Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Психологія arrow Фізіологія і психологія праці arrow 8.2. Психофізіологічна суть і критерії монотонності праці
10.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




8.2. Психофізіологічна суть і критерії монотонності праці

8.2. Психофізіологічна суть і критерії монотонності праці

   Важливим мотивом високопродуктивної праці є змістовна робота, яка стимулює творчу активність та ініціативу працівника, розвиває його фізіологічний та інтелектуальний потенціал. Однак, як уже зазначалося, науково-технічний прогрес часто супроводжується надмірним розчленуванням технологічного процесу на прості операції або її елементи. Поопераційний поділ праці набув особливого поширення в потоково-конвеєрному, масовому, крупносерійному виробництві, де на робочому місці постійно або тривалий час виконується одна або обмежена кількість операцій.
   Раціональний поділ праці забезпечує високий рівень спеціалізації і сприяє підвищенню продуктивності праці, оскільки:
● у працівників формуються і закріплюються трудові навички внаслідок вправ, виключаються зайві рухи, зменшуються затрати енергії;
● встановлюється чіткий ритм, який активізує нервову діяльність, а через неї діяльність усіх органів і систем працівника;
● забезпечується раціональна організація робочих місць відповідно до послідовності виконання трудових операцій;
● забезпечується автоматична подача деталей і заготовок на кожне робоче місце, що зменшує час на допоміжні роботи;
● створюється можливість підбирати персонал з урахуванням індивідуальних здібностей;
● скорочується період виробничого навчання в зв’язку з простотою виконуваних операцій.
   Поряд з позитивними сторонами потоково-конвеєрний спосіб організації виробництва має і недоліки.
   Основні з них такі:
● жорстка регламентація діяльності внаслідок стабільних темпу і ритму, які не можуть бути оптимальними для всієї групи працівників;
● перенапруження окремих груп м’язів;
● відсутність зміни діяльності, що не забезпечує відпочинку працюючим групам м’язів у процесі праці;
● виникнення у працівників такого стану, як монотонність, що виявляється в незацікавленості і байдужості до роботи та призводить до зниження продуктивності праці.
   Слід зазначити, що монотонія виникає не тільки на конвеєрних роботах. Вона характерна і для одноманітної ручної праці, яка поширена в багатьох галузях народного господарства. Навіть на механізованих і частково автоматизованих потокових лініях ручною працею зайнято 30—35% робітників.
   Важливою передумовою появи монотонних робіт є розвиток напівавтоматичного виробництва і автоматизованих систем керування. Основними функціями працівника є нескладні, одноманітні рухи, які повторюються тисячі разів за зміну, або функції спостереження, керування і контролю за роботою системи.
   Наслідки монотонності такі:
● швидкий розвиток втоми в зв’язку з локалізацією м’язових і нервових навантажень;
● гіподинамія;
● розвиток неврозів;
● незадоволення роботою і зниження творчої активності працівника;
● підвищена плинність кадрів.
   Монотонність у перекладі з грецької означає одноманітність. В психологічній літературі поняттям “монотонність” характеризують особливий психічний стан, який виникає у людини як реакція на одноманітну і бідну на враження діяльність. У соціально-економічній літературі монотонність пов’язується з надмірним розчленуванням трудового процесу на прості елементи (операції).
   Психофізіологічна суть монотонності пояснюється закономірностями взаємодії процесів збудження і гальмування.
   Основні ознаки монотонних робіт такі:
● малоелементний склад, тобто структурна одноманітність і простота трудових дій;
● незначна тривалість виконання однотипних трудових операцій і дій;
● висока повторюваність трудових операцій і дій за одиницю часу.
   Згідно з ученням І. П. Павлова про вищу нервову діяльність для кожного умовного рефлексу в корі головного мозку є своя точка прикладання, тобто нервова клітина, яка відповідає за цей рефлекторний акт. Це означає, що кожною трудовою дією або трудовим рухом управляє спеціальна нервова клітина або група нервових клітин. При виконанні простих одноманітних операцій і дій в стані збудження знаходиться обмежена кількість нервових клітин. За образним висловлюванням І. П. Павлова, у цьому разі має місце “довбання в одну клітину”. Внаслідок цього відбувається швидке виснаження енергетичних речовин в працюючих коркових центрах, і процес збудження в них змінюється процесом охоронного гальмування.
   Відновлювальна функціональна система блокує робочий акт, щоб запобігти перенапруженню і виснаженню нервових клітин. При цьому гальмування в працюючих коркових центрах розвивається на фоні загального гальмування в корі головного мозку, яке було необхідною умовою формування робочої домінанти. Отже, охоронне гальмування при монотонних роботах виявляється в сонливості працівника і відчутті стомленості, що виключає можливість їх виконання без напруження волі. На думку М. І. Виноградова, у фізіологічній основі монотонності лежить гальмівна дія одноманітних повторних подразників, яка проявляється тим швидше і глибше, чим більш обмежена подразнювальна область кори, тобто чим простіший склад подразникової стереотипної системи.
   Монотонна робота, як і всяка інша, викликає втому і появу відчуття стомлення. Саме це і зумовило наявність двох точок зору на проблему монотонності. Одні вчені розглядають монотонність як різновид втоми. Інші, навпаки, вважають монотонність самостійним явищем, незважаючи на схожість фізіологічного механізму втоми.
   Спільним для монотонності і втоми є те, що вони впливають на працездатність і переживаються як неприємне відчуття. Відмінність між ними полягає у тому, що:
— втома зумовлюється важкістю роботи, а монотонність може мати місце при виконанні легкої, невтомливої роботи;
