Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Історія arrow Історія України (М.Грушевський) arrow 60. Упадок національного українського житя і заходи коло його піднесення.
03.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




60. Упадок національного українського житя і заходи коло його піднесення.

60. Упадок національного українського житя і заходи коло його піднесення.

   Сей погром козаччини, хоч не знищив її до решти зовсім, але дїйсно придавив та зігнав з „волости" на Низ і тим мав чимале значіннє не тільки для самої козаччини, а й для всього українського житя. Сталось се в незмірнотяжкій хвилі дляУкраїни, коли все громадянствоукраїнське, бачучи удар занесений над своєю головою (в видї церковної унії), заметушило ся шукаючи способів боротьби і відпору. Козаччина саме перед тим дала вже почути свою силу і за неї почали ся вже чіпляти ся ріжні національні і релїгійні рахунки—відчули се й вороги, прозиваючи православних „Наливайками" та наговорюючи на них, що вони накладають з Наливайком та иньшими бунтівниками козацькими. На правду сього ше не було або ще тільки зачинало ся, але мусіло б піти в сім напрямі, бо громадянство українське і білоруське шукало собі помочи і ратунку, де могло, і як би не той погром солоницький, певно вже з кінцем XVI в козаччина взяла б в національнім житю подібну участь, яку через свій розгром взяла тільки чверть віку пізніше
   Обставини вели до того неминуче. Українське громадянство важило ся на житє і на смерть в боротьбі з грозою спольщення, що насувало ся на нього.
   Ми бачили, в які обставини поставило український нарід польське панованнє. Українським масам народнім принесло воно поневоленнє і економічну руїну. Міста привело до упадку, українському міщанству загородило дорогу до промислу і торговлї. Шляхта українська була одинокою верствою, яку закони держави допускали до голосу і впливів в політичнім житю, але й її польське панованнє відсунуло від всякої політичної ролї і значіння і звело в дїйсности її політичні впливи на нїщо. Українські шляхтичі не організовані, розбиті від разу і затоплені польським шляхетським потопом, в західній Українї від початку побачили себе збитими з усїх позицій, затертими й відогнаними від усього, так що тільки приноровленнєм до своїх польських панів, польщеннєм і католиченнєм могли дійти фактичної рівноправности. І справді, як я вже згадував,—до початку XVI в.

iug41

176. Лубенська ікона, подарована кн. Василем-Константином Острозьким.

