Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Правознавство arrow Судова психіатрія arrow 4. Судово-психіатрична експертиза свідків і потерпілих
09.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




4. Судово-психіатрична експертиза свідків і потерпілих

4. Судово-психіатрична експертиза свідків і потерпілих

   Показання свідків і потерпілих під час досудового слідства і в суді є, згідно діючого процесуального законодавства, одним із найважливіших доказів серед інших фактичних даних, необхідних для об’єктивного вирішення справи. Звідси випливає, що оцінка повноти і правдивості свідчень очевидців – дуже відповідальне завдання. Практика свідчить про те, що навіть здоровий і сумлінний свідок може помилятися через вплив на правильність і точність сприйняття ряду причин. Так, наприклад, на це може впливати емоційний стан свідка чи потерпілого, особливе значення надається окремим психологічним функціям вищої нервової діяльності кожної окремо взятої людини: стану уваги, пам’яті, здатності до сприйняття та відтворення, до точного відображення дійсності в конкретній, юридично значимій ситуації. Серед зовнішніх факторів, які можуть спричиняти похибки свідчень – особливості самої ситуації, вплив громадської думки чи родичів, навіювання. З огляду на це, часто буває доцільним застосувати комплексну, психолого-психіатричну експертизу, із залученням обстеження судових чи медичних психологів. Завдання досудового слідства і суду полягає в дослідженні змісту викладених свідками і потерпілими повідомлень та у співставленні їх іншими даними, щоб правильно оцінити їхню правдивість чи хибність. Предметом дослідження при цьому є лише показання, а не особи, які їх дають. Однак свідками і потерпілими можуть бути психічно хворі чи особи, стосовно яких виникають сумніви щодо їхньої психічної повноцінності. Зокрема, це стосується неповнолітніх свідків і потерпілих.
   При призначенні судово-психіатричної експертизи свідків і потерпілих судово-слідчим органам у таких випадках потрібно з’ясувати психічний стан цих осіб, їхню здатність вірно сприймати обставини, що мають значення для справи, можливість цих осіб давати правдиві показання. При цьому об’єктом оцінки для психіатра-експерта, а також експерта психолога є психічний стан досліджуваного, а не особливості і зміст, а тим більше – недостовірність його показань, бо це відноситься до компетенції суду. На поставлені запитання експерт повинен відповідати альтернативно: або стверджується, що внаслідок наявності психічного захворювання ця особа не може давати правильні покази, або – що, не дивлячись на наявність психічних відхилень, бути свідком у справі вона в стані.
   Експерту неприпустимо давати висновок про те, що показання психічно хворого свідка можуть прийматися до уваги, коли вони підтверджуються іншими матеріалами справи і не суперечать їм. Такий висновок є, по суті, аналізом показань, а не психічного стану підекспертного, що не дозволяється. Він автоматично робить можливим участь психічно хворого свідка в судовому процесі, що є небажаним і недоцільним, оскільки може спричинити погіршення психічного стану хворого, а коли показання такого свідка й підтверджуються іншими даними у справі, то вони вже не є необхідною ланкою в ланцюгу доказів. Головне в такому випадку полягає у тому, що в цих показаннях іноді містяться викривлені відомості внаслідок порушень пам’яті, інтелекту і підвищеної навіюваності особи. Показання психічно хворих свідків можуть бути також проявами обмовляння або самообмовляння внаслідок психічних порушень. З цієї ж причини в таких свідченнях можуть відображатися патологічні переживання хворого, маячна інтерпретація подій, що дійсно могли бути.
   Правильна правова оцінка тяжкості і характеру злочину неможлива без аналізу поведінки потерпілих, їх психічного стану в кримінальній ситуації (т. зв. віктимність жертви, стан безпорадності), без врахування наслідків злочину на психічний стан потерпілих, вивчення зв’язку між розвитком психічних розладів у жертви і злочином. Відповідно до статей 121, 122 ККУ душевна хвороба визнається тяжким або середньої тяжкості наслідком злочину. Самі ж психічні розлади можуть бути нетривалими або пов’язаними не з тяжкістю завданої травми, а з особливостями психіки потерпілого, що й має бути предметом ретельного дослідження судово-психіатричних експертів, а також експертів-психологів. Важливість вивчення жертв, злочину тісно пов’язана з питаннями дотримання прав людини і вперше була сформульована на Бухарестському міжнародному конгресі психіатрів у 1947 р.
   Відоме таке юридичне поняття, як “безпорадний стан потерпілого”. Судово-психіатрична експертиза може бути призначена для з’ясування питання про наявність у потерпілого безпорадного стану, під яким розуміють неможливість цієї особи в певному фізичному чи психічному стані усвідомлювати характер дій, що вчиняються з нею, керувати своїми вчинками або чинити опір. До безпорадного стану відносяться сон, втрата свідомості, гіпнотичний стан, слабоумство і психічна хвороба. Експертна оцінка безпорадного стану потерпілих, який виник у результаті прийому алкоголю, відрізняється від оцінки алкогольного сп’яніння чи сп’яніння внаслідок вживання психоактивних речовин правопорушниками, коли осудність не виключається.
