Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Історія arrow Українська державність у ХХ столітті arrow §4. Фактичність громадянства
04.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




§4. Фактичність громадянства

§4. Фактичність громадянства

   Співвідносність просторового й часового найкраще виявлена феноменом комунікацій у масштабах світу. В конституюванні комунікацій чітко вирізняється роль соціального суб’єкта — влади. Відомо, наприклад, що залізниці й електрика свого часу сформували радикально нові аспекти взаємин простору і влади, суттєво вплинувши на соціальний устрій.
   Маґістралі контактів у стабільних суспільствах ніколи не виходять з-під нагляду влади. Втім, у “п’ятому світі” контроль за взаємною інтерпретацією простору і часу шляхом комунікації не має такого вирішального значення.
   Поїзд, що звався швидким, наприкінці 80-х років долав відстань у 450 км за десять годин, а зараз — уже за дванадцять (середня швидкість 37,5 км на год.). Як здивувався б, скажімо, Г.Уеллс, якому 1920 року здавалося, наче поїзд, що віз його з Петроґрада до Москви зі швидкістю 25 миль (40 км) на год., просто “повзе”. До пункту, розташованого на відстані 450 км від Києва, лист іде сьогодні аж півтора тижня, а до пункту за 1000 км на схід — півтора місяця.
   Традиційні засоби комунікації, чиї функціональні можливості так і залишилися не вичерпаними, навряд чи можуть з повним правом претендувати на метафору “розширень людини” (М.Маклюен). Відбувається швидше звуження досягнутого й повернення до початкових розмірів (з багатьох причин гроші ефективніше доставити адресатові особисто, ніж поштовим переказом). Не обтяжені доречною для повсякденності опікою влади, традиційні комунікації дедалі глибше занурюються у своє призначення здійснювати світський зв’язок. Реставруються і деякі забуті способи переміщення у просторі, наприклад, “ходіння по світах”, яке у своєму російському йменні символізує уявлення про взаємозв’язок фізичного та соціального середовища.
   Найновіші комунікації, що виникли на основі комп’ютерних технологій і електронних мереж (Е-mail, Internet), навпаки, “чарівним” чином долають простір і час. Резервуари ефіру, який вони оперізують та перетинають, поки що невеликі, і такий спосіб зв’язку зовсім не є масовим. Однак вони, безумовно, демонструють світський характер, утворюючи принципово вільні від тотального державного контролю зони, в межах яких складаються співтовариства, як нині висловлюються, “віртуальної демократії”. Втім, ефірні шляхи, второвані телебаченням і відомі більшості, також окреслюють райони відносної свободи мешканців наших територій, незважаючи на природні наміри держави уважно оглядати, оберігати й розширювати “інформаційний простір”. Ясна річ, ми говоримо не про свободу телебачення або мас-медіа “п’ятого світу”, що перебувають у неминучій залежності від інститутів влади й капіталу. І не про свободу привласнення розповсюджуваних значними тиражами знаків і смислів (що стосується, скажімо, одного з найулюбленіших у глядача продуктів культури — телесеріалів, то йому пропонується вибирати між американськими й латиноамериканськими зразками). Йдеться про те, що телекомунікація складає одну з небагатьох сфер життя, де ідентичність індивідів і груп перманентно підкріплюються уявною активністю. Аудиторія витримала нашестя небаченої за старими мірками багатоманітності, не тільки утвердившись у смаках, а й постійно їх задовольняючи.
   Процедура співвіднесення себе з конкретною владою властива і повсякденному досвіду пасажирів громадського транспорту. Але вона зовсім не нормативна й реалізується спонтанно, частіше за все у вигляді неґативних оцінок. Володіння ж автомобілем передбачає зафіксовану присутність держави в суб’єктивності індивіда у вигляді прав водія. Вони, говорить з цього приводу Ж.Бодрійяр, дають “ніби свідоцтво про громадянство”, “служать дворянською грамотою” для найновішої моторизованої знаті, на гербі якої написані компресія газів і гранична швидкість. А вилучення прав водія — сьогодні це своєрідне відлучення....
