Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Історія arrow Історія України (М.Грушевський) arrow 85. Боротьба з Москвою.
07.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




85. Боротьба з Москвою.

85. Боротьба з Москвою.

   Війна почала ся. Виговський попробував вигнати московського воєводу з Київа, але се йому не вдало ся. Московське правительство після сього проголосило Виговського зрадником і наказало вибрати нового гетьмана. Але довідавши ся про трактат Виговського з Польщею, так заМішало ся, що готове було відступити від своєї полїтики: воєводі Трубецкому наказано завести переговори з Виговським, обіцяти йому пробаченнє всього що стало ся і всякі уступки—навіть вивести воєводу з Київа, як би Виговський того домагався. Але Виговський не вірив уже в московську щирість і не хотїв вертати ся. З початком 1659 р. він пішов за Дніпро, аби приборкати своїх противників, що знов підняли голову, як Москва була виступила против Виговського. Коли против нього рушило московське військо, він уступив ся за Дніпро, а московське військо почало підбивати собі сїверську Україну і обложило полковника Гуляницького в Конотопі (див. карту 262). Виговський же діждав ся Татар і з ордою рушив під Конотоп. Московське військо не мало докладних відомостей про його сили, рушило на зустріч тай попало в два огні, між козаків і Татар.
   Став ся погром небувалий: знищено цїле військо московське, двох московських воєвод попало в неволю. Трубецкой покинув Конотоп і подав ся скорше з України. Все було тепер в руках Виговського.
   Але він не вмів скористати з такої користної хвилї, не вигнав московських залог з українських міст, а відійшов за Днїпро, бо кошовий Сїрко з Запорожцями—вороги Виговського—вдарили на Крим, змусили Татар покинути Виговського, а далі напали на Чигирин, столицю гетьманську. Московська партия за Дніпром підняла голову знову; поголоска, що Виговський піддав ся Полякам, підіймала против ньогб людей; нїхто не розбирав, на яких умовах се стало ся: бояли ся польського пановання і не хотїли про Польщу нїчого чути. Польське помічне військо, розложене Виговським в Сіверщинї, по старій памяти викли1 Кало таку ненависть, що в сих полках, прихильних Виговському, підняло ся повстаннє. Поляків убивали, і з ними загинув і визначний однодумець Виговського, Юрий Немирич, дуже освічений український шляхтич, котрого вважали дійсним автором Гадяцької унії. З лівого берега сей рух перекинув ся й на правий: козаки й тут заявляли, що не хочуть вертати ся під Польщу. Тодї уманський полковник Михайло Ханенко зєднав ся з Січовиками Сїрка й підняв повстанне против Виговського. Не хотіли його, хотіли Юрия Хмельниченка, як законного гетьмана. Зійшли ся і в перших днях вересня 1659 р. під м. Германівкою стали против себе оба війська. Юрий Хмельницький з своїми, Виговський з своїми. Всі козаки одначе покинули його тепер і перейшли до Хмельниченка: поголоски, що Виговський віддає Україну назад Полякам, знищили його дїло. З Виговським було тільки його наємне військо й Поляки.
   Військо вчинило раду й на ній окричало, що не хочуть піддавати ся Польщі, не хочуть воювати з Москвою. Поголоски, що Виговський підняв ся проти Москви на те тільки, аби піддати назад Україну польським панам, знищили ціле повстаннє. Против Виговського підняло ся на радї таке роздраженнє, шо мусїв іти геть, аби не вбили. Окричали гетьманом Юрася і післали до Виговського, щоб віддав йому гетьманські клейноди. Виговський, бачучи таке завзяте, віддав клейноди й уступив. Тодї старшина, однодумці Виговського, побачивши, з яким завзятем виступає військо против Польщі, поміркувала, що з Гадяцькою унїєю тепер, видко, нічого не зробиш—треба вертати ся під зверхнісгь московську. Але хотіла все таки використати хвилю, щоб виторгувати від Москви, аби не мішала ся на будуще в українські справи. Тому намовила Юрася, аби прийнявши гетьманську булаву, не спішив зачинати з Москвою.
   Ставши з військом над Дніпром, під Ржищевим, чекали, що скаже Москва. Коли Трубецкой прислав до них заклик, аби вернули ся під зверхність московську на давніх правах і вільностях, Юрась за радою старшини післав Петра Дорошенка, щоб передав Трубецкому їх умови, на яких вони згодні піддати ся Москві на ново. Там вони домагали ся, щоб на будуче на Українї московських воєвод не було нїде окрім тільки Київа, і щоб московське військо, яке буде присилатися на Україну, було під властю гетьмана. Щоб московське правительство поза гетьманом не мало зносин нї з ким з війська, анї не приймало листів, і щоб взагалі власть гетьманська нї в чім не обмежувала ся московськими мішаннями. Щоб гетьману вільно було мати зносини з чужими державами, московське ж правительство, ведучи переговори з чужими державами в українських справах, брало до тих перегорів українських депутатів. Щоб українське духовенство зістало ся під властю константинопольського патріарха, як сього бажало, вибираючи митрополита Діонисия Балабана і т. й.
   Трубецкой промовчав, що від московського правительства прислані йому статї зовсім иньшого змісту, а закликав гетьмана з старшиною, щоб їхали до нього, аби умовити са в тих справах. Коли ж вони, послухавши, справді приїхали до Переяслава,—виявило ся, на шо їх туди манили. Трубецкой сказав, що переговорювати сянема чого, треба наперед скликати раду. Раду ж він скликав з лівобічних полків, ворожо настроєних для старшини, і крім того привів ще з собою московське військо, а московські прислужники своїх козаків. Рада була така, що перед нею Хмельниченковій старшині анї думати було виступати з якими не будь домаганнями против Москви, і на се рахував Трубецкой. Він обявив тут нові статї, прислані з Москви. До старих „статей Богдана Хмельницького", себто до тих рішень, які були дані московським правительством на козацькі бажання по прилученню до Москви, тепер пороблені додатки й зміни.
   Гетьмаьу наказано посилати військо, куди цар звелить і без волі московського правительста нікуди не посилати; гетьмана заборонено переміняти без царського указу; московських прихильників заборонено карати без слідства московського; людей близьких до Виговського велено не пускати до ради анї давати їм урядів ніяких під карою смерти; воєводи московські крім Київа мати бути заведені також в Переяславі, Нїжинї, Чернигові, Браславі, Умани.
   Сї додатки стісняли й зменьшали ще гірше українську автономію. Але Хмельниченко з своєю старшиною, спинивши ся в руках Трубецкого й маючи перед собою ворожу настроєну раду і військо московське, не насмілили ся протестувати. Москва помішала всї їх рахунки і вони покорили ся, присягли—і затаїли гнїві злість, що Москва так їх обдурила. Але не глянули в справу глубше, не поміркували, в чім причина їх слабости, а московської побіди—в їх відчуженню від народу, в тім, шо свою політику вони будували, як старий Хмельницький, на заграничних союзах, а не на свідомій помочи і участи свого народу. Се зістало ся закрите перед очима їх, і вони кидали ся далї, від Москви до Польщі, коли стрічали ся з хитрою і своєкористною московською полїтикою обрахованою на погибіль країнської свободи, і від Польщі до Москви, коли народ підіймав ся против них, боячи ся польського пановання. І від кождого такого їх хитання спадали нові біди на українську людність, зростала її неохота до дальшої боротьби, до старшини й її політики, і все затісняв ся коло України зелізний обруч польсько-московського панування.

