Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Правознавство arrow Господарське процесуальне право arrow Тема 1. Правовий стан господарського суду
05.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




Тема 1. Правовий стан господарського суду

Тема 1. Правовий стан господарського суду

Історія розвитку господарської юрисдикції в Україні.
Господарський суд у системі органів правосуддя.
Правовий статус судді господарського суду.
Право на звернення до господарського суду (з урахуванням Закону України “Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 р.).

   Тривалий час Україна не була самостійною, незалежною державою, а входила до складу певних держав, тому історія становлення господарських судів України не існує окремо від історії становлення аналогічних судів цих держав. Попередником сучасних господарських судів у Російській імперії, до складу якої входила більша частина України, були комерційні суди, які розглядали торговельні й вексельні справи, справи про торговельну неспроможність. На території України відлік створення господарських судів у сучасному розумінні ведуть з часу заснування комерційного суду в м. Одесі у 1807 р. Пізніше було засновано комерційний суд у Феодосії — у 1819 р. та Ізмаїлі — у 1824 р.
   В перші роки після жовтневої революції, за умов відсутності або незначного розвитку товарно-грошових відносин, судові спори між казенними установами не дозволялись. Розбіжності між підприємствами та організаціями вирішувалися в адміністративному порядку вищестоящими органами управління.
   У період військової інтервенції та громадянської війни керування господарством здійснювалось військово-адміністративними методами, було суворо централізованим. Підприємства, не маючи господарської самостійності, не укладали господарських договорів і не здійснювали навіть грошових розрахунків між собою. Спори, що виникали між ними, вирішувались спеціальними головкомами. Після закінчення громадянської війни й переходу до нової економічної політики умови діяльності господарських організацій змінилися. Господарською реформою, що розпочалася в 1921 р., впроваджуються комерційні розрахунки, підприємствам надається певна оперативна й майнова самостійність, взаємовідносини між підприємствами та іншими господарськими організаціями починають базуватися на договірних засадах. На зміну майже повній натуралізації приходять товарно-грошові відносини. За цих умов назріває необхідність у створенні спеціальних органів для врегулювання спорів і протиріч, що виникають у взаємовідносинах підприємств і організацій.
   Такими органами в Україні стали створені в 1924 р. арбітражні комісії: Вища арбітражна комісія при Українській економічній Раді та арбітражні комісії при губернських економічних Радах. Поряд із державними арбітражними комісіями створювалися відомчі, які вирішували майнові спори між підприємствами й установами одного й того самого відомства.
   За характером діяльності арбітражні комісії нагадували суди. Провадження в них велося за правилами цивільних процесуальних кодексів союзних республік, але з деякими відхиленнями, що зумовлювалися особливостями підвідомчих арбітражним комісіям справ. Останні розглядались колегіально головуючим і двома членами арбітражної комісії. Один із арбітрів мав бути юристом, другий — господарником. Рішення місцевих арбітражних комісій можна було оскаржити у Вищу арбітражну комісію при економічній Раді союзної республіки.
   Подальший розвиток арбітражу пов’язаний із запровадженням госпрозрахункових відносин і оформленням господарських зв’язків на договірних засадах. Постановами ВЦВК і РНК СРСР від 1931 р. всі державні, господарські й кооперативні органи і підприємства були зобов’язані оформляти свої взаємовідносини по поставках товарів, виконанню робіт і наданню послуг шляхом укладання договорів і нести за їх невиконання встановлену законом відповідальність. ЦВК і Раднарком УРСР 5 червня 1931 р. прийняв постанову “Про Державний арбітраж УРСР”. На підставі цього був утворений Державний арбітраж при Раді Народних Комісарів та міжрайонні органи Державного арбітражу в містах Харкові, Києві, Одесі, Дніпропетровську та Донецьку. До компетенції Державного арбітражу були віднесені не лише майнові спори між установами, підприємствами та організаціями усуспільненого сектору в УРСР, а з 1934 р. і спори, що виникають при укладанні договорів.
   Органи державного арбітражу діяли у порядку, встановленому Положенням “Про державний арбітраж”, затвердженим постановою ЦВК і РНК СРСР 3 травня 1931 р. Раднарком УРСР 30 травня 1945 р. постановою затвердив таке положення. Цим законодавчим актом було встановлено, що органами Державного арбітражу УРСР є Державний арбітраж при Раді Народних Комісарів УРСР та державні арбітражі при виконкомах обласних Рад депутатів трудящих.
