Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Історія arrow Українська державність у ХХ столітті arrow §3. Пострадянська фратрія
04.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




§3. Пострадянська фратрія

§3. Пострадянська фратрія

   “Перебудова” (i в цьому, по сутi, полягала її руйнiвна сила) торкалася самих основ комунiстичного суспiльства — його цехового ладу. Як тiльки зачепили старі пiдвалини iснування корпорацiй, комунiзм охопила агонiя. У його iнститутах став поспiшно формуватися новий тип взаємодiї, конкретно виражаючи тi кардинальнi змiни, що їх “перебудовне” суспiльство зазнавало на базовому рiвнi — там, де встановлюється реальна вiдповiднiсть мiж способами перерозподiлу та споживання соцiальних благ i засадами спiвпрацi iндивiдiв. Цей новий етос корпорацiй формувався на противагу радянському цеховому плебейству останнього десятилiття. Сьогоднi вiн фактично став панiвним, утворюючи глибинний соцiальний лад, що дає можливiсть iснувати посткомунiстичним державам як таким, попри тотальний нiгiлiзм, горезвiсну кримiнальну революцiю, економiчну кризу.
   Ця форма корпорацiї бере початок у такiй архаїчнiй соцiальнiй структурi, як фратрiя. Фратрiя являє собою особливий рiзновид дiлової спiлки, члени якої у своїй дiяльностi завжди орiєнтованi на одну генеральну мету — з позицiї сили привласнення продуктiв чужої працi. Цей вид спiлки звично асоцiюється з архаїчними воєнiзованими спiльнотами, якi передували утворенню Римської держави. Фратрiї можуть виникати на будь-якому мiсцi соцiального поля за умови, що доступ до матерiальних цiнностей досить простий i вiдносно безпечний. Вони — суть форми паразитування на суспiльних вiдносинах. Пiд поглядом фратрiї iнститут є знаряддям структурування соцiальних зв’язкiв для подальшої бiльш ефективної їхньої експлуатацiї паразитом. Внутрiшня органiзацiя фратрiї намагається встановити граничний “тiлесний” контакт (i мовну єднiсть) її членiв (“братство”). Вона включає суворий механiзм iнiцiацiї та iдентифiкацiї члена у владнiй iєрархiї, жорстку (часом ритуалiзовану) субординацiю, передбачає “прозорiсть” iндивiда для оточення i наявнiсть протоiдеологiї (колективного мiфу для виправдання способiв органiзацiї i чину).
   Фратрiя має бойовий, наступальний характер, а її дiяльнiсть завжди зв’язана з певним ризиком. Проте, покладаючи на своїх членiв жорстку мережу взаємних обов’язкiв, вона їх водночас захищає (не плутати з цеховою круговою порукою) і, зрештою, вiдокремлює вiд iнших корпоративних (чи й у цiлому соцiальних) груп та обов’язкiв щодо них. У своєму найзрiлiшому виглядi фратрiя створює в структурi суспiльства замкнуту асоцiальну нiшу, де офiцiйнi закони не чиннi. Створюється особливий етичний клiмат, докорiнно вiдмiнний вiд приписiв суспiльної моралi, соцiальний i професiйний (придбаний в “миру”) статус iндивiда втрачає безпосереднє значення.
   Зрозумiло, наведена характеристика має iдеально типовий характер. Разом з тим, у суспiльнiй свiдомостi вже виникло поняття для означення цього явища — мафiя. Саме через це, коли говорять “мафiя”, мають на увазi водночас i угруповання в урядових верхах, i абстрактнi кримiнальнi клани. Тим часом сьогоднi все соцiальне тiло iнфiльтроване, пронизане, аж кишить “мафiями”, i вони не концентруються лише у привiлейованих, особливих просторах суспiльної дiяльностi. Фратрiя у посткомунiстичну добу — i в жорстких зрiлих, i в розмитих зародкових формах — повсюдно домiнує i стає цiлком необхiдною для виживання людини.
   Значну роль тут відіграє масова пауперизація суспільства, що ми її на власні очі спостерігаємо в Україні. Зубожіння тут стає природним супутником й стимулятором аномії, попри законотворчу чи нормотворчу активність всіляких державних структур, попри спалахи вербальної діяльності, надто у функціонуванні всіляких партій.