— втома є фазовим процесом у динаміці працездатності, а монотонність характеризується хвилеподібною кривою, тобто періодичними підвищеннями і спадами;
— втома посилює психічне напруження, а монотонність послаблює його.
   Залежно від переважаючого навантаження розрізняють два види монотонності: рухову і сенсорну.
   Рухова монотонність характеризується одноманітними трудовими рухами і діями, коли навантаження припадає на обмежені групи м’язів. Це, як правило, штампувальні, шліфувальні, прості верстатні роботи, праця на конвеєрі, напівавтоматизованих лініях, ручні допоміжні роботи тощо.
   Сенсорна монотонність має місце у випадках, коли діяльність працівника пов’язана з тривалим пасивним спостереженням, з сприйманням одноманітної інформації, або характеризується браком інформації, що надходить, а значить обмеженим впливом на нервову си-
стему виробничих сигналів.
   Відмічається також монотонний вплив на людину навколишнього виробничого середовища.
   Суб’єктивне переживання монотонії проходить у формі фазного розгортання таких психічних станів, як перенасичення, зниження психічної активності, нудьга, апатія і байдуже ставлення до роботи, стомлення, сонливість.
   Таким чином, монотонія — неспецифічний стан, зумовлений негативними змінами в направленості особистості, який супроводжується переживанням одноманітності, що виражається в формі апатії і нудьги, з наступним зниженням психофізіологічної і трудової активності.
   Психічне перенасичення
характеризується як емоційне психофізіологічне напруження, яке виникає у працівника на фоні вкрай негативного ставлення до одноманітної роботи і виявляється в намаганні припинити її, різкому зниженні ефективності праці. Воно має трифазну динаміку емоційних станів: незадоволення — роздратування — афект, який виявляється в формі різкого припинення роботи, гніву, конфліктності.
   Стан перенасичення відповідає утворенню в корі головного мозку концентрованого збудження, яке індуктує в інших відділах мозку гальмування. Однак тривала сумація збуджень в цій ділянці призводить до поступового виснаження нервових клітин і розвитку охоронного гальмування. Підтримання за допомогою вольових зусиль активності нервових клітин на фоні охоронного гальмування зумовлює появу в поведінці працівника різних афективних дій (аж до відмови працювати).
   Стан пониженої психічної активності виявляється в послабленні психічних функцій, зокрема уваги, в сповільненні швидкості процесів сприймання, рухових реакцій, що призводять до втрати пильності, погіршення контролю і самоконтролю. Такий стан характерний переважно для робіт, які відзначаються сенсорною монотонністю (робота операторів, водіїв автотранспорту). Швидкість реакції різко зменшується і миттєва реакція стає неможливою, що створює психологічні передумови для аварій і виробничого травматизму.
   Нудьга за психологічним змістом являє відносно спокійне переживання працівником зниженого інтересу до роботи. Це пасивний стан, який характеризується зниженням трудової активності, бажанням відволіктися, поговорити. Нудьга безпосередньо не залежить від змін у фізіологічному субстраті. При цьому стані в корі головного мозку переважають процеси гальмування, однак разом з тим є невелика ділянка збудження, пов’язана з виконанням одноманітної роботи або очікуванням її закінчення. Нудьга подібна до очікування і пов’язана з бажанням змінити умови для можливої активної діяльності.
   Сонливість — постійний супутник деяких монотонних робіт, особливо небезпечна, коли від працівника вимагається напружена увага і висока пильність. Сонливість виникає найчастіше за умов сенсорної монотонії, рідше — за умов рухової монотонії (на конвеєрі). Для цього стану характерне переважання в корі розлитого гальмування.
   Усі ці стани тісно взаємопов’язані і можуть переходити один в другий.
   Багатьма дослідженнями встановлено, що залежно від індивідуально-психологічних особливостей люди по-різному ставляться до монотонних робіт і по-різному переживають пов’язані з ними психічні стани. Одні працівники відчувають сильно виражену нудьгу, інші — задоволені простою роботою, треті — активно намагаються урізноманітнити трудовий процес, привносячи елементи творчості. В зв’язку з цим важливе значення має вивчення таких професійно важливих якостей, які формують психологічну структуру спеціальних здібностей людини до монотоностійкості.
   Монотоностійкість — це спеціальна здібність людини, яка характеризується низькою чутливістю до одноманітності, схильністю до однотипної діяльності, домінуванням позитивних емоційних станів, високою продуктивністю праці, що забезпечує реалізацію особистого потенціалу при тривалому виконанні монотонної роботи.
   Західні психологи розрізняють “монотонофільність” і “монотонофобність”. Монотонофіли — особи, які сприймають одноманітну роботу як найбільш приємну; монотонофоби, навпаки, сприймають монотонну роботу як неприємну. Навряд чи варто перебільшувати любов до монотонної роботи. Таких людей, за соціологічними дослідженнями, не більш як 3%.
   Інтегральним показником монотоностійкості можна вважати час, після якого у працівника виникає монотонія і психічне перенасичення. При цьому центральне місце в структурі монотоностійкості належить мотиву і меті діяльності. Саме мотив і мета значно впливають на систему психічних процесів і станів, хоча і не виключають розвиток монотонії.
   Остання залежить від багатьох факторів, які визначають ступінь монотонності роботи. Критеріями монотонності праці є повторюваність трудових прийомів і дій за одиницю часу, тривалість операції і рівень її складності. Однак цих показників недостатньо, оскільки ступінь монотонності операції навіть при значному часовому інтервалі, але меншому елементному складі, може бути вищим, ніж при виконанні багатоелементної операції з незначним часовим циклом кожного елемента. Залежно від поєднання кількох ознак розрізняють чотири категорії монотонних робіт.

