Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Історія arrow Історія України (М.Грушевський) arrow 66. Устрій козацький.
02.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




66. Устрій козацький.

66. Устрій козацький.

   Устрій козацький під той час уже досить виробив ся й уложив ся. Він же не був дуже хитрий—був дуже простий, і свобідний, а про те вмів бути дуже сильним, мав силу величезну, потрапив панувати над душею й тїлом козацького брацтва. В тім виявив ся великий хист і здатність нашого народу до організації, що такими простими засобами, з таким простим і невиробленим матеріялом міг доказувати таких дїл.
   Головна вага козацької організації все ще лежить на Низу Дніпровім, куди не сягають руки польських панів анї вояків і на свободї розвиваєть ся козацька організація. Осередком її— Сїч запорозька, що переносить ся то на той то на другий острів Дніпровий. Вона розпоряджає всїми силами козацькими, розкиданими на Запорожу і розселеними на волости. Замку або кріпости якоїсь в Сїчи не чути, згадують ся тільки вали і засіки. В потайних місцях переховують ся гармати і ріжний воєнний припас. Армата козацька бувала не велика, але завеїди добре справна. Була військова музика—згадують ся кітли и барабани. Були військові корогви, пильно переховувані. Був військовий скарб, військові табуни кінські, військові човни і ріжні кораблі, захоплені від Турків.
   Всї сили козацької рахували в 1590-х роках на 20 тисяч. Погром 1596 р. зменьшив її, але з першим десятилїтєм XVII віку вона знову вертаєть ся до давнього і далї зростає. Більшість козаків жила і господарила на волости; на Низу весною і лїтом пробувало по кілька тисяч козаків, готуючи ся до походів або займаючи ся ріжним промислом: рибальством, ловами, соляним промислом, або торгували з Татарами й Турками в певних пограничних містах. На зиму вони расходили ся на волость і мало хто лишав ся в зимовниках. Кілька сот козаків лишало ся на Сїчи, щоб стерігти армату і всякий військовий припас. Зимувати приходило ся не легко, в курінях, лихо зроблених з лози або дерева і ті що кілька зим прозимували тут, вважали ся особливо випробованими і досвідченими товаришами.
   Військо подїляло ся на полки. Офіціально рахувало ся на початку XVII в. чотири полки і в кождім по 500 душ—стільки правительство польське ніби тримало козаків в своїй службі. В дійсности і полків тих бувало більше, і козаків в них бувало різно, навіть і по кілька тисяч (наприклад в Хотинській війнї військо козацьке мало II полків, і в декотрих полках по 4 тис. козаків). Полком править полковник. Кождий полк має свою корогву, свого сурмача і довбиша. Він подїляєть ся на сотнї, сотнї на десятки або инакшекурінї. Курінями правлять атамани, сотнями сотники. Ріжні доручення гетьманські сповняють осавули. Арматою править обозний, її осїдком вважаєть ся місто Терехтемирів з старим монастирем. Се місто дав козакам Баторий на шпиталь для калік і для всяких військових потреб; але що воно занадто далеко лежало, під носом у властей польських, то звичайно армата стояла десь близше під рукою козацькою, а не в сїй офіціальній козацькій столицї. Канцелярією військовою завідує писар. Листи писані від війська стверджують ся військовою печатею. Військо в своїх листах звичайно називає себе „військом Запорозьким", але часто уживає також назви „рицарства запорозького", або „рицарства війська Запорозького"; в повновласти, виданій послам козацьким для переговорів з цісарем, зве себе військо „вільним військом Запорозьким". Самі себе козаки звуть „товаришами", а ціле військо-„товариством". З польської сторони по ґречному звуть козаків „молойцями", або „панами молойцями".
   На чолі війська козацкого стоїть виборний старшина, котрого в звичайній мові звуть гетьманом—часто й самі вони себе так пишуть в листах, не тільки до своїх людей, а й до правительства, а навіть і до самого короля. Правительство ж вже їх звичайно „старшими"— „старший війська Запорозького", такий нїби офіціальний титул. Хмельницький перший одержав офіціальний титул гетьмана, а перед тим належав сей титул тільки найвищим вождям польського й литовського війська.
   Правом вибирати собі старшого козаки дуже дорожили: се була основа козацької самоуправи. Правда починаючи від першої реформи 1570 р. правительство визначало від себе ріжних начальників над військом козацьким, але військо дивило ся на них як на комісарів, визначених правительством для зносин з ними, до управи в військових своїх нїкому справах їх не допускало. Виїмковим явищем було, що козаки в своїй усобицї по лубенськім погромі просили, аби правительство дало їм старшого від себе. Коли пізнїйше (в 1617—9рр.) правительство хотїло справді від себе подавати старшого, козаки противили ся тому рішучо й завзято і не допускали нїчого більшого, як тільки затверджуваннє правительством старшого вибраного козацьким військом одначе вважали правосильним свого виборного гетьмана все однаково, чи він дістав затвердженнє від правительства чи нї, й вибирали та скидали своїх гетьманів, не питаючи ся правительства, хоч як правительство того добивалось.
   Всякі важнїйші справи йдуть під обміркованнє всеї старшини або ради цілого війська. Се соправительство гетьмана, старшини й ради всього війська зазначуєть ся в звичайних виразах листів військових, де виступає не сам гетьман, а й військо і старшина. Приклад таких докладнійших виразів дає напр. лист гетьмана Кішки до короля 1600 р., де на кінцї підписуєть ся він так: „Самійло Кішка гетьман,полковники, сотники і все рицарство вашої королівської милости війська Запорозького".
   В дїйсности значіннє гетьмана і війська та їх відносини, розумієть ся, були не однакові, залежали від обставин, а головно—від особистих прикмет гетьмана, його хисту і впливу. Чим здатнїйший гетьман, тим меньше має ваги рада; коли військо починало на кождім місцї радити, особливо серед воєнних обставин, се був знак, що воно не чує віри до свого провідника, що він не держить війська в руках і не вміє собі дати ради. Гетьман, коли чує за собою силу і певний себе, дає на військову раду тільки те, що сам хоче. Взагалі ж по за радою він править сильно і самовластно, має право над житєм і смертю кождого, і військо йому вповнї і безгранично послушне. Отеє сполученнє такого широкого козацького самовластя в таким незвичайним послухом і дісціплїною найбільше й дивувало сторонніх. З одного боку грізний гетьман, котрий одним словом веде військо куди хоче, посилає людей на погибіль і одним рухом може віддати на смерть кождого; з другого боку рада, котра поводить ся з своєю старшиною і з самим гетьманом низвичайно безцеремонне, а старшина перед нею корить ся і понижуєть ся, і взагалі наради ведуть ся без порядку, з галасом, криком без якихось виробленних форм обміркування і .голосовання: кричать, сварять ся, кидають шапки, під першим вражіннем скидають гетьмана, а гетьман кланяєть ся, понижаєть ся перед юрбою.

