Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Правознавство arrow Господарське процесуальне право arrow Тема 17. Виконання судових рішень господарських судів
05.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




Тема 17. Виконання судових рішень господарських судів

Тема 17. Виконання судових рішень господарських судів

Характеристика виконавчого провадження.
Учасники виконавчого провадження.
Загальні умови виконання судових рішень.
Наказ господарського суду.
Відстрочка або розстрочка виконання, зміна способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови.
Поворот виконання рішення, ухвали, постанови господарського суду.
Оскарження дій органів Державної виконавчої служби.

   Метою господарського процесу є встановлення взаємовідносин сторін, винесення і виконання законного та обґрунтованого рішення з господарського спору. Тому господарське процесуальне провадження охоплює всі питання, пов’язані як з розглядом, вирішенням господарських спорів, так і з виконанням рішень господарського суду.
   Вступивши в законну силу, рішення господарського суду набувають якості обов’язковості і виконавчості, внаслідок чого сторони зобов’язані діяти згідно з приписом рішення.
   Виконання рішення господарського суду є завершальною і важливою стадією господарського процесу. Реальний захист відновлення порушених суб’єктивних прав юридичної особи, громадянина-підприємця можуть бути забезпечені лише тоді, коли боржник добровільно підкоряється рішенню господарського суду або буде примушений до цього компетентними органами, коли буде виконане рішення господарського суду. Кожне рішення господарського суду повинно бути виконане у встановленому законодавством порядку, тобто реалізоване для досягнення тієї мети, про яку дбала зацікавлена організація, коли зверталася до господарського суду. В іншому випадку звернення до цього органу виявилося б непотрібними витратами коштів, сил, часу сторін і господарського суду, оскільки захист прав є не що інше, як його реальне, в необхідних випадках — примусове здійснення. Тому в рамках господарського процесу регулюються і здійснюються не тільки правовідносини по розгляду й вирішенню господарських справ, але й по виконанню прийнятих рішень.
   Примусове виконання судових рішень забезпечує їх сталість, гарантує здійснення справ, визнаних рішенням господарського суду, і виконання підтверджених ним обов’язків. Виконавче провадження — це стадія господарського процесу, в якому спеціальні органи держави провадять примусове здійснення справ суб’єктів господарювання, які підтверджені рішенням господарського суду.
   Як стадія господарського процесу виконання судових рішень здійснюється в процесуальній формі, та порядок діяльності органів виконання заздалегідь приписаний законом. Зацікавленим особам забезпечена можливість брати участь у виконавчому провадженні, при цьому їм надані певні процесуальні права.
   Чітке і своєчасне виконання всіх рішень господарського суду робить діяльність його органів ефективною. Саме тому провадження по виконанню судових рішень має важливе значення і за своєю суттю є заключною стадією господарського процесу з конкретної справи.
   Рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов’язковими на всій території України (ст. 115 ГПК). Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Пред’явленням наказу до виконання порушується виконавче провадження.
   Провадження по виконанню рішень будь-якого юрисдикційного органу має важливе значення в механізмі захисту прав. Помилки, які допущені на цьому заключному етапі захисту права, можуть звести нанівець попередню діяльність правоохоронного органу і призвести до зворотнього результату — порушення суб’єктивних прав сторін, які сперечаються. Тому примусове здійснення порушеного або оспорюваного права знаходиться під контролем суду, одночасно є заключною стадією провадження в юрисдикційному органі.