   Упродовж існування державного арбітражу з 1931-го по 1991 р. радянською державою постійно робилися спроби модернізувати його структуру та діяльність, пристосувати до економічних умов, які змінювались, підвищити його роль у народному господарстві. На арбітраж покладалися нові й нові завдання. В 1960 р. Рада Міністрів СРСР відмінила Положення “Про державний арбітраж” 1931 р. і затвердила нове Положення “Про державний арбітраж при Раді Міністрів СРСР”.
   У серпні 1970 р. Рада Міністрів СРСР прийняла постанову “Про підвищення ролі органів державного арбітражу і арбітражів міністерств і відомств у народному господарстві”, відповідно до якої арбітраж мав сприяти підвищенню ефективності суспільного виробництва, раціоналізації господарських зв’язків, зміцненню господарського рахунку, посиленню ролі договору в господарських відносинах.
   До 1974 р. нижчі арбітражі не підпорядковувались вищім, а формувалися при виконавчих органах, тобто система була неспівпорядкованою. У січні 1974 р. Держарбітраж СРСР перетворюють у союзно-республіканський орган, було затверджене нове положення “Про Державний арбітраж при Раді Міністрів СРСР”.
   Останній етап розвитку держарбітражу пов’язаний із прийняттям законодавства про нього після прийняття Конституції СРСР 1977 р., де арбітраж було визнано конституційним органом.
   Організація і порядок діяльності органів державного арбітражу вперше визначались Законом “Про Державний арбітраж СРСР”, прийнятим Верховною Радою СРСР у листопаді 1979 р. На підставі цього закону затверджені Положення про Державний арбітраж при Раді Міністрів СРСР та Правила розгляду господарських спорів державними арбітражами. Відповідні акти законодавства прийняли в Україні та інших союзних республіках.
   Інститут державного і відомчого арбітражу, створений у 1922 р., був пристосований для вирішення спорів між різноманітними частинами єдиної, централізованої державної структури господарювання. Економічна система країни функціонувала на засадах адміністративного регулювання, тому господарська самостійність товаровиробників була мінімальною. Вони взаємодіяли згідно з розпорядженнями директивного планування; договір не завжди підтверджував товарно-грошові відносини. За цих умов вчені й практики цілком логічно відносили державні та відомчі арбітражі до органів державного управління або господарського керівництва, хоча, треба відмітити, що питання про природу їх юрисдикції при цьому залишалося дискусійним.
   Варто визнати, що правовий статус держарбітражу поступово підвищувався. Спочатку він був підпорядкований уряду і виконавчим органам на місцях, а потім Верховній Раді та її Президії. Однак навіть у законі 1979 р. державний арбітраж не визнавався судовою установою. Стосовно відомчого арбітражу, то він взагалі діяв на правах структурного підрозділу певного міністерства, державного комітету. Такий статус державного, а тим більше відомчого не надавав арбітражу необхідних гарантій незалежності. При вирішенні господарських спорів він повинен був керуватися не стільки законами, скільки підзаконними актами та вказівками керівників вищих органів державного управління. Пряма адміністративна залежність і підпорядкованість державного і відомчого арбітражу об’єктивно зумовлювалися пануванням командно-адміністративних методів керівництва економікою і майже абсолютною монополією державної форми власності. Все це дає підставу Голові Вищого арбітражного суду Д. М. Притиці зробити висновок, що вирішення господарських спорів виступало як функція господарського керівництва, як функція керівництва. Ці функції здійснювали органи державного й відомчого арбітражу.
   Зміна системи арбітражів арбітражними судами визначалася новими економічними умовами переходу до ринкових відносин, появою різних форм власності. Вирішення спорів між рівними суб’єктами господарювання засобами і методами адміністративно-командної системи стало неможливим. Тому арбітраж було перетворено в суд, діяльність якого по розгляду і вирішенню спорів здійснюється в процесуальній формі, яка створює сталі гарантії захисту прав рівною мірою суб’єктам державної і недержавної форм власності.
