Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Економічні науки arrow Страхування arrow 3.2. Ризик-менеджмент і страхування
04.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




3.2. Ризик-менеджмент і страхування

 3.2. Ризик-менеджмент і страхування

   Суспільно-господарська практика виробила чимало методів і форм ефективної протидії ризикам та ліквідації їх негативних наслідків. Водночас відчувалася потреба системного підходу до вибору форм протидії ризикам як детермінанти їх оптимізації. Логічну послідовність здійснення ефективних антиризикованих заходів було запропоновано багатьма спеціалістами ще на початку ХХ століття. Визначені ними форми обмеження та ліквідації ризиків зводилися до таких дій:
   1. Запобігання появі випадкових подій, які формують ризиковані ситуації в суспільному житті.
   2. Подолання (репресія) випадкових подій, появі яких усе ж не вдалося запобігти.
   3. Задоволення потреб, які виникли внаслідок дії ризику (компенсація втрат, збитків).
   Наведений троїстий поділ антиризикованої діяльності було повсюдно визнано фахівцями як такий, що має ознаки системності та комплексності. Згодом зазначені методи боротьби з ризиками були трансформовані у специфічні функції страхування.
   Розвиток економічної науки, а також страхової справи засвідчив, що антиризикована діяльність має ґрунтуватися на залученні вельми широкого кола управлінських інструментів, склад та послідовність застосування яких постійно вдосконалюються.
   Найповніша сукупність послідовних заходів антиризикованої діяльності, застосування яких має комплексний, системний характер, у сучасній економічній теорії та практиці визначається терміном англомовного походження — “ризик-менеджмент” (risk management), тобто управління ризиками в його найширшому розумінні. Ризик-менеджмент як система охоплює три послідовні етапи:
   1) аналіз ризику;
   2) контроль за ризиком;
   3) фінансування ризику.
   Кожний із цих етапів передбачає здійснення багатьох різноманітних заходів організаційно-фінансового характеру.
   Аналіз ризику є комплексним етапом, протягом якого передбачається:
- діагностика, або ідентифікація, ризиків — кваліфікація;
- оцінювання ризиків кількісними методами — квантифікація;
- визначення послідовності подальших дій на підставі загальної оцінки ризику в даній конкретній ситуації.
   Початковим кроком на етапі аналізу ризику є вивчення ситуації з погляду можливості та причин його появи в суб’єкта господарювання — носія ризику. На появу ризиків впливають різні причини, які умовно можна поділити на зовнішні та внутрішні. Зовнішні причини, як правило, виводяться з умов довкілля, розташування господарського суб’єкта на певній території, стану попереджувальної інфраструктури. Суб’єкт не має значного впливу на зовнішні причини. Внутрішні причини — це стан та вид належного суб’єктові майна, характер технології виробництва чи іншої діяльності, а також стан засобів безпеки (попередження ризиків), що їх він має у своєму розпорядженні. Досить важливою внутрішньою причиною є ступінь усвідомлення суб’єктом господарювання чи іншим носієм потенційного ризику остаточних можливих наслідків появи ризику. Суб’єктивне ставлення до ризику може бути як негативним, так і позитивним. Негативне ставлення до ризику означає його повне або часткове ігнорування. Така позиція суб’єкта у страховій теорії характеризується поняттям аверсії ризику і досить часто саме вона є причиною останнього.
   Засобами якісного аналізу мають бути виявлені негативні наслідки ризику в усіх сферах діяльності господарського суб’єкта. Так, ризик пожежі може виявити свої наслідки у сфері технологічного процесу, виробничо-господарської діяльності, фінансово-економічній та в соціальній. Проте відбувається це в певній послідовності. Послідовність такого виявлення унаочнює схема, наведена на рис. 3.5 (Claes P. F., Meerman H. J. J. M. Risk management: inleiding tot het risicobehersproces. — Amsterdam: Stenfert Kroese, 1994. — c. 100).
   Розглянута комплексна діагностика ризиків дає змогу простежити не лише їх розвиток та сфери поширення, а й негативні наслідки кумуляції таких ризиків, тобто взаємного їх впливу і нагромадження. З метою виконання цього значного за обсягом завдання слід залучати найрізноманітніші джерела інформації та використовувати найдосконаліші методи кваліфікаційного аналізу ризиків. Найважливіші з цих методів такі:
- аналіз спостережень за виробничою діяльністю;
- аналіз свідчень працівників;
- документальний аналіз господарської діяльності;
- аналіз організації об’єкта дослідження;
- аналіз окремих контрольних перевірок.
   Слідом за ідентифікацією ризику та визначенням сфери його поширення постає потреба кількісно оцінити ризик. Квантифікуючи ризик, потрібно брати до уваги два взаємозв’язані аспекти:
- максимальний розмір збитку, до якого може призвести даний ризик;
- імовірність настання події, яка може спричинити максимальний збиток.
   Кількісно оцінюють ризики за допомогою актуарних розрахунків, виконання яких потребує достатньої статистичної та математичної бази. Кількісна оцінка ризиків відбиває ступінь їх економічної загрози.

