Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Правознавство arrow Транспортне право arrow 4.1. Поняття та види правопорушень на транспорті. Транспортні злочини
03.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




4.1. Поняття та види правопорушень на транспорті. Транспортні злочини

4.1. Поняття та види правопорушень на транспорті. Транспортні злочини

   Правопорушення на транспорті мають загальні родові ознаки злочинів і проступків і класифікуються, як і в інших галузях суспільної діяльності. Вони поділяються на:
- кримінальні злочини;
- адміністративні проступки;
- цивільно-правові делікти;
- дисциплінарні проступки.
   Усі види правопорушень на транспорті мають деякі спільні ознаки:
- Об’єктом цих правопорушень є суспільні відносини у сфері безпечної роботи транспорту або суспільна безпека. Суспільна безпека в якості об’єкта цих правопорушень означає сукупність відносин, що забезпечують охорону життя і здоров’я людей, матеріальних цінностей, навколишнього природного середовища, безаварійну роботу транспорту в цілому.
- Наслідками таких правопорушень часто бувають аварії, катастрофи, нещасні випадки з людьми, що спричинюють шкідливі наслідки для здоров’я і майна людей, навколишнього природного середовища або викликають загрозу для них. Часто в результаті транспортних правопорушень не витримується графік руху транспортних засобів, затримка перевезення вантажів і пасажирів, дезорганізується робота транспортних підприємств.
   Суспільна небезпека цих правопорушень має два аспекти:
   по-перше, виникає небезпека життю та здоров’ю людей;
   по-друге, спричиняється матеріальна шкода або виникає її загроза, і разом з цим, порушується безпечне функціонування самого транспорту.
- Особливістю транспортних правопорушень є те, що шкода особі або майну завдається в основному при порушенні правил використання джерел підвищеної небезпеки, а також шляхом порушення правил безпеки. Це дає підстави виділити транспортні правопорушення у відокремлену самостійну групу. Як свідчить аналіз, всі транспортні правопорушення мають єдиний родовий об’єкт, багато загального в ознаках об’єктивної і суб’єктивної сторін, усі вони скоюються у певній сфері діяльності як результат взаємодії людини з транспортним засобом.
   Чинне кримінальне законодавство містить у собі групу норм, які передбачають відповідальність за злочинні посягання на безпеку руху і експлуатацію різних видів транспорту. У Кримінальному кодексі України законодавець виділяє їх в окремий розділ “Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту”. Крім того, деякі склади злочинів передбачають зв’язок з транспортом як кваліфікуючу ознаку.
   Згідно з чинним Кримінальним кодексом України систему транспортних злочинів утворюють наступні склади злочинів:
   Стаття 276. Порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту;
   Стаття 277. Пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів;
   Стаття 278. Угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна;
   Стаття 279. Блокування транспортних комунікацій, а також захоплення транспортного підприємства;
   Стаття 281. Порушення правил повітряних польотів;
   Стаття 282. Порушення правил використання повітряного простору;
   Стаття 283. Самовільне, без нагальної потреби, зупинення поїзда;
   Стаття 284. Ненадання допомоги судну та особам, що зазнали лиха;
   Стаття 285. Неповідомлення капітаном назви свого судна при зіткненні суден;
   Стаття 286. Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами;
   Стаття 287. Випуск в експлуатацію технічно несправних транспортних засобів або інше порушення їх експлуатації;
   Стаття 288. Порушення правил, норм і стандартів, що стосуються убезпечення дорожнього руху;
   Стаття 289. Незаконне заволодіння транспортним засобом;
   Стаття 290. Знищення, підробка або заміна номерів вузлів та агрегатів транспортного засобу;
   Стаття 291. Порушення чинних на транспорті правил;
   Стаття 292. Пошкодження об’єктів магістральних нафто-, газо- та нафтопродуктопроводів.
   Підкреслимо, що основною умовою віднесення зазначених складів злочинів до цієї групи є єдиний їх родовий об’єкт: суспільні відносини в сфері безпечної роботи транспорту або суспільна небезпека.
   Деякі з названих норм мають бланкетні диспозиції; для з’ясування того, які правила руху чи експлуатації транспорту були порушені, необхідно звернутись до нормативних актів, чинних на залізничному, повітряному, водному та автомобільному транспорті (наприклад, Правил дорожнього руху; Статуту автомобільного транспорту; Правил технічної експлуатації залізниць; Інструкції з руху потягів та маневрової роботи на залізницях; Правил технічної експлуатації метрополітену; Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними і охорони; Кодексу торговельного мореплавства України; Статуту внутрішнього водного транспорту; Правил технічної експлуатації суден; Повітряного кодексу України; Положення про організацію та забезпечення польотів повітряних суден цивільної авіації літерними та підконтрольними рейсами; інших статутів, правил, положень, інструкцій та наказів Мінтранспорту та керівників департаментів).