   Закон України “Про арбітражний суд” від 4 червня 1991 р. уперше започаткував здійснення правосуддя в господарських відносинах спеціалізованими судовими установами. У цьому акті були закріплені прерогативи арбітражного суду саме як самостійної ланки судової влади. Зазначений Закон, а також Арбітражний процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 р. визначали систему арбітражних судів і процесуальну форму їх діяльності.
   Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами (ст. 124 Конституції України). Судочинство здійснюється Конституційним Судом Україні та судами загальної юрисдикції. Стаття 125 Конституції України передбачає будівництво системи судів загальної юрисдикції за принципом спеціалізації.
   21 червня 2001 р. було прийнято ряд законів з питань формування судів загальної юрисдикції України відповідно до Конституції України. Були внесені зміни до Законів України “Про судоустрій України”, “Про статус суддів”, “Про органи суддівського самоврядування”, “Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України”, “Про арбітражний суд” та інші, а також до Цивільного процесуального, Арбітражного процесуального та Криминально-процесуального кодексів України.
   Законами України “Про внесення змін до Закону України “Про арбітражний суд” та “Про внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України” від 21 червня 2001 р. самостійну ланку арбітражних судів було перетворено у ланку господарських — спеціалізованих судів у системі судів загальної юрисдикції, та відповідно внесено зміни у процесуальну форму їх діяльності. До того ж змінено назву зазначених правових актів на Закон України “Про господарські суди” і на Господарський процесуальний кодекс України.
   Система господарських судів засновується на загальних принципах і положеннях судоустрою і судочинства, як і для судів загальної юрисдикції. Господарські суди здійснюють судову владу шляхом вирішення господарських та інших справ, віднесених до їх ведення. Вони мають свою компетенцію, а порядок їх судочинства — свою специфіку, встановлену Господарським процесуальним кодексом України. Звідси випливає правова природа господарських судів як спеціалізованих судів у рамках системи судів загальної юрисдикції, які здійснюють правосуддя у сфері господарських відносин. Правова природа господарського суду, визначена насамперед Законом України “Про господарські суди”, статтею 1 якого закріплено, що правосуддя в господарських відносинах здійснюється господарськими судами.
   Господарські суди становлять єдину триланкову систему спеціалізованих судів, яка складається з місцевих господарських судів; апеляційних господарських судів; Вищого господарського суду України.
   Місцевими господарськими судами є господарський суд Автономної Республіки Крим, господарські суди областей, міст Києва і Севастополя. Місцеві господарські суди є судами першої інстанції.
   Господарський суд Автономної Республіки Крим, господарський суд області, міст Києва і Севастополя:
— вирішує господарські спори, віднесені до його компетенції, розглядає справи про банкрутство;
— переглядає, за нововиявленими обставинами прийняті ним рішення;
— вивчає і узагальнює практику застосування законодавства, аналізує статистику вирішення господарських спорів, вносить пропозиції Вищому господарському суду України, спрямовані на вдосконалення правового регулювання господарської діяльності та практики вирішення господарських спорів;
— веде роботу, спрямовану на попередження правопорушень у сфері господарських відносин;
— здійснює інші повноваження, надані йому законодавством.
   Господарський суд Автономної Республіки Крим, господарський суд області, міст Києва та Севастополя складається з голови, першого заступника голови, заступників голови та суддів, може також запроваджуватися спеціалізація суддів з розгляду справ окремих категорій.
   Господарський суд Автономної Республіки Крим, господарський суд області, міст Києва та Севастополя очолює голова відповідного господарського суду.
   Голова місцевого господарського суду здійснює функції судді у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України; розподіляє обов’язки між заступниками голови та суддями господарського суду у випадках, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, формує колегії суддів і призначає головуючого колегії; забезпечує підбір і підготовку кандидатів у судді; затверджує структуру, штатний розпис та кошторис витрат на утримання господарського суду; організовує діяльність господарського суду і несе відповідальність за виконання завдань, покладених на господарський суд, видає в межах своїх повноважень накази та інші акти; призначає на посаду та звільняє з посади працівників апарату господарського суду, застосовує щодо них заходи заохочення і накладає дисциплінарні стягнення; вносить Голові Вищого господарського суду України подання щодо призначення й обрання суддів, встановлення чисельності працівників та асигнувань відповідного господарського суду; здійснює інші повноваження, передбачені законодавством.
