Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Економічні науки arrow Економічна географія України (Лекції) arrow 3.1. Загальна характеристика господарства України
06.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




3.1. Загальна характеристика господарства України

3.1. Загальна характеристика господарства України

   У процесі своєї діяльності людина вступає у взаємодію із природою, з іншими людьми, продукує різноманітні матеріальні і духовні цінності. Здійснюється це окремими людьми, сім'ями, колективом або всім суспільством і називається господарською діяльністю, або господарством.
  
У процесі історичного розвитку господарство пройшло 2 етапи: 1) натуральне господарство; 2) товарне господарство.
   Натуральним вважається господарство, пов'язане з сім'єю, колективом чи територіальною громадою і виробництвом продуктів, необхідних лише для їх власного споживання, задоволення потреб самих виробників. Такий етап людство пройшло у первісному і феодальному суспільстві, але елементи натурального господарства збереглися і дотепер — насамперед у вигляді домашнього і підсобного господарства. Товарне господарство виникло з появою обміну продуктами людської діяльності, тобто коли продукція вироблялася не тільки для власного споживання, а й для задоволення потреб інших людей. Це відбувалося шляхом обміну результатами праці, купівлі-продажу товарів на ринках.
   З розвитком товарного господарства розвивається територіальний (географічний) поділ праці, тобто виробництво певних товарів закріплюється за тими територіями, де для такого виробництва існують кращі умови — природна сировина, матеріали, робоча сила з відповідними навиками тощо. З часом відбувається об'єднання (інтеграція) праці між окремими територіями. Результатом цих процесів є розподіл ринків товарів, робочої сили і їх об'єднання в межах держави. Формується національне господарство країни.
   В Україні активний розвиток товарного виробництва розпочався у XVIII — XIX ст. Оскільки територія України тривалий час перебувала у складі інших держав, то її господарство було складовою частиною національних господарств цих країн. Тільки зі здобуттям Україною незалежності можна говорити про те, що її господарство є національним. Національні господарства більшості країн на сучасному етапі є складними сукупностями великої кількості найрізноманітніших галузей, підгалузей виробництв, підприємств. Між ними існують постійні взаємозв'язки і взаємодія, що виражається взаємними потоками палива, енергії, сировини, матеріалів, готової продукції, послуг, інформації тощо. Іншими словами, національне господарство являє собою національний господарський комплекс з тісними внутрішніми зв'язками, а також з більш чи менш розвиненими зовнішніми зв'язками з національними господарствами інших країн (слово "комплекс" означає сукупність взаємозв'язаних об'єктів, що становлять єдине ціле).
   Національний господарський комплекс України протягом останнього десятиріччя XX ст. перебував у стані затяжної економічної кризи. Серед причин цього є й те, що він з'явився як осколок т. зв. єдиного народногосподарського комплексу колишнього СРСР, сформованого свого часу не на ринкових, а на соціалістичних господарських відносинах. Багато виробництв, що знаходяться на території України, мають неповний цикл, а зв'язки з підприємствами, які залишилися поза Україною і є ланками єдиного виробничого процесу, часто розірвані і втрачені (до того ж їх відновлення не завжди є раціональним). Наприклад, вимушено простоюють великі текстильні комбінати, які отримували сировину (бавовну) із Центральної Азії; припинена діяльність багатьох машинобудівних підприємств, які виробляли деталі і вузли для російських заводів; значні кошти витрачаються на придбання з Росії ядерного палива для української атомної енергетики, бо в країні існує лише первинна ланка ядерного циклу (видобуток урану) і т. д.
   Господарство України здебільшого розвивалося екстенсивним шляхом. Це означає, що збільшення обсягів виробництва досягалося за рахунок кількісного приросту виробничої бази, а не якісного переоснащення її. Наприклад, задля збільшення випуску продукції вдвічі у стільки ж збільшувалася кількість машин, верстатів, устаткування, робочої сили, сировини, вдвоє зростали посівні площі, поголів'я худоби тощо. Такий шлях якийсь час приносив позитивні результати, однак внаслідок обмеженості ресурсів він став безперспективним.
