Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Літературознавство arrow Історія української літератури другої половини ХІХ століття. (40 - 60 ті роки) arrow Лекція №10: Осип-Юрій Федькович
10.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




Лекція №10: Осип-Юрій Федькович

Лекція №10: Осип-Юрій Федькович

   Ю.Федькович – поет-лірик, автор балад, поем, оповідань та повістей, байок гуморесок, казок, повчань, драматичних творів, перекладач та фольклорист, редактор газети „Буковина”, відомий громадський діяч. Свої твори почав друкувати у рік смерті Т.Шевченка (1861). Ю.Федьковича вважають продовжувачем традицій Т.Шевченка „в рідному краї, на Буковині...”. Його входженню в літературу посприяли письменники-народовці С.Воробкевич, А.Кобилянський та ін., які відкрили йому очі на національну свідомість. Закоханий у народну пісню, поет щедро використовував у своїх поетичних, а згодом і прозових творах фольклорні мотиви, образи, поетику. Однак і літературної школи Ю.Федькович не цурався. Відомий вислів: „Нема в нас сонця, як Тарас, нема місяця, як Квітка, нема зіроньки, як наша Марковича”, - засвідчує його літературних вчителів.
  
Першу збірку віршів „Поезії Іосипа Федьковича” (1862) І.Франко привітав словами: Ся книжечка сталася дійсною основою слави Федьковича”.
  
У 1863 р., надрукувавши у Львівському тижневику „Вечорниці” прозові твори „Люба-згуба”, „Серце не навчити”, „Стефан Славич”, він стає відомим як прозаїк.
  
Упродовж 1867-1869 рр. Трьома випусками виходить друга поетична збірка Ю.Федьковича „Поезія Юрія Гординського Федьковича”.
  
Провідним мотивом його ліричних та ліро-епічних творів було рекрутське життя, яке, за висловом І.Франка, „оспівував він так, як ніхто другий”. Цій темі присвятив Ю.Федькович „Дезертир”, „Марш на Італію”, „Товариші”, „Золотий лев”, „Новобранчик”, „В арешті”. Будучи солдатом цісарської армії упродовж десяти років Ю.Федькович добре знав побут солдатів, їх настрої під час військових дій, походів, особливо, коли вони були далеко під дому, на чужій землі. Знав письменник і психологію рекрутів, які залишили своїх немічних батьків, безпорадних дружин, незахищених дітей. Все це й ставало центром поетичного болю Ю.Федьковича. Проблему рекрутчини бачив поет очима матері-вдови, яка намагалася з усієї сили заробити золотого лева, щоб відкупити сина від війська („Золотий лев”), очима закоханої дівчини, яка прощається із своїм коханням („Рожа”), очима сиріт, дружин, матерів.
  
Другою тематичною групою віршів та поем Ю.Федьковича є твори, присвячені національно-визвольним змаганням та їх ватажкам - Олексі Довбушу („Довбуш”), Юрію Гінді („Стрілецька пригода” та „Юрій Гінда”), Лук’янові Кобилиці („Лук’ян Кобилиця”).
  
До третьої тематичної групи поетичних творів Ю,Федьковича відносяться ті вірші, в яких автор порушує проблему суспільної ролі поета і поезії. Сюди належать звернення до староруського автора, співця-дружинника – „Оскресни, Бояне”, „Осьмий поменник Тарасові Шевченкові”, два „Посланія на Україну” ( задум був написати 12 послань). „Нива”, „До мого брата Олекси Чернявського, що збудував міст на Черемоші в Розстоках” та ін.
  
Проза Ю.Федьковича багата тематично і жанрово. Він залишив спадщину із 60 прозових творів, з яких 20 присвятив гуцулам, їх звичаям, традиціям, розкриттю їх ментальності, що забезпечує змалювання глибоких душевних страждань, спричинених нещасливим коханням. Почуття кохання у творах Ю.Федьковича нерідко стають причиною конфлікту, який веде до самознищення і знищення суперника. Таке вирішення конфлікту засвідчує високу лицарську товариськість, адже конфліктують або брати, або побратими, близькі товариші. Герої творів Ю.Федьковича свої переконання відстоюють вперто і наполегливо. Вони орієнтуються лише на своє розуміння ситуації (Василь і Юрій з твору „Люба-згуба”). Проблема щирої товариської дружби поставлена письменником у центрі його творів „Три як рідні брати”, „Сафат Зінич” та ін. Цими творами письменник продовжив тему рекрутчини. Герої названих творів – прості гуцули – селянські сини, незважаючи на страшні поневіряння за десятилітню службу, зберігають людяність, співчуття до чужого горя. Герой оповідання „Сафат Зінич”, як і оспівані опришки, стає захисником за народні кривди, вважаючи, що якщо вже треба прийняти на себе муки, то лише „за правду”.
  
