Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Економічні науки arrow Страхування arrow 17.5. Співстрахування та механізм його дії
04.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




17.5. Співстрахування та механізм його дії

17.5. Співстрахування та механізм його дії

   Один і той самий об’єкт страхування може бути застрахований за одним договором страхування і, за згодою страхувальника, кількома страховиками.
   Співстрахування — страхування, при якому два та більше страховиків беруть участь визначеними частками у страхуванні одного й того самого ризику, видаючи спільні чи окремі поліси, кожний на страхову суму у своїй частці.
  
При цьому договір має містити умови, що визначають права і обов’язки кожного страховика.
   За наявності угоди між співстрахувальниками та страхувальником один зі співстраховиків може представляти всіх інших у відносинах із страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним лише у розмірі своєї частки.
   На практиці страховик, котрий бере участь у страхуванні в меншій частці, підпорядковується умовам, узгодженим страховиком, що має більшу частку. Однак це не зобов’язує його, як прийнято у пропорційному перестрахуванні, підпорядковуватися всім рішенням лідируючого страховика та сплачувати свою частку у збитках на тій підставі, що інші страховики сплатили свої частки.
   Якщо страхувальник застрахував об’єкт не на повну суму, він розглядається як один із страховиків і несе відповідальність за недострахованою часткою. Інколи страховики, які беруть участь у співстрахуванні, вимагають, щоб страхувальник сам виступав співстраховиком, тобто утримував на власній відповідальності частину ризику.
   Інколи співстрахування розглядається як окремий випадок перестрахування, коли одночасно кілька страховиків за взаємним узгодженням приймають чи передають на страхування великі ризики.
   І це не випадково. Хоча з юридичного погляду співстрахування та страхування різні, за своєю економічною сутністю вони дуже схожі. В обох випадках здійснюється розподіл страхових внесків та страхових виплат, наявна співучасть у преміях та страхових ризиках. В обох випадках відповідно координуються страхові фонди різних страховиків (перестраховиків), які одночасно беруть участь в одному й тому самому страхуванні.
   Співстрахувальні ознаки можна спостерігати на прикладі перестрахувальних пулів (об’єднань, фондів).
   Пул базується на концепції взаємності. Сутність його полягає в тому, що премія та суми збитків за відповідними ризиками передаються в пул, який розподіляє проходження операцій між членами пулу згідно з розміром премії, що її передано до пулу.
   Розрізняють два типи пулів: пули страхування та пули перестрахування.
  