   Деякі транспортні злочини мають формальні склади, тому вважаються закінченими в момент скоєння передбаченої в законі дії чи бездії. Такими є: ненадання допомоги судну і особам, що зазнали лиха (ст. 284 КК України); неповідомлення капітаном назви свого судна при зіткненні суден (ст. 285 КК України); незаконне заволодіння транспортним засобом (ст. 289 КК України); угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного морського чи річкового судна (ст. 278 КК України).
   Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони деяких транспортних злочинів, як передбачає законодавство, є вказівка на шкідливі наслідки. Зокрема, це: порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту (ст. 276 КК України); порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами (ст. 286 КК України); випуск в експлуатацію технічно несправних транспортних засобів або інше порушення їх експлуатації (ст. 287 КК України); порушення правил, норм і стандартів, що стосуються убезпечення дорожнього руху (ст. 288 КК України); порушення чинних на транспорті правил (ст. 291 КК України).
   Під поняттям “наслідки” необхідно розуміти нещасні випадки з людьми (спричинення потерпілому середніх або тяжких тілесних ушкоджень, а також смерті); катастрофи (зіткнення рухомого складу або суден, повне чи часткове затоплення судна, викидання на берег, посадка на мілину, якщо це спричинило каліцтво або смерть членів екіпажу або пасажирів чи призвело до знищення або істотного пошкодження локомотивів, рухомого складу, шляхів сполучень, повітряних, річкових, морських суден); аварії (зіткнення суден, сходження потягів з рейок, інші аварійні випадки, які не призвели до загибелі людей, але заподіяли значну шкоду чи істотні порушення роботи транспорту).
   Шкідливими наслідками законодавець визначає також загибель цінного вантажу, велику перерву в русі поїздів або суден, істотне порушення розкладу їх руху та інше.
   З суб’єктивного боку, деякі злочини, передбачені кримінальним законодавством, характеризуються наявністю прямого умислу, серед них: порушення правил міжнародних польотів (ст. 281 КК України); пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (ст. 277 КК України); пошкодження об’єктів магістральних нафто-, газо- та нафтогазопродуктопроводів (ст. 292 КК України); ненадання допомоги судну і особам, що зазнали лиха (ст. 284 КК України); неповідомлення капітаном назви свого судна при зіткненні суден (ст. 285 КК України); незаконне заволодіння транспортним засобом (ст. 289 КК України); угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (ст. 278 КК України); блокування транспортних комунікацій, а також захоплення транспортного підприємства (ст. 279 КК України).
   Суб’єктивна сторона транспортних злочинів може характеризуватись і необережною виною, серед яких порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами (ст. 286 КК України); випуск в експлуатацію технічно несправних транспортних засобів або інше порушення їх експлуатації (ст. 287 КК України); порушення правил, нормі і стандартів, що стосуються гарантування безпеки дорожнього руху (ст. 288 КК України); порушення діючих на транспорті правил (ст. 291 КК України)) — особа передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків, але легковажно розраховує на їх відвернення або не передбачає можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.
   Суб’єктивна сторона самовільної, без потреби, зупинки поїзда (ст. 283 КК України) характеризується як умисною, так і необережною виною. При з’ясуванні суб’єктивної сторони транспортних злочинів необхідно виходити з того, що при порушенні діючих правил безпеки руху та експлуатації транспорту особа може їх порушувати як з необхідності, так і навмисно, але стосовно тяжких наслідків мова може вестись лише про необережність. Якщо особа мала умисел скоїти вбивство іншої особи, нанести їй тілесні ушкодження, знищити або пошкодити державне чи колективне майно і при цьому планувалося застосування транспортного засобу, то такий злочин не може бути віднесеним до транспортних і винний повинен притягатися до відповідальності за відповідними статтями Кримінального кодексу України.
   Суб’єктами транспортних злочинів можуть бути особи, які або керували транспортними засобами, або займалися їх експлуатацією чи ремонтом, або знаходилися в сфері дії транспортних засобів і були зобов’язані виконувати встановлені правила безпеки. Тобто суб’єктами цих правопорушень можуть бути як робітники відповідних видів транспорту, так і інші особи, як громадяни України, так і іноземці, а також особи без громадянства.
