Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Правознавство arrow Міжнародне комерційне право arrow 3.2. Юридичні особи в міжнародному комерційному праві
06.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




3.2. Юридичні особи в міжнародному комерційному праві

3.2. Юридичні особи в міжнародному комерційному праві

   У міжнародному комерційному праві юридичні особи є головними суб’єктами права.
   Як правило, юридичні особи (Juristische Person, Personne civille, personne morale, corporation, legal person) — це різноманітні підприємницькі об’єднання, які відіграють вирішальну роль в економіці будь-якої країни.
   Але в законодавствах різних правових систем розрізняються юридичні особи публічного права та юридичні особи приватного права. Ті й інші мають право брати участь у міжнародній комерційній діяльності.
   Для розмежування понять “юридичні особи публічного права” і “юридичні особи приватного права” використовують різні критерії. Одним з таких критеріїв є природа акта, що дав підставу для виникнення того чи іншого суб’єкта права. Так, юридичні особи публічного права виникають на підставі публічно-правового акта (закону, адміністративного акта), а юридичні особи приватного права виникають на підставі приватно-правового акта.
   Характерними ознаками юридичних осіб публічного права є: наявність владних повноважень, публічний характер поставленої мети, особливий характер членства. Юридичними особами публічного права є держава, державні установи, торгові і промислові палати, а також в окремих випадках державні підприємства.
   Питання організації, сфери діяльності, представництва юридичної особи публічного права потребують спеціального визнання і регулюються нормами публічного права.
   Наприклад, Німецьке цивільне уложення зрівняло юридичних осіб публічного права під час розгляду їх як суб’єктів майнового обігу з юридичними особами приватного права стосовно відповідальності за дії правління та його членів, а також втрати правоздатності у випадку відкриття конкурсу на майно юридичної особи.
   Необхідно зазначити, що у зв’язку з прийняттям на початку 70-х років ряду міжнародних конвенцій та національних нормативних актів у сучасних умовах для всіх країн стає характерним підпорядкування юридичних осіб публічного права в разі виступу їх як учасників комерційного обігу правовому режиму юридичних осіб приватного права.
   Створення юридичних осіб приватного права в національних законодавчих актах різних правових систем є прерогативою приватних осіб. Приватні особи створюють матеріальну основу юридичної особи, визначають мету її діяльності і завдання.
   Спробуємо розглянути існуючі види юридичних осіб приватного права в різних правових системах.
   Так, у праві ФРН юридичні особи приватного права поділяються на спілки та установи.
   Спілка — це об’єднання осіб, що має такі ознаки:
   1) мету, спільну для всіх членів об’єднання;
   2) структуру, що забезпечує організаційну єдність;
   3) незалежність існування об’єднання від зміни складу осіб, що до нього входять.
   Спілки поділяються на господарські, головна мета яких — комерційна діяльність з метою отримання прибутку, і негосподарські.
   Діяльність господарських спілок регулюється спеціальним законодавством.
   Установи — це юридичні особи, які створюються на підставі односторонньої угоди приватної особи.
   Засновник виробляє установчий акт, визначає структуру установи, у тому числі і склад правління.
   Для створення установи у ФРН необхідний дозвіл компетентного органа державної влади. Після одержання такого дозволу виникає юридична особа, до якої на правах власності переходить зазначене в установчому акті майно. Майно може бути різним за своєю природою: акції акціонерних товариств і пайові свідоцтва товариств з обмеженою відповідальністю, цілком контрольованих засновником.
   Установа може мати різні цілі. Якщо цілі, що визначені в статуті, визнаються загальнокорисними чи благодійними, то установа одержує дуже відчутні податкові пільги. Вона може бути звільнена від сплати корпоративного податку, ставка якого перевищує 50 % прибутку. Незалежно від характеру створюваної установи передане майно звільняється від сплати податку з дарування та спадкування.
   У Франції існує кілька видів юридичних осіб приватного права. Господарські спілки називаються товариствами.
   Товариство являє собою договір, унаслідок якого двоє чи кілька осіб мають змогу володіти спільним майном, поділяти вигоди від комерційної діяльності, нести ризики і відповідальність.