   Виконання рішення господарських судів регламентуються нормами Господарського процесуального кодексу України (ст.ст. 115—122), Законом України “Про виконавче провадження” та іншими нормативно-правовими актами.
   Необхідно відрізняти примусове виконання рішення господарського суду відносно боржника від стадії виконавчого провадження, яка складається з низки процесуальних дій, зокрема видачі наказу, який може і не бути подано до виконання у зв’язку з добровільним виконанням рішення; видачі дубліката наказу, якщо останній втрачено; відстрочки, розстрочки, зміни одного способу та порядку виконання іншим, повороту виконання рішення та інше. Названі дії пов’язані з виконанням рішення незалежно від того, яким чином воно виконується — добровільно чи примусово.
   Вказані дії мають одну мету — реальне забезпечення захисту дійсно порушеного або оспорюваного права. Вони становлять самостійну і заключну стадію господарського процесу. Норми, які регулюють провадження в господарському суді, становлять самостійний інститут господарського процесуального законодавства.
   У виконавчому провадженні беруть участь державні та інші органи й посадові особи, до компетенції яких входить примусове виконання рішень господарського суду, і сторони (стягувач і боржник).
   Згідно із Законом України “Про виконавче провадження” примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Відповідно до Закону України “Про державну виконавчу службу” примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби та інші органи, організації і посадові особи, які здійснюють виконавчі дії у випадках, передбачених Законом “Про виконавче провадження”.
   Учасниками виконавчого провадження є суд, суддя, державний виконавець, сторони, представники сторін, експерти, спеціалісти, перекладачі, працівники органів внутрішніх справ, інших органів і установ, інші особи.
   Сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Боржник у стадії виконавчого провадження — це особа, зобов’язана за рішенням господарського суду здійснювати певні дії на користь другої сторони — стягувача. Стягувачем буде сторона, на користь якої провадиться стягнення. Стягувачем звичайно є попередній позивач, але при повороті виконання рішення стягувачем може бути попередній відповідач. У виконавчому провадженні сторони можуть діяти особисто або через представників.
   Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом (ст. 116 ГПК). Наказ може бути видано на виконання не тільки рішення, але й постанови господарського суду. Наказ видається стягувачеві або надсилається йому після набрання судовим рішенням законної сили.
   У разі повного чи часткового задоволення первісного і зустрічного позовів накази про стягнення грошових сум видаються окремо по кожному позову. Взаємний залік сум не проводиться.
   Виконання рішення господарського суду здійснюється, як правило, за участю сторони, на користь якої воно винесено. Накази про стягнення грошових сум разом із рішенням видаються стягувачеві або надсилаються йому рекомендованим чи цінним листом. Накази про стягнення грошових сум до бюджету надсилаються або видаються господарським судом місцевим органам податкової служби для виконання у встановленому порядку через установи банку. Решта наказів виконується державними виконавцями. Якщо судове рішення прийнято на користь декількох позивачів, або проти декількох відповідачів, або якщо виконання повинно бути проведено в різних місцях, видаються накази із зазначенням тієї частини судового рішення, яка підлягає виконанню за даним наказом (ст. 116 ГПК).
   Згідно зі ст. 117 ГПК у наказі господарського суду має бути зазначено:
— найменування господарського суду, номер справи, дата прийняття рішення, дата видачі наказу та строк його дії;