   Розшарування нинішнього складу Верховної Ради України за умов тотальної соціальної неструктурованості суспільства отож і неможливості повноцінної представницької демократії, вказує саме на домінування фратрії в процесі організації групових інтересів.
   Етос фратрiї корениться в архаїчнiй давнинi. Х.Ортеґа-i-Ґассет бачив у ньому “спортивний” заплiдок державностi як такої. Фратрiя має мiсце завжди, хай навiть i на марґiналiях соцiального простору, причому i за капiталiзму, i за комунiзму, цей “пережиток” отримує друге дихання. Звичайно там, де продукується примусове об’єднання — на основi загальної повинностi в армiї, у пенiтенцiарнiй системi — чи там, де зберiгають силу патрiархальнi традицiї. Зрештою, тiнь вiд фратрiї лежить i на дiяльностi полiтичних елiт. Фратрiя — первiсний, “варварський” тип концентрацiї iндивiдiв навколо вогнища влади, що виникає не на базi виробничої i мiнової кооперацiї, не на базі ринкових відносин, а на основi насильницького вiдчуження цiнностей у виробника чи торгiвця. Тільки тоді, коли суспiльство починає структуруватися на базi демократичного законодавства, фратрiя вiдходить у затiнок полiтики i вiдтiсняється на марґiналiї економiчного життя.
   Швидким формуванням нового етосу фратрiї ми зобов’язанi в крайному разi трьом смертоносним процесам у тiлi комунiстичного суспiльства i якi з цiлком зрозумiлих причин i надалi вiдчутно впливають на посткомунiстичний свiт. Йдеться про 1) iнституцiйне вкорінення особливого iнтересу радянської бюрократiї, 2) приватизацiю (латентну i офiцiйну) великими групами населення соцiалiстичної загальнонародної власностi та про 3) принципову змiну характеру соцiальної мобiльностi.
   “Перебудову” почали, провели i звитяжно завершили не вороги СРСР, не дисиденти, а нормальнi радянськi люди. В їхнiй органiзованiй подвiйною мораллю свiдомостi загальнонароднi багатства (включаючи не тiльки матерiальнi ресурси, а й символiчнi капiтали) з’явилися в образi такої собi печери Сезам. Бракувало лише магiчного Слова. Здавалося, що заклики до вiльної конкуренцiї, ринкових вiдносин, приватної власностi автоматично розкриють перед народом небосхили свiтлого споживацького майбуття. Непу, що його комунiстична держава в слушний момент могла б прикрити, iз “перебудови” не вийшло i вийти не могло: за лiченi роки (i в цьому докорiнна вiдмiннiсть вiд ситуацiї 20-х рр.) комунiзм позбавився свого головного i на тодi єдиного захисника — цехового чиновника, котрий на досвiдi власного життя всерединi матерiалiзованої утопiї цiлком упевнився в його марностi.
   Демонстрацiя капiталiстичного достатку, атака на сталiнiзм, створення формальних умов для iснування багатогалузевої економiки не викликали масового трудового ентузiазму. На закликання ринковикiв i опортунiзм уряду економiка реаґувала як система — дезорганiзацiєю, що проґресувала; населення, збагнувши, що пiдвищення заробiтної платнi насправдi означає зниження життєвого рiвня, ударилось в авантюрний капiталiзм. Та найважливiше, що й самi агенти iнституцiйних практик (державно-господарська та партiйна номенклатура) своїм минулим соцiальним i господарським досвiдом значною мiрою дозрiли до використання такої архаїчної соцiальної форми, якою є фратрiя. Неп як соцiальне явище зник багато у чому через те, що наймобiльнiша частина iмперiї залишилась байдужою до нього. I навпаки — наприкiнцi 80-х мобiльна частина суспiльства (а вона за старого режиму концентрувалася бiля вогнищ влади та в мiсцях скупчення споживчих ресурсiв) доклала всiх зусиль для нищення радянської конституцiйної машини, експлуатацiї у власних iнтересах “синекур”, що вiдкрилися.
