top_left_1

Studentam.net.ua

Курсові та дипломні роботи
top_right_1
top_left_2
Головна arrow Історія arrow Українська державність у ХХ столітті arrow §4. «Національний патріотизм» як засіб асиміляції національних меншин
top_right_2
top_left_3
top_right_3
§4. «Національний патріотизм» як засіб асиміляції національних меншин

§4. «Національний патріотизм» як засіб асиміляції національних меншин

   Повоєнне вреґулювання зафіксувало румунсько-радянський кордон за станом на 1 січня 1941 року. Його буковинська частка, як і дільниця в районі гирла Дунаю, загалом відповідала історичним реаліям та етнічному складу населення. Але десятки тисяч українців все ж залишалися в становищі національної меншини в Румунії.
   З приходом до влади народно-демократичного уряду, керівна роль у якому належала комуністичній партії, відбулися суттєві зміни в румунсько-радянських відносинах. Україна не була їх суб’єктом. Офіційною доктриною в практиці міжнародних відносин і національному питанні Румунії стала теорія “пролетарського інтернаціоналізму”.
   В перші повоєнні роки були зроблені певні кроки на шляху перегляду концепції національно-територіальної належності північної частини Буковини і Бессарабії. В працях румунських істориків академіка М.Роллера, К.Кушнір-Михайлович, П.Константинеску-Яшь, В.Лівяну та інших відзначалось, що королівська Румунія, “користуючись важким становищем молодої радянської республіки”, “окупувала” Бессарабію і Північну Буковину; визнавалось, що “українські селяни Північної Буковини чинили опір румунським окупантам”.
   Етнополітика Румунської комуністичної партії була досить суперечлива. У другій половині 40-х і протягом 50-х років у Румунії чимало робилося для відродження національних меншин, розвитку їх мов і культур. Були відкриті українські школи практично в усіх селах і містах, де проживали українці, діяли дві педагогічні школи, які готували вчителів для українських шкіл. У 1952 р. на філологічному факультеті Бухарестського університету створюється українське відділення. Спостерігалось піднесення культурної діяльності, зародилася українська література переважно саме в рядах молодої інтеліґенції. Певний внесок у цей процес зробила двотижнева газета “Новий вік”, що почала виходити українською мовою з травня 1949 р. У 40–50-ті роки в Румунії видаються українською мовою шкільні підручники, художня та суспільно-політична література. В місцевостях, де проживали українці, були відкриті українські клуби і бібліотеки. При них працювали хорові, драматичні та інші самодіяльні колективи, що користувались популярністю і серед румунського населення. Почала розвиватися й українська художня література. Твори поетів О.Мельничук, І.Шмуляка, Г.Клемпуша, В.Боршая, Ю.Павлиша, прозаїків І.Федька, С.Яцентюка, К.Регуша та інших відомі не тільки в Румунії, а й за її межами. У той же час сербська національна меншина Румунії піддається терору і репресіям.
   З формуванням так званої “незалежної політичної лінії” стали переглядатися раніше сформульовані у партійних документах позиції з національного питання і міжнаціональних відносин.
   У травні 1966 р. Н.Чаушеску в доповіді, присвяченій 45-річчю створення Румунської Комуністичної партії, піддав критиці визначення Румунії як багатонаціональної країни та висунув тезу про “унітарну національну державу”.
   Ці вказівки знайшли широке висвітлення в історичній і суспільно-політичній літературі, виданій в Румунії починаючи з середини 60-х років. Процес перегляду на корінні питання національної історії та стосунків Румунії з сусідніми країнами проходив інтенсивно і в основному завершився офіційним закріпленням “нової історичної концепції”, відображеної в ретроспективному огляді історії Румунії, включеному в Програму РКП. В цьому “ретроспективному огляді” отримали концентрований вираз основні ідеї і тези теорії “континуїтету” румунської історії в Карпато-Дунайському басейні. Мета цієї “теорії” полягала в тому, щоб довести “історичне” право Румунії на території Бессарабії і північної частини Буковини. Ця концепція стала серцевиною всієї ідеологічної політико-виховної роботи РКП.
   Для згуртування населення навколо румунського керівництва, підтримки його “самостійного”, “незалежного” політичного курсу в масово-політичній роботі широке розповсюдження отримали деякі націоналістичні ідеї румунської історіографії, зокрема наробки міжвоєнного і воєнного періоду.
   Ідеологічна робота була спрямована на виховання населення в дусі “національного патріотизму” і, безумовно, сприяла формуванню в багатьох румун націоналістичних почуттів. Але ж націоналізм і шовінізм, цілеспрямована румунізація національних меншин, у тому числі й української, на які розраховував тоталітарний режим Чаушеску у своїй внутрішній і зовнішній політиці, по суті були однією з причин, що прискорили його падіння. Румунський літературний критик В.Крістя писав наприкінці січня 1990 р. в журналі “Роминія літераре”: “У феномена Чаушеску був не лише один коник — комунізм, але також й інший, не менш руйнівний за своїм впливом, — націоналізм, точніше, ультранаціоналізм, шовінізм, ксенофобія, антисемітизм. Щоб маніпулювати нами, Чаушеску грав не на комуністичних переконаннях, котрих, правду кажучи, і не було, але на націоналістичних забобонах: останні, на жаль, жили у серцях багатьох”.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >

Замовити реферат, курсову або дипломну роботу

bottom_left
bottom_right
Studentam.net.ua © 2008-2021