Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Правознавство arrow Господарське процесуальне право arrow Тема 4. Підвідомчість і підсудність господарських справ господарським судам
07.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




Тема 4. Підвідомчість і підсудність господарських справ господарським судам

Тема 4. Підвідомчість і підсудність господарських справ господарським судам

Підвідомчість справ господарським судам.
Підсудність справ.
Види територіальної підсудності.
Передача справ з одного господарського суду до іншого.

   В юридичній теорії правовий інститут підвідомчості означає розмежування кола справ між судами, господарськими судами і адміністративними органами. Сукупність юридичних норм, які утворюють інститут підвідомчості, визначає властивості справ (характер правовідносин), у силу яких їх вирішення віднесено до компетенції того чи іншого органу.
   Під підвідомчістю, або предметною компетенцією розуміють коло справ, віднесених законодавством до розгляду і вирішення системою господарських судів України. Підвідомчість різних категорій спорів господарським судам визначається господарським процесуальним законодавством і нормативними актами матеріально-правового характеру.
   Чітко визначити підвідомчість того чи іншого спору господарському суду можливо, користуючись критеріями підвідомчості, якими є наступні:
— cуб’єктний склад учасників спору;
— характер спірних матеріальних правовідносин.
   Ці два критерії пов’язані між собою і повинні існувати й використовуватись на практиці в єдності.
   Відповідно до перших статей Господарського процесуального кодексу України і Закону України “Про господарські суди” господарський суд вирішує господарські спори, що виникають між підприємствами, установами, організаціями та іншими юридичними особами, громадянами, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи та в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, а у випадках, передбачених законодавством, може вирішувати спори й розглядати справи за участю державних та інших органів, а також громадян, які не є суб’єктами підприємницької діяльності.
   Спільним листом Верховного Суду України та Вищого господарського суду України від 20 липня 1995 р. № 01-8/518а роз’яснено, що за загальним правилом підвідомчість спорів визначається законодавчими актами України. Однак, коли в законодавчих актах підвідомчість визначена нечітко, слід виходити із суб’єктного складу учасників спору. Отже, якщо сторонами у справі є юридичні особи, спір підлягає вирішенню господарським судом, за винятком, передбаченим законодавством.
   Відповідно до ст. 12 ГПК до підвідомчості господарських судів віднесені справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні й виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві.
   Господарським судам підвідомчі також справи про банкрутство, які розглядаються у порядку провадження, передбаченому Господарським процесуальним кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” та іншими законами. Справи за заявами Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції, також розглядають господарські суди.
   Стаття 12 ГПК містить невичерпний перелік спорів, не підвідомчих господарським судами, а саме:
— спори що виникають при погодженні стандартів і технічних умов;
— спори про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни й тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;
— інші спори, вирішення яких відповідно до законів України, міждержавних договорів та угод віднесено до відання інших органів.
   Аналіз характеру спірних відносин, підвідомчих господарському суду, дозволяє зробити висновки про те, що господарському суду підвідомчі спори, що випливають з господарських (господарська, підприємницька діяльність) та адміністративних (управління господарською та підприємницькою діяльністю) відносин, а також справи про банкрутство.
   Питання про підвідомчість справи вирішує суддя господарського суду одноособово, спираючись на дані, які містяться в поданій позовній заяві. При цьому суддя не повинен керуватися думкою позивача, а перевіряє її правильність сам. Якщо справа не підвідомча господарському суду, суддя виносить ухвалу про відмову у прийнятті позовної заяви (ст. 62 ГПК). Коли вказані в позові дані не дозволяють вирішити питання про підвідомчість, суддя приймає позовну заяву, порушує провадження і, залежно від обставин, які виявились у судовому засіданні, або вирішує справу по суті, або ухвалою припиняє провадження по справі (ст. 80 ГПК). Ухвала про відмову у прийнятті позовної заяви (ст. 62 ГПК) і про припинення провадження у справі (ст. 80 ГПК) можуть бути оскаржені. Ухвала про порушення провадження у справі (ст. 64 ГПК) не може бути оскарженою, але сторони мають право клопотати в судовому засіданні про розгляд питання про підвідомчі справи господарському суду.
   Підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами (за письмовою угодою) на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов’язаних із задоволенням державних потреб. Слід мати на увазі, що справи про банкрутство підвідомчі лише господарським судам і не можуть розглядатися третейськими судами. До того ж сторони не можуть передавати на вирішення третейського суду спори, які виникають у сфері державного управління господарською (підприємницькою) діяльністю. Зокрема, справи за заявами органів Антимонопольного комітету не можуть розглядатися третейським судом. Сторони можуть укласти угоду про передачу спорів до третейського суду, які виникнуть у майбутньому, а також можуть звернутися до третейського суду з конкретної справи — як до початку судового провадження, так і в будь-якій стадії господарського процесу, — але до прийняття рішення у цій справі. В останньому випадку господарський суд припиняє провадження у справі.
   У широкому розумінні підвідомчість виступає як передумова права на подання позову в господарський суд.