iug67

   Пройшло потім пів року. Моськовське правительство, поріжнивши ся наново з Польщею, літом 1660 р. задумало похід на Галиччину, щоб відтягнути польські сили з Білої Руси. Московський воєвода Шереметєв пішов з лівобічними полками на Волинь, Хмельниченко з правобічними полками йшов до нього полудневою границею, охороняючи її від Татар. Та польські гетьмани, діставши велику поміч з Криму, війшли поміж Шереметєва і Хмельниченка, вдарили на московське військо під Любаром і обложили його зі всіх боків, так що воно не могло порозуміти ся з Хмельниченком. По кількох днях збентежений Шереметєв став відступати назад, сподїваючи ся через те скорше здибати ся з Хмельниченком, і став під Чудновим. Але з Хмельниченком тим часом вели переговори Поляки, намовляючи його відстулити від Москви і відновити унїю з Польщею. До сього ж намовляв його і Виговський, що таки хотів утримати гадяцьку унїю. Не можучи нїяк зійти ся Шереметєвим і маючи против себе сильніше польськотатарське військо. Хмельницкий завагав ся. Старшина, ображена на Москву, що так їх підійшла попереднього року, не противила ся згодї з Польщею. Але Поляки також не були розумнійші від московських полїтиків і покладаючи на трудне тодїшнє становище Українців, уже не згодили ся відновити Гадяцьку унію, так як була уложена, а викинули з неї все, що говорило ся про велике кн. Руське. На таку унїю старшина не мала охоти приставати, але не час був противити ся і кінець кінцем згодили ся Шереметєв по сім мусїв піддати ся Полякам—віддав Їм зброю, запаси і пообіцяв вивести всяке московське військо з України. Зірвав серце на козацькім війську, що було з ним: видав його Полякам і Татарам, аби ті не грабували й не брали в неволю московського війська. Такий мерзкий вчинок викликав по всій Україні великі жалі і гнїв на Москву.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016