   Чиновник (в тому числi й партiйний) секуляризувався (від партії та комуністичної ідеології) з завидною швидкiстю, що стало однiєю з причин “чудесного” краху, здавалося б, неприступної будiвлi КПРС. Втративши можливiсть народжувати систему інституціональних норм і правил, а також здiйснювати нагляд над корпоративними відносинами на всiх поверхах радянського суспiльства, iнститут Партiї зжив себе. Комунiстична держава рухнула у перегуках вимог соцiальної справедливостi комунiстичного штибу. “Вiдмiна” комуністичного тоталiтаризму дала жителю СРСР свободу неучастi в будь-яких iнститутах самоорганiзацiї мас — полiтицi, економiцi, культурі. Цеховi основи комунiзму вже давно вiн уявляв собi лише у виглядi заважкого ритуалу, i тепер, коли, здавалося б, стали доступними будь-якi форми соцiального творення, спрямував свої зусилля лише в один бiк: засвоївши неґативiстську за своєю суттю риторику “прискорення” як черговий ритуал лояльностi, вiн словом i дiлом став руйнувати те, що досi хоч якось стримувало i чиновницькi апетити, i кримiнальну стихiю, що робило корпоративнi практики хоч би частково контрольованими, а соцiальнi процеси в цiлому керованими, коротко кажучи — iнституцiйний устрiй радянської держави. Закономiрно, що цілі чиновницьких угруповань, не зацiкавлених у жодних формах контролю за дiяльнiстю, цiлком узгоджувалися з настроями радянського народу. Радянський Союз умер пiд час найтяжчого приступу соцiальних заздрощiв. I це був чи не єдиний момент, коли iнтереси цеху, що сплебеївся, та фратрiї, що набирала сили, парадоксально збiглися.
   Ґлобальний крах суспільних інституцій, повна втрата ними реґулятивних функцій періоду “перебудови” стало бичем посткомунiстичного суспiльства, незважаючи на потоки законотворчостi та бюрократичну традицiю. Сама мова законiв перестала виражати i структурувати ансамбль наявних суспiльних практик, вироджуючись у жарґон панування. Ця тенденцiя, що призводить до утвердження етосу фратрiї, сьогоднi спостерiгається скрiзь.
   Комунiзм умер ранiше, нiж оформилися i запрацювали соцiальнi моделi сучасного капiталiстичного суспiльства. Таким чином, iдеологiя реформ нiбито передчасно позбулася реальної соцiальної основи. За громадянським фасадом не чиннi анi коди практичної етики, анi режими соцiальної iдентифiкацiї i корпоративної взаємодiї, якi тiльки-бо й надають iнститутам захiдної демократiї та економiки позитивний сенс. I наївна упевненiсть у тому, що законо- i нормотворчiсть, зрештою, змусить маси людей жити “цивiлiзовано”, фактично нiяк не обґрунтована. Труднощi посткомунiстичного суспiльства закорiнюються в тому, що руйнацiя цехових структур, їхнє знецiнення в свiдомостi мобiльних iндивiдiв вилилося в масову вiдразу до iнституцiйних практик як таких. I чим бiльше суспiльство охоплює iдея “чорного передiлу”, тим неодмiннiше на хвилi масового плебейства архаїчна фратрiя заповнює всi капiляри соцiального тiла.
   Iз сказаного не випливає, що настають часи “анархiї”, “беззаконня”. Парадокс у тiм, що з часу, коли згасли цеховi вогнища влади, по сутi, лише завдяки сумнозвiснiй “кримiнальнiй революцiї”, завдяки “особливому” паразитичному iнтересу, що його домагаються угруповання “братчикiв” на всiх поверхах суспiльної будiвлi, посткомунiстична еліта i надалi продовжує відтворювати міфологію “працюючих” суспільних інститутів, норм, законів i трансформує їх в якомусь “демократично-капiталiстичному” напрямі. Динамiку взаємодiї фратрiї вiд початку горбачовських реформ надала пiдприємницька дiяльнiсть.
