Studentam.net.ua

3. Проблема забруднення вод Світового океану та відродження малих річок

   Господарська діяльність людини призвела до інтенсивного і швидкого зростання забруднення Світового океану вуглеводними, важкими металами, пестицидами. У деяких реґіонах зустрічається евтрофікація морських і океанічних акваторій.
   На екологічну ситуацію в океанічних просторах впливають як природні, так і суспільні чинники. Перші пов’язані з характером природних ресурсів, з неподільністю загального предмету праці, природним зв’язком усіх компонентів океаносфери. Другі зумовлені протиріччям у визначенні різних методів, цілей природокористування держав.
   Єдність Світового океану, його тісний взаємозв’язок із прилягаючими районами суші становить проблему єдності природних ресурсів Світового океану і прилягаючої суші та проблему сумісності використання цих ресурсів. Отже, серед основних екологічних проблем можна виділити такі:
   1. Експлуатаційне забруднення океану. В основному воно відбувається через аварії танкерів.
   2. Забруднення моря на морських нафтопромислах. При бурінні свердловин із стаціонарних платформ плаваючих бурових установок. Важкі умови експлуатації плаваючих бурових установок, неможливість покинути район буріння при наступаючому штормі, скидання із свердловин нафти і газу, а також порівняно невеликий досвід експлуатації цих установок веде до аварії.
   3. Скидання у глибини океану шкідливих відходів. З 1964 р. по 1986 р. різні радянські організації скинули у води Північного Льодовитого океану 11 тис контейнерів із радіоактивним “сміттям”.
   4. Захаращення морів і прибережних частин сміттям – головне джерело забруднення. Щоденно у Світовий океан скидається приблизно 6,8 млн металевих 0,64 млн. паперових і пластмасових, 0,43 млн. скляних предметів.
   5. Небезпечні вантажі складають половину людських перевезень і нараховують більше 3 тис. найменувань. Зростає частина особливо токсичних речовин.
   6. Видобування визначених видів біологічних ресурсів та їх вплив на кругообіг органічної речовини в океані і порушення зв’язків, що склалися. Забруднення моря, особливо в прибережних зонах, веде не тільки до зменшення видів, але і захворювання риб.
   7. Експлуатація мінеральних ресурсів у шельфі. Будівельні роботи ‑ днопоглиблювальні, паливні – ведуть до зниження і деградації природних ландшафтів – естуаріїв, мокрових чагарників, прибережних водно-земельних угідь, із якими пов’язана більшість світових рибних запасів.
   8. Вплив гідробудівництва на річки, що впадають в море, океан. Це особливо відчутно при впаданні таких великих річок, як Ніл, Конго, Замбезі.
   9. Вплив інтенсивного судноплавства. Забруднення нафтою і сільськогосподарськими хімікатами, радіоактивними продуктами, важкими металами і найрізноманітнішим сміттям, яке викидають в основному з суден.
   10. Розвиток рекреаційних комплексів. Тяжіння населення до берегів створює навантаження на природне середовище, при якому воно деградує, проходить різке погіршення його якості.
   11. Екологічні проблеми, пов’язані із війнами і впливом військового промислового комплексу. Перська затока в силу характерних морських рис і геополітичних тенденцій в регіоні є найбільш забрудненою акваторією у світі, де рівень забруднення води в 47 разів перевищує середньосвітовий.
   Проблема захисту малих річок від забруднення є досить актуальною. У поняття “мала річка” в різних країнах вкладають неоднаковий зміст. Якщо у США до цієї категорії відносять рівнинні водостоки з площею водозбору до 4000 км², то в Росії їх водозбір не має перевищувати 2000 км², а довжина – 250 км для рівнинних районів. В Україні малими річками називають водостоки, довжина яких не перевищує 100 км, а площа водозбору – 2000 км².
   Малі річки формують “водний потенціал” країни, тому потребують особливої уваги. Вони мають важливе господарське значення. Їх вода використовується для зрошування полів і водопою тварин, а також технічних потреб, насамперед сільського господарства. Тому вони першими виснажуються, засмічуються й замулюються.
   Упродовж останнього століття внаслідок масової вирубки лісів і розорювання заплав, малі річки майже зовсім позбавлені природного захисту. Це призвело до того, що у басейнах річок високої активності набули ерозійні процеси, чому сприяло також порушення агротехніки на водозборах: розорювання схилів і заплав, випрямлення русел тощо.
   Джерелами забруднення наших річок є населені пункти та великі й малі підприємства, не оснащені належним водо- і повітроочисним обладнанням, наземні і підземні комунікації, поверхневий стік сільськогосподарських угідь.
   Ефективна охорона малих річок передбачає: припинення або суттєве послаблення ерозійних процесів на водозборах; зменшення обсягів поверхневого водостоку із сільськогосподарських угідь; будівництво очисних споруд; дотримання вимог щодо зберігання та внесення в грунт агрохімікатів тощо.
   Захист малих річок та їх відродження необхідно спрямувати у такі напрямки:
   1) розробка спеціальних програм щодо відродження конкретної річки;
   2) виконання природоохоронного законодавства, щодо умов розміщення та експлуатації у басейні малих річок;
   3) санітарний контроль за станом малих річок;
   4) створення сприятливих умов для відтворення рибних запасів; охорона тваринного світу річки;
   5) запобігання антропогенній, водній і вітровій ерозії у долині річки;
   6) насадження лісів і чагарників уздовж берегів долини, на її схилах і на заплаві.
   Дотримування наведених водоохоронних ”заповідей” є легшою і доступнішою справою, ніж боротьба з наслідками забруднення поверхневих і підземних вод.