   Заступники голови місцевого господарського суду здійснюють функції судді у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України; здійснюють відповідно до розподілу обов’язків керівництво роботою структурних підрозділів апарату господарського суду, інші повноваження, передбачені законодавством.
   Апеляційні господарські суди є судами апеляційної інстанції. Вони утворюються Президентом України за поданням Голови Вищого господарського суду України з визначенням території, на яку поширюються повноваження апеляційних господарських судів, їх місцезнаходження. Указом Президента України “Про утворення апеляційних господарських судів та затвердження мережі господарських судів України” від 11 липня 2001 р. № 511/2001 створено Дніпровський, Донецький, Київський, Львівський, Одеський, Севастопольський та Харківський апеляційні господарські суди і визначено території, на які поширюються їх повноваження.
   Апеляційний господарський суд складається з голови суду, першого заступника голови, заступників голови та суддів і здійснює правосуддя колегією суддів. Може запроваджуватися спеціалізація суддів з розгляду окремих категорій справ.
   Апеляційний господарський суд:
— переглядає в апеляційному порядку рішення місцевих господарських судів, які включені до території, на яку поширюються його повноваження;
— переглядає за нововиявленими обставинами прийняті ним рішення;
— вивчає та узагальнює практику застосування законодавства, аналізує статистику вирішення господарських спорів, подає пропозиції Вищому господарському суду України щодо вдосконалення правового регулювання господарської діяльності та практики вирішення господарських спорів та щодо порушення перед Конституційним Судом України питання про офіційне тлумачення законів України;
— проводить роботу, спрямовану на попередження правопорушень у сфері господарських відносин;
— здійснює інші повноваження, передбачені законом.
   Голова апеляційного господарського суду здійснює функції судді у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України; формує колегії суддів і призначає головуючого колегії; розподіляє судові справи між колегіями суддів; розподіляє обов’язки між заступниками голови та суддями апеляційного господарського суду; забезпечує підбір і підготовку кандидатів у судді; затверджує структуру, штатний розпис та кошторис витрат на утримання апеляційного господарського суду; організовує діяльність апеляційного господарського суду і несе відповідальність за виконання завдань, покладених на апеляційний господарський суд, видає в межах своїх повноважень накази та інші акти; призначає на посаду та звільняє з посади працівників апарату апеляційного господарського суду, застосовує щодо них заходи заохочення і накладає дисциплінарні стягнення; вносить Голові Вищого господарського суду України подання щодо призначення та обрання суддів, встановлення чисельності працівників і асигнувань відповідного апеляційного господарського суду; здійснює інші повноваження, передбачені законом.
   Заступники голови апеляційного господарського суду здійснюють повноваження судді у порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України; відповідно до розподілу обов’язків — керівництво роботою структурних підрозділів апарату апеляційного господарського суду; інші повноваження, передбачені законом.
   Вищий господарський суд України є вищим судовим органом господарських судів України у здійсненні правосуддя в господарських відносинах та складається з Голови, першого заступника Голови, заступників Голови та суддів і діє у складі колегій суддів. У ньому також утворюється президія як консультативно-дорадчий орган при Голові Вищого господарського суду України.
   Вищий господарський суд України:
— переглядає у касаційному порядку рішення апеляційних і місцевих господарських судів;
— вивчає та узагальнює практику застосування законодавства, забезпечує однаковість практики, аналізує статистику вирішення господарських спорів; дає роз’яснення господарським судам з питань практики застосування законодавства України, яке регулює відносини в господарській сфері та порядок вирішення господарських спорів;
— веде роботу, спрямовану на попередження правопорушень у сфері господарських відносин;
— здійснює організаційне керівництво апеляційними господарськими судами, а також господарським судом Автономної Республіки Крим, господарськими судами областей, міст Києва і Севастополя, несе відповідальність за організацію, стан і вдосконалення їх діяльності, перевіряє і поширює позитивний досвід роботи господарських судів республіки;
— забезпечує підбір і підготовку кандидатів у судді, підвищення кваліфікації працівників господарських судів, організовує роботу по матеріально-технічному забезпеченню господарських судів і створенню належних умов для їх діяльності, нормативному забезпеченню, веденню статистичного обліку;
— забезпечує діяльність кваліфікаційної комісії суддів господарських судів;
— здійснює інші повноваження, надані йому законодавством.
