Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Правознавство arrow Транспортне право arrow 2.1. Матеріальний зміст транспортних правовідносин
10.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




2.1. Матеріальний зміст транспортних правовідносин

2.1. Матеріальний зміст транспортних правовідносин

   Як зазначалося у першій лекції, правовідносини на транспорті мають багатомірний характер, але всі їх можна віднести до двох основних видів:
- майнових (цивільно-правових) відносин;
- управлінських (адміністративно-правових) відносин на транспорті.
   Проте кожен з цих видів правовідносин має однаковий склад, суть якого становить єдність фактичного матеріального змісту і юридичної форми (юридичного змісту).
   Обидва види цих правовідносин, незважаючи на те, що мають різний юридичний зміст, матеріально поєднуються в самій транспортній діяльності. Тому в юридичній літературі все більшого поширення набуває термін “транспортні правовідносини”, який позначає матеріально однорідні відносини, що виникають у зв’язку з транспортною діяльністю. За юридичним складом ці правовідносини чітко розподіляються на два окремих види: цивільно-правові (основні) і адміністративно-правові відносини на транспорті.
   Матеріальний зміст правовідносин — це фактична поведінка, яку правомочний суб’єкт може, а правозов’язана сторона повинна здійснити. Тому з діяльнісної точки зору, транспортні правовідносини є поєднанням:
- транспортування і посередницької діяльності з надання транспортних послуг;
- управлінської і режимоутворюючої діяльності на транспорті.
   Транспортні послуги у свою чергу розрізняються в залежності від:
- виду транспорту: водні (морські і річкові), наземні (залізничні і автомобільні), повітряні (авіаційні), трубопровідні, змішані перевезення;
- об’єкта транспортування (перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти);
- транспортної характеристики товару: перевезення сухого вантажу (навалювальний — вугілля, руда, насипний — зерно, цемент, фосфати), генеральні та штучні перевезення, перевезення наливних вантажів (нафта і продукти її переробки, рослинна олія, вино й ін.);
- періодичності перевезення (регулярні та нерегулярні перевезення);
- порядку перетинання кордону (перевантажувальні і безперевантажувальні перевезення);
- виду транспортно-технологічної системи (контейнерне, поромне, ліхтерне та інші перевезення);
- виду сполучення (пряме, непряме та інші види сполучень).
   Матеріальний зміст правовідносин має суб’єкт-об’єктну структуру.
   Варто підкреслити загальне правило, за яким суб’єктами правовідносин на транспорті можуть бути юридичні та фізичні особи, які у відповідності до чинного законодавства наділені правоздатністю, дієздатністю і деліктоздатністю.
   До суб’єктного складу транспортних правовідносин належать особи, стосовно правового статусу яких транспортне законодавство встановлює додаткові вимоги:
   1. Основні суб’єкти транспортних правовідносин (див. рис. 2.1.):
   1.1. Органи державного управління та органи місцевого самоврядування — Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Міністерство транспорту та зв’язку України, департамент (орган управління) відповідної підгалузі транспорту, спеціалізовані державні органи управління транспортом, органи державного управління Автономної республіки Крим, місцеві державні адміністрації, сільські (селищні), міські, районні та обласні ради.

tp2

Рис. 2.1.

   1.2. Перевізник — особа, яка укладає або від імені якої укладено договір перевезення (транспортні організації та підприємства — залізниці, судноплавні акціонерні компанії, автотранспортні підприємства, підприємства повітряного транспорту тощо), до складу якого мають входити:
- відповідні управлінські структури (органи управління транспортного підприємства);
- персонал (водії, екіпаж) транспортного засобу;
- обслуговуючий персонал (технічний, медичний та інший).
   Якщо перевезення фактично здійснюється іншою особою, а не тою, що уклала договір перевезення, то використовуються такі поняття:
   Оператор перевезення (перевізник) — особа, безпосередньо відповідальна за перевезення вантажів або така, що використовує для перевезення третю сторону.
   Фактичний перевізник (замінюючий перевізник, субпідрядник) — особа, яка безпосередньо здійснює повне або часткове перевезення.
   По відношенню до посередника — агента — перевізник виступає у якості принципала, тобто особи, яка уповноважує іншу особу бути представником її інтересів, а стосовно фрахтівника — власника транспортних засобів — у якості фрахтувальника — особи, яка користується цими засобами на певних умовах.
  