   У комерційній сфері товариства розглядаються як торгові і користуються правами юридичної особи. Головним предметом діяльності таких товариств є укладення комерційних угод на постійній основі.
   Діяльність торгових товариств у Франції регулюється Законом про торгові товариства 1966 р. Провідну роль в економічному житті Франції, як і багатьох інших країн, відіграють акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю.
   У Швейцарії юридичні особи приватного права поділяються на об’єднання осіб (корпорації) та установи. У свою чергу, корпорації поділяються на господарські спілки і спілки, які не мають господарських цілей.
   Залежно від виду спілок визначається їхній правовий статус. Діяльність спілок, що мають господарські цілі, підлягає нормам Зобов’язувального закону про товариства і заклади публічного права.
   Є свої особливості в диференціації юридичних осіб у країнах загального права. Для права цих країн характерним є те, що інститут установи, який існує в країнах романо-германського права, практично відсутній. Так, законодавство США, як федеральне, так і законодавство штатів, правовий режим юридичної особи визначає від характеру здійснюваної діяльності.
   Типовим є розподіл корпорацій на підприємницькі, непідприємницькі і публічні (урядові).
   У праві Великобританії корпорації розподіляються на такі, що являють собою сукупність осіб (соrporation aggregate), і одноособові корпорації (corporation sole).
   Необхідно підкреслити, що в сучасних умовах основною організаційно-правовою формою ведення бізнесу в розвинутих країнах є акціонерне товариство (компанія з обмеженою відповідальністю в англійському праві; підприємницька корпорація за правом США).
   Акціонерне товариство у всіх капіталістичних країнах визнається самостійним суб’єктом права — юридичною особою.
   Іноземні правові системи детально визначають статус акціонерних товариств. Основним джерелом акціонерного права є законодавство. Навіть у Великобританії та США роль прецедентів у правовому регулюванні організації і функціонуванні акціонерних компаній незначна порівняно з роллю і значенням закону.
   У більшості розвинутих країн діють спеціальні акціонерні закони. У Франції — це Закон про торгові товариства 1966 р., у ФРН — Закон про акціонерні товариства 1965 р., У Великобританії — Закон про компанії 1985 р., у США правовий статус підприємницьких корпорацій визначається законами окремих штатів. Ці акціонерні закони мають подібний зміст. Крім загальних положень, вони містять інші норми (капітал, розподіл прибутку, порядок діяльності і повноваження зборів акціонерів і т. ін.).
   Необхідно звернути увагу на те, що зазначені норми в кожній країні мають свою специфіку. Так, у Законі про акціонерні товариства ФРН третя книга цілком присвячена регулюванню відносин між так званими пов’язаними підприємствами, тобто юридично самостійними підприємствами (насамперед акціонерними товариствами), між якими існують відносини економічної залежності.
   Пов’язані підприємства зобов’язані надавати різноманітну, у тому числі бухгалтерську, звітність, що відображає їх діяльність у цілому. Законодавство передбачає конкретні способи захисту інтересів контрагентів цих підприємств, а також акціонерів меншості в останніх. Так, у Законі ФРН “Про статус підприємства” 1976 р. передбачено, що в кожному акціонерному товаристві з кількістю найманих працівників понад дві тисячі один з органів компанії (спостережна рада) комплектується на паритетних засадах акціонерами та персоналом.
   Варто зауважити, що найважливішою особливістю сучасного західного акціонерного законодавства є відмова від принципу спеціальної правоздатності акціонерних товариств.
   Щодо юридичних осіб публічного права, то тут слід зазначити, що вони за певних умов можуть брати участь у комерційній діяльності.
   Так, у праві Німеччини до негосподарських спілок належать такі об’єднання осіб, що мають спільні цілі: політичні, наукові, соціальні, благодійні і т. д. Суб’єктами майнових прав і обов’язків такі об’єднання стають тому, що це необхідно для досягнення “ідеальних” цілей. Наприклад, різні об’єднання й асоціації підприємців, представників банківського капіталу, що визначають напрям економічної політики відповідних галузей господарства.
   Від установ приватного права варто відрізняти установи і заклади публічного права. У ФРН до таких належать державні фінансові і кредитні установи, транспортні підприємства і підприємства зв’язку. Установами публічного права є також Федеральний банк, державні ощадні каси.
