Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Екологія arrow Соціальна екологія (Лекції) arrow 4. Заходи по збереженню та відтворенню генофонду планети
05.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




4. Заходи по збереженню та відтворенню генофонду планети

4. Заходи по збереженню та відтворенню генофонду планети

   Стратегія охорони біологічних ресурсів включає в себе: а) збереження біологічного різноманіття в природних біомах; б) вирощування рослин та розведення тварин у ботанічних садах та зоопарках; в) реінтродукцію рослин та тварин у місцях їхнього попереднього мешкання.
   Природно-заповідні території повинні виконувати роль банку гено- й ценофонду, тому що тривале й стабільне використання біосфери в майбутньому залежить від збереження для прийдешніх поколінь всього генетичного різноманіття планети. Ці території мають бути своєрідними еталонами, наближеними до природного стану, за якими можна робити висновки про зміни природи в сусідніх регіонах під впливом людської діяльності, налагоджувати керування природними біосферними та техногенними процесами.
   Останнім часом через різке погіршення екологічного стану біосфери планети істотно змінилася оцінка ролі природоохоронних заповідних територій. Багаторазові ретельні еколого-економічні розрахунки, виконані вченими різних країн, свідчать, що більш-менш нормальне функціонування й самовідновлення біосфери будь-якого регіону можливе лише за умови наявності в цьому регіоні не менше 10-15% площі, зайнятої заповідними територіями.
   Території, що охороняються, повинні бути досить великими, не менше 100 га. В окремих випадках наприклад, при інтенсивних меліоративних роботах, обмеженість площі (площа 100 га є недостатньою) призводить до порушення екологічної рівноваги заповідної території. Розчленування територій, так звана інсуляризація, веде до втрати потрібних живим організмам місць життя. У дрібних резерватах природне середовище швидко погіршується, тут мало екотопів, неможлива міграція тварин. Розробка теорії охорони природи призвела до висновку, що на локальному рівні неможлива охорона місць помешкання або окремих видів живих організмів від забруднення глобального характеру. Заповідники та інші території, що охороняються, в рівній мірі, як і ті, що не охороняються, чутливі до впливу кислотних дощів, забруднення ґрунту та ґрунтових вод.
   Важливим законодавчим актом щодо охорони навколишнього середовища є Закон України про природно-заповідний фонд (16 червня 1992 р.) [Екологія і закон. Екологічне законодавство України, 1998]. Цей Закон визначає правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об’єктів. Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші та водного простору, природні комплекси та об’єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.
   До прийняття закону України “Про природно-заповідний фонд України” заповідний фонд України включав 5602 території та об’єкти і нараховував загальну площу в 1 млн. 255 тис. га. Указом Президента України “Про збереження і розвиток природно-заповідного фонду” збереження і розвиток територій і об’єктів природно-заповідного фонду України визнано пріоритетним напрямком державної політики в галузі охорони навколишнього природного середовища. За останні роки за ініціативою уряду України створені нові заповідники та національні парки, розширена площа вже існуючих заповідників (заповідний фонд за останні 10 років зріс на 45%). Однак, за своєю площею заповідні території в Україні охоплюють лише близько 2,5%, а в окремих регіонах навіть менше 0,5 % від загальної площі України, що дуже мало для виконання завдань щодо забезпечення охорони генофонду рослинного і тваринного світу та підтримання загальної екологічної рівноваги. Підрахунки показують, що для збереження хоча б 50 % видів живих істот потрібно залишити не займаною не менше 10 % території.
   Більшість заповідників України за площею порівняно невеликі. Важливою їх особливістю є і те, що вони невеликими острівцями вкраплені в зони інтенсивної господарської діяльності людини і ці суміжні землі негативно впливають на природний комплекс заповідників, змінюють стан біогеоценозів.
   Систематичну оцінку стану видів рослин і тварин здійснюють з використанням біологічного моніторингу. Він включає реєстрацію змін чисельності, структури популяцій видів рослин і тварин, характер міграцій та розмноження тощо. У цілому, моніторинг дає фактичні дані, що необхідні для розробки математичних моделей, які дозволяють на основі комп’ютерної техніки робити узагальнення та порівняння, розробляти прогнози і оперативно використовувати заходи запобігання деградаційним процесам, що намітилися.
   Однак, використання лише наведених вище традиційних методів не дозволяє забезпечити швидке відновлення зруйнованих популяцій видів і реінтродукцію вже знищених; дослідити генетичний поліморфізм таксонів залежно від екологічної специфіки їх ценопопуляцій; виявити їх потенційну пластичність і пристосованість до нових умов довкілля. Тільки комплексні цілеспрямовані дослідження з використанням не лише традиційних методів, але й нових методик, розроблених на стику біології з технологічними процесами, дозволять вирішити проблеми збереження як природних комплексів у цілому, так і окремих видів.
   Бiотехнологiя пропонує багато перспективних методів розмноження рослин, які сприяють збереженню генофонду цiнних рідкісних та зникаючих видів рослин. У порiвняннi з традицiйними методами розмноження, що використовуються в сiльськогосподарськiй практицi, культивування рослин в культурi in vitro має ряд переваг: коефiцiєнт розмноження в останньому випадку набагато вищий, нiж при звичайних методах розмноження; можна пiдтримувати рiст рослин цiлий рiк; метод розмноження in vitro економiчно вигідний: тисячi рослин можуть рости на вiдносно невеликiй лабораторнiй дiлянцi; одночасно з розмноженням часто проходить оздоровлення рослин вiд вiрусiв i патогенних мiкроорганiзмiв; методом культури тканин можна розмножувати рослини, якi важко або зовсiм не розмножуються вегетативно. Сьогоднi практично iз будь-якої рослини можна iзолювати окремi клiтини або тканини i розмножити їх на спецiальних твердих або рiдких поживних середовищах у пробiрцi, колбi чи ферментерi. При цьому утворюються калуснi культури, що складаються з недиференцiйованих (неспецiалiзованих) клiтин. Шляхом добавляння у середовище окремих фiтогормонiв iз таких калусiв вiдтворюють цiлу рослину або, в залежностi вiд поставленої мети, розмножують у необмеженiй кiлькостi окремi її частини, наприклад коренi або пагони. Вибiркове розмноження тканин, наприклад коренiв, використовується у виробництвi цiнних лiкiв – алкалоїдiв, якi синтезуються в коренях рослин. І тим самим дозволяє зберігати природні популяції багатьох лікарських видів рослин, які в результаті безконтрольної заготівлі майже повністю знищені.
   Методи культивування in vitro використовуються і для цінних лікарських рослин, які інтенсивно використовуються як в офіційній, так і в народній медицині. Це забезпечить не тільки їх збереження, але й дозволить направлено впливати на синтез біологічно активних речовин, що застосовуються для потреб фармацевтичної промисловості.
   Таким чином, на сьогоднішній день для збереження біологічного різноманіття актуальним є вирішення таких проблем: збільшення загальної площі заповідного фонду України, розмірів природно-заповідних територій; а також збереження цілісності екосистем із застосуванням поряд із традиційними біотехнологічних методів.