Проза Ю.Федьковича окремою книжкою видана у 1876 р. М.Драгомановим, який у передмові дав їй високу оцінку, порівнявши із творчістю Тургенєва, Квітки-Основ’яненка, Марка Вовчка, Ауербаха, Жорж Санд. Високу оцінку оповіданням та повістям письменника дали І.Франко, Леся Українка, О.Маковей, І.Тургенєв. Їх перекладено на російську, польську, чеську, болгарську мови. У прозових творах Ю.Федьковича своєрідно поєднується реалізм з романтизмом. Цим творам притаманний потужний ліричний струмінь, який пояснюється тим, що у Федьковичеві - прозаїкові жив поет. Прозові твори письменника, як правило, присвячені морально-етичним проблемам. На них іноді наклався сентименталізм, який Ю.Федькович взяв від Квітки-Основ’яненка. О.Маковей вказував на „Близькість прози письменника до народнопоетичних творів”. Ю.Федькович часто вводив у свої прозові твори народно-пісенний фольклор. Так, у повісті „Безталанне закохання” введено пісню „Ой засвіти, місяченьку”. Свою співзвучність темі твору пісня підсилює трагедію хлопця, якому дівчина відмовила в одруженні, бо була намовлена матір’ю. Фінал твору надто трагічний. Життя обидвох закінчується самогубством.
  
У прозі Ю.Федьковича щедро використано етнографічний матеріал. Подеколи у ранніх творах відчувався навіть обтяжливий його вплив на розвиток сюжету.
  
Перу Ю.Федьковича належать і драматичні твори. Це історичні трагедії „Довбуш”, „Хмельницький”, комедія „Сватання на гостинці” („Так вам треба”), мелодрама „Керманич”, переробки В.Шекспіра та ін. Однак вони не принесли слави письменникові у такій мірі, як поезія та проза та ін.
  
Відомий Ю.Федькович і як літературний критик та автор творів для дітей. Працюючи тривалий час на педагогічній ниві, він упродовж всієї творчої та редакторсько-видавничої діяльності не випускав зі свого поля зору маленького читача. Письменник уклав збірочки поезій, молитвеники для гуцульських дітей, створив для них посібничок з граматики.

Література
1.     Франко І. „Осип-Юрій Федькович”, „Молодий вік Осипа Федьковича”, „Осип Гординський Федькович”// Франко І. Твори: У 50-ти тт.. – Т.27. – С.37-40; 149-165; 177-180.
2.     Українка Леся. Малоруссие писатели та Буковини // Українка Леся. Твори: У 12-и тт. -  Т.8. – 1977. – С.62-67.
3.     Гуць Ганна. З історії сусідніх культур: Про дружбу німецького поета Нойбауера і Юрія Федьковича, 2 пол.ХІХ ст.// Вітчизна. – 1973. - №4. – С.185-189.
4.     Загайко П. Вивчення творчості Ю.Федьковича. – К.,1981.
5.     Нечиталюк М. Буковинський Кобзар // Фелькович Ю. Твори: У 2-х т. – Т.1. – К.,1984. – С.5-19.
6.     Погребенник Ф. Юрій Федькович // Федькович Ю.: Тоетичні твори. Прозові твори. Драматичні твори. Листи. – К.,1985. – С.5-32.
7.     Павличко Д. Поет лицарської гідності і правди // Літературна Україна. – 1984. – 19 серпня.
8.     Денисюк І. Розвиток української малої прози ХІХ – поч.. ХХ ст.. – Львів,1999. – С.81-89.
9.     Шалата М. Народний співець Буковини. – К.,1974.
10. Єфремов С. Історія українського письменства. – К., 1995. – С.449-453.
11. Історія української літератури ХІХ ст..: У 3-х кн. – кн.2 // За ред Яценка М. – К.,1996. – С.319-351.
12. Історія української літератури: У 8-ми т. –Т.3. – К.,1968. – С.315-349.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016