   Установи публічного права створюються звичайно спеціальним нормативним актом.
   Право Франції не сприйняло інституту установи. Судова практика визнає правосуб’єктність установ не інакше, як шляхом визнання правосуб’єктності визначеної спілки, тобто об’єднання людей.
   Юридичні особи публічного права у Франції мають форму асоціації.
   Асоціації — це об’єднання осіб, діяльність яких спрямована на досягнення соціальних, культурних, наукових, благодійних цілей.
   За асоціаціями властивість юридичної особи була визнана лише на початку XX ст., причому держава зберегла за собою право контролю за діяльністю таких об’єднань, визнавши за ними спеціальну правоздатність.
   Особливе місце серед юридичних осіб у Франції посідає groupement d’interet economique (GIE).
   GIE, на відміну від асоціації, наділене загальною правоздатністю. Закон передбачає необхідні для реалізації правоздатності органи, надаючи при цьому широкі можливості для регулювання відносин самим учасникам об’єднання. Новий вид юридичної особи створюється на підставі договору між двома чи більше фізичними і юридичними особами. Зміст договору визначається сторонами, тому що кількість імперативних норм закону зведена до мінімуму.
   Ці юридичні особи легалізовані в 1967 р. з метою створення організаційної форми для таких монополістичних об’єднань, діяльність яких, не будучи безпосередньо пов’язаною з отриманням прибутку, спрямована на всіляке сприяння виробничій і комерційній активності членів об’єднання за допомогою проведення єдиної економічної політики в масштабах усього об’єднання, концентрації ресурсів на найперспективніших галузях. Нова форма наділена такими правовими властивостями, які створили максимально сприятливі умови для виникнення різних капіталістичних об’єднань з метою подальшої концентрації капіталу і виробництва.
   Суттєвою особливістю цих юридичних осіб є також те, що для них створення статутного капіталу не є обов’язковим. Використовуються будь-які джерела фінансування, зокрема випуск облігацій.
   З моменту реєстрації об’єднання в торговому реєстрі GIE діє як юридична особа. Необхідно зазначити, що реєстрація в торговому реєстрі не веде автоматично до підпорядкування GIE нормам торгового права, тому що вирішальним для природи регулювання є характер його діяльності.
   Щодо відповідальності, то закон передбачає солідарну майнову відповідальність членів об’єднання за його зобов’язаннями.
   Форма GIE відразу ж після її легалізації набула широкого застосування, особливо у випадках об’єднання капіталістичних підприємств з метою спільної реалізації товарів, спільного здійснення послуг, спеціалізації та кооперування виробництва. Це зумовлено тим, що на підприємства, що діють у формі GIE, не поширюються заборонні постанови. Також, хоча GIE визнається юридичною особою, вона звільняється від обкладання корпоративним податком. Передбачаються також податкові пільги в разі перетворення в дану організаційну форму інших видів юридичних осіб.
   Існує своя диференціація юридичних осіб приватного права в країнах загального права.
   Так, у праві Великобританії немає інституту установи. Для досягнення тих цілей, що стоять перед установами в праві ФРН, Швейцарії, тут широко використовується інститут довірчої власності.
   Особливе місце серед юридичних осіб Великобританії належить публічним корпораціям, які є організаційною формою державних підприємств.
   Сучасне право Великобританії виділяє серед об’єднань осіб квазікорпорації, тобто такі союзи осіб, що визнаються як одне ціле лише для визначених цілей. До таких квазікорпорацій належать, зокрема, профспілки, хоча вони не визнаються юридичними особами і за ними визнані лише деякі права корпорації. Профспілки мають право мати майно, укладати від свого імені договори особистого найму. За ними було визнане право на подання позовів, пов’язаних з наклепом на профспілки; члени профспілки мають право на позови до об’єднань з вимогою відновлення членства в профспілці.
   У сучасних умовах інтернаціоналізації комерційної діяльності виникають нові види юридичних осіб. Зокрема, так звані міжнародні юридичні особи, вплив яких на міжнародне економічне, зокрема й комерційне, життя безумовний.