— резолютивна частина рішення;
— найменування стягувача і боржника, їх адреси, номери рахунків у банках.
   Якщо рішенням господарського суду встановлюється відстрочка або розстрочка виконання, в наказі зазначається, з якого часу починається перебіг строку його дії.
   Виданий стягувачеві наказ може бути пред’явлено до виконання не пізніше трьох місяців з дня прийняття рішення, ухвали, постанови або закінчення строку, встановленого у разі відстрочки виконання судового рішення або після винесення ухвали про поновлення пропущеного строку для пред’явлення наказу до виконання. У цей строк не зараховується час, на який виконання судового рішення було зупинено (ст. 118 ГПК).
   У процесі виконання судового рішення сторони можуть укласти мирову угоду. Мирова угода, укладена сторонами у процесі виконання судового рішення, подається на затвердження господарського суду, який прийняв відповідне судове рішення. Про затвердження мирової угоди господарський суд виносить ухвалу (ст. 121 ГПК).
   Господарське процесуальне законодавство передбачає випадки зупинення виконання судового рішення. Суд касаційної інстанції за заявою сторони чи поданням прокурора або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення господарського суду до закінчення його перегляду в порядку касації. Про зупинення виконання судового рішення виноситься ухвала. Після закінчення перегляду оскарженого судового рішення господарський суд може поновити виконання судового рішення, про що виноситься ухвала (ст. 121-1 ГПК).
   У разі пропуску строку для пред’явлення наказу до виконання з причин, визнаних господарським судом поважними, пропущений строк може бути відновлено. Заява про відновлення пропущеного строку подається до господарського суду, який прийняв судове рішення. Заява розглядається у засіданні господарського суду, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач і боржник. Неявка боржника і стягувача у судове засідання не є перешкодою для розгляду заяви. За результатами розгляду заяви виноситься ухвала, яка надсилається стягувачеві й боржникові, яка може бути оскаржена (ст. 119 ГПК).
   Господарський суд може видати дублікат наказу (ст. 120 ГПК) у разі його втрати, якщо стягувач звернувся із заявою по це до закінчення строку, встановленого для пред’явлення наказу до виконання. До заяви про видачу дубліката наказу мають бути додані довідка установи банку, державного виконавця чи органу зв’язку про втрату наказу; при втраті наказу стягувачем — довідка стягувача, підписана керівником чи заступником керівника та головним (старшим) бухгалтером підприємства, організації, що наказ втрачено і до виконання не пред’явлено. Про видачу дубліката наказу виноситься ухвала.
   За наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника; у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання (ст. 121 ГПК).
   Відстрочка — це відкладення або перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.
   Розстрочка означає виконання рішення частинами, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частини також повинні визначатись господарським судом.
   При відстрочці або розстрочці виконання рішення, ухвали, постанови господарський суд на загальних підставах може вжити заходів до забезпечення позову.
   Під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття господарським судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими.
   Про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання виноситься ухвала, яка може бути оскаржена. В необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю.
   Гарантією захисту майнових прав господарюючих суб’єктів є передбачений господарським процесуальним кодексом поворот виконання рішення, ухвали, постанови господарського суду (ст. 122 ГПК). Якщо виконані рішення або постанова змінені чи скасовані й прийнято нове рішення про повну або часткову відмову в позові, або провадження у справі припинено, або позов залишено без розгляду, боржникові повертається все те, що з нього стягнуто на користь стягувача за зміненим чи скасованим у відповідній частині рішенням, постановою. Поворот виконання спрямований на відновлення прав боржника, що порушені виконанням рішення.
   Видача наказу про повернення стягнутих грошових сум, майна або його вартості провадиться господарським судом за заявою боржника. До заяви має бути додана довідка, підписана керівником чи заступником керівника і головним (старшим) бухгалтером про те, що суму, стягнуту за раніше прийнятим рішенням, списано установою банку або майно вилучено державним виконавцем.
   При повороті виконання першопочатковий стягувач зобов’язаний повернути першопочатковому боржнику гроші чи майно, яке від нього одержав за скасованим рішенням. У випадку неможливості повернення майна в натурі в постанові суду повинно бути передбачено відшкодування вартості цього майна.
   Якщо не виконані рішення або постанова змінені чи скасовані й прийнято нове рішення про повну або часткову відмову в позові, або провадження у справі припинено, або заяву залишено без розгляду, господарський суд виносить ухвалу про повне або часткове припинення стягнення за зміненими або скасованими у відповідній частині рішенням, постановою.
   Належне виконання рішення господарського суду, окрім законослухняної поведінки боржника і стягувача, залежить і від діяльності органів Державної виконавчої служби, тому ст. 121-2 ГПК передбачає оскарження дій чи бездіяльності цих органів. Скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником чи прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена. Скарги на дії органів Державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час і місце засідання якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень. Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.
   За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, яка надсилається стягувачеві, боржникові та органу виконання судових рішень. Ухвала може бути оскаржена.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016