Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Правознавство arrow Історія держави і права arrow 3. Державно-правовий статус українських земель у період II світової війни
11.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




3. Державно-правовий статус українських земель у період II світової війни

3. Державно-правовий статус українських земель у період II світової війни

   1 вересня 1939 року гітлерівські війська перетнули кордон Польщі — почалася друга світова війна.
   Українські землі, що знаходилися в складі Польщі, були приєднані до УРСР внаслідок виконання положень таємних протоколів радянсько-германського пакта про ненапад (пакт Ріббентропа-Молотова). 17 вересня уряд СРСР дав наказ Червоній Армії вступити на територію Західної України і Західної Білорусії, а 22 вересня 1939 року радянські війська ввійшли до Львова. Це приєднання українське населення спочатку зустріло з великим ентузіазмом, із сподіванням на визволення від польського гніту. Але дуже швидко більшовицька влада примусила це ставлення змінити.
   26 жовтня 1939 року в приміщенні Львівського оперного театру відкрилися Народні Збори Західної України. 27 жовтня Народні Збори затвердили Декларацію про державну владу в Західній Україні. 28 жовтня одноголосно була прийнята Декларація про конфіскацію поміщицьких, монастирських земель і земель великих урядовців, а також Декларація про націоналізацію банків і великої промисловості Західної України.
   1 листопада 1939 року Верховна Рада СРСР задовольнила прохання Народних Зборів і запропонувала Верховній Раді УРСР прийняти Західну Україну до складу Української РСР.
   На території Західної України було створено Волинську, Дрогобицьку, Львівську, Рівненську, Станіславську і Тернопільську області. А 17 січня 1940 року указом Президії Верховної Ради УРСР ліквідується старий адміністративно-територіальний поділ на повіти і волості.
   Формування органів радянської влади відбувалося в повній відповідності з тією системою, що існувала в СРСР.
   26 червня 1940 року радянський уряд надіслав Румунії ноту з вимогою повернути Бесарабію та Північну Буковину. 30 червня вся територія Бесарабії і Північної Буковини була зайнята радянськими військами на підставі тих самих радянсько-німецьких домовленостей.
   2 серпня 1940 року Верховна Рада СРСР прийняла закон “Про включення північної частини Буковини і Хотинського, Акерманського та Ізмаїльського повітів Бесарабії до складу УРСР”. Решта території Бесарабії відійшла до складу Молдавської РСР.
   7 серпня на приєднаних землях було створено дві області: Чернівецьку та Акерманську (пізніше була ліквідована і введена у склад Одеської області).
   15 серпня 1940 року Президія Верховної Ради СРСР видала укази: “Про націоналізацію землі на території північної частини Буковини” та “Про націоналізацію банків, промислових і торгових підприємств, залізничного і водного транспорту та засобів зв’язку північної частини Буковини”.
   Історія довела, що військово-політичне співробітництво двох тоталітарних режимів було тимчасовим: Німеччина намагалася використати СРСР, а СРСР — Німеччину.
   22 червня 1941 року фашистська Німеччина без оголошення війни напала на СРСР. В день нападу на всій території Української РСР вводилося воєнне становище. Військова влада видавала постанови, які були обов’язковими для всього населення. Створювалися військові трибунали. В перші місяці війни запроваджувалося обов’язкове військове навчання громадян-чоловіків віком від 16 до 50 років.
   До кінця жовтня 1941 року вся територія України була окупована Німеччиною та її союзниками. На окупованих територіях німці встановили чотири типи режимів. Так, західноукраїнські землі, що були приєднані до СРСР 1939 року, входили до складу Варшавського генерал-губернаторства і перебували під юрисдикцією німецької окупаційної влади в Польщі. Правобережна Україна, Центральна та частина Лівобережної України складали рейхскомісаріат “Україна” із центром у м. Рівне. Саме тут нацисти поводилися найжорсткіше. Рейхскомісаріат охоплював найбільшу частину українських земель. Він поділявся на шість генеральних округів: Волинь-Поділля, Дніпропетровськ, Житомир, Київ, Крим і Миколаїв. Округи поділялися на райони. Рейхскомісаріат очолювала цивільна німецька окупаційна адміністрація, якою керував Е. Кох.