st6

Рис. 3.5. Схема “каналізації” негативних наслідків вогню на підприємстві

   Підсумки аналізу якісних і кількісних характеристик ризиків є підставою для визначення стратегії антиризикованої діяльності в майбутньому, тобто подальших дій, які зводяться до встановлення контролю над ризиками або фінансування потреб, що виникли внаслідок прояву ризиків.
   Черговий етап процесу менеджменту — контроль над ризиками, який має на меті повне або часткове їх усунення.
   Контроль над ризиками здійснюється різними способами:
- уникненням ризику;
- зменшенням (мінімізацією) ризику;
- обмеженням (локалізацією) ризику;
- розсіюванням (поділом) ризику.
   Уникнення ризику є найефективнішим і водночас найважчим для виконання методом. Уникнення означає фактичне ухилення від ризикованої діяльності (способу буття). Безумовно, про уникнення може йтися лише за наявності альтернативних вирішень, які є менш ризикованими.
   У тій ситуації, коли можливості раціонального уникнення ризику вичерпуються, постає потреба використовувати інші способи антиризикованого характеру. Один із таких способів полягає в попереджувальній (превентивній) діяльності, спрямованій на зменшення ризику. Здійснення ефективної попереджувальної діяльності потребує значних фінансових витрат на придбання різноманітних технічних засобів та проведення організаційно-технічних заходів, які могли б протистояти виникненню ризиків.
   У тій ситуації, коли попри всі попереджувальні зусилля ризик настане, вживають заходів, спрямованих на його обмеження (локалізацію). Ці заходи мають здебільшого репресивний характер.
   З метою обмеження наслідків ризику його можна поділити. поділ ризику як форма контролю полягає в тому, що господарські суб’єкти можуть обмінятися пакетами акцій, віддавши, таким чином, частину власного ризику і взявши частину чужого. Такі операції відомі як операції з диверсифікації портфеля активів господарського суб’єкта.
   Усі наведені способи контролю над ризиками застосовуються одночасно. Але висувається вимога додержувати оптимального співвідношення між цими способами з погляду їх ефективності.
   Головним етапом ризик-менеджменту є покриття негативних наслідків (збитків) ризиків фінансовими засобами. Кожний суб’єкт господарювання може сам фінансувати свої ризики або передавати їх іншому суб’єктові господарювання згідно з попередньою взаємною домовленістю. Самофінансування ризиків, відоме також як самострахування, є формою безпосереднього самостійного покриття збитків власними коштами.
  