   До кримінальної відповідальності за транспортні злочини можуть притягатися фізичні осудні особи, яким на момент вчинення злочину виповнилося 16 років. Згідно зі ст. 22 Кримінального кодексу України у деяких випадках, а саме: пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (ст. 277), угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (ст. 278), незаконне заволодіння транспортним засобом (частини друга, третя ст. 289), суб’єктами злочину можуть бути фізичні осудні особи 14-річного віку.
   Проте, хоч законодавець і визначив, що по більшості транспортних злочинів суб’єктами можуть бути фізичні особи, що досягли 16-річного віку, окремим транспортним злочинам притаманний спеціальний суб’єкт — працівник залізничного, водного, повітряного транспорту (машиніст, черговий по станції, капітан, штурман, пілот та інші) або працівники державних і громадських організацій, на яких чинними інструкціями чи правилами, відповідними розпорядженнями або в зв’язку із займаним ними посадовим становищем покладена відповідальність за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів (ст. 287 КК України — випуск в експлуатацію технічно несправних транспортних засобів), які можуть обіймати ці посади лише з 18-річного віку. Тільки при наявності усіх зазначених аспектів злочин може бути віднесеним до групи транспортних. Які особливості кримінального покарання за транспортні злочини? Загальні мета і принципи його призначення визначені в Кримінальному кодексі України. Цими ж загальними положеннями чинного законодавства керується і суд при призначенні покарання за транспортні злочини. Конкретизація мети і принципів покарання відбувається при визначенні винній особі міри покарання за конкретний злочин. Виходячи з цього, на стадії призначення покарання виникають не тільки проблеми, притаманні для всіх злочинів, а й ті, які характерні для окремих їх груп.
   Зокрема, при розгляді кримінальних справ про транспортні злочини суд, призначаючи винній особі міру покарання, враховує мету загальної і спеціальної привенції, яка досягається за
допомогою санкцій статей Кримінального кодексу України.
   Переважна більшість санкцій статей про транспортні злочини мають альтернативний характер, а саме: в ст. 292 КК України — пошкодження об’єктів магістральних нафто-, газо- та нафтопродуктопроводів; в ст. 283 КК України — самовільне, без нагальної потреби, зупинення поїзда; в ст. 279 КК України — блокування транспортних комунікацій, а також захоплення транспортного підприємства — альтернативними є тільки санкції першої частини цих статей.
   За транспортне правопорушення (в інших випадках — за вчинення транспортних злочинів, що призвели до нещасних випадків з людьми, їхньої загибелі, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень чи інших тяжких наслідків) закон передбачає застосування до злочинця покарання від позбавлення волі до виправних робіт та штрафу.
   Окрім цього, за ряд злочинів передбачена відповідальність у вигляді позбавлення права займати певні посади, пов’язані з відповідальністю за технічний стан або експлуатацію транспортних засобів чи права керувати транспортними засобами.
   За порушення правил міжнародних польотів, пошкодження об’єктів магістральних нафто-, газо- та нафтопродуктопроводів, угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна може бути призначене додаткове покарання — конфіскація повітряного судна (у першому випадку) чи майна. Це дає змогу в процесі судового розгляду справ про транспортні злочини та призначення покарання особам, що їх скоїли, втілювати у практику принципи індивідуалізації покарання, оскільки кожен такий злочин має свої специфічні особливості, відмінний від інших злочинів ступінь суспільної небезпеки, соціальну особливість суб’єкта (йдеться про скоєння транспортного злочину особами, для яких практична дія чи бездіяльність була випадковим епізодом).
   У Постанові Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами України законодавства про транспортні злочини” з цього приводу зазначається, що при призначенні покарання слід виходити не тільки з наслідків, що настали, а враховувати і характер та мотиви допущених порушень правил безпеки руху і експлуатації транспортних засобів, ставлення винного до цих порушень, його поведінку після вчинення злочину, вину інших осіб (водіїв інших транспортних засобів, пішоходів, осіб, які відповідають за технічний стан транспортних засобів і правильну їх експлуатацію та інше), а також особу винного й інші обставини, що пом’якшують та обтяжують відповідальність.
   Необхідно особливо акцентувати увагу на такому виді покарання, як позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 5 років.
   З цього приводу у згаданій Постанові Пленуму Верховного Суду України зазначено, що в кожному випадку судам належить обговорювати питання про доцільність застосування чи незастосування до винного такого виду покарання, як позбавлення права керування транспортними засобами або займання посад, пов’язаних з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів. Причому позбавлення права керувати транспортними засобами може бути призначено і особам, позбавленим цих прав в адміністративному порядку, крім тих, котрі таких прав не мали.
   Якщо транспортний злочин вчинено особою, що перебувала в стані сп’яніння, то ця обставина у відповідності до Кримінального кодексу України може бути визнана судом як така, що обтяжує відповідальність винного.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016