   Східна Україна, де проходила лінія фронту, знаходилася під юрисдикцією німецької армії (вермахта). Тут були створені оперативні тилові райони, очолювані комендантами. На селі німці відновили посаду старости.
   Зоною румунської окупації стала південно-західна Україна під назвою “Трансністрія”. В Буковині 19 липня 1941 року Антонеску видав “Маніфест про приєднання Північної Буковини до королівства Румунії”. Була утворена провінція Буковина з румунським губернатором на чолі. Порівняно з німецькою румунська окупація була ліберальнішою. На окупованій території була дозволена вільна торгівля, але румуни жорстоко придушували будь-які прояви українського націоналізму.
   Уряд радянської України та партійне керівництво знаходилися за межами України — в Куйбишеві, Уфі, Москві. На окупованій території було організовано могутній партизанський рух.
   Для вивчення даного питання студентам рекомендується ознайомитися з діяльністю Організації українських націоналістів (ОУН) в роки війни, новими спробами відродити українську державність. Зазначимо, що в 1942—1943 рр. за допомогою ОУН було створено Українську повстанську армію (УПА), яка проголосила своєю метою боротьбу з Німеччиною та СРСР за незалежну соборну Україну. ОУН була ініціатором також створення Антибільшовицького блоку народів (АБН), до якого ввійшли представники національно-визвольних рухів народів Радянського Союзу та країн Центрально-Східної Європи. На своєму Третьому великому зборі ОУН у вересні 1943 року сформулювала мету збройної боротьби УПА: побудова Української Самостійної Соборної Держави без панів, поміщиків, капіталістів, більшовицьких комісарів та партійних паразитів. Передбачалося, що основою для формування власних державних органів буде Українська головна визвольна рада (УГВР), яку було створено 15 червня 1944 року. Зверніть увагу, що в документах УГВР відмічалася необхідність об’єднання всіх патріотичних сил України незалежно від національності. Програма ОУН передбачала також створення власних збройних сил для здобуття незалежності Української держави.
   Уряд СРСР вів боротьбу з “націоналістичними” військовими формуваннями з самого початку їх виникнення. Було здійснено рейд партизанського з’єднання Ковпака, яке проводило каральні акції в Західній Україні.
   На заході більшовицьким військам довелося зіткнутися з народним опором, з підтримкою населенням ОУН—УПА. Після вигнання окупаційних військ із західних областей України було створено спеціальні війська НКВС, що повели боротьбу проти мирного населення. Протягом 1944—1950 рр. проводилося широке примусове виселення мирного люду Західної України у віддалені регіони СРСР. Загони УПА в Західній Україні вели боротьбу до 1950 р., а на початку 50-х років вони через північні райони Словаччини та Чехії перейшли в Західну Німеччину й Австрію.
   Студентам необхідно звернути увагу на те, що битва за визволення України тривала 22 місяці. Однією з найважливіших була битва за Дніпро. У перші дні листопада 1943 року почалися вирішальні бої за Київ. Зразу ж після визволення Києва ЦК КП(б)У та Раднарком УРСР повернулися до Києва. На визволених територіях відбудовувалася радянська влада.
   28 жовтня 1944 року Радянська армія звільнила від фашистських окупантів Закарпатську Україну. На звільненій території розгорнувся масовий рух за вихід Закарпатської України з Чехословацької Республіки і приєднання до УРСР. 26 листопада 1944 року в Мукачевому відбувся 1-й з’їзд народних комітетів Закарпатської України, який прийняв Маніфест про возз’єднання Закарпатської України з Україною і вихід зі складу Чехословаччини. Обрана на з’їзді Народна Рада Закарпатської України 27 листопада 1944 року сформувала свій уряд у складі Президії Народної Ради та її уповноважених з таких питань: внутрішніх справ і державної безпеки; комунального господарства; фінансів; землеробства; промисловості та торгівлі; юстиції; освіти; комунікації; охорони народного здоров’я; соціальної опіки.