   Голова Вищого господарського суду України виконує функції судді у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України; організовує діяльність Вищого господарського суду України і несе відповідальність за виконання завдань, покладених на Вищий господарський суд України, видає в межах своїх повноважень накази та інші акти; призначає на посади та звільняє з посад працівників апарату Вищого господарського суду України, вживає заходів заохочення і накладає дисциплінарні стягнення на працівників апарату Вищого господарського суду України; здійснює організаційне керівництво роботою господарських судів України; розподіляє обов’язки між заступниками Голови та суддями Вищого господарського суду України; формує склад колегій суддів Вищого господарського суду України і розподіляє між ними судові справи; затверджує структуру, штатний розпис, кошторис витрат на утримання господарських судів України, положення про структурні підрозділи Вищого господарського суду України; вносить у встановленому законодавством порядку подання щодо призначення та обрання суддів господарських судів та щодо тлумачення законів України; вносить подання про затвердження кількісного та персонального складу президії Вищого господарського суду України, скликає їх засідання й головує на них; вносить пропозиції до Верховного Суду України про внесення до Конституційного суду України щодо розгляду питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та постанов Верховної Ради України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України та Верховної Ради Автономної Республіки Крим; здійснює інші повноваження, встановлені законом.
   Заступник Голови Вищого господарського суду України за своїми функціональними обов’язками здійснює функції судді та інші повноваження, передбачені Господарським процесуальним кодексом України; повноваження Голови Вищого господарського суду за його дорученням або у разі його відсутності; відповідно до розподілу обов’язків керівництво роботою структурних підрозділів апарату Вищого господарського суду; інші повноваження, передбачені законодавством.
   Президія Вищого господарського суду України утворюється у складі Голови Вищого господарського суду України (головуючий) та заступників Голови за посадою і кількох суддів. Кількість членів і склад президії Вищого господарського суду України затверджуються зборами суддів Вищого господарського суду України за поданням Голови Вищого господарського суду України. Засідання президії Вищого господарського суду України є повноважними за наявності не менш як двох третин членів президії. Рішення президії Вищого господарського суду України приймаються відкритим голосуванням більшістю голосів членів президії і реалізуються рішеннями Голови Вищого господарського суду України в межах його повноважень.
   Президія Вищого господарського суду України розглядає питання організації та діяльності, підбору кадрів господарських судів України; розглядає матеріали узагальнення практики, аналізу статистики та дає роз’яснення щодо практики застосування законодавства України, яке регулює відносини в господарській сфері й порядок розгляду господарських спорів; розглядає інші питання, які вносяться Головою чи членом президії Вищого господарського суду України.
   Для розгляду справ у Вищому господарському суді України утворюються колегії суддів з числа суддів Вищого господарського суду України, які формуються Головою Вищого господарського суду України. Колегія суддів складається з трьох або п’яти суддів залежно від категорії і складності справи.
   Вищий господарський суд України здійснює зв’язки з органами, що вирішують господарські спори в інших державах, на підставі угод і договорів. Вищий господарський суд України, апеляційні господарські суди, а також господарський суд Автономної Республіки Крим, господарські суди областей, міст Києва і Севастополя взаємодіють із засобами масової інформації та громадськими організаціями у роботі по попередженню порушень законності, а також координують свою діяльність із правоохоронними органами України та інших держав щодо запобігання порушенням законодавства у сфері господарських відносин.
   Вищий господарський суд України розробляє пропозиції щодо організації і діяльності третейських судів на території України.
   Господарські суди ведуть у встановленому порядку статистичний облік. Вищий господарський суд України аналізує статистичні дані й використовує їх для вдосконалення діяльності господарських судів.
   Чисельність суддів Вищого господарського суду України, апеляційних господарських судів, а також господарського суду Автономної Республіки Крим, господарських судів областей, міст Києва і Севастополя встановлює Президент України. Структура апарату та штатний розпис Вищого господарського суду затверджується його Головою.