Таблиця 5

КРИТЕРІЇ ДЛЯ ОЦІНКИ МОНОТОННОСТІ ПРАЦІ

Особливості операції

Ступінь монотонності

І

II

III

IV

Повторюваність (за годину)

до 180

181—300

301—600

> 600

Тривалість, с

> 100

100…46

45…20

19…2

Кількість елементів

> 10

10—6

5—3

2—1

   Для оцінки монотонності важливе значення має врахування темпу і ритму роботи. Операційний темп — це ступінь насичення одиниці робочого часу трудовими рухами. Ритм — закономірне чергування елементів роботи і пауз між ними.
   Проте обгрунтування єдиних критеріїв монотонності наштовхується на певні труднощі, оскільки монотонні роботи сильно відрізняються за важкістю і характером зрушень фізіологічних функцій організму працівника. Так, конвеєрна праця може бути представлена такими чотирма групами:
● нервово-напружена фізично легка праця;
● фізично легка праця з середнім нервовим напруженням;
● фізично важка праця з середнім нервовим напруженням;
● фізично важка нервово-напружена праця.
   Перша група конвеєрних робіт (складання годинникових механізмів) характеризується найбільшою складністю операцій і найменшою монотонністю. Для цієї групи характерним є висока координація рухів, напруження зору, статичні навантаження, активність вищих відділів ЦНС.
   Друга група конвеєрних робіт характеризується порівняно простими за змістом операціями, меншою кількістю і тривалістю елементів, помірним напруженням зору, уваги.
   Третя група робіт (складання моторів автомашин) характеризується ще більш простим змістом операцій, високою монотонністю при значних динамічних і статичних навантаженнях, затратами енергії 200…250 ккал/год.
   Четверта група робіт пов’язана зі значною монотонністю, оскільки операції складаються всього із 2—3 елементів (складання вантажних автомобілів) — піднімання, перенесення і підтримання деталей. Вантажообіг за зміну 30…40 т. Енергозатрати — 300—350 ккал/год.
   Криві працездатності, побудовані на основі економічних, фізіологічних і психологічних показників при виконанні різних груп робіт, значно відрізняються. Так, за показником м’язової витривалості для робіт першої і другої груп характерна класична крива працездатності, для третьої і четвертої груп — крива виснаження, коли різке зниження цього показника відмічається через 1—1,5 години, а наприкінці робочої зміни вона на 60% менша від вихідного рівня.
   Монотонні операції призводять до різко виражених змін у ключових для даної трудової діяльності фізіологічних системах і помірних зрушень у супутніх системах. Особливо монотонні операції без переважного напруження якоїсь однієї фізіологічної системи викликають великі зрушення у функціональному стані центральної нервової системи.
   Для обгрунтування меж поопераційного поділу праці і розробки заходів по запобіганню монотонності, проектування раціональної структури операції, темпу і ритму роботи необхідні об’єктивний аналіз трудових операцій, оцінка ступеня їх монотонності, виявлення так званих критичних і структурних психологічних особливостей. Критичні особливості операції — це ті елементи операції, які вимагають від працівника підвищеного напруження психічних функцій або при виконанні яких спостерігається найбільша частота помилкових дій.
   Під психофізіологічними структурними особливостями трудової операції розуміють склад сенсорних, перцептивних, мнемічних і моторних дій, їх взаємозв’язок і взаємовплив.
   Психофізіологічний аналіз операцій передбачає вивчення кількості прийомів і рухів, їх тривалості і повторюваності, складності елементів і траєкторій рухів, сили і точності м’язових зусиль, ритму і темпу, напруження окремих сенсорних систем, уваги, динаміки працездатності та фізіологічних зрушень в організмі працівника. Крім того, використовуються результати опитувань працівників про суб’єктивну оцінку їхнього стану і рівня монотоностійкості.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016