   Це юридичні особи, створені міжнародною угодою (договором), як, наприклад, Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Міжнародний валютний фонд, Європейський банк реконструкції і розвитку, Міждержавне Європейсько-азійське об’єднання вугілля і металу країн СНД, Міждержавний банк, також створений у рамках СНД, і т. д.
   Варто підкреслити, що у свій час створення подібних юридичних осіб за допомогою міжнародних договорів було в цілому досить рідкісним явищем і супроводжувалося практично завжди вилученням їх з-під дії загальних норм національної цивільної, торгової, митної, податкової чи іншої галузей права відповідної держави, що була місцеперебуванням центральних органів міжнародної юридичної особи.
   У сьогоднішніх умовах фактичне підпорядкування юридичної особи національному правопорядку відповідної держави знімає необхідність, за винятком випадків уточнення її походження, у кваліфікації її як міжнародної юридичної особи.
   Так, в угоді країн СНД “Про сприяння у створенні і розвитку виробничих, комерційних, кредитно-фінансових, страхових, змішаних транснаціональних об’єднань” від 15 квітня 1994 р. передбачено, що транснаціональні об’єднання є юридичними особами відповідно до законодавства держави їх реєстрації.
   Статус філій (відділень) і представництв транснаціональних об’єднань визначається в установчих документах відповідно до законодавства держави місцезнаходження філій (відділень) і представництв. При цьому вказується, що транснаціональні об’єднання можуть створюватися як на підставі міжурядових угод, так і шляхом укладення договорів безпосередньо між господарюючими суб’єктами. Наприклад, у Законі Російської Федерації “Про фінансово-промислові групи” від 30 листопада 1995 р. виділяються такі категорії юридичних осіб, як транснаціональна фінансово-промислова група, міждержавна фінансово-промислова група.
   Дані терміни слід розуміти так: фінансово-промислові групи — це об’єднання, серед учасників яких є юридичні особи, що перебувають під юрисдикцією держав — учасників Співдружності Незалежних Держав, які мають відособлені підрозділи на території зазначених держав або здійснюють на їхній території капітальні вкладення, що реєструються як транснаціональні фінансово-промислові групи відповідно до федерального закону і як міждержавні (міжнародні) фінансово-промислові групи — на підставі міжурядової угоди.
   Особливості створення, діяльності і ліквідації міждержавної фінансово-промислової групи встановлюються міжурядовими угодами. При цьому для їх учасників національний режим установлюється міжурядовими угодами на основі взаємного погодження.
   Як бачимо, транснаціональне об’єднання, засноване в Російській Федерації відповідно до міжнародного договору країн СНД, буде “національним” для Росії й іноземним для решти держав.
   Поширене в міжнародній комерційній практиці поняття транснаціональної корпорації (ТНК) — явище, породжене розвитком всесвітніх економічних відносин ХХ ст.
   ТНК звичайно відносять до міжнародних монополій, діяльність яких стосується ряду держав.
   У зарубіжній практиці нерідко розглядають ТНК як суб’єктів міжнародного економічного права, що діють поряд з державами і міжнародними організаціями. Це не випадково, оскільки незаперечним є факт зростаючого впливу ТНК на національну економіку не тільки тих країн, що розвиваються, а й розвинутих європейських країн, а також на світову економіку в цілому.
   Специфічною ознакою ТНК виступає їхня неоднорідність і розчленованість з юридичної точки зору: материнське утворення засновує мережу філій і дочірніх підприємств у різних країнах. Проте вони гомогенні в економічному плані. З юридичного погляду компанії, що належать до різних юрисдикцій та входять до складу ТНК, керуються з одного економічного центру — материнської компанії.
   ТНК можуть утворюватися як унінаціональними за структурою свого капіталу корпораціями (“Майкрософт”, “Ренк-Ксерокс”, “Кока-кола”, “Дженерал електрик”, “Брітіш Петролеум”, “Фольксваген”, “Міцубісі”, “Креді Ліонне” і т. п.), так і великими об’єднаннями, утвореними за рахунок “інтернаціоналізації” капіталу (“Данлоп-Піреллі” та ін.).
   В обох випадках монополістичне об’єднання розміщує свої підприємства в різних країнах з метою збільшення прибутку за рахунок мінімізації собівартості продукції, що випускається, освоєння нових ринків, та уникнення або полегшення податкового тягаря, якщо правова система відповідної країни дозволяє це зробити.
