Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Економічні науки arrow Страхування arrow 17.4. Особливості перестрахування ризиків у нерезидентів
04.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




17.4. Особливості перестрахування ризиків у нерезидентів

17.4. Особливості перестрахування ризиків у нерезидентів

   Перестрахування з огляду на притаманні йому особливості та специфіку не може бути обмеженим рамками однієї держави. Бажання максимального розосередження ризиків, їх неоднорідність та сумарний розмір припускають проведення перестраховувальних операцій на міжнародному страховому ринку.
   Для України, як і для всіх країн колишнього СРСР, питання перестрахування ризиків у нерезидентів є особливо актуальним через незначну місткість внутрішнього страхового ринку. На 01.01.2001 сплачені статутні фонди всіх страховиків України становили 959418,91 тис. грн., а сформовані страхові резерви — 511 179,2 тис. грн. Таким чином, розміщення на внутрішньому страховому ринку особливо великих ризиків цілком практично неможливе. Насамперед це стосується ризиків з добровільного майнового страхування, страхування відповідальності та недержавного обов’язкового страхування.
   При укладанні договорів страхування, дія яких поширюється на територію іноземної держави, багато страховиків вважають доцільним їх перестрахування в цій державі, з додатковим зобов’язанням перестраховика виступати в ролі аварійного комісара або сюрвейєра у разі, коли страхові випадки трапились на території його держави.
   Проте вступ до співстрахувальних відносин з нерезидентами заборонений законодавством (згідно зі статтею 2 Закону “Про страхування” страхова діяльність здійснюється виключно страховиками—резидентами України). Страховики використовують інститут перестрахування для вирішення важливих питань.
   Такі ситуації виникають нерідко, наприклад при страхуванні вантажів. При цьому страховик здійснює контроль за проходженням ризику на території своєї держави. Що ж до перестраховика, то він здебільшого буває не професійний, а який спеціалізується в тому виді страхування, що підлягає перестрахуванню. Взагалі, це більш схоже не на перестрахування, а на співстрахування.
   Перестрахування ризиків за межами країни зумовлює відплив валюти у вигляді перестрахувальних премій за кордон України, а також неможливість здійснення контролю за діяльністю перестраховиків-нерезидентів з боку державних наглядових органів України. Це, у свою чергу, вимагає від законотворців застосовувати особливі вимоги до перестрахування ризиків у нерезидентів.
   Зауважимо, що в різний час уряди різних держав доклали зусиль щодо регулювання перестраховувальних операцій, стримування перестрахування ризиків за кордоном. Так, деякі з країн приймали рішення про заснування державних перестраховувальних компаній. Перші такі компанії були засновані в Латинській Америці — в Уругваї (1912 р.) та в Чилі (1920 р.). Ідеться про Державні страхові банки. В Італії протягом 1913 — 1923 рр. був установлений перехідний період, протягом якого страхові товариства повинні були перестраховувати 40 % ризиків у Національному страховому інституті (Natіonal delle Assіcurazіonі).
   У Туреччині 1929 року було запроваджене державне перестрахування. Усі ризики турецьких та закордонних страхових товариств підлягали обов’язковому перестрахуванню у розмірі 75 % в державному акціонерному товаристві “La Reassurance Natіonale S.A.Turguіe”. В Ірані з 1937 р. встановлено обов’язкове перестрахування 25 % всіх ризиків у державному страховому товаристві “Іран”. У 1946 р. у Франції була заснована “Центральна перестраховувальна каса”, до якої всі страхові товариства були зобов’язані надавати 10 % всіх ризиків, що були прийняті у прямому порядку. У сімдесяті роки урядами деяких держав були прийняті кроки з регламентації перестраховувальних операцій, серед яких найбільш помітними були заснування “Азіатської перестраховувальної корпорації”. Згодом, у 1942 році у країнах Африки були прийняті закони про обов’язкове передання 5 % усіх прямих страхувань державним підрозділам. Ці заходи були підтримані Конференцією Об’єднаних Націй з Торгівлі та Розвитку (ЮНКТАД).