Необхідно зазначити, що відповідно до ст. 8 Закону України “Про транспорт”, ст. 9 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів і вантажів повітряним, річковим, морським, залізничним та автомобільним транспортом, транспортування нафти, нафтопродуктів магістральним трубопроводом, транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл — здійснюються тільки на підставі спеціального дозволу (ліцензії).
   З метою підвищення рівня виконання міжнародних перевезень вантажів і пасажирів Кабінет Міністрів України Постановою від 11 липня 1994 р. № 475 затвердив Положення про національного автомобільного перевізника, а Постановою від 15 листопада 1996 р. № 1397 — Положення про національного повітряного перевізника.
   Статус національного автомобільного перевізника надається підприємництву автомобільного транспорту Кабінетом Міністрів за поданням Мінтрансу. Цей статус надається підприємству за умов:
- підприємство є юридичною особою, а основним видом його господарської діяльності є автомобільні перевезення;
- не менш як 50 відсотків рухомого складу підприємства складають автомобілі, що відповідають міжнародним технічним вимогам;
- підприємство здатне забезпечити управління транспортними засобами на міжнародних автомагістралях висококваліфікованими водіями, а прибутки такого підприємства від перевезень у міжнародному сполученні повинні бути не менше 70 відсотків за останні два роки.
   Національний автомобільний перевізник, відповідно до Положення, зобов’язаний забезпечувати першочергове виконання державного замовлення, державного контракту і окремих урядових завдань на автомобільні перевезення в міжнародному сполученні.
   Аналогічними є вимоги і до претендентів на надання статусу національного повітряного перевізника, але водночас є й свої особливості. Зокрема, 50 відсотків майна юридичної особи повинні перебувати у державній власності, її діяльність має повністю відповідати вимогам Повітряного кодексу України і відсутні тяжкі порушення щодо виконання польотів протягом останніх трьох років. Повітряні судна юридичної особи, які експлуатуються на повітряних трасах, повинні відповідати міжнародним технічним вимогам. Окрім цього, претенденту необхідно мати власний сертифікат експлуатанта, товарний знак, трилітерний код ІКАО, телефонну позначку та власну перевізну документацію.
   Надання статусу національного повітряного перевізника здійснюється на конкурсних засадах. Національний повітряний перевізник зобов’язаний забезпечувати першочергове виконання обов’язків, що випливають із міжнародних договорів України, замовлень та окремих завдань Кабінету Міністрів України на повітряні перевезення.
   1.3. Власники транспортних засобів. Вони займають особливе місце у суб’єктному складі правовідносин на транспорті. Власником транспортних засобів може бути держава — тоді цей суб’єкт певною мірою збігається з відповідним органом державного управління. Він може збігатися з перевізником, коли транспортний засіб знаходиться у його власності. Якщо власник і перевізник різні особи, то вони можуть знаходитися у відносинах оренди, лізингу, фрахтування.
   1.4. Вантажовідправник (відправник вантажу, вантажовласник) фізична чи юридична особа, яка передає вантаж у відання інших осіб чи компаній (агенту-експедитору чи експедитору, перевізнику чи оператору перевезення) для його доставки одержувачу.
   1.5. Вантажоодержувач (одержувач вантажу, вантажовласник) — зазначена у документі на перевезення вантажу (накладній) юридична чи фізична особа, яка здійснює приймання вантажів, оформлення товарно-транспортних документів та розвантаження транспортних засобів у встановленому порядку.
   1.6. Пасажир — особа, яка перевозиться на транспортному засобі за договором перевезення. На морському транспорті до пасажирів можуть бути віднесені особи, які супроводжують автомашини або живих тварин за договором перевезення вантажів і за згодою перевізника.
   2. Суб’єкти-посередники основних суб’єктів транспортних правовідносин:
   2.1. Фрахтівник — особа, що уклала договір фрахтування судна (чартер), за яким зобов’язується перевезти доручений їй відправником вантаж із порту відправлення в порт призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі — одержувачу (ст. 133 Кодексу торгівельного мореплавства України від 23 травня 1995 року).
   2.2. Експедитор (агент-експедитор, експедитор з перевезення вантажів) — посередник, який організовує перевезення вантажів і/або надання супутніх послуг за дорученням вантажовідправника.
   3. Суб’єкти, які забезпечують правовий режим на транспорті. Серед них можна також виділити суб’єктів приватно-правових відносин, якими є:
   3.1. Страховики — юридичні особи, предметом безпосередньої діяльності яких є страхування, перестраховування і фінансова діяльність, пов’язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням (стаття 2 Закону України “Про страхування” від 7 березня 1996 року).
   До суб’єктів публічно-правових відносин належать певні правоохоронні органи, які діють на транспорті. Серед них необхідно виділити:
   3.2. Митні органи.
   3.3. Податкові органи.
   3.4. Органи Міністерства внутрішніх справ.
   До об’єктного складу правовідносин на транспорті належать (див. рис. 2.2.):
   1. Об’єкти транспортування:
  