   Таким чином, з правового погляду, ТНК — це сукупність формально самостійних юридичних осіб, що мають різну державну належність, фактично керованих іноземною юридичною особою, тобто материнською компанією.
   У рамках Європейського союзу підприємства у всіх країнах — учасницях ЄС повинні діяти в рівних умовах відповідно до європейського права торгових товариств.
   Необхідно зазначити, що Брюссельська конвенція про взаємне визнання компаній і юридичних осіб 1968 р. залишається не прийнятою державами — учасницями ЄС, хоча ще в 1957 р. Римським договором встановлені загальні ознаки підприємницьких організацій ЄЕС. До таких, зокрема, належать компанії чи фірми, засновані відповідно до законодавства держав-членів, зареєстроване місцеперебування, центральний керівний орган та сфера основної підприємницької діяльності яких знаходяться в межах Співтовариства.
   За цих обставин уніфіковані норми, що стосуються європейського права торгових товариств, представлені численними директивами — актами ЄС, у кожному з яких сформульовані загальні типові положення.
   Завдяки директивам досягається максимально можливе зближення і гармонізація національного законодавства країн-учасниць ЄС у тій чи іншій сфері.
   Необхідно підкреслити, що директива не діє безпосередньо. Вона рекомендує державам-членам прийняти національні правові акти для реалізації положень директиви. Оскільки в кожному випадку директива вимагає від держав-учасників вирішити у встановлений термін визначені завдання за допомогою засобів національного правопорядку, тобто має спиратися на національно-правові розпорядження, то за державами-членами залишається право вибору механізму її виконання.
   Таким чином, на відміну від постанови, що має юридично обов’язковий характер для держав, директива не має безпосередньої зобов’язуючої сили. Унаслідок цього в рамках установленого загальним порядком відповідного концептуального змісту законодавство держав — членів ЄС у сфері торгових товариств, наприклад акціонерних компаній і товариств з обмеженою відповідальністю, характеризується певною розмаїтістю.
   Зазначений правовий засіб використовувався країнами ЄС для досягнення однаковості в регулюванні, зокрема, питань захисту капіталу, створення акціонерних товариств, їхнього злиття і поділу, а також змісту їхніх статутів (директиви № 77/91/EWG від 13 грудня 1976 р., 82/89/ЕWG від 17 грудня 1982 р. і 78/855/ЕWG від 25 жовтня 1978 р.).
   У ЄС ведеться також робота над відповідними постановами, що передбачають нові форми створення юридичних осіб — єдиних європейських торгових товариств. Так, постанова “Про європейське господарське об’єднання на основі спільних інтересів”, що являє собою нову правову форму, покликана сприяти співробітництву між державами і суб’єктами господарювання — виробничими одиницями в справі об’єднання дрібних і середніх підприємств з метою підвищення їх конкурентоспроможності. Така економічна структура має усувати труднощі вибору правової форми господарських товариств, зумовлені розбіжностями в законодавстві країн — учасниць ЄС.
   Ці рішення випливають з нової організаційно-правової форми, покликаної дати можливість господарюючим суб’єктам створити структуру, найкраще пристосовану до спільних інтересів учасників та до подолання перешкод юридично-технічного, податкового, психологічного, адміністративного й іншого характеру. Зацікавлені підприємства можуть скористатися такою новою формою на добровільних засадах.
   Щодо єдиного європейського акціонерного товариства, яке також мислиться як уніфікована правова форма, вільна від національних розпоряджень, поки не досягнуто згоди держав — членів ЄС.
   Є пропозиції про спільні концепції європейського кооперативу і т. п. Крім того, розробляється і загальноєвропейська правова форма для осіб вільних професій.
   При цьому створювані у відповідних формах юридичні особи не розглядатимуться як вилучені з меж юрисдикції конкретної держави, на території якої вони будуть засновані.
   Одним з популярних способів ведення бізнесу є офшорний бізнес. З юридичного погляду зміст офшорного бізнесу полягає в тому, що за кордоном з’являється новий суб’єкт господарських відносин, який одержує можливість діяти самостійно. Цей механізм використовується з різною метою, зокрема для податкового планування, управління ризиком, одержання доступу до міжнародних фінансових та інвестиційних послуг і т. п.
