Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Історія arrow Історія України (М.Грушевський) arrow 10. Розселеннє українське. Анти.
04.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




10. Розселеннє українське. Анти.

10. Розселеннє українське. Анти.

   Живучи на своїх старих селищах, в тїснїйшім сусідстві, Словяне говорили й мовою більш одностайною, і звичаї та побут мали більш однакові, нїж потім, як розселили ся так широко. Про те й тодї, зовсім певно, була вже ріжниця між племенами та громадами тих племен, тільки виразнійше виступила по розселенню. Письменники грецькі, що писали про Словян, коли вони ще тільки розселяли ся, розріжняють на полуднї, в сусідстві Візантиї Словен і Антів. Словенами звуть вони ті племена, що сидїли над Дунаєм і в балканських землях, Антами тих що сидїли над Дністром і дальше на схід, над Днїпром і далї до Азовського побережа. Отеє й були наші, українські племена, що зайняли тоді вже побереже чорноморське від Днїстра до Азовського моря і вперве тут виступають в історичних джерелах окремо, під тою назвою Антів.
   Найдавнїйша звістка, яку про сих Антів переказують нам візантийські письменники, належить до кінця IV в., зараз по гунській бурі, і се те що зветь ся початком історичною житя для наших племен. Історик Йордан, що описував історію Готів, заховав для нас цїкаву звістку, що ґотский король Вінітар, оден з наступників Германаріха, воював з Антами (саме отеє імя Вінітара мабуть призвище-переможець Вінітів, себто Словян). В першій битві, каже Йордан, Анти побили Готів. але Вінітар не злякав ся, воював з ними далї, погромив, взяв в полон князя Антів Божа і старшин їх у неволю і щоб налякати Антів, казав їх страшною смертю убити-роспяти на хрестах. Але Гуни взяли потім Антів під свою оборону і приборкали Вінітара.
   Мабуть отеє тоді Анти з ротами стріли ся, рушивши в чорноморські степи, і ся війна була знаком власне того антського, себто українського розселення в степах. Війна з ротами не спинила їх, як не спиняли й иньші стрічі та війни з тутешнїми народами. Живучи серед воєвничих народів в степах, сї степові Українці, Анти, й собі привикали до воєвничого життя, ходили на розбої разом з Гунами і їх земляками Болгарами (турецькою ордою, їдо потім осівши ся на Балканї між Словянами, змішала ся з ними й передала їм своє імя). Відзвичаювали ся від хозяйства, а привикали більш до війни, як потім козаки. Закинули хлїборобство, жили в лихих хижах, бідно і в недостатках, не мали зелїзної бронї, як Греки, і зброєю якою-небудь лихенькою орудовали—парою списів то що; не були звичні виступати збитою лавою, а так десь несподївано запопасти, ударити й знов розбігти ся, заманюючи ворога; були проворні, на всяку біду терпеливі, чудесно вміли десь засісти ся, притаїти ся, навіть у водї, і тим дуже дивували Греків. Ходили за здобичею на візантийські землї, а часами Візантия платила їм, щоб воювали з иньшими її ворогами. Так в 530-х роках вийшла війна у Антів з їх сусїдами Словенами задністрянськими, може таки з намови візантийського правительства, що дуже багато мало клопоту від нападів Словен, і пізнїйше оповідають грецькі історики, що Візантия напускала Антів на Словен (в 580 роках).
   З нагоди тої війни Антів з Словенами в 530 рр. візантийський історик Прокопій оповідає ріжні цїкаві звістки про житє Антів і Словен і між иньшим таку пригоду росказує. У Греків був воєвода Хилвудій, що дуже добре боронив візантийські землї від нападів словенських і антських; але в однім поході на Словен наложив головою, і ті знову почали грабувати візантийські краї. Та по якімсь часї одек грецький невільник, що був між Антами, росказав свому господареви, що той Хилвудій не вмер, а живе між Словенами, як невільник, і Словени не знають сього. Ант викупив зараз того Хилвудія і привів до себе, та роспитував його, чи він справдї той славний воєвода Хилвудій. Викуплений казав, що він зовсім не Грек, а Ант зроду, тільки зветь ся Хилвудій, а попав до Словен у неволю підчас попередньої війни. Але господар йому не повірив і оповів землякам. Анти дуже зраділи, що мають між собою такого славного воєводу. Зібрали ся на велике віче, як мали звичай робити у всяких важних справах—бо не мали над собою одного князя, а у всім радили ся громадою, каже Прокопій. На вічу наказали тому Халвудієви, аби не смів казати, що він не той славний воєвода Хилвудій, а самі оповістили візантийського цїсаря. Той цїсар, Юстинїан на імя, тоді намовляв Антів, щоб перейшли у візантийські землї й тут мешкаючи, боронили від ворогів.
   Хозарська орда ослабла, і пішли знову ріжні турецькі завадїяки нашими степами, наші люде не годні були з ними вижити і кидаючи степи, стали тїкати в безпечнїйші місця, в лїси на північ, в гори на захід, хоч і не так там було дозвільне, як у тих роскішних, родючих степах. Звісток з сих часів маємо дуже мало. Перед тим що знали ми. знали від грецьких письменників; але з початком VII в. Греки махнули рукою на свою північну границю, не можучи далї боронити її від Слосе обіцяв їм платити гроші. Анти годили ся тільки з тим, щоб з ними мешкав і той Хилвудій; Хилвудій в тій справі поїхав до Царгроду, але на дорозі вхопив його візантийський воєвода Нарзес і казав забити в кайдани, як обманця.інатім розбили ся ті переговори цісаря з Антами.
   Отак припадком щось довідаємо ся про наших предків тодїшнїх— якась отака пригода кине проміньчик світла й освітить перед нами те давнє житє, як жили, з ким воювали, який устрій мали ті наші козаки з VI віку по Христї.
   У иньшого грецького письменника з того часу, Менандра, заховала ся звістка про боротьбу Антів з ордою Аварів, що посунула нашими степами в середині VI в. Битви з ними випали нещасливо для. Антів, чимало їх попало в неволю, і Авари стали пустошити землї Антів. Виручати невільників і мирити ся з Аварами Анти післали одного визначного чоловіка на імя Мезамира. Але той був чоловік гордий і смілий, не стерпів каганови (старшому) аварському, відповів на його хвалькуваті слова сміло й різко. Тодї оден Болгарин, що був у кагана в ласках, став намовляти, аби того Мезамира вбити, бо він серед Антів має велику вагу і може їх підняти на Аварів. І каган послухав. убив Мезамира, а Авари почали пустошити землї Антів ще гірше.
   Про сю біду Аварів память держала ся довго між українським народом. Київський літописець записав оповіданнє про те, як Обри (Авари) мучили Дулїбів, українське племя, що жило на Волини; каже. що Обри запрягали в вози дулїбських жінок і ними їздили. „Були сі Обри тїлом великі, а умом горді, і погубив їх Бог: померли всі, і не зісталось нї одного, так що стало ся приспіве: „погинули як Обри". каже той літописець. Але Обри не погинули так скоро, а тільки перейшли далї, на Угорщину.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016