   Для вивчення, узагальнення практики, аналізу статистики, попередження правопорушень у сфері господарських відносин, систематизації та кодифікації законодавства й виконання інших функцій, пов’язаних з діяльністю Вищого господарського суду, утворюються управління, відділи, інші структурні підрозділи. В апараті Вищого господарського суду є посади помічників суддів, спеціалістів та інших працівників.
   Структура апарату та штатний розпис апеляційних господарських судів, а також господарського суду Автономної Республіки Крим, господарських судів областей, міст Києва і Севастополя затверджуються головами цих господарських судів, які за необхідністю можуть утворити відділи, визначивши організацію, завдання і порядок їх діяльності. В апараті апеляційних господарських судів господарського суду Автономної Республіки Крим, в апаратах господарських судів областей, міст Києва і Севастополя є посади помічників суддів, спеціалістів та інших працівників. На працівників апарату господарських судів поширюється дія Закону України “Про державну службу”.
   Статус судді господарського суду визначається Конституцією України, законами України “Про статус суддів”, “Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України”, “Про органи суддівського самоврядування”, “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів”, іншими законами з урахуванням особливостей, передбачених Законом України “Про господарські суди”.
   Суддею господарського суду є посадова особа, наділена повноваженнями здійснювати правосуддя з господарських відносин. Повноваження судді господарського суду визначаються Конституцією України, Законом України “Про господарські суди”, Господарським процесуальним кодексом України та іншими законами.
   Суддя має право вносити Голові Вищого господарського суду пропозиції щодо роз’яснення застосування законодавства, яке регулює відносини в господарській сфері, та порядку вирішення господарських спорів. Суддя має право очолювати структурний підрозділ апарату господарського суду.
   Голова Вищого господарського суду України, його заступники, голови апеляційних господарських судів та їхні заступники, голова господарського суду Автономної Республіки Крим, голови господарських судів областей, міст Києва та Севастополя, їхні заступники мають статус судді господарського суду.
   Право на зайняття посади судді Вищого господарського суду України має громадянин України, який досяг на день призначення 30 років, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за спеціальністю не менше десяти років. Право на зайняття посади судді апеляційного господарського суду, а також господарського суду Автономної Республіки Крим, господарських судів областей, міст Києва та Севастополя має громадянин України, який досяг на день призначення 25 років, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за спеціальністю не менше п’яти років.
   Право на звернення до господарського суду розглядається в двох аспектах:
   1) як право абстрактне, тобто потенціальна можливість суб’єкта господарювання (підприємницької діяльності) або, в передбачених законодавством випадках, державних органів на звернення в юрисдикційний орган в особі господарського суду за захистом порушеного права або інтересів, які охороняються законом;
   2) як право персоніфіковане, тобто як право конкретної особи на захист, якщо вона вважає, що її право порушено і потребує підтвердження і реалізації за допомогою судової влади.
   Право на звернення до господарського суду як абстрактне право є одним із елементів правового статусу усіх організацій, які зареєстровані як юридичні особи (ст. 1 Закону України “Про господарські суди”, ст. 23 Цивільного кодексу України). Це право — елемент правового статусу громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку, через державну реєстрацію, набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, громадяни, що не є суб’єктами підприємницької діяльності.
   Угода про відмову від права звернення до господарського суду є недійсною. Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України законодавчо закріплено право на звернення до господарського суду.
   Наявність права на звернення до господарського суду не визначає, що всі господарські відносини і зв’язки суб’єктів господарювання або управління з економічних питань забезпечуються лише примусовою силою судової влади. Навпаки, розвиток господарських відносин передбачає, що права суб’єктів цих відносин реалізуються, а обов’язки виконуються добровільно і свідомо згідно із законами і договорами без звернення до господарського суду.
   Право на звернення до господарського суду як потенціальна можливість захисту перетворюється в суб’єктивне право конкретної особи за наявності у неї інтересу в захисті права, тобто у випадку показу нею порушеного або оспорюваного права. У такому випадку право на звернення до господарського суду як суб’єктивне право реалізується у формі права на подання позову (ідентичного йому права). Якщо законом для певної категорії спорів встановлений досудовий (претензійний) порядок врегулювання, спір може бути переданий на розгляд господарського суду лише після дотримання цього порядку. Для певних осіб законодавство передбачає право звернення до господарського суду без дотримання досудового (претензійного) порядку врегулювання спору.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016