломну роботу

bottom_left
bottom_right
Studentam.net.ua © 2008-2024