Зауважимо, що багато з пулів не виправдали надій, оскільки середній результат діяльності страхових компаній, які не були членами пулів, був вищий, ніж у членів пулу.
   Проте створення пулів було доречним при страхуванні ризиків з потенційною катастрофічною відповідальністю (наприклад, страхування атомних електростанцій, авіаційних ризиків). Об’єднання страховиків до пулів відбувається також за каско суден, у разі страхування нафторизиків, коштовностей тощо.
   Раніше в деяких країнах пули створювались для скорочення обсягу операцій з перестрахування, що виходять за межі країни.
   Об’єднання страховиків до пулів виправдане також при проведенні небажаних з технічного погляду страхових операцій або невеликих та вузькоспеціалізованих операцій окремих страховиків, для яких важливо утримати спеціалістів у цій галузі, також виправдує діяльність пулів. Мало місце створення регіональних перестраховувальних пулів, мета яких полягала в міжнародному розподілі ризиків.
   Учасники пулу зобов’язані приймати всі зазначені в угоді ризики тільки в межах пулу. Вони також повинні приймати частку у всіх ризиках, що передані до пулу, чи колективно підписаних всіма його членами.
   Нерідко через пул здійснюється перестрахування ризиків. У такому разі договори страхування спочатку укладаються окремими його учасниками, а надалі передаються повністю в пул. Частка кожного члена пулу в перестрахуванні визначається на підставі пропорційного розподілу. Частка, яку отримує кожний з учасників пулу, має вигляд фіксованого відсотка.
   Пул, створений на базі співстрахування, має принципові особливості. Він відрізняється від перестраховувального пулу тим, що в полісі, який видається страхувальнику, зазначається перелік членів пулу, які беруть участь у страхуванні певного ризику, і їхня частка в страховій сумі. У тому разі, коли в пулах зі співстрахування беруть участь і професіональні перестраховики, які не укладають прямих договорів страхування, їхня частка повинна бути погоджена і підписана прямими страховиками, що беруть участь у конкретному пулі.
   Кожний із учасників пулу бере участь у ризиках, що покриваються пулом, на підставі схеми пропорційного розподілу. Частка кожного члена пулу визначається у відсотках від загальної місткості пулу під час його створення. Із зарубіжної практики відомі також випадки визначення частки в абсолютних долях (наприклад, 15 із 100 часток), а інколи і в фіксованих сумах. Для країн з високим рівнем інфляції такий метод визначення пайової участі не зручний.
   Кожний з учасників пулу бере участь як у тих ризиках, які він сам прийняв і передав до пулу, так і в решті ризиків, які внесені до пулу іншими учасниками. Це дає можливість кожному учаснику пулу збільшити кількість ризиків, що приймаються на страхування, поліпшити структуру страхового портфеля, зменшити небезпеку кумуляції ризиків.
   Пул може нормально функціонувати тільки тоді, коли він дотримується прийнятих правил та обмежень і всі члени пулу використовують ті самі умови та ставки премій, аби уникнути будь-яких несанкціонованих переваг одного учасника над іншими.
   Міжнародним досвідом об’єднання страховиків відпрацьовані головні принципи їх організації. Ці принципи відображені в угоді про пул та визначають такі умови:
- форму об’єднання (обов’язкову чи добровільну, зі створенням юридичної особи чи без отримання відповідного статусу);
- форму прийняття чи розподілу відповідальності за страховим ризиком: співстрахування чи перестрахування;
- вид відповідальності учасників пулу перед страхувальниками: часткова, солідарна або субсидіарна;
- порядок об’єднання страховиків у страховий пул: вільний, обмежений, з урахуванням відповідних спеціальних критеріїв;
- форму відносин між учасниками пулу та страхувальниками, що стосується укладання договору страхування: будь-яким учасником пулу, тільки учасником-андеррайтером чи лідером пулу;
- установлення ліміту відповідальності пулу;
- проведення спільної політики з перестрахування відповідальності, що перевищує місткість пулу;
- здійснення спільної політики інвестування страхових резервів;
- проведення страхування на підставі загальних правил та тарифів.
   Деякі із зазначених умов включаються в угоду про страховий пул як безперечні принципи його організації. До таких безперечних принципів належать, наприклад, умови про проведення страхування за єдиними правилами та тарифами, умови здійснення єдиної політики з перестрахування відповідальності, що перевищує місткість пулу, ліміт його відповідальності.
   Питання про прийняття інших умов як основоположних принципів організації страхового пулу може бути вирішене різними шляхами.
   На принципи організації страхового пулу впливають, насамперед, такі чинники:
- цілі та завдання, які встановлені при його створенні;
- специфіка ризиків, для страхування яких створюється пул;
- правова та страхова нормативна база, що регламентує діяльність страхових пулів у країні їх утворення;
- особливості національної економіки та національного страхового ринку, що коригують міжнародний досвід страхових пулів.
   Шляхом створення пулу вирішуються такі завдання:
- Заявляються умови для страхування ризиків, раніш невідомих і таких, точно оцінити які дуже важко; таких, що трапляються рідко і не дають змоги в разі максимального охоплення сформувати збалансований страховий портфель; катастрофічних ризиків.
- За рахунок об’єднання фінансових засобів окремих страховиків відповідно збільшується місткість пулу, а також підвищуються можливості страховиків з прийняття на страхування значних ризиків.
- Підвищується надійність страхового захисту за рахунок збільшення гарантій виконання страховиками своїх обов’язків з відшкодування збитків. При цьому надійність страхового захисту, що гарантується пулом, залежить від того, на основі якого договору будуються відносини між страховиками — учасниками пулу та страхувальниками: співстрахування або перестрахування. І якщо пул є співстрахувальним, то на основі якої відповідальності: часткової, солідарної або субсидіарної — діють учасники страхового пулу. Форми договорів та відповідальності, на підставі яких будуються взаємовідносини учасників пулу, визначаються угодою про пул.
   Один із головних принципів організації страхового пулу — це визначення ліміту його відповідальності.
   Ліміт відповідальності пулу, чи максимальний обсяг зобов’язань за договором страхування, що укладений від імені пулу, установлюється в угоді про пул як сукупність максимальних обсягів відповідальності кожного учасника пулу. У свою чергу, максимальний обсяг відповідальності кожного страховика за окремим ризиком за договором страхування не може перевищувати 10 % сплаченого статутного фонду і сформованих вільних резервів та страхових резервів страховика.
   Місткість страхового пулу безпосередньо впливає на актуальність вирішення питання про перестраховування відповідальності, що перевищує зазначену місткість.
   Перестрахувальні пули бувають таких видів:
- Пул ринку, або ринковий пул.
- Ринковий пул є організаційною формою, яка об’єднує більшість компаній ринку для прийняття великих чи дуже небезпечних, навіть катастрофічних ризиків. Особливості пулу можуть бути корисними для покриття нових видів страхування (наприклад, атомних ризиків).
- Урядовий перестрахувальний пул.
   У деяких країнах з метою запобігання передання ризиків іноземним закордонним перестраховикам урядами створюються центральні перестрахувальні компанії або пули, у які всі страхові компанії, що здійснюють страхування в державі, повинні передавати до перестрахування всі ризики або їх частину.
- Андеррайтерські пули.
   Невеликі компанії, що мають бажання вийти на новий ринок чи почати проводити новий вид страхування, але не мають достатнього досвіду чи необхідної місткості. У такому разі вони можуть об’єднуватись, утворюючи пули з компаніями, що мають більший досвід, об’єднуючи андеррайтерські можливості для прийняття на страхування конкурентоспроможних часток.
   Україна також іде шляхом створення страхових і перестраховувальних пулів. Нині вже існують ядерний пул, перестраховувальний “АВТО-КАСКО ПУЛ”, до яких увійшли найвідоміші українські страховики, що спеціалізуються у відповідних галузях.