   У посткомуністичній лiберальнiй риторицi, комплiментарнiй щодо пiдприємцiв, сам пiдприємець постає як iнноватор, локомотив загального процвiтання i технiчного поступу. При цьому зовсiм не береться до уваги, що суспiльство, яке поставило фiґуру пiдприємця в центр перетину будь-яких соцiально-економiчних i полiтичних практик i при цьому не спромоглося пiдготувати вiдповiдне конституцiйне i корпоративне пiдґрунтя, пожинає плоди авантюрно-капiталiстичного буму. Але ж i його завершення не обiцяє полегшi, адже тепер уже “iнновацiйна” криза породжуватиме ситуацiю соцiальної непевностi. I так — безконечно.
   Сучасна фратрiя за цих умов стає єдино можливою формою дiлової кооперацiї для маси людей, що вирiшили зайнятися пiдприємництвом.
   Для того, щоб в цьому упевнитися, досить простежити, як держапарат перетворював новий “економiчний устрiй” на гiгантську машину привласнення нацiональних багатств, машину латентної приватизацiї загальнонародної нерухомостi. Поки “радянська людина” здригалася вiд ненавистi до комунiстичної номенклатури, мобiльнi громадяни СРСР створили братство, забувши назавжди, хто партiйний функцiонер, хто спекулянт валютою, хто користувався привiлеями, хто взагалi не зв’язував iз соцiалiзмом жодних перспектив.
   Українці також були свідками перетворення комсомольських та партійних функціонерів на банкірів, інженерів на митарів, науковців на “човників”-комерсантів, а “розкрадачів соціалістичної власності” — на тіньовиків та респектабельних ділків й офіційних економічних радників.
   Таким чином, вiд того, що, скажiмо, провадиться “розбудова самостiйної Держави” (України), пiдприємницька фратрiя аж нiяк не страждає. Навпаки, вона має з цього iстотну вигоду: вiдбувається перерозподiл прибутку мiж тими, хто його отримав на ринку, i тими, хто реґулює дiяльнiсть ринку. Фратрiя перетворюється на стабiльну i системотворчу соцiальну форму, що, по сутi, гасить потребу в iнакших способах соцiальної самоорганiзацiї. Фратрiя виступає як головна пiдприємницька “iнновацiя” у сферi органiзацiї соцiального простору в посткомунiстичну добу.

* * *

   На наших очах вiдбувся тектонiчне зрушення у системі мікрополітики влади, iншими словами, в комплексi "влади—знання", що забезпечував єднiсть i стабiльнiсть соцiального цiлого протягом десятилiть тоталiтарного режиму. I прогнозувати його наслiдки передчасно. Радянськi люди звiльнилися вiд гамiвної сорочки комунiзму зовсiм не так, як це передбачалося сценарiями посткомунiстичних лiберальних “терапевтiв”.
   Немає нiчого дивного в тому, що культура доiндустрiальної доби в її мiкрополiтичних заломленнях постiйно проступає в обрисах посткомунiстичної доби, чудово вживаючись з “потьомкiнськими селами” демократiї, заличкованими модним економiчним жарґоном, розмовами про реформи, обвальним спадом виробництва i рiвня освiти, безробiттям комунiстичного “цеху”, що зруйнувався зовсiм не на славу iндустрiального процвiтання, наукового поступу, громадянського миру, рiвностi та братерства. Розкол мiж фратрією і цехом вiдбувається уже не на рiвнi iдеологiчних, класових, станових, майнових, нацiональних суперечностей. Вiн твориться в антропологiчних глибинах, набуваючи базового характеру вiдмежування “своїх” вiд “чужих”.
   “Дiлова” елiта посткомунiстичного свiту не приймає як своє визначення “буржуазiя”. Та й зрозумiло, чому. Якщо буржуазне просвiтительство ознаменувалося тим, що на додаток до владної вертикалi феодалiв, що харчувалися вiд ойкосiв, ремiсники i торгiвцi створили ефективну горизонталь соцiальних обмiнiв, тим часом “присмерк” комунiзму ознаменувався химерним номенклатурним пiдприємництвом i повсюдною асоцiальнiстю. Пострадянська фратрія перемогла комуністичний цех і, отже, це вкрай ускладнило формування демократичних інституцій в осяжному майбутньому.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016