iug49

198. Рада козацька в Січи (рисунок XVIII віку).

   Але се переживання давнїйших часів; організація твердне і міцнїє в міру того як збільшаєть ся і розростаєть ся. Вдасть гетьмана все більше шануєть ся і окружаєть ся зверхнїми формами такого пошанівку. Факти скидання гетьмана на раді стрічають ся все рідше, і під зверхнїми формами крайньої простоти і демократизму—що й свому найвищому вождеви на знак власти давав не дорогоцінну булаву, а просту „комишину",—виробляєть ся високий дух лицарського самовідречення, що так дивував і чарував стороннїх. „В них нема нічого простацького крім одежі, завважає Француз Боплян, служебник гетьмана польського Конєцпольского, великого ворога козаків. .Вони дотепні й проникливі, вибагливі й щедрі, не жадні до богацтва, але страшенно цінять свою свободу; міцні тілом, легко зносять жар і холод, голод і згагу. На війні витрівалі, відважні, хоробрі, а навіть легкодушні—бо не цінять свого житя. На зріст гарні, проворні, сильні, з природи мають добре здоровлє і навіть мало підлягають хоробам; від хороби вмерають дуже рідко, хіба в дуже великій старости; здебільшого кінчають житє на ложі слави—вбиті на війні".

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016