   Під “офшорною компанією” в сучасному розумінні мається на увазі створення в рамках певної юрисдикції установи, переважно корпоративного типу, що не має права вести будь-яку господарську діяльність у межах держави і, отже, не підлягає оподатковуванню в межах даної території, однак є юридичною особою, інкорпорованою відповідно до законодавства цієї держави.
   Офшорна структура часто має такий вигляд: материнська компанія — самостійна юридична особа в зоні податкових пільг (офшорна фірма). До цього ряду можна включити додаткові ланки, наприклад, виробничі чи торгові підприємства, що належать до юрисдикції третіх країн. Оскільки під час переведення доходів безпосередньо до “податкових гаваней” перед юридичними особами нерідко виникають податкові бар’єри (у більшості країн під час розподілу доходів на користь офшорних фірм додатково стягується податок “з першоджерела”), така ланка стає необхідною.
   Однак у деяких країнах від цього податку звільняються банківські відсотки, навіть якщо вони переводяться на адресу фірм у “податкових гаванях” (Нідерланди, Швейцарія).
   Отже, незважаючи на те, що такі держави не належать до офшорних зон, у них також доцільно засновувати підприємства, зорієнтовані на визначені види діяльності, з використанням їх у схемах розрахунків, спрямованих на зменшення податкового тягаря.
   Офшорні системи дуже динамічні, вони можуть створюватися під конкретний діловий проект чи інвестиційну програму.
   У міжнародній практиці часто застосовуються комбіновані схеми, що включають фірми, розташовані в “податкових гаванях” та в країнах з помірним рівнем оподатковування: острів Мен — Нідерланди; Гібралтар — Швейцарія; Кіпр — Греція; Нідерланди — Нідерландські Антильські острови; Швейцарія — Нідерланди — острів Мен і т. п.
   Офшорна компанія звільняє власника від багатьох формальних процедур, пов’язаних, зокрема, з перевіркою бухгалтерської звітності та інших вимог, що стосуються бухгалтерського обліку. Офшорні компанії створюються також для управління ризиком, що полягає в реєстрації підприємства в певній зоні з можливістю переміщення активів в інший, політично й економічно стабільніший регіон світу.
   В активі засобів, якими можуть користуватися Офшорні структури, є різноманітні послуги з управління капіталом, різні форми інвестицій, придбання й використання сформованих портфелів цінних паперів інших корпоративних утворень.
   Компанія міжнародного бізнесу — поняття, що відоме на багатьох територіях. До них належать так звані офшорні зони — Кіпр, Ліхтенштейн, Люксембург, Мальта, Панама, Сінгапур, ряд штатів США (Делавер, Невада та ін.), британські залежні території, що не входять до складу Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії і до певної міри є самоврядними, а також території інших держав: Бермудські, Віргінські, Кайманові, Фолклендські острови, Гібралтар, Гонконг (Сянган), Нідерландські Антильські острови та ін.
   Однією з головних вимог до створення та функціонування компаній міжнародного бізнесу є умова про ведення діяльності винятково за кордоном конкретної держави чи території, а також наявність зареєстрованого в межах конкретної юрисдикції адміністративного центру (центру управління — офісу компанії), призначення директорами компаній громадян даної країни, фінансування компанії з джерел, що знаходяться поза цією територією.
   Так, на Британських Віргінських островах відповідно до національного законодавства компанії міжнародного бізнесу існують поряд з публічними компаніями, приватними компаніями і простими товариствами. Правосуб’єктність, правове становище, створення і діяльність компаній міжнародного бізнесу тут регулюються Законом про компанії 1885 р., Ордонансом про прибутковий податок 1946 р., спеціальним Ордонансом про компанії міжнародного бізнесу 1984 р. (з виправленнями, доповненнями та змінами), Законом про управління компаніями 1990 р., а також в частині компаній, що діють у спеціальних областях, — Законом про банки і трастові компанії 1990 р., Законом про страховий бізнес (спеціальні положення) 1991 р.