   Місцевими органами державної влади відповідно до адміністративно-територіального поділу були окружні, міські та сільські народні комітети.
   29 червня 1945 року був підписаний договір між СРСР і Чехословаччиною про входження Закарпатської України у СРСР, ратифікований Тимчасовими Національними зборами Чехословаччини і Президією Верховної Ради СРСР. На підставі Указу Президії Верховної Ради СРСР від 22 січня 1946 року в складі України створювалася Закарпатська область з поділом на 13 округів, а 24 січня 1946 року Указом Президії Верховної Ради України на територію новоствореної області поширилася чинність законодавства України.
   Слід зазначити, що на початку 1944 року радянське керівництво приймає рішення розширити права союзних республік. В Україні було сформовано Наркомат оборони. В армії почали створювати національні формування. Вельми важливо, що Україна в цей період набула права самостійно вступати в міжнародні контакти.
   З цією метою в Україні було створено Наркомат іноземних справ. Відтак Україна змогла увійти до числа засновників найвпливовішої міжнародної організації — ООН. Делегація УРСР стала однією з 47 учасників Конференції Об’єднаних Націй, що відбулася в квітні 1945 року в Сан-Франциско.
   В роки війни відбувалися певні зміни в праві. Умови війни диктували необхідність перебудови державного механізму на військовий лад. З 22 червня 1941 року на переважній більшості території СРСР і на всій території УРСР запроваджувався воєнний стан, а в окремих місцевостях — стан облоги. Таким чином встановлювався особливий правовий режим, якому притаманно було розширення повноважень військової влади, застосування надзвичайних заходів щодо охорони громадського порядку, державної безпеки, обороноздатності.
   Створювався спеціальний орган з надзвичайними повноваженнями, який зосередив у своїх руках усю повноту військової, політичної і господарської влади — Державний Комітет Оборони (ДКО). Очолював ДКО Сталін, який одночасно був Генеральним секретарем ЦК ВКП (б) і головою РНК СРСР.
   З метою проведення евакуації промислових підприємств у східні райони СРСР була створена Рада у справах евакуації при ДКО.
   У роки війни було створено ряд нових наркоматів: наркомат танкової промисловості (з вересня 1941 р.), наркомат мінометного озброєння (з листопада 1941 р.). Проведено перебудову структури наркомату шляхів сполучення, наркомату зв’язку. Створювалися комітет та бюро з обліку та розподілу робочої сили. 1942 року створюється Головне управління з постачання вугілля, а 1943 року — Головне управління з постачання нафтою, лісом, штучним паливом і газом.
   Звернімо увагу, що в роки війни зросла роль виконавчо-розпорядчих органів, ліквідована сесійна робота Рад усіх рівнів, працювала тільки Президія Верховної Ради СРСР.
   З моменту витіснення з території України німецьких окупантів починається відновлення діяльності органів радянської влади. 1 квітня 1944 р. Політбюро ЦК КП(б)У прийняло постанову “Про керівні органи місцевих Рад депутатів трудящих”. Відповідно до цього документа на 1 червня 1945 р. відновили свою роботу всі місцеві Ради УРСР.
   У роки війни тривала робота репресивних органів. Так, 22 червня 1941 р. Президія Верховної Ради СРСР приймає указ “Про військові трибунали в місцевостях, оголошених на воєнному стані, і в районах воєнних дій”. Ним встановлювався порядок організації військових трибуналів і порядок ведення ними справ. Трибунали створювалися при арміях, корпусах, дивізіях, гарнізонах, бригадах, на залізницях і в річкових (морських) басейнах. Вироки трибуналів не підлягали касаційному оскарженню, слухання справ було закритим.