   А проте навіть випадкових чи новонавернених користувачів авто у “п’ятому світі” дедалі сильніше зачаровує проста функціональна істина — комфортність переміщень у просторі і часі, здатна майже повністю розрядити атмосферу влади принаймні на коротких дистанціях між постами ДАІ. Присутність держави відчутна й для авіапасажирів, які розлучаються з анонімністю особистого наміру змінити просторово-часовий інтервал. Але й тут необхідно зробити поправку на те, що обсяги внутрішніх авіакомунікацій “п’ятого світу” істотно скорочуються, і такий спосіб підтвердження ідентичності з державою практикують десь із 5 відсотків фактичних громадян.
   Немає нічого дивного в тому, що для мешканців “п’ятого світу” існують проблеми з визначенням своєї належності до держави. Світ завжди більший за державу й не вимірюється її масштабами. У нашому випадку предмет дискурсу виникає лише тому, що межі символічних карт п’ятого світу й держави збігаються. Не раз публіковані дані соціологічних опитувань засвідчують диференціацію населення на групи, які або декларують, або ж не підтверджують свою ідентичність із сучасним державним утворенням на його території, причому диференціацію просторово орієнтовану, адже основне розмежування ідентичностей відбувається відповідно до осі “схід —захід”.
   У певному розумінні це має переконувати тих, хто не повірив у обґрунтованість претензій розглядуваного утворення на статус світу, що прагне у своїй самодостатності відтворити мікромодель обжитого соціокультурного універсуму — великого світу, де названа вісь перебуває у постійній напрузі. Простіше кажучи, в українському “п’ятому світі” є свій Схід і свій Захід з усіма наслідками, що випливають із цієї констатації. Перший уперто ухиляється від проголошення беззастережного підданства, другий, навпаки, майже без сумнівів у цьому зізнається. Втім, є ще й Південь, який більш упевнено демонструє реґіональну ідентичність, і Центр, що не дуже вагається, представляючи себе як частину узаконеної тотальності. Що ж до Півночі, то за визначенням соціологів і спостереженнями за поведінкою виборців, вона найчастіше випадає з загальної картини, не додаючи їй контрастності.
   Вибір належності невеликий і нерівноцінний, якщо розглядати його у термінах реального й позірного. Однак те, що такий вибір існує, вже само по собі артикулює проблему громадянства ніби ще до її наступного обговорення в контексті дилеми “громадянство — національна ідентичність”, яка висувається універсалізмом і комунітаризмом. Адже тут ми не зачіпаємо активних форм вияву громадянської лояльності чи, навпаки, її несприйняття, а зіштовхуємося з фактом співіснування в єдиному географічному просторі різних державних ідентичностей, причому не як із випадковістю чи відхиленням, а як із цілком усталеним життєвим зразком.
   Поширені переважно серед жителів східних та південних областей ідентифікації з колишньою державою, здавалося б, мають свідчити про актуалізацію минулого. Та питання швидше не в часі, а у просторі. Минулий час, як скрізь і завжди, безумовно, присутній у символічній та уявній реальності. Однак через відмову теперішнього від природної спадкоємності й через утому від стихійних проривів до минулого, воно не поповнює запас соціального знання, необхідного для перебування в дійсному. Нарікання багатьох на складність пристосування до нових форм порядку свідчить про їхнє життя у теперішньому, а не в минулому, яке більше не захищає. Здатна до будь-яких трансценденцій мова безперешкодно відкриває вихід з теперішнього на один і на другий бік. На практиці це викликає відчуття дискомфорту чи навіть страждання від неможливості охопити поглядом колись доступний простір, — тобто те, що зветься ностальґією, сумом за організованим у певний спосіб простором, за цілісністю, яку уявити незрівнянно легше, ніж будь-яку дискретність, особливо для свідомості, нічим не підготовленої до заміни однієї тотальності на іншу.
