Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Історія arrow Українська державність у ХХ столітті arrow §2. Українська політика самодержавства у Першій світовій війні
02.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




§2. Українська політика самодержавства у Першій світовій війні

§2. Українська політика самодержавства у Першій світовій війні

   З вибухом Першої світової війни політика царського уряду щодо України визначалася завданням практично реалізувати двоєдину стратегічну мету. По-перше, Росія прагнула максимально розширити зовнішній простір державного комплексу шляхом політичної інкорпорації західноукраїнських земель (Галичини, Буковини, Закарпаття), населення яких, з точки зору навіть російських лібералів, належало до етнографічного масиву російської народності. Ця програма не була таємною: 5 серпня 1914 р. її офіційно проголошено в маніфесті Верховного головнокомандувача великого князя Миколи Миколайовича: “Та не буде віднині під’яремної Русі! — зазначалося в ньому. — Надбання Володимира Святого, земля Ярослава Осмомисла, князів Данила і Романа, скинувши ярмо, піднесе стяг єдиної, великої, неподільної Росії”.
   По-друге, прилученням західного реґіону самодержавство розраховувало добитися й внутрішнього оздоровлення країни, раз і назавжди розв’язавши українське питання в столипінському дусі. У Петербурзі усвідомлювали, що цього не можна було досягти, допоки існував “центр мазепинського руху”, де наявність політичної свободи і воля до національного й культурного розвою постійно підживлювали українську ідею.
   Практичне втілення задуманих планів розпочалося відразу після вступу російської армії на терени Галичини. 19 серпня 1914 р. вищою військовою владою було затверджено Положення про врядування “неприятельскими областями” та призначено генерал-губернатора краю графа Г.Бобринського. До безпосередньої компетенції російської адміністрації входило прийняття заходів щодо “злиття краю з Імперією в політичному і національному відношеннях”. У який спосіб мало відбутися “злиття”, Г.Бобринський ознайомив львів’ян 10 вересня 1914 року: “Східну Галичину і Лемківщину, — наголосив він, — вважаю корінними російськими областями”, а тому “влаштування цих областей повинно бути засноване на російських засадах... Я буду запроваджувати з належною поступовістю, без корінного ламання існуючого устрою, російську мову, закон та устрій”.
   Розпорядженнями генерал-губернатора встановлювалися обмеження права вільного в’їзду і виїзду з реґіону, зупинялася діяльність різних клубів, товариств і союзів, заборонялися зібрання місцевих представницьких установ, запроваджувалася військова цензура над друкованою продукцією. Українські книжкові магазини взагалі закрили, з огляду на “антиросійський підбір наявних видань”.
   Спеціальною постановою від 18 вересня 1914 р. були тимчасово закриті всі навчальні заклади Галичини. Згодом, за погодженням із генерал-губернатором, дозволялося відкривати початкові школи, але за умови переконання властей у благонадійності викладацького складу за використання тільки тих навчальних посібників, які “не відзначалися шкідливою для російських державних інтересів тенденційністю”. Крім того, обов’язковими умовами для відкриття шкіл були викладання російської мови не менше п’яти годин на тиждень і користування лише тими підручниками з історії та географії, що були допущені освітнім відомством російської імперії. Відкриття середніх і вищих навчальних закладів не дозволялося.
   Військове керівництво та адміністрація широко практикували й масове виселення осіб, присутність котрих у краї вважалася небезпечною для російської державної влади.
   Переслідування українства, незважаючи на зайняту Товариством українських поступовців лояльну позицію щодо держави, відбувалося і в центральній Україні. Вже у перші дні війни київська адміністрація закрила газету “Рада”, місячники “Літературно-науковий вістник” та “Українську хату”, тижневик “Село”. По всій Україні закривалися просвітні організації, видавництва, культурні товариства, а неблагонадійних висилали до Сибіру. По суті, Україна була повернута до найгірших часів національного гніту.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016