За наявності коштів у фондах та резервах вони можуть бути використані аж до повного задоволення відповідної потреби. Істотним недоліком самофінансування ризиків є неможливість точного визначення потреби в резервних коштах через недостатню статистичну та розрахункову базу. А створення фонду в обсязі, меншому за майбутню реальну потребу, призведе до неповного фінансування ризику. Проте формування фондів та резервів у обсягах, більших за майбутні потреби в коштах, неминуче призведе до вилучення з господарського обігу значних фінансових ресурсів.
   У тих випадках, коли збитки очікуються більшими за можливості господарського суб’єкта самому фінансувати свої ризики, постає потреба передати власну фінансову відповідальність за ними іншим суб’єктам, здатним до фінансування таких ризиків на певних умовах. Передання (трансфер) ризиків може здійснюватися у двох основних формах:
- ризики передаються під фінансову гарантію іншого суб’єкта;
- ризики передаються професійним страховикам на підставі договору страхування за відповідну плату.
   Перша форма досить широко реалізується укладенням договорів поруки, згідно з якими на певних умовах ризик передається одним суб’єктом іншому. Ця форма має обмежене застосування, оскільки вимагає надзвичайно високої довіри між суб’єктами. Крім того, вона містить елементи гри.
   Найпоширенішою формою трансферу ризиків є передання їх професійним страховикам. Страховик, на відміну від поручителя, беручи на себе зобов’язання за ризиками, має змогу вирівняти їх перерозподілом між багатьма суб’єктами. Вирівнювання ризиків за допомогою страхового механізму має ту перевагу, що воно здійснюється не лише в часі, а й у просторі, тобто серед суб’єктів певного середовища. Проте вирівнювання можна застосувати лише щодо певної категорії ризиків. Це, як правило, чисті ризики, котрі відповідають розглянутим далі критеріям.
   1. Критерій цілковитої випадковості. Це означає, що подія, яка є причиною збитків, має бути надзвичайною, а розмір збитку — непередбачуваним.
   2. Критерій однозначності. Вимога однозначності полягає в тому, що попри випадковість події між нею та кінцевим результатом (збитками) має простежуватися явний причинно-наслідковий зв’язок. Отже, завжди потрібна впевненість у тому, що обсяг коштів на покриття збитків у разі настання даної випадкової події відомий цілком точно.
   3. Критерій оцінюваності у грошових одиницях. Оскільки страхування базується на формуванні грошових фондів, то потреби, які стосуються обслуговування ризиків, повинні мати вартісну, грошову оцінку.
   4. Критерій незалежності. Незалежність ризиків полягає в тому, що вони не повинні бути кимось навмисне викликаними, а також не повинні легко кумулюватися під впливом інших ризиків.
   5. Критерій розміру. Найбільш страхувальними як щодо обсягу збитків, так і щодо ймовірності їх настання є середні ризики.
   Отже, згідно із завданнями ризик-менеджменту відповідну діяльність можна тлумачити як процес вибору оптимальної з економічного погляду структури інструментів впливу на ризики та їх наслідки. Цей процес унаочнює рис. 3.6.

st7

Рис. 3.6. Схема ризик-менеджменту

ТЕСТ 3. Страхові ризики
1. Які компоненти становлять зміст економічного ризику? Їх пріоритетність.
а) Випадкові події;
б) збитки, завдані через випадкові події;
в) додаткова вигода, отримана внаслідок випадкових подій;
г) імовірність настання випадкових подій;
д) об’єкт, який зазнає дії випадкової події;
е) імовірність настання випадкових збитків.

2. При яких значеннях імовірності настання випадкової події ризик є найбільшим?

st8

3. Яка з обчислених імовірностей має найбільшу точність?
а) Апріорна;
б) естиматична;
в) апостеріорна.

4. Якими властивостями характеризуються великі ризики?
а) Імовірність настання ризику;
б) територія, охоплена ризиком;
в) охоплена ризиком галузь господарської діяльності;
г) основні показники виробничої діяльності промислових підприємств;
д) стихія, що спричинила явище (подію): вода, вогонь, вітер і т. ін.

5. У чому полягає аналіз ризику?
а) Оцінка ризику;
б) зменшення ризику;
в) ідентифікація ризику;
г) уникнення ризику;
д) діагностика ризику;
е) пізнання ризику.

6. Які заходи є етапами ризик-менеджменту?
а) Фінансування;
б) самофінансування ризику;
в) уникнення ризику;
г) страхування;
д) контроль;
е) обмеження ризику;
є) аналіз ризику;
ж) попередження ризику.

7. Які властивості є критеріями страхувальності ризиків?
а) Випадковість;
б) можливість оцінювання у вартісних одиницях;
в) низький ступінь імовірності;
г) надзвичайно великі втрати.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016