   Після реєстрації на території Британських Віргінських островів (БВО) компанія може змінити місце реєстрації і продовжувати своє існування відповідно до законодавства іншої країни, якщо це дозволяється статутними положеннями даної компанії, законодавством іншої юрисдикції, у межах якої може бути внесена до реєстру така заснована на БВО компанія міжнародного бізнесу, за умови дотримання нею вимог законодавства БВО про компанії міжнародного бізнесу.
   Установчими документами компанії міжнародного бізнесу є, як і для будь-якої іншої компанії в межах Британської Співдружності Націй, два документи: меморандум компанії і внутрішній регламент компанії.
   Меморандум регулює зовнішні відносини компанії, а регламент, що є договором між членами компанії і компанією, — внутрішні (порядок розподілу та передачі часток (акцій), зміни розміру капіталу, проведення зборів, голосування, призначення директорів, їх повноваження, відповідальність перед компанією і т. ін.).
   Крім того, меморандум асоціації компанії міжнародного бізнесу має містити найменування й адресу зареєстрованого агента компанії; розмір статутного капіталу компанії і кількість номінальних акцій або вказівку про їх відсутність; найменування валюти, у якій випускаються акції; кількість категорій і випусків акцій; перелік привілеїв, прав та обмежень, що застосовуються для визначеного виду акцій; положення про надсилання власникам акцій повідомлень про загальні збори компанії; указівка про можливості заміни звичайних акцій на акції на подавця і навпаки; регламентацію обмежень, якими характеризується діяльність компанії міжнародного бізнесу відповідно до положень національного акта — Ордонансу 1984 р.
   Правове становище юридичних осіб у міжнародному комерційному праві розкривається через категорії особистого статуту та національності.
   Під особистим статутом розуміють обсяг правоздатності юридичної особи у відповідній державі. У кожній правовій системі особистий статут має свій зміст, що охоплює питання створення, діяльності, припинення діяльності юридичної особи, відносин між засновниками, порядку отримання та розподілу прибутку, розрахунків з бюджетом та ін.
   Національність юридичної особи — це належність юридичної особи до певної держави. Цей термін використовується для визначення правового зв’язку юридичної особи з державою: нарахування податків; забезпечення з боку держави правового регулювання тих питань, що становлять зміст особистого статуту. У випадку, якщо, наприклад, юридична особа є українською, то її особистий статут буде визначатися українським правом; для французького — застосовуватиметься французьке право і т. д.
   Поняття особистого статуту і національності взаємозалежні і взаємообумовлені: національність юридичної особи визначає його особистий статут, а зміст особистого статуту залежить від того, яку національність має юридична особа. Розрізняють такі найпоширеніші критерії визначення національності:
- критерій інкорпорації: юридична особа має національність держави, де вона зареєстрована;
- критерій осілості: юридична особа має національність держави, де знаходиться правління чи головні органи управління юридичної особи;
- критерій діяльності: юридична особа має національність тієї держави, де вона здійснює свою діяльність (отримує прибуток, здійснює податкові відрахування);
- критерій контролю: юридична особа має національність тієї держави, де проживають (чи є громадянами) засновники даної юридичної особи.
   Питання використання таких критеріїв юридично закріплюються у двосторонніх торгових угодах (здебільшого, з питань запобігання подвійному оподатковуванню).
   Різні принципи визначення національності юридичної особи на практиці породжують проблему в правовому регулюванні діяльності юридичних осіб. Ця проблема в МКП дістала назву “колізія колізій”.
   “Колізія колізій” — це поняття, що використовується в МКП для відображення ситуації, коли одні й ті самі фактичні обставини в різних правових системах регулюються по-різному внаслідок наявності в законодавстві різних держав таких колізійних норм, що мають однаковий обсяг і різні колізійні прив’язки.
   Наприклад, практично в усіх правових системах передбачені колізійні норми, що визначають вибір права для встановлення правоздатності юридичних осіб. Але власне колізійні принципи (відповідні правила вибору права) мають різний зміст.
   “Колізія колізій” виявляється як у вигляді так званої позитивної колізії (коли одні правовідносини можуть бути врегульовані кількома правовими системами), так і у вигляді негативної (у тому випадку, коли жодна з правових систем не є компетентною для врегулювання конкретних правовідносин).