все що було трохи значнішого, амбітнїйшого між українською шляхтою Галичини, Холмщини, Поділя-з невеличкими виїмками вже спольщило ся, а в XVI віцї се саме зачинаєть ся й на Волини та на Поднїпровю. Хоч грамоти 1569 року пообіцяли місцевому православному панству, що буде воно користувати ся у всїм рівними правами з католиками, але ся обіцянка зістала ся порожнїм словом, і не задовго так само й тутешнї пани побачили, що їм без покатоличення і ополячення нема ходу. І тутешнє панське житє—навіть на Волини, в сім гнїздї українського панства, княжат та магнатів, справді починає швидко польшити ся, а з тим українське громадянство тратило до решти й ту одиноку верству, що могла мати якийсь вплив і значіннє та служити опорою українського національного житя.
   В сих часах, в XV—XVI віках під польсько-литовським панованнєм українське культурне житє дуже підупадає. Знаємо, що воно було тїсно звязане з житем церковним, а церква і духовенство православне привикли стояти під особливою опікою і покровом державної власти. Тепер українського правительства не стало, а литовське й особливо польське правительство держало православну церкву в чорнім тїлї і не раз дуже болючо давало відчувати їй свою католицьку побожність. Через те церква підупадає, а з церквою й стара культура, з нею звязана. Все меньше стає освічених людей між духовенством, загибають старі школи, слабне й письменство, й артистична творчість. Правда, там де ще міцно стояла православна аристократія, українські пани й магнати,— вони могли підтримати церковне житє й культуру з нею звязану. Але й вони були безсильні против того розстрою, який вносило в українське церковне житє вороже вому правительство. Вел. князї литовські й королї польські присвоїли собі „право подавання", себто роздавання посад церковних; кандидати на владик і на архимандритів мусіли від них діставати надання на сї посади церковні, а ті не журили ся, чи кандидати підхожі чи нї, давали за „чолобите", просто сказавши—за гроші, хто більше дав, або чимсь підслужив ся королеви. Таким чином на владицтва, на архимандрицтва православні попадали люде, які не мали ніякої охоти до духовного житя, навіть посвящення не приймали, рострачували духовні гроші й маєтки, збогачали ними своїх свояків і дітей. Против сього не могли нічого зробити нї пани нї прості люде й попросту пропадала у них охота що небудь робити для церкви своєї, коли бачили вони що маєтки, скарби, дорогоцїнности, жертвувані на окрасу церкви, на вихованнє учених людей, на поміч калїкам і убогим, марнували ся і рострачували ся роспустниками, піяками, що з церковних дорогоцінностей справляли ріжні річи для своїх доньок, улюбленців і бозна для кого.
   XVI вік був часом найгіршого розстрою й упадку православної церкви української наслідком отого королівського подавання (инакше званого патронатом). Даремно українські пани просили, щоб король дав їм право вибирати на сї уряди людей відповідних—королї не хотїли випустити з своїх рук такого лакомого права. А сей розстрій церковного житя відбивав ся незвичайно тяжко на національнім і культурнім житю українськім. Православна церкава була єдиним національним представительством української народности, її стягом національним, а заразом головною опорою національної культури. І ся національна культура тепер упадає й не може витримати конкуренції з культурою польською.
   Культура польська XIV—XV вв. сама по собі теж не була висока —була слабеньким і відсталим відгомоном сучасної німецької й італійської культури. Коли вона брала гору над українською культурою, то перед усім тому, що була культурою державною, офіціальною, була більш приладжена до обставин громадського і державного житя Польщі, а також тому ще, що за нею стояла сильнІйша, а близька, созвучна католицько-латинська культура німецька чи італійська, до котрої латинська мова шкільна і письменська відкривала дорогу, а українсько-візантийська культура була в нових обставинах польсько-литовського державного житя все меньше й меньше користна, просто таки не придатна нї до чого по за церковним ужитком; її візантийські джерела давно висохли і вона повторяла тільки бозна колишні зади, не йдучи за віком і за часом. Се позбавляло її можности конкуренції з культурою польсько-латинською, особливо як ся почала живійше розвивати ся. Церковне житє польське в XVI віці (аж до останньої чверти) також було в великім розстрою,—але зате під впливом німецького реформаційного, противкатолицького руху творить ся в Польщі письменство і культура світська, протицерковна, чисто-шляхетська по духу, і їй Українцї знову немалинїчого противставити. Сомостійного реформаційного, протицерковного руху на українськім грунтї не розвинуло ся: хто підпадав впливу тих ідей відриваючи ся від єдиного українського церковного грунту, приєднував ся до культури польської і відривав ся від української народности. Українське громадянство чуло і бачило, що єдиний грунт, на котрім можна згуртувати всї верстви і части українського народу—се старий православний грунт, з котрим нерозривно звязало ся саме понятє українського, або як тоді говорили (постарій традиції Руської держави)—руського житя. І як же трудно було на тім церковнім грунті, знищенім і розбитім польським панованнєм, удержати когось—особливо вищі українські верстви перед спокусами польської шляхетської культури, що розвиваєть ся особливо від половини XVI в., під час найгіршого упадку української церкви.
   Той розвій панського хозяйства. великий вивіз за границю лісових товарів, худоби, збіжа, що в другій половині XVI в. доходить найбільших розмірів своїх, збогатив шляхту, перед тим призвичаєну до житя дуже скромного, навіть убогого. Великі суми, що пішли в шляхетські кешенї за хлопську панщину, розвинули нахил до роскоши, блеску, виставности. Не йшли вони на річи господарські, анї на культурні властиво, тільки на зверхній блеск, перед усїм на дорогі убори, далї на пяне і сите роскішне житє. Сучасні писання наповняють ся жалями на нечувані перед тим забаганки панського житя, роскіш і погоню за модами. Дещо одначе перепадало і на річи справдї культурні. Але й зверхній блеск потягав до себе також мало культурне панство українське і білоруське, яке починає переймати польські звичаї, польську мову, дає дїтей до шкіл польських або заграничних,—а там вони призвичаювали ся до чужого житя, кидали свою віру і ставали Поляками.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016