1.1. Вантаж — будь-які товари і предмети, які перевозяться на транспортному засобі. До багажу не відносяться пошта, бортові припаси, запасні частини і знаряддя, особисті речі екіпажу і багаж. Багаж, як правило, перевозиться у спеціально призначеному для цього вантажному рухомому складі.
   Особливо виділяється небезпечний вантаж — речовини, матеріали, вироби, відходи, які за наявності певних факторів внаслідок притаманних їм властивостей можуть під час перевезення спричинити вибух, пожежу, пошкодження технічних засобів, пристроїв, споруд та інших об’єктів, заподіяти матеріальні збитки та шкоду довкіллю, а також призвести до загибелі, травмування або отруєння людей.
   1.2. Багаж. Відповідно до ст. 1 Афінської конвенції про перевезення морем пасажирів та їх багажу 1974 року від 13 грудня 1974 року багаж означає будь-який предмет чи автомашину, що перевозяться перевізником за договором перевезення, за винятком: а) речей або автомашин, що перевозяться за договором фрахтування, коносаментом чи іншим договором, який стосується головним чином перевезення вантажів; b) живих тварин.
   1.3. Вантажобагаж — це поняття, яке використовується у залізничному законодавстві і означає вантаж, що перевозиться в пасажирських і поштово-багажних поїздах (ст. 1 Закону України “Про залізничний транспорт” від 4 липня 1996 року).
   1.4. Пошта як об’єкт транспортування — це сукупність поштових відправлень та закритих поштових речей.
   1.5. Пасажири є особливим об’єктом транспортування, які водночас належать і до суб’єктного складу правовідносин на транспорті.
   2. Транспортні засоби:
  
2.1. Залізничні транспортні засоби — це залізничний рухомий склад (вагони всіх видів, локомотиви, моторейковий транспорт) і контейнери (ст. 1 Закону України “Про залізничний транспорт” від 4 липня 1996 року).
   2.2. Повітряні судна — літальні апарати, що тримаються в атмосфері за рахунок їх взаємодії з повітрям, відмінної від взаємодії з повітрям, відбитим від земної поверхні, і здатні маневрувати в тривимірному просторі (див. ст. 15 Повітряного кодексу України від 4 травня 1993 року). До повітряних суден належать: літаки, аеростати, вертольоти, надлегкі повітряні судна (моторні), планери.
   2.3. Морські та річкові судна. Найбільш загальним визначенням поняття “судно” є його розуміння як “плавуча інженерна споруда, що використовується або може бути використана як засіб для перевезення вантажів і пасажирів та виконання інших робіт на воді”. Найближче за змістом до визначення транспортних засобів водного транспорту поняття “торговельне судно”, яке “... означає самохідну чи несамохідну плавучу споруду, що використовується: 1) для перевезення вантажів, пасажирів, багажу і пошти, для рибного чи іншого морського промислу, розвідки і добування корисних копалин, рятування людей і суден, що зазнають лиха на морі, буксирування інших суден та плавучих об’єктів, здійснення гідротехнічних робіт чи піднімання майна, що затонуло в морі…” Проте торговельне судно може використовуватися для виконання робіт, які явно не належать до транспортування: “… 2) для несення спеціальної державної служби (охорона промислів, санітарна і карантинна служби, захист моря від забруднення тощо); 3) для наукових, навчальних і культурних цілей; 4) для спорту; 5) для інших цілей” (Ст. 15 Кодексу торговельного мореплавства України, 23 травня 1995 року). Для морських торговельних перевезень в основному використовуються такі типи суден: пасажирські судна, судна, призначені для круїзів, суховантажні судна (суховантажі), танкери, контейнеровози тощо.
   2.4. Рухомий склад автомобільного транспорту, до якого належать: вантажні автомобілі і автомобільні причепи різної вантажопідйомності (бортові, самоскиди, фургони, цистерни, автомобілі і автомобільні причепи з ізотермічними та іншими спеціалізованими кузовами), автомобілі підвищеної прохідності, автомобілі-тягачі з напівпричепами, автобуси різних типів і легкові автомобілі, включаючи таксомотори.
   2.5. Трубопроводи, які поділяються на магістральні і промислові трубопроводи (ст. 1 Закону України “Про трубопровідний транспорт” від 15 червня 1996 р.).
   3. Шляхи сполучення:
   3.1. Залізничні шляхи сполучення — залізничні мережі, лінії, колії, перехрещення, мости та їх обладнання, залізничні станції, платформи тощо).
   3.2. Повітряні шляхи сполучення — повітряні траси і місцеві повітряні лінії, повітряні коридори для перетинання державного кордону, встановлені та невстановлені маршрути польотів, аеродроми, лінійні та зовнішні станції технічного обслуговування, аеронавігаційна система (системи зв’язку, навігації, спостереження/організації повітряного руху (системи CNS/ATM) у цивільній авіації) та інші комунікації, що забезпечують життєдіяльність та безпеку польотів.
   3.3. Водні шляхи сполучення — траси, переправи, канали, глибоководні судноплавні шляхи, фарватери та їх навігаційне обладнання, порти, пристані, причали, бази-стоянки тощо.
   3.4. Автомобільні шляхи сполучення — траси, магістралі, дороги, зупинки, стоянки, станції, служби міжнародних автомобільних перевезень, пункти автомобільного сервісу, автопорти (автотермінали).
   3.5. Особливе місце займають трубопроводи, які є водночас транспортними засобами і шляхами сполучення.
   Необхідно зазначити, що транспортне право не розглядає усю сукупність правовідносин на транспорті, а тільки ті правовідносини, до матеріального змісту яких належить саме транспортна діяльність. Так, власне факт участі транспортного підприємства чи організації в певних правовідносинах не дає підстави вважати таку діяльність транспортною. Прикладом цього можуть бути відносини підряду на капітальне будівництво, кредитні відносини та інші, де однією із сторін може бути транспортне підприємство чи організація. За матеріальним змістом такі відносини фактично не стосуються транспортування.
   Так, не можуть бути віднесеними до предмета транспортного права зобов’язання, що виникають на підставі ст. 68 Повітряного кодексу України “Про виконання авіаційних робіт”. Наприклад, аерофотозйомка, авіаційно-хімічні роботи, використання гелікоптерів на будівництві висотних споруд здійснюються на підставі договору на виконання цієї роботи або разової заяви юридичної чи фізичної особи, узгодженої з органом державного регулювання діяльності авіації України.
   У цьому випадку послуги у вигляді польотів повітряного судна не мають самостійного значення, а являють собою лише один із засобів виконання робіт, для чого договір і укладається. Подібні відносини повинні регулюватися нормами договору підряду, що передбачений главою 61 Цивільного кодексу України.
   Проблемним є визначення юридичної природи відносин, що виникають у зв’язку з користуванням трубопроводами. У порівнянні з відносинами, що виникають у зв’язку з іншими перевезеннями, ці відносини мають подібний матеріальний зміст (транспортування), але можуть мати зовсім іншу юридичну природу. Так, транспортування з використанням магістральних трубопроводів матеріально є не тільки перевезенням, а й постійним протягом довгого часу розподілом продукції споживачам за попередньою домовленістю. Це суттєво впливає на юридичний зміст правовідносин, що виникають у зв’язку з такою діяльністю.