   Екстенсивний шлях поєднувався з інтенсивним шляхом розвитку, який базується на впровадженні передових досягнень науково-технічного прогресу у виробництво, застосуванні нових технологій, підвищенні рівня освіти й кваліфікації працівників, поліпшенні організації виробництва і т. д. Інтенсивний шлях веде до зниження енерго-, матеріало- і трудомісткості виробництва при одночасному зростанні його обсягів і покращення якості продукції. Обсяги виробництва зростають завдяки підвищенню продуктивності праці.
   Саме інтенсифікація виробництва сприяла швидкому розвитку економіки розвинених країн у другій половині XX ст. Зараз цей шлях став визначальним для розвитку України.
   Економічна система — це спосіб організації економічного життя суспільства, її визначають, насамперед, відносини власності у суспільстві та господарський механізм.
   Основними типами економічної системи впродовж багатьох десятиліть у XX ст. були ринкова економіка і централізовано планова економіка. Ринкову економіку мали більшість країн світу, тоді як централізовано планову — півтора десятка соціалістичних країн, у т. ч. колишній СРСР. З початку 90-х рр. XX ст. на карті світу з'явилися т. зв. постсоціалістичні країни ("пост" з лат. — "після") з перехідним типом економічної системи, серед них — Україна.
   Ринкова економіка базується на приватній власності, вільному підприємництві і ринковому господарському механізмові. Ринок передбачає обмін вироблених товарів відповідно до їх вартості, існування конкуренції між виробниками, врівноваження попиту і пропозиції товарів. Він виступає також регулятором господарської діяльності.
   Показники, що характеризують ринкову економіку і ступінь її розвитку, можуть суттєво відрізнятися в окремих країнах чи регіонах, а тому розрізняють національні моделі економічних систем. Серед моделей, притаманних країнам з найбільш розвиненою ринковою економікою, виділяють такі:
   англосаксонську модель (США, Великобританія), яка характеризується повним панування в економіці приватної власності окремих осіб, підприємств, фірм, банків, великих компаній і мінімально необхідним втручанням держави в господарські процеси;
   соціально-ринкову модель (континентальні країни Західної Європи, Канада), яка подібна до попередньої, однак допускає більшу частку Державної власності в економіці і передбачає широке використання можливостей і важелів держави у соціальній політиці;
   східно-азіатську модель (Японія, Південна Корея, Сінгапур), яка характеризується незначною часткою державної власності в економіці, однак високим ступенем впливу держави на економічні процеси.
   Багато країн, що розвиваються, створили менш ефективні моделі ринкової економіки. Для них характерне, наприклад, значне поширення т. зв. неформальної ("тіньової") економіки і "чорного" ринку (латиноамериканська модель), низький рівень розвитку товарно-грошових відносин і висока частка споживчого (натурального) господарства (різні види афро-азіатської моделі) і т. д.
   Централізовано планова економіка відзначалася загальним домінуванням державної або "колективної" власності, вирішальною роллю держави у розв'язанні економічних питань, що здійснювалося шляхом централізованого планування й адміністративного розподілу ресурсів. Інша назва даної системи — командно-адміністративна економіка.
   Втручання держави в усі економічні процеси і на всіх рівнях та відсутність приватновласницької ініціативи призводили до низької ефективності господарювання, неконкурентоспроможності виробленої продукції на міжнародних ринках, постійного дефіциту основних споживчих товарів.
   Централізовано планової економіки в даний час притримуються лише дві соціалістичні країни — Куба і Північна Корея (КНДР). У соціалістичному Китаї формується специфічна модель економіки, яка передбачає побудову ринкових відносин під контролем правлячої комуністичної партії.
   Перехідна економіка (від командно-адміністративної до ринкової) передбачає докорінні перетворення в усіх сферах економічної діяльності, в усьому господарському механізмові постсоціалістичних держав. Реформування економіки пов'язане, насамперед, із роздержавленням і приватизацією суб'єктів господарювання (підприємств, організацій, закладів), появою ефективного власника, розвитком малого і середнього підприємництва, обмеженням прямого втручання держави в економічні процеси і одночасно вмілим управлінням цими процесами зі сторони держави. Лідерами щодо реформування національних економік на ринкових засадах у даний час є постсоціалістичні країни Центральної Європи (Польща, Чехія, Угорщина, Словаччина, Словенія) і Балтії (Естонія, Латвія, Литва).