   Українські законотворці пішли шляхом підвищення вимог з боку держави до іноземних перестраховиків.
   Перші кроки з регулювання перестрахування ризиків були здійснені 24 квітня 1996 року з затвердженням Кабінетом Міністрів України Положення “Про здійснення операцій з перестраховування”. Згідно з цим Положенням укладання договорів перестрахування за межами України з перестраховиками-нерезидентами дозволяється тільки в разі, якщо:
   1) законодавством країни, в якій зареєстровано перестраховика-нерезидента, передбачений державний нагляд за страховою (перестрахувальною) діяльністю;
   2) перестраховик-нерезидент має безперервний досвід роботи у страхуванні (перестрахуванні) не менш ніж 3 роки, котрі передують року, в якому укладається договір перестрахування, що страховик (цедент, перестрахувальник) може підтвердити відповідними бухгалтерськими звітами;
   3) перестраховик-нерезидент не порушував страхого законодавства країни його місцезнаходження, і до нього не застосовувалися відповідні заходи з цього приводу протягом останніх двох років.
   При укладанні договорів перестрахування за участю страхових посередників — брокерів Ллойду страховики повинні вимагати у зазначених брокерів копії відповідних свідоцтв про їхні повноваження.
   Страховики мають в установленому порядку повідомляти органу нагляду за страховою діяльністю про обсяги отриманих та сплачених перестраховикам страхових платежів, якщо:
   1) укладаються (продовжуються) договори перестрахування з перестраховиками-нерезидентами, згідно з якими перестраховикам сплачується частка страхових платежів, що перевищує 50 % суми надходжень зазначених страхових платежів за цими договорами;
   2) частка страхових платежів, сплачених перестраховикам-нерезидентам, перевищує у попередньому звітному періоді 50 % частки страхових сум та страхових відшкодувань, сплачених перестраховиками-нерезидентами за цей самий період.
   Крім зазначених вище вимог, особливістю перестрахування ризиків у перестраховиків-нерезидентів є оподаткування перестраховувальних премій. Так, згідно із Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” суми доходів нерезидентів, отриманих у вигляді страхових премій від перестрахування ризиків на території України, оподатковуються за ставкою 15 % на відміну від тих самих доходів резидентів, що оподатковуються за ставкою 3 %. Але слід звернути увагу, що дана норма розповсюджується лише на тих перестраховиків, що є резидентами країн, з якими Україна не уклала міжнародної угоди про уникнення подвійного оподаткування. Якщо перестраховик є резидентом країни, з якою укладена така угода, то його дохід оподатковується у країні його реєстрації згідно з законодавством цієї країни.
   Зазначена ситуація, в якій доходи нерезидентів у вигляді перестраховувальних премій оподатковуються за більшою ставкою, ніж доходи резидентів, існує не тільки в Україні, а наприклад, у Росії та Білорусії, а також у багатьох країнах далекого зарубіжжя.
   З огляду на те, що в Україні щорічно більше 50 % перестраховувальних премій сплачується нерезидентам, указана норма закону є дуже актуальною.
   Остання особливість, пов’язана з перестрахуванням ризиків у перестраховиків-нерезидентів, полягає в проведенні розрахунків з ними.
   Так, згідно з Положенням “Про застосування іноземної валюти в страховій діяльності”, затвердженим Постановою Правління НБУ від 11 квітня 2000 року № 135, для здійснення розрахунків з перестраховиками-нерезидентами за договорами перестрахування страховики повинні надавати уповноваженим банкам такі документи:
   1. Копію ліцензії органу, уповноваженого здійснювати державний нагляд за страховою діяльністю (надається одноразово), засвідчену печаткою страховика;
   2. Копію ліцензії перестраховика-нерезидента або документа про його повноваження, засвідчену печаткою страховика;
   3. Один із трьох таких пакетів документів: договір про перестрахування або свідоцтво про перестрахування (сертифікат, поліс), а також підтвердження про прийняття ризику в перестрахування (ковер-нота (cover note)); договір про перестрахування або свідоцтво про перестрахування (сертифікат, поліс), а також примірник страхового свідоцтва (поліса, сертифіката) і звіту перед нерезидентом (бордеро (bordereau)) або інший документ згідно з договором про перестрахування, який оформляється страховиком; договір про перестрахування або свідоцтво про перестрахування (сертифікат, поліс), а також рахунок-фактуру (інвойс (іnvoіce)).