   Із введенням військового стану були воєнізовані також усі ланки прокуратури. Структура органів міліції суттєвих змін не зазнала. На початку серпня 1941 року були об’єднані наркомати державної безпеки і внутрішніх справ УРСР. Діяльність органів державної безпеки стала ще більш репресивною.
   В галузі цивільного права в роки війни також відбувалися зміни. Спрощувався порядок передачі майна між державними підприємствами та установами, актуальними були питання захисту права власності, яке тимчасово виходило з володіння фізичних і юридичних осіб. Ряд змін відбувався в питаннях позовної давності. З метою забезпечення прав осіб, які знаходилися на фронті, терміни позовної давності в справах цих осіб вважалися продовженими на весь період перебування в збройних силах СРСР.
   Було прийнято низку нормативних актів з сімейного права: вдосконалено порядок усиновлення, збільшувалася державна допомога вагітним жінкам, багатодітним і одиноким матерям, посилювалася охорона материнства і дитинства, встановлювалося почесне звання “Мати-героїня”, засновувався орден “Материнська слава” та “Медаль материнства”. З 1944 р. лише зареєстрований шлюб мав наслідком взаємні права та обов’язки подружжя. Заборонялося звертатися в суд з позовами про встановлення батьківства та сплату аліментів на дитину, народжену поза шлюбом. Значно ускладнювалася процедура розлучення.
   Значні зміни відбувалися в трудовому законодавстві. Трудовій мобілізації підлягало працездатне населення міст, з числа тих, хто не працював у державних установах і на підприємствах у вікових категоріях: чоловіки — від 16 до 55 років, а жінки — від 16 до 50 років. Згідно з указами від 9 квітня 1942 року та 9 січня 1943 року скасовувалися чергові та додаткові відпустки. Їх було замінено грошовою компенсацією, виплата якої була “тимчасово призупинена”. Відпустки надавалися лише підліткам 16 років.
   За ряд порушень трудової дисципліни поряд з дисциплінарною відповідальністю застосовувалася кримінальна відповідальність.
   Колгоспне й земельне законодавство воєнного часу було спрямоване на дальше обмеження прав селян. Так, на час збирання врожаю встановлювався обов’язковий вихід на роботу працездатних колгоспників і підлітків з 14 років. Приймалися нормативні акти, спрямовані на боротьбу з так званим розбазарюванням земель колгоспів. Для членів колгоспів було підвищено мінімум обов’язкових трудових днів. Мінімум трудоднів запроваджувався для всіх членів сім’ї колгоспника віком від 12 років.
   За користування присадибною ділянкою колгоспники повинні були сплачувати податі як грошима, так і натурою. Так, селянський двір мав здавати державі зерно, овочі, фрукти, м’ясо (40 кг), молоко (240 л), яйця (120 шт.) тощо.
   Кримінальне законодавство було основою діяльності розгалуженої мережі репресивно-каральних органів. У ньому в роки війни простежувалася тенденція до розширення гіпотез багатьох статей Кримінального кодексу, а також ширше почали застосовуватися принцип аналогії і відплата як одна із цілей покарання.
   Наприклад, крадіжка особистого майна за обтяжуючих обставин (напад ворога) кваліфікувалася як бандитизм. Розширюється склад такого злочину, як спекуляція.
   Встановлювалася сувора відповідальність за такі специфічні злочини, як: поширення брехливих чуток, що викликають тривогу в населення; антирадянських чуток; розголошення державної таємниці. Для спеціальних суб’єктів кримінального права (фашистські злочинці та їхні посібники) вводилися особливі заходи покарання — страта через повішання і каторжні роботи терміном від 15 до 20 років.
   Судові справи розглядалися в трибуналах без участі народних засідателів, без прокурора та адвоката, особиста участь свідків у судовому засіданні вважалася необов’язковою. В процесуальному праві не було попереднього слідства по справах про невиробіток трудоднів, про самовільне покинення роботи, строки розслідувань з багатьох питань були скорочені. Продовжував діяти позасудовий репресивний апарат.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016