   Україна належить до країн, в яких економічні перетворення проводяться надто повільно й непослідовно. Це пов'язано з об'єктивними і суб'єктивними причинами. Зокрема, у промисловості дуже багато великих і старих підприємств з відсталими технологічними процесами й устаткуванням, що не приваблює ні вітчизняного, ні іноземного власника. Економіка України потребує великих капіталовкладень, яких нема в країні, а надходження їх із-за кордону гальмуються недосконалим законодавством і нестабільністю суспільного розвитку. Окрім цього, у вищого керівництва держави не завжди вистачає політичної волі щодо докорінного реформування економіки, а чиновницький апарат на місцях часто чинить перешкоди впровадженню прогресивних змін.
   Сучасна економічна система України характеризується поєданнням старих і нових елементів, не всі з яких є прогресивними. Часто серед них з'являються такі, що властиві менш розвинутим ринковим економікам ("тіньова" економіка, "чорний" ринок, хабарництво і корупція чиновників, від яких залежать економічні перетворення, заміна товарно-грошових відносин на т. зв. бартер, тобто натуральний обмін продукцією тощо). Незважаючи на те, що за останнє десятиріччя частка державної власності в економіці різко скоротилася, а зросла частка різних форм недержавної власності (приватної, акціонерних товариств тощо, загалом до 60%), виробництво не відзначається високою ефективністю. Часто роздержавлення і приватизація підприємств проводились непрозоро і не на користь ефективного власника. У деяких важливих сферах економіки реальної зміни відносин власності не відбулося. Так, у сільському господарстві на місці колишніх колективних і державних господарств (колгоспів і радгоспів) виникли колективні селянські підприємства, селяни в яких не стали реальними власниками землі. Аграрна реформа, метою якої є запровадження приватної власності на землю і перетворення її в товар, розпочалася лише у 2000 р.
   Усе це свідчить про те, що етап перехідної економіки в Україні буде досить тривалим. Однак вибір, зроблений на початку 90-х років, — створення цивілізованої ринкової економіки за типом розвинених країн — не підлягає сумніву.
   Національне господарство України має складну структуру.
   Структура господарства — це його внутрішня будова, котра показує, з яких основних елементів складається господарство, а також виражає співвідношення та взаємозв'язки між ними.
   Первинними складовими господарства, його основними одиницями є підприємства, організації, заклади, установи, які випускають різноманітну продукцію або надають різноманітні послуги. До них належать шахти, кар'єри, рудники, фабрики, заводи, електростанції, індивідуальні і фермерські селянські господарства, залізничні станції, автотранспортні підприємства, будівельні організації, ремонтні майстерні, магазини, перукарні, школи, вищі навчальні заклади, науково-дослідні інститути, лікарні, банки і т.д. Вони також можуть складатися з внутрішніх підрозділів — цехів, виробничих ділянок, відділів тощо.
   Найскладнішу будову мають підприємства-комбінати, в яких є цехи з різним призначенням: основні, допоміжні, обслуговуючі, підсобні та ін. Для випуску певного виду продукції підприємства й організації можуть утворювати виробничі чи науково-виробничі об'єднання, спілки, кооперативи.
   За формами власності підприємства й організації бувають: державні (їх власниками виступає уряд через вищих державних чиновників), комунальні (належать місцевим територіальним громадам — міським, селищним, сільським), приватні (їх власники — окремі люди або сім'ї, які вкладають власну працю або ж використовують найману), колективні (власність господарських товариств, кооперативів, корпорацій; серед них найбільш поширені т. зв. акціонерні товариства, власниками акцій яких виступають як їхні працівники, так і широке коло інших осіб), а також зі змішаною власністю (створені за спільної участі держави та інших власників). Крім цього, на території України з'являються підприємства й організації, засновані іноземним капіталом і які є власністю міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав.
   Підприємства й організації групуються за видами господарської діяльності і за розміщенням на території. Відповідно розглядають галузеву і територіальну структуру господарства.