   Інститут підсудності розмежовує підвідомчі господарським судам справи між відмінними елементами господарської судової системи, залежно від того, який критерій покладено в основу такого розподілу: рівень господарського суду в системі або місце розгляду справи — підсудність поділяється на родову і територіальну.
   Родова підсудність розподіляє справи між господарськими судами різного рівня. Загальний принцип родової підсудності, закріплений у ст. 13 ГПК, визначає, що місцеві господарські суди розглядають у першій інстанції усі справи, підвідомчі господарським судам.
   Територіальна підсудність дозволяє розмежувати предметну компетенцію господарських судів одного рівня залежно від розгляду спору (ст. ст. 15, 16 ГПК) і може бути поділена на кілька видів. Загальна територіальна підсудність формує основне правило розмежування компетенції однорівневих господарських судів. Згідно з цим правилом справи розглядаються місцевим господарським судом за місцезнаходженням:
— сторони, зобов’язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії по спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів і визнання договорів недійсними;
— відповідача по спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів.
   Позов до юридичної особи, який випливає з діяльності її уповноваженого відособленого підрозділу, подається з урахуванням правил загальної територіальної підсудності залежно від місцезнаходження відособленого підрозділу.
   Місцезнаходження визначається на момент подання позову і вказується позивачем. Місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації (якщо законом не передбачено інше), вказується в уставних документах та визнається за місцезнаходженням її головного виконавчого органу.
   Правила альтернативної підсудності надають позивачеві право вибору господарського суду, де буде розглянута справа. Справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.
   Спеціальні правила територіальної підсудності встановлені господарським процесуальним законодавством по справах про банкрутство, які розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника.
   Підсудність по зв’язку справ має місце у випадку їх тісних зв’язків, наявність яких дозволяє розглянути усі вимоги в одному процесі, тобто незалежно від територіальної приналежності спір підлягає розгляду в тому господарському суді, в якому вирішується інша справа, з якою пов’язаний спір. Зустрічний позов подається за місцем подання первісного позову (ст. 60 ГПК). Позовна заява третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, подається за місцем розгляду справи, що виникла між попередніми сторонами — позивачем і відповідачем (ст. 26 ГПК).
   Виключна підсудність — це встановлена підсудність певної категорії справ точно визначеному господарському суду, що виключає можливість розгляду їх у будь-якому іншому суді. Встановлення виключної підсудності має на меті забезпечити найкращі умови для правильного та оперативного вирішення певних категорій справ, характер яких викликає труднощі розгляду їх в іншому місці.
   Перелік справ, на які поширюються правила виключної підсудності, у статті 16 ГПК є вичерпним:
— справи у спорах, що виникають з договору перевезення, в яких одним із відповідачів є орган транспорту, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням цього органу;
— справи у спорах про право власності на майно або витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном розглядаються за місцезнаходженням майна;
— справи у спорах, у яких відповідачем є вищий чи центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада Автономної Республіки Крим або Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради або обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, а також справи, матеріали яких містять державну таємницю, розглядаються господарським судом міста Києва.
   Господарське процесуальне законодавство передбачає так звану окрему підсудність. Місце розгляду справи з господарського спору, в якому однією зі сторін є апеляційний господарський суд, господарський суд Автономної Республіки Крим, господарський суд області, міст Києва та Севастополя, визначає Вищий господарський суд України.
   Справа, яку прийняв господарський суд до свого провадження, повинна бути розглянута ним по суті. Коли через певні обставини справа не може бути розглянута господарським судом, до якого надійшли позовні матеріали або в провадженні якого ця справа знаходиться, господарське процесуальне законодавство встановлює правила передачі матеріалів справ з одного господарського суду до іншого (ст. 17 ГПК).
   Якщо справа не підсудна даному господарському суду, матеріали справи надсилаються господарським судом за встановленою підсудністю не пізніше п’яти днів з дня надходження позовної заяви або винесення ухвали про передачу справи. Ухвалу про передачу справи за підсудністю може бути оскаржено.
   Справа, прийнята господарським судом до свого провадження за додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута по суті й у тому випадку, коли в процесі розгляду вона стала підсудною іншому господарському суду.
   У випадку, коли після відводу суддів неможливо розглянути справу в господарському суді, до підсудності якого вона відноситься, то Голова Вищого господарського суду України або його заступник мають право витребувати будь-яку справу, що є у провадженні місцевого господарського суду, і передати її на розгляд до іншого місцевого господарського суду.
   Однак передача матеріалів за встановленою підсудністю не допускає можливості передачі матеріалів за підвідомчістю, тобто передачу матеріалів з господарського суду до загального суду чи іншого органу. В таких випадках господарський суд або відмовляє у прийнятті позовної заяви (п. 1 ст. 62 ГПК), або припиняє провадження у справі (п. 1 ст. 80 ГПК).

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016