   Висновок про безпорадний стан виноситься судово-слідчими органами на основі психічних порушень, що властиві потерпілому. Судово-психіатрична експертиза лише визначає можливість цієї особи за її психічним станом розуміти характер і значення дій, які вчиняються стосовно неї, та чинити опір у певній кримінальній ситуації. Щоб уточнити наявність саме того ступеня сп’яніння, що позбавляє такої можливості потерпілого, інколи доводиться залучати до комплексної експертизи й судових медиків. При встановленні безпорадного стану потерпілого не має значення, чи він сам довів себе до такого стану сп’яніння, чи це сталося під тиском інших осіб. На безпорадний стан вказує загальмованість, пасивність, відчуженість, безтурботність. Виразні порушення ходи та мови, нудота, блювота, наступний сон і часто амнезія є об’єктивними ознаками отруєння алкоголем. Особливості поведінки потерпілої особи в цей час дають підстави оцінювати її поведінку і вчинки як результат токсичної дії алкоголю, порушення орієнтації в оточуючому середовищі і здатності усвідомлено керувати своїми діями. До них відносяться ніколи до цього не властива для потерпілого розгальмованість, яка може змінюватися наступною апатією, збайдужінням до наслідків вчинених з ним дій, відсутність реакції на те, що відбулося, і навіть намагань приховати ознаки сексуального насильства.
   Досвід і практика свідчать про те, що найчастіше судово-психіатричну експертизу доводиться призначати стосовно таких свідків і потерпілих, які страждають на розумову недорозвиненість, олігофренію, органічні ураження головного мозку, перенесли черепно-мозкову травму, особливо при кримінальній ситуації, розвитку реактивних психічних порушень і, значно рідше, шизофренічних розладах. Експертний висновок відносно осіб із психічною патологією повинен відображати здатність особи здійснювати процесуальні функції на різних етапах юридичного процесу відповідно до характеру і динаміки психічного розладу. Медичний критерій визначається поняттям “душевна хвороба”, яким охоплюються всі види психопатології. Юридичний критерій визначається неможливістю потерпілих і свідків правильно сприймати обставини справи і давати про них правдиві показання, розуміти характер і значення скоєних щодо потерпілих дій, а також неможливістю чинити опір. Судово-психіатричними експертами стосовно свідків, як правило, вирішується одне питання: чи може ця особа правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, і давати про них показання. Стосовно потерпілих коло питань, які вирішуються судово-психіатричною експертизою, є значно ширшим. Залежно від глибини уражень психічної сфери і часу початку їх розвитку характер сприйняття різних обставин у потерпілих може бути різним.
   При психопатії, органічних ураженнях головного мозку без ознак слабоумства, епілепсії, без значного зниження інтелекту здатність правильно сприймати і відтворювати перебіг подій зберігається. Навіть хворі на шизофренію, в стані стійкої ремісії, без виразного дефекту, визнаються спроможними давати свідчення і дієздатними. Хоча, разом з тим, участь таких хворих у судовому засіданні є неприпустимою через небезпеку погіршання їх психічного стану внаслідок обставин, які травмують психіку. Взагалі ж оцінка стану ремісії при шизофренії складна; при цьому треба враховувати її глибину та якість, наявність чи відсутність патологічних тлумачень – так званого резидуального маячення.
   Хворі з інтелектуальною недорозвиненістю, обмеженим запасом знань, але без емоційно-вольових розладів, добре адаптовані у житті і можуть вірно сприймати обставини та події, давати про них правильні показання. Такі порушення психіки розумово недорозвинених осіб, як некритичність, некорегованість своєї поведінки, при високій навіюваності, схильності до наслідування чужої поведінки залежність вчинків і суджень від впливу оточення часто можуть спричиняти наявність суперечностей у показаннях, вони нерідко стають об’єктом насильства чи використання у злочинних діях зловмисниками.
   У протилежних випадках, при олігофренії з глибокою дебільністю, що межує з імбецильністю, потерпілі та свідки не здатні сприймати обставини справи і давати про них показання через глибоке ураження інтелекту та вольової сфери.