tp3

Рис. 2.2.

   Експлуатація трубопроводів, як це випливає зі ст. 16 Закону України “Про трубопровідний транспорт” від 15.05.1996 р., є постачанням споживачам продукції, яке по суті об’єднує у собі поставку і транспортування. Тому, на наш погляд, при відсутності у суб’єктному складі цих відносин саме перевізника (матеріально і юридично відокремленої транспортної організації або установи) відносини повинні регулюватися нормами договору поставки як окремого виду договору купівлі-продажу, що регулюється статтею 712 Цивільного кодексу України.
   Правовідносини, що виникають у зв’язку з використанням трубопроводів постають правовідносинами на трубопровідному транспорті лише за умови укладення багатосторонніх договорів між організацією — постачальником (відправником) продукції, транспортною організацією, у володінні (або управлінні) якої знаходиться трубопровід, та споживачами (отримувачами) продукції, які розташовані по трасі цього трубопроводу.
   Аналогічно перевезення пошти, якщо вони здійснюються транспортними засобами, що належать органам зв’язку, не складають матеріальний зміст правовідносин на транспорті. А у випадку, коли пошта перевозиться транспортною організацією за окремими договорами з органами зв’язку, ми будемо мати справу з економічно відокремленим напрямком діяльності транспортного підприємства, що регулюється договором перевезення, який породжує зовсім інші за юридичною природою зобов’язання.
   Проте до правовідносин на транспорті, які вивчає наука транспортного права, необхідно віднести зобов’язання, що ґрунтуються на договорах оренди транспортних засобів: рухомого складу залізниць, морських та річних суден, повітряного, автомобільного транспорту. Усі вони укладаються з приводу використання засобів перевезення і, незважаючи на те, що мають іншу правову природу у порівнянні з договорами перевезення, міцно пов’язані з транспортуванням. Тому договір найму (оренди) транспортного засобу, який регулюється ст. 798—805 Цивільного кодексу України, в юридичній літературі має назву “фрахтування”. Схожу назву має договір чартеру (фрахтування) як різновид договору перевезення (ст. 912 ЦК, ст. 61 ПК України, ст. 22 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою КМУ від 6 квітня 1998 р.), який в літературі також називають “рейсовий чартер”. Він має складний юридичний зміст, який поєднує ознаки як договору перевезення (його предметом є доставка об’єкта транспортування до пункту призначення), так і договору найму (фрахтівнику надається певна місткість транспортного засобу).
   Отже, матеріальний зміст правовідносин на транспорті істотно пов’язаний з їх юридичним змістом.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016