Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Історія arrow Українська державність у ХХ столітті arrow §1. Утворення Чехословацької республіки та «українське питання»
07.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




§1. Утворення Чехословацької республіки та «українське питання»

§1. Утворення Чехословацької республіки та «українське питання»

   Важливим морально-політичним чинником розвитку чехословацько-українських відносин було те, що Україна в роки Першої світової війни відіграла, можливо, найбільш визначну роль в історії чехословацького національно-визвольного руху. Досить нагадати, що в Києві з 1916 р. засідало правління “Союзу чехословацьких товариств у Росії”, тут проходили з’їзди його делеґатів, містилося головне відділення (філія) Чехословацької Національної Ради — вищого представницького органу нації, першооснови майбутнього чехословацького уряду, а також штаб чехословацького війська і його запасні батальйони. І, нарешті, — саме в Києві протягом більш ніж чотирьох місяців перебував майбутній перший президент Чехословацької республіки Томаш Г.Масарик.
   Т.Масарик підтримував національно-визвольні змагання українського народу, активно співпрацював з М.Грушевським, В.Винниченком, С.Петлюрою, О.Шульгіним та іншими діячами Центральної Ради, закладаючи підвалини чехословацько-українських взаємин. Чехословацька Національна Рада, а також за наказом останньої — чехословацьке військо, розташоване на території України, визнали Українську Народну Республіку.
   Щоправда, прихильне ставлення Т.Масарика до Центральної Ради змінилося (після проголошення нею IV Універсалу і особливо після підписання мирного договору з центральними державами у Брест-Литовську) на неґативне, адже Україна уклала мирний договір і звернулася за допомогою до тих, кого чехи й словаки вважали своїми головними ворогами й від поразки яких залежав успіх їхньої боротьби за незалежність Чехословацької держави. Крім того, повне усамостійнення України суперечило поглядам Т.Масарика на українське питання, післявоєнний устрій нової Європи.
   Т.Масарик в цілому був досить добре обізнаний з українськими справами, насамперед завдяки спільній політичній діяльності з представниками Галичини у Віденському парламенті 1907–1911 рр., дружнім стосункам з І.Франком та іншими визначними українськими діячами й через наукову зацікавленість слов’янськими проблемами, історією Росії та Польщі зокрема. Він визнавав істотні відмінності між “малорусами” й “великорусами” та національну й етнографічну єдність “малорусів” і “русинів”, розділених політичними кордонами, відносив українців до найбільших з числа поневолених народів, симпатизував їхнім національно-визвольним змаганням і з розумінням ставився до національно-культурних і політичних самостійницьких вимог українського народу. Масарик завжди підкреслював, що українське питання — не тільки мовне, але також політичне й культурне. Він трактував його, як правило, в контексті загальнослов’янського, беручи до уваги передусім його реальний зміст, силу й слабкість українського руху порівняно з іншими слов’янськими народами і вважаючи, що тільки життєздатність і реальні сили кож ної нації визначають її сутність. З огляду на це Т.Масарик не міг уявити собі Україну як державу цілком самостійну. Вирішення українського питання, на його думку, мало йти лише в напрямі того чи того державного зв’язку (самоврядування, автономія, федерація) з Росією, яка мусить щонайшвидше стати демократичною. Такий державний зв’язок він уявляв запорукою від пангерманізму, вважаючи, що державне усамостійнення України спричиниться до нового розколу у лоні Слов’янщини та до послаблення великодержавної сили Росії як головної противаги пангерманської небезпеки для слов’янських народів, а самостійна Україна потрапить під вплив Німеччини, перетвориться на її колонію. Ось чому Т.Масарик після проголошення IV Універсалу Центральної Ради відверто заявив: “Ми визнали Україну, коли вона ІІІ Універсалом проголосила себе державою, але в рамках федеративної Росії. Це ми могли прийняти з чеського й слов’янського становища... Ми визнали Україну як частину Росії і гадали, що Україна буде ще воювати. Але в IV Універсалі сказано, що війни не буде, що буде мир, і зокрема з Австро-Угорщиною... Я сам особисто, оскільки мав повноваження це говорити, не годен визнати самостійну Україну поза рамками Росії як правно-політичну формацію. Це рішуче проти моєї думки. Розбивати Росію, на мій погляд, — це просто працювати для Пруссії”.
   Важливо також підкреслити, що будучи переконаним в тому, що Україна має бути автономною державою в складі російської федерації, Т.Масарик водночас поборював ідею накиненої згори федерації. “Передумовою справжньої федерації, — писав він у своїй праці “Нова Європа”, — є свобода народів, що федеруються, і вільні народи самі вирішать, чи вони бажають федеруватися і з ким”. Розмірковуючи далі про післявоєнну реконструкцію Східної Європи і необхідність утворення нових держав, Масарик знову повертається до питання про майбутнє українського народу: “...угорські малоруси (закарпатські українці. — Авт.) бажають стати автономною частиною Чехословацької держави... Малоруси в Галичині, Буковині вирішать свою майбутність і зокрема своє ставлення до Польщі і України... Росія об’єднається у федерацію народів... Україна буде автономною частиною Росії — спроба бути самостійними показала українцям, що їхнє відокремлення від Росії веде їх у підлеглість до німців...”.
   Офіційна зовнішня політика Чехословаччини не підтримувала “українського сепаратизму”, коли мова йшла про Наддніпрянську Україну. Подібну ж позицію вона займала й щодо західноукраїнських земель, зокрема Східної Галичини: ЧСР офіційно не визнала уряду Західноукраїнської Народної Республіки. У той же час Чехословаччина не визнавала претензій Польщі на Східну Галичину, вважаючи, що остання має право з’єднатися з іншими українськими землями і таким чином теж стати складовою частиною майбутньої російської демократичної федерації. Чехословацькі політичні й особливо господарські кола були дуже зацікавлені в перенесенні кордонів Росії до Карпат і утворенні спільного чехословацько-російського кордону.
   Обережність і зваженість чехословацької зовнішньої політики в українському питанні в кінці й після Першої світової війни були обумовлені насамперед позицією стосовно “єдиної і неподільної Росії” переможних держав Антанти, адже, як відзначав керівник чехословацької делегації на Паризькій мирній конференції Е.Бенеш, “ніхто з союзників не хотів незалежної Української держави, допускалося, в крайньому разі, створення російської федерації, в якій Україна мала б своє автономне місце”.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016