   Якщо ж договори перестрахування укладаються за посередництва страхових брокерів, то такі брокери можуть купувати іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України для здійснення розрахунків з перестраховиками-нерезидентами за договорами перестрахування при умові надання таких документів:
   1. Копії свідоцтва про включення страхового брокера до державного реєстру страхових брокерів (надається одноразово), засвідченої печаткою страхового брокера.
   2. Копії ліцензії страховика, який передає ризики в перестрахування, засвідченої його печаткою (надається одноразово).
   3. Копії ліцензії перестраховика-нерезидента або документа про його повноваження, засвідченої печаткою страхового брокера.
   4. Договір про надання страхових брокерських послуг (брокерська угода), у якому визначається порядок здійснення розрахунків через відповідного страхового брокера.
   5. Договір комісії або договір доручення, укладений між перестрахувальником-резидентом та страховим брокером.
   6. Один із трьох таких пакетів документів: договір про перестрахування або свідоцтво про перестрахування (сертифікат, поліс), що посвідчує прийняття ризику в перестрахування із зазначенням інформації про відповідних перестраховиків та їх частки ризиків; договір про перестрахування або свідоцтво про перестрахування (сертифікат, поліс), а також примірник страхового свідоцтва (поліса, сертифіката) і звіту перед нерезидентом (бордеро (bordereau)) або інший документ згідно з договором про перестрахування (рахунок-фактура (інвойс (іnvoіce)) або дебет-нота (debіt note)); страхове свідоцтво (ковер нота (cover note)) про підтвердження розміщення ризиків у перестрахування із зазначенням інформації щодо відповідних перестраховиків та їх частки ризиків, а також рахунок-фактуру (інвойс (іnvoіce)) або дебет-ноту (debіt note).
   Одночасно з цим треба мати на увазі, що страхові брокери-нерезиденти можуть надавати посередницькі послуги з перестрахування ризиків на території України у нерезидентів на підставі доручень перестрахувальників-резидентів лише через постійні представництва (філії) в Україні, які повинні бути зареєстровані як платники податків відповідно до законодавства України та включені до реєстру страхових або перестраховувальних брокерів.
   При укладанні договорів перестрахування з перестраховиками-нерезидентами за посередництвом страхових брокерів необхідно пам’ятати і те, що оскільки власником доходів у вигляді перестраховувальних премій є не страхові брокери, а саме перестраховики, брокери повинні надати підтвердження про розповсюдження на перестраховиків-нерезидентів положень відповідних міжнародних угод України про уникнення подвійного оподаткування, тобто надати документи, які засвідчують, резидентом якої країни є перестраховик. Якщо перестраховик не є резидентом країни, з якою укладена міжнародна угода про уникнення подвійного оподаткування, або це не можна підтвердити на підставі певних документів, відповідні перестраховувальні премії (за відрахуванням комісійної винагороди страховому брокеру) оподатковуються в Україні за ставкою 15 % у джерела їх виплати за рахунок таких виплат.
   Крім того, треба мати на увазі, що у разі, коли обсяги страхових платежів, які передаються в перестрахування нерезидентам, перевищують 50 відсотків їх загального розміру, отриманого з початку календарного року, перестрахувальник подає до Уповноваженого органу декларацію за звітний період за формою, встановленою Кабінетом Міністрів України. У декларації страховик (перестраховувальник) зобов’язаний указати інформацію про ризики та об’єкти страхування, які перестраховуються у нерезидентів, дані про нерезидентів-перестраховиків та про перестраховиків-брокерів, іншу інформацію, визначену Кабінетом Міністрів України. Уповноважений орган може проводити тематичні перевірки страховиків на підставі аналізу поданих декларацій.
   Отже, перестрахування ризиків у перестраховиків-нерезидентів має свої особливості, які треба враховувати сторонам договору перестрахування.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016