Тест 17. Перестрахування
1. Сума власного утримання страховика становить 50 тис. ум. од. Сума ексцедента — 200 тис. ум. од. Визначити місткість ексцедентного договору?
а) 250 тис. ум. од.;
б) 150 тис. ум. од.;
в) 200 тис. ум. од.

2. Що означає договір з 60 %-вою квотою?
а) Цедент приймає 60 % кожного ризику;
б) цедент приймає 40 % кожного ризику;
в) перестраховик приймає 40 % кожного ризику;
г) перестраховик приймає 60 % кожного ризику.

3. Коли використовується 2-й договір ексцедента суми?
а) Використовується додатково до 1-го договору ексцедента суми;
б) використовується для небезпечних ризиків;
в) використовується як альтернатива до 1-го договору ексцедента суми;
г) використовується в тому разі, коли 1-й договір ексцедента суми не може задовольнити позовів.

4. Основна перевага факультативного перестрахування:
а) жодних переваг;
б) висока ставка комісії перестрахування;
в) увага, що приділяється окремим ризикам;
г) легкість в управлінні.

5. Що означає “погодинне” застереження?
а) Час виявлення страхового випадку;
б) час оплати перестраховиком претензій;
в) час початку перестрахування.

6. Які з наведених далі тверджень правильні? (Так; ні)
а) Перестрахувальний пул діє як посередник, розподіляючи передані в перестрахування ризики.
б) Власне утримання в перестрахуванні — це частина ризику, яку утримує цедент згідно зі своїми фінансовими можливостями.
в) Ліміт покриття в перестрахуванні — це відповідальність цедента і перестраховика за договором.
г) Тантьєма — це винагорода перестрахувальникові від перестраховика за прибуток, отриманий перестраховиком по переданих у перестрахування ризиках.

7. Коли цедент одержує найвищу комісію з перестрахування?
а) За квотним договором;
б) за договором ексцедента суми;
в) за факультативно-облігаторним договором.

8. Власне утримання цедента за договором ексцедента суми становить 20 тис. ум. од. Ексцедентний договір складається з чотирьох часток (ліній). Клієнт має намір укласти договір страхування на суму 200 тис. ум. од. Який розмір ризику може прийняти цедент?
а) 80 тис. ум. од.;
б) 100 тис. ум. од.;
в) 40 тис. ум. од.

9. Поясніть сутність факультативно-облігаторного договору.
а) Цедент може за бажанням передати ризик перестраховикові, а перестраховик має право прийняти або відхилити ризик;
б) цедент може за бажанням передати ризик перестраховикові, а перестраховик зобов’язаний прийняти цесію;
в) цедент зобов’язаний передати кожний ризик перестраховикові, а перестраховик має право прийняти або відхилити ризик.

10. Бордеро в перестрахуванні — це:
а) перелік ризиків, що потрапляють під дію договору перестрахування і систематично надсилається перестраховикам цедентом;
б) дані про доходи і збитки кожної зі сторін;
в) документ-пропозиція, що пересилається перестраховикам цедентом і містить основні характеристики ризику.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016