Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Історія arrow Українська державність у ХХ столітті arrow §1. Політика Румунії щодо Північної Буковини у роки Першої світової війни
08.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




§1. Політика Румунії щодо Північної Буковини у роки Першої світової війни

§1. Політика Румунії щодо Північної Буковини у роки Першої світової війни

   Найавторитетнішим офіційним ідеологом у питанні “східної політики” королівської Румунії вважався професор І.Ністор, у працях якого обґрунтовувалась концепція “історичного права” Румунії на Покуття, Бессарабію і всю Буковину, вперше у румунській історіографії були сформульовані претензії на так звану Трансністрію (землі між Дністром і Південним Бугом.
   Коли 1 серпня 1914 р. в Європі почалася світова війна, стало ясно, що Румунія не залишиться осторонь. У той час надзвичайно загострилися її стосунки з Австро-Угорщиною через суперництво за Трансільванію. Апетити Бухареста не обмежувалися територіями, більшість населення яких складали румуни, а розповсюджувались на угорські, сербські та українські землі.
   На початку вересня 1916 р. після двох років політичних і дипломатичних маневрів та поступового дистанціювання від колишніх союзників — центральних держав — у Бухаресті була підписана угода про приєднання Румунії до Антанти.
   Румунія вступила в Першу світову війну з метою приєднання нових територій і створення “Великої Румунії”. Чи не найголовнішим об`єктом зазіхань були етнічні українські землі. Засоби масової інформації Румунії того часу чимало зусиль доклали для формування відповідної громадської думки і привертання на свій бік тієї частини політичних діячів і інтеліґенції Буковини, яка в роки Першої світової війни орієнтувалась на Габсбурзьку імперію. Ще у листопаді 1914 р. румунські політичні діячі Буковини вимагали від короля Румунії не вступати у війну проти Австро-Угорщини, бо для румунського народу Росія являє “найбільшу небезпеку”, “від якої може захистити тільки сильна Австрія”. Вони були вірні Австро-Угорській імперії навіть тоді, коли вона вже розповзалася під тиском визвольних рухів уярмлених нею народів. Так, К.Ісопеску-Ґрекул, оголошуючи 22 липня 1918 р. заяву “румунського парламентського клубу” буковинських депутатів з проханням до віденського уряду захистити “життєві інтереси румунів Австрії”, чітко підкреслював, що відмова у захисті могла б привести до катастрофи, бо “пан Вільсон і Антанта приєднали б нас, всупереч нашій волі, до румунського королівства”.
   Отже, на той час серед румунських політичних діячів Буковини не припускалася й гадка про об’єднання краю з королівською Румунією, а навпаки — висловлювалися побоювання перед можливістю такої небажаної перспективи.
   У другій половині жовтня 1918 р. у виступах в австрійському парламенті депутата від Буковини Г.Григоровича підкреслювалося, що “у буковинських румунів немає абсолютно ніякого сумніву в тому, що українська частина (Буковини. — Авт.) повинна належати Україні, а румунська — Румунії”. На той час ніхто з політичних діячів румунської громади Буковини не висував претензій на північну частину краю, заселену переважно українцями.
   Але у кінці жовтня 1918 р. різко активізувалися прихильники гасла “Великої Румунії”. Так, сучавська газета “Вяца ноуе” 27 жовтня 1918 р. виступила із засудом “національної ради” у Відні, яка пропонувала розподіл Буковини за національною ознакою. “Що стосується Буковини, — писала газета, — то нам здається, що наші депутати в парламенті поспішили погодитись на її розчленування... Історично і географічно Буковина єдина. Це суто румунська територія не тільки від Сучави до Прута, але й від Ватра-Дорней до Дністра”. Таку ж позицію обстоювала й румунська газета “Гласул Буковіней”, яка 25 жовтня 1918 р. писала: “Ми не визнаємо ніякого права українців на жодну частину Буковини як української землі і закликаємо всіх румунів... чинити опір... відчуженню нашої стародавньої землі”.
   Одночасно з ідеологічною обробкою населення правлячі кола королівської Румунії за допомогою пробухарестських політичних діячів Буковини на чолі з Я.Флондором намагалися створити хоча б видимість “правових засад” приєднання до Румунії всієї Буковини. На противагу “національній раді” у Відні було вирішено створити нову “національну раду” в Чернівцях. 27 жовтня 1918 р. “конституанта”, ініційована Бухарестом, прийняла резолюцію про створення “Румунської національної ради” і “об’єднання всієї Буковини з рештою румунських країв у національну державу”.
   Поспішність у проведенні “конституанти” були викликані терміновою потребою у рішенні фіктивних “представницьких зборів” як формального приводу для інтервенції Румунії. 11 листопада 1918 р. румунська армія вступила на північну частину Буковини. А на другій день на території краю було запроваджено стан облоги. Н.Йорга пояснював запровадження надзвичайних заходів тим, що тут “справи схилились на користь українців”.
   Зусилля румунського уряду і флондорівського оточення були спрямовані на юридичне оформлення акта “об’єднання”. З цією метою 23 листопада 1918 р. “Комітет буковинських еміґрантів” був передислокований румунським урядом з Ясс у Чернівці. На терміновому засіданні 25 листопада до складу “Румунської національної ради” було кооптовано відразу увесь “комітет еміґрантів” у складі 54 чоловік на чолі з І.Ністором. Після кооптації “національна рада” ухвалила рішення скликати через три дні “Конґрес буковинського народу”, на якому “об’єднання” Буковини з Румунією було б проголошено в такій формі, яка б являла собою правову основу.
   Вступ румунської армії у північну частину Буковини віддалив на 22 роки здійснення волі українського населення краю, висловленої 3 листопада 1918 р. на Буковинському народному вічі в Чернівцях.
   Уряд ЗУНР заявив протест Румунії у зв’язку з окупацією північної частини Буковини, але не міг допомогти буковинцям, бо Західноукраїнська держава уже вела оборонні бої проти польських військ. Уряд гетьманської України доживав останні дні і теж не мав реальної воєнної сили, щоб стати на захист своєї фактично вже приєднаної території. Водночас румунські анексії не були у подальшому визнанні УСРР ні СРСР.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016