Питання для самоконтролю
1. У чому полягають основні підходи до вирішення проблем суперечності між суспільством та природою?
2. Поясніть значення біоекології для прийняття логічно обґрунтованих рішень щодо реалізації планів розвитку цивілізації.
3. Дайте визначення, що таке “екологічний фактор”. Назвіть основні групи екологічних факторів.
4. Назвіть основні типи біотичних взаємовідносин.
5. Перерахуйте основні ознаки, які характеризують популяцію
6. Дайте визначення, що таке біоценоз, біотоп.
7. Чому кількість ланок у трофічному ланцюгу не перевищує 4–5?
8. У чому полягає значення продуцентів та редуцентів для біосфері Землі?
9. Які є типи екологічних сукцесій?
10. Поясніть, який біоценоз буде формуватися після вирубки лісу або пожежі.
11. У чому полягає відмінність понять “екосистема” та “біогеоценоз”?
12. Які зміни відбуваються у популяціях під впливом антропогенних факторів?
13. При яких умовах зруйновані популяції здатні відновитись?
14. Перерахуйте основні стратегії охорони природних ресурсів.
15. Які проблеми дозволяє вирішити нова галузь — біотехнологія?

Література
1. Акимова Т.А., Хаскин В.В. Экология: Учебник для вузов. — М.: ЮНИТИ, 1998. — 455 с.
2. Биотехнология сельскохозяйственных растений / Пер. с англ. В.И. Негрука с предислов. Р. Г. Бутенко. — М.: Агропромиздат, 1987. — 301 с
3. Білявський Г.О., Фурдуй Р.С. Основи екологічних знань: Підручник. — К.: Либідь, 1995. — 288 с.
4. Валиханова Г. Ж. Биотехнология растений. — Алматы, “Конжык”, 1996. — 272 с.
5. Вопросы социоэкологии / Материалы первой всесоюзной конференции “Проблемы социальной экологии”. — Львов, 1986. — 352 с.
6. Злобін Ю.А. Основи екології. — К.: Лібра, 1998. — 248 с.
7. Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи екології: Навч. Посібник. — 2–ге вид,, стереотип. — К.: МАУП, 2000. — 240 с.
8. Основи екології / Під ред. В.М. Черняка. — Тернопіль, 1994. — 122 с.
9. Основи екології. Навчальний посібник для підприємств зв’язку / Під ред. В. Єнколо. — Львів1998. — 210 с.
10. Основи соціоекології: Навч. Посібник / Г.О. Бачинський, Н.В. Беренда, В.Д. Бондаренко та ін.; за ред Г.О. Бачинського. — К.: Вища школа, 1995. — 238 с.
11. Основы экологии и экологическая безопасность: Учебное пособие / Под ред. В.В. Шкарина, И.Ф. Колпащиковой. — Н. Новгород: Изд–во Нижегородской медицинской академии, 1998. — 172 с.
12. Редкие и исчезающие растения и животные Украины: Справ. / В.И. Чопик, Н.Н. Щербак, Т.Б. Ардаманцева и др. — К.: Наукова думка, 1988. — 256 с.
13. Страшнюк Н.М. Проблема збереження біорізноманіття на природно-заповідних територіях та з використанням біотехнологічних методів // Семінар “Охорона біорізноманіття та господарська діяльність на природних територіях, що охороняються; раціональне природокористування, екологічний моніторинг. Тези допов. – Київ, Україна, 2000. – С. 46–48.
14. Структура популяцій рідкісних видів Флори Карпат / К.А. Малиновський, Й.В.Царик, Г.Г. Жиляєв та ін. — К.: Наукова думка, 1998. — 173 с.
15. Червона Книга України. Рослинний світ. — К.: Українська енциклопедія, 1996. — 214 с.
16. Чернова Н М., Билова А.М. Екологія. — К.: Вища школа, 1986. — 231 с.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016