   Теперішнє надає умови для одночасної міцності і крихкості ідентичності з “тим”, ще не перебудованим, простором. Стійкість забезпечується існуванням обширних анклавів попередньої організації соціуму. Хисткість — відсутністю очікуваних об’єктивацій колишнього порядку чи їхнім існуванням у радикально трансформованому вигляді. Ідентичності з уявним і символічним “попереднім” світом усе ще відгукуються на політичні заклики до реставраційних суспільних робіт. Але те, що в горизонтах відокремленого індивіда вони не заходять у відтвертий конфлікт з іншими просторовими ідентичностями, на теренах України також зареєстрованими на сьогодні, та, по суті, неузгоджуваними з ними, свідчить швидше про їхню “живучість”, ніж про життєву силу. Переважна більшість населення України наполягає на праві володіти майном, тобто насамперед мати власний фізичний, а отже, й соціальний простір, що, загалом, не передбачувалося попередньою ідентичністю в просторі, який трактувався переважно як колективно опановуваний.
   Без сумніву, ідентифікація з державою тісно пов’язана з визначенням ідентичності самої держави. Будь-які об’єктивації державності, безумовно, відіграють у цьому істотну роль, як, мабуть, і різноманітний вплив на ціннісні орієнтації масової свідомості, що може виявитися й у раціонально опосередкованій реакції, і в суґестивному ефекті.
   Відомі приклади з пафосом зіставності розмірів власної території з територією великої європейської держави. Або з перебільшеною “самоцентричністю” міжнародних новин національного телебачення і преси, що ніяк не підтверджується невеликим інтересом до нашої держави у світовій комунікації, — в чому можна вбачати механізм провінційної свідомості, схильної стверджувати свою ідентичність за рахунок старанного відмежування власного простору як самоцінного й самодостатнього у своїй доступності для огляду та підконтрольності.
   Однак визнання незалежності й суверенності нової держави залишається проблематичним для значної частини населення, незалежно від реґіону проживання. Інша річ, що досить критичні оцінки досягнутого ступеня незалежності супроводжуються, проте, впевненою ідентифікацією на заході і в столиці й практично масовим запереченням на півдні та сході. Розмитість позначень простору, що обирається й присвоюється, неминуче дається взнаки у процесі поширеня ситуативних ідентичностей, на що вказує очевидне небажання багатьох жителів сходу, півдня, а частково — й центру (але не заходу) підтримати проголошення незалежності, коли б така нагода ще раз трапилась після 1 грудня 1991 року.
   Проте ставлення населення України до держави не таке вже просте, щоб задовільно описати його за допомогою дихотомічної шкали оцінок. Не секрет, що “п’ятий світ” — досить небезпечне місце проживання. Безпека найрізноманітнішого роду — від фактичної (життя), екологічної (навколишнього середовища, продуктів харчування) до соціальної (соціальної позиції, що забезпечує прийнятний рівень життя) — мабуть, найвище благо і найгостріший дефіцит для його жителів. Незважаючи на відсутність ідентичності з державою, вони апелюють до неї в пошуках ґарантій матеріально-статусного збереження, втім, не зовсім упевнені в позитивних наслідках. При цьому демонструється те, що можна назвати феноменом умовного “відстроченого громадянства”. Але така умовність — це не перенесення у майбутнє, а схеми дискурсивної практики у взаємодії “демосу” й держави, обопільно сприйнята цими суб’єктами. У заклопотаному збереженням та перерозподілом енерґетичних ресурсів “п’ятому світі” ідентифікація мешканців і влади не передбачає обов’язковості і не є імперативною, в чому оптимістам і песимістам ліберальних чи консервативних поглядів не важко буде побачити предмет для інтерпретацій.
   Фактичність громадянства як належності до “п’ятого світу” викликає до життя особливі форми механічної та соціальної солідарності чи конкуренції, особливі способи виробництва культурних зразків, леґітимізує мульти- і транскультурні знаки й смисли. Але соціальна структура й культура — тема спеціальної розмови, яка, мабуть, не забариться, тому що Україна упевнено живе теперішнім.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016