   Галузева структура показує поділ господарства на галузі та співвідношення між ними. Галузь — це сукупність господарських одиниць, які виробляють якісно однорідну продукцію або задовольняють певні однорідні потреби суспільства. Всі галузі національного господарства об'єднуються, насамперед, у дві сфери — сферу матеріального виробництва і сферу послуг (раніше їх також називали виробничою і невиробничою сферами).
   До сфери матеріального виробництва входять промисловість, сільське, лісове, рибне господарство і будівництво (рис. 5) — галузі, які випускають матеріальні блага (товари). Вони поділяються на вужчі галузі, підгалузі, види виробництв. Наприклад, великою галуззю промисловості є машинобудування, в яке входить автомобілебудування, а в нього — виробництво легкових автомобілів.
   У сфері послуг створюються духовні блага та послуги невиробничого й виробничого характеру. Одні галузі цієї сфери обслуговують безпосередньо населення (культура, освіта, медичне і рекреаційне обслуговування, побутове обслуговування), інші — населення і виробництво (транспорт і зв'язок, фінанси і кредит, торгівля, страхування), треті забезпечують функціонування суспільства взагалі (наука, управління). У галузевій структурі національного господарства України сфера матеріального виробництва різко переважає сферу послуг (відповідно 66% і 34% у 2000 р.). У сфері матеріального виробництва виділяються промисловість (71% вартості всіх вироблених товарів) і сільське господарство (21%). Таким чином, за цими показниками національне господарство України є промислово-аграрним.
  
Часто міжнародні економічні організації розглядають галузеву структуру національних господарств як співвідношення трьох секторів економіки. До первинного сектора відносять сільське і лісове господарства, рибальство, добувні галузі промисловості, тобто ті галузі, які дають людині "первинну" (створену природою) продукцію. До вторинного сектора включають індустріальні галузі — обробну промисловість і будівництво, які переробляють і облагороджують первинну продукцію і доводять її до споживача у вигляді кінцевих матеріальних благ. Третинним сектором називають галузі сфери послуг.
   За такою структурою економіки країни світу відносять до одного з трьох типів: країни доіндустріальної стадії розвитку (у них дуже висока частка галузей первинного сектора), індустріальної стадії (вторинного сектора) і постіндустріальної стадії розвитку (велика перевага галузей третинного сектора). Україна має показники типової держави, що знаходиться на індустріальній стадії розвитку суспільства: частка вторинного сектора сягає понад 45% вартості всієї продукції, відносно висока також частка первинного сектора (понад 20%). Натомість, відсоток третинного сектора в економіці України більш як удвічі нижчий, ніж у провідних постіндустріальних країнах світу (США, Японія, країни Західної Європи).
   У результаті посилення і поглиблення зв'язків між окремими галузями національного комплексу відбувається формування міжгалузевих комплексів. Міжгалузевий комплекс — сукупність взаємозв'язаних підприємств різних галузей, об'єднаних випуском певної продукції.
   До найважливіших міжгалузевих комплексів в Україні відносяться паливно-енергетичний, металургійний, машинобудівний, хімічний, лісо-виробничий, агропромисловий, комплекс легкої індустрії, транспортний, будівельно-індустріальний, морегосподарський, рекреаційний, військово-промисловий, науково-технічний, соціальний.
   Підприємства чи галузі у складі комплексів відзначаються стійкими і тісними виробничими зв'язками. Наприклад, в агропромисловому комплексі взаємодіють галузі сільського господарства, харчової промисловості, комбікормова промисловість. Складовими комплексу є також деякі галузі машинобудування (сільськогосподарське, тракторобудування), хімічної промисловості (виробництво мінеральних добрив, отрутохімікатів), мікробіологічна промисловість.
   Функціонування комплексу неможливе без інфраструктури, тобто галузей, які обслуговують процес виробництва. Це — вантажний транспорт, системи енерго-, водо- і теплопостачання, матеріально-технічне забезпечення, ремонт, будівництво, освіта (підготовка кваліфікованих кадрів), наукове забезпечення, управління.