   За позитивної колізії на визначення національності юридичної особи претендують дві правові системи: наприклад, в умовах, коли юридична особа, зареєстрована в Росії (де визнається принцип інкорпорації), здійснює свою діяльність на території Франції (де діє принцип осілості).
   За негативної колізії виходить, що юридична особа взагалі не має національності: коли, наприклад, юридична особа зареєстрована у Франції, а здійснює свою діяльність на території Росії.
   Урегулювання “колізії колізій” здебільшого здійснюється на підставі міжнародних договорів, що містять норми про підпорядкування діяльності юридичної особи конкретній правовій системі (з питань оподатковування, реєстрації акцій, порядку формування статутного фонду тощо).
   В юридичній літературі як різновид юридичних осіб часто виділяються так звані міжнародні юридичні особи. При цьому до них відносять транснаціональні корпорації, транснаціональні організації, консорціуми і т. п.
   У зв’язку з цим зауважимо, що поняття “міжнародні юридичні особи” є умовним. Справа в тому, що “міжнародність” — це категорія, яка показує наявність “іноземного елемента”. У транснаціональних корпораціях “міжнародність” означає діяльність підприємств, що мають загальну цільову спрямованість, на території кількох держав.
   Що стосується національності, то вона визначатиметься відповідно до вищевикладених критеріїв (відповідно до доктрини інкорпорації, доктрини осілості, центру експлуатації і т. п.).
   Аналогічно вирішується питання і з міжнародними неурядовими організаціями: вони підпорядковуються правовому регулюванню тієї держави, де створені, незважаючи на те, що діяльність цих організацій має міжнародний характер, оскільки торкається інтересів багатьох держав.
   Необхідно звернути увагу на те, що останнім часом у західній літературі і законодавчій практиці з МКП дедалі частіше державна належність відокремлюється від особистого статуту юридичної особи.
   Особистий статут встановлює її статус, до якого належать питання про те, чи є дана організація юридичною особою, чи сукупністю фізичних осіб; у якому порядку юридична особа виникла й у якому порядку припиняє існування і т. п. Залежно від конкретної мети обирається певний критерій.
   Наприклад, у Великобританії компанією-резидентом з точки зору оподатковування вважається будь-яке корпоративне утворення, діяльність якого керується і контролюється з цієї країни. У США для визначення підсудності застосовується принцип інкорпорації, а для цілей оподатковування — принцип місця діяльності.
   Що стосується українського законодавства, то, відповідно до Цивільного кодексу України, цивільна правоздатність іноземних підприємств і організацій під час здійснення угод із зовнішньої торгівлі та пов’язаних з нею розрахункових, страхових та інших операцій визначається за законом країни, де засноване підприємство чи організація.
   Фіскальний підхід до визначення статусу юридичної особи відображений і в ряді двосторонніх міжнародних договорів про уникнення подвійного оподатковування.
   Який би критерій — місцезнаходження, контролю чи інкорпорації — не використовувався, усе це робиться з метою визначення національності юридичної особи. Таким чином, визначення національності здійснюється через локалізацію.
   Згідно з багатосторонньою конвенцією про правову допомогу країн СНД правоздатність юридичних осіб визначається законодавством держави, за законами якої вони створені.
   Іноземні юридичні особи підтверджують свій статус виписками з торгового, банківського або судового реєстру. При цьому зазначені виписки мають бути засвідчені відповідно до законодавства країни їх видачі, перекладені українською мовою та легалізовані в консульській установі України, якщо міжнародними договорами, у яких бере участь Україна, не передбачено інше. Наприклад, у договорах України з іноземними державами про надання правової допомоги передбачено, що легалізація цих і інших документів не потрібна.
   Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України “Про режим іноземного інвестування” іноземні юридичні особи можуть створювати в Україні підприємства, що цілком належать їм, філії й інші відособлені підрозділи, а також придбавати у власність діючі підприємства цілком.
   Участь іноземного капіталу в спільних підприємствах, що створюються в Україні, приводить до створення юридичних осіб права України.
   З певних питань іноземні юридичні особи підкоряються законам країни своєї національності. Мова йде про питання, що визначаються особистим статутом цієї юридичної особи, зокрема щодо створення й ліквідації.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016