   У випадках із проміжними варіантами розладів хворі можуть повністю сприймати обставини подій і давати про це свідчення, але не розуміють значення вчиненого. Неглибока ступінь дебільності особи при збереженій здатності контролювати свої вчинки, як правило, не перешкоджає можливості давати правильні показання у справі. Разом з тим, іноді наявність виразних психопатоподібних розладів з брехливістю, розгальмованістю сексуального потягу, що бувають супутніми основному дефектові, утруднюють експертну оцінку. При цьому зниження в особи можливості керувати своїми вчинками заважає здатності адекватно реагувати на обставини, які склалися, і давати про неї правильні показання. В подібних випадках експерти часто роблять висновок, що до свідчень таких осіб потрібно ставитись як до показань психічно хворих, незважаючи на формально неглибокий інтелектуальний дефект.
   У випадках експертної оцінки дебільності середнього ступеня вираження особливої уваги потребує підвищена навіюваність, тому великого значення для експерта набуває правильно побудований допит особи на досудовому слідстві. На характер висвітлення фактів впливає присутність під час допитів батьків, що звичайно практикується при допиті неповнолітніх. Відношення до справи батьків, їх зацікавленість в її позитивному вирішенні відображаються на поведінці та свідченнях потерпілого. Разом з тим, у переважній кількості випадків саме батькам або опікунам такі особи сповіщають про ситуації, коли стають об’єктом насильства зловмисників.
   Досить складною буває судово-психіатрична експертиза осіб, які перенесли черепно-мозкову травму у кримінально значимій ситуації. Найбільші порушення в них виникають у момент отримання та в гострому періоді травми. Втрачена свідомість, пам’ять й інші функції повертаються в подальшому поступово, з покращенням загального стану. У зв’язку з цим практично важливо визначити період тривалості порушення свідомості і втрати пам’яті потерпілого. При тяжких черепно-мозкових травмах, із тривалими розладами свідомості, глибокими амнезіями й інтелектуальними порушеннями доцільним є проведення повторного обстеження потерпілих для оцінки динамічних змін у перебігу травматичної хвороби головного мозку. При цьому оцінка ступеня тяжкості тілесних ушкоджень відноситься до компетенції судово-медичної експертизи. Саме тому в таких випадках доцільно призначити комплексну судово-психіатричну і судово-медичну експертизу, при проведенні якої психіатрами оцінюється глибина, тривалість і динаміка психічних розладів, а судово-медичними експертами за сукупністю виявлених порушень визначається тяжкість завданих тілесних ушкоджень.
   Труднощі судово-психіатричної експертизи можуть бути пов’язані з тим, що в результаті втрати свідомості і ретроградної амнезії у травмованих відомості, які сповіщаються ними, часто бувають невірними. В подальшому хворі нерідко заповнюють відтінок часу, що випав з пам’яті, неправдивими, хибними спогадами, доповненнями, які виникають у них на основі знання обставин справи зі слів слідчого, рідних, знайомих і сповіщають ці дані, дійсно вважаючи їх правдивими. Тому можуть виникати протиріччя, особливо тоді, коли свідків події не було, а період втрати свідомості потерпілим після травми був коротким.
   У практиці слідства часто буває важливо встановити час, з якого показання потерпілого починають носити патологічний характер. Щоби відповісти на таке запитання, потрібно ретельно зібрати для справи матеріали про поведінку особи, її стан у момент отримання травми та безпосередньо після неї. Звісно, що це не завжди можливо, й іноді експерти можуть відмовитися від подання категоричного висновку у такій справі.
   Психогенії, що можуть розвинутися під час судово-слідчої ситуації, бувають різної глибини і тривалості, можуть перешкоджати участі свідків чи потерпілих у процесуальних діях на весь період захворювання. Так, наприклад, у потерпілих у справах про зґвалтування нерідко розвиваються психогенні розлади, які набувають пролонгованого рецидивного перебігу, аж до формування стійкого невротичного розвитку. В таких випадках проводяться комплексні судово-психіатричні і судово-медичні експертизи. Судові психіатри вирішують питання зв’язку психічного розладу потерпілого з отриманою психічною травмою, дають прогноз психічного розладу, а судово-медичні експерти оцінюють тяжкість шкоди, завданої здоров’ю потерпілого.
   Питання про час, з якого показання особи можуть почати набувати патологічного змісту, іноді виникає при виявленні реактивних психічних розладів у підекспертних різних категорій. Наявність реактивного стану може спричинити подання викривлених відомостей у справі, обмовляння, самообмовляння. Питання про здатність подавати правильні показання в стані реактивного психозу частіше ставиться вже після його констатації експертами і стосується свідчень, які повідомлені на досудовому слідстві. Тому у висновку про реактивний стан у підекспертного потрібно вказувати, з якого моменту виник психічний стан, що перешкоджає поданню в справі правильних показань.
   З наведеного вище матеріалу можна бачити, що винесення вірогідних і надійних експертних висновків стосовно свідків і потерпілих із психічними розладами сприяє ефективному захисту їх законних прав і свобод, і це є можливим лише на базі ретельної клініко-експертної оцінки порушених і збережених психічних функцій у юридично значимій ситуації.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016