   Підприємства різних галузей господарства по-різному розташовані на території одне щодо іншого, відносно населених пунктів, своїх сировинно-ресурсних баз тощо. В одних випадках вони мають одиничне розміщення, в інших — групове. Ці групи на одній території творять певні територіальні поєднання, підприємства в них більшою чи меншою мірою використовують спільну виробничу і соціальну інфраструктуру або ж об'єднуються виробничими зв'язками, взаємними поставками деталей, матеріалів, напівпродуктів, відходів. Таким чином виникають територіальні елементи господарства. Сукупність певним чином взаєморозміщених і поєднаних територіальних елементів господарства називається територіальною структурою господарства.
  
Територіальна структура господарства тісно пов'язана з розселенням, транспортною мережею, а також особливостями природного середовища, його природно-ресурсним потенціалом. Елементи територіальної структури можуть мати точкові, вузлові, лінійні, кущові, ареальні форми. Зокрема, галузі первинного сектора економіки — сільське й лісове господарство, рибальство, добувна промисловість, які тісно взаємодіють з природним середовищем, мають переважно ареальні форми: сільськогосподарські зони і райони, лісогосподарські і лісопромислові райони і ділянки, рибопромислові зони і райони, гірничодобувні басейни, райони, ареали.
   Переважна більшість підприємств обробної промисловості розміщені в населених пунктах і утворюють такі елементи територіальної структури, як промисловий пункт (одне підприємство), промисловий центр — населений пункт з кількома мало пов'язаними підприємствами, промисловий (господарський) вузол — місто або група близько розташованих міст з великою кількістю взаємозв'язаних підприємств. Окремі виробництва мають кущову форму територіального поєднання. Наприклад, машинобудівний кущ формується головним (складальним) підприємством і багатьма заводами, що постачають деталі, вузли, агрегати і знаходяться у навколишніх поселеннях.
   Територіальна структура транспорту представлена такими елементами, як транспортні лінії (наприклад, залізниці, судноплавні ріки), транспортні пункти (станції на залізничній вітці), транспортні вузли (станції в місцях розгалуження чи перетину залізничних ліній).
   Елементи територіальної структури можуть бути спеціалізовані (наприклад, зернова зона, цукровобуряковий пункт, центр харчової промисловості, автомобілебудівний кущ, нафтохімічний вузол, залізничний вузол, автомагістраль) і багатогалузеві (хіміко-машинобу-дівний центр, металургійно-машинобудівельно-хімічний вузол, залізнично-річковий вузол, промислово-транспортний вузол, залізнично-автомобільна полімагістраль).
   Сучасні галузева і територіальна структура господарства України відзначаються нераціональністю. Про це, зокрема, свідчать:
значна залежність господарства від постачання енергоносіїв, лісу, сировини для легкої та інших галузей промисловості;
— відсутність завершальних виробництв у багатьох галузях, передусім у машинобудуванні;
— надмірний розвиток галузей військово-промислового комплексу при обмеженому розвитку виробництва товарів народного споживання;
— недостатній розвиток агропромислового комплексу, насамперед галузей обробної промисловості;
— технічна відсталість і зношеність устаткування, технологічна недосконалість підприємств, що зумовлюють високу енерго- і матеріало-затратність економіки;
— значна концентрація т. зв. "брудних виробництв", зокрема гірничодобувних, металургійних, хімічних та ін., що спричинило високий ступінь забруднення довкілля;
— надмірне зосередження промислових підприємств в окремих регіонах (Придніпров'я, Донбас, Прикарпаття), що зумовило значне використання ресурсного потенціалу, призвело до надмірного тиску на довкілля тощо.
   Необхідна структурна перебудова господарського комплексу, що має виявлятися у виготовленні високоякісної і конкурентоспроможної продукції, зменшенні затрат сировини та енергії на її випуск, скороченні виробництва економічно та екологічно невигідної продукції. Значну роль у цьому повинні відіграти економічні реформи, насамперед прискорення процесів приватизації в різних галузях господарства.

1. Що таке національне господарство, національний господарський комплекс?
2. Назвіть типи економічних систем. Охарактеризуйте економічну систему України.
3. На які основні сфери і сектори поділяється національне господарство? Яка їх структура?
4. Дайте визначення понять "галузева структура господарства", "територіальна структура господарства". Поясніть їх.
5. Які галузі господарства займають провідне місце у національному комплексі України?

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016