Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Історія arrow Українська державність у ХХ столітті arrow §3. Польсько-українські відносини в період Другої світової війни
10.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




§3. Польсько-українські відносини в період Другої світової війни

§3. Польсько-українські відносини в період Другої світової війни

   Друга свiтова вiйна поклала початок одному з найтрагiчнiших перiодiв в iсторiї українсько-польських вiдносин. У результатi подвiйної аґресiї проти Польщi з боку Нiмеччини i СРСР та розподiлу мiж ними польських територiй на пiдставi таємних протоколiв угоди Рiббентроп — Молотов вiд 23 серпня 1939 р. захiдноукраїнськi землi увiйшли до складу Радянської України. У цiй ситуацiї перед польським урядом, що опинився на емiґрацiї, постала проблема вироблення засад нової полiтики в українському питаннi.
   В емiґрантському урядi були прибiчники як iдеї федералiзму, зокрема прометеїсти, так i традицiйнi ендеки. Свою позицiю в українському питаннi польський уряд оголосив у декларацiї вiд 18 грудня 1939 р., в якій були сформульованi головнi напрями його зовнiшньої полiтики. Зокрема, у найзагальнiших рисах пiдтверджувалися засади рiвноправностi i справедливостi в ставленнi до нацiональних меншин. Декларацiя проголошувала також боротьбу Польщi за повернення втрачених “схiдних кресiв”.
   Головнi умови майбутнього спiвiснування з українцями у повоєннiй Польщi в планах інших політичних сил зводилися ось до чого: виселення українцiв з Польщi; реальне застосування принципу “рiвнi права — рiвнi обов’язки” за наявностi свободи рiзноманiтних форм полiтичного, громадського i культурного життя; застосування “кантонального” розподiлу територiй з одночасним перемiщенням населення; запровадження територiальної автономiї.
   Таким чином, ожили всi концепцiї полiтичного вреґулювання українського питання, що постали у 1918—1919 рр. I якщо певнi польськi полiтичнi групи готовi були принаймнi взяти до уваги iдею незалежностi України в обмiн на пiдтримку українцями боротьби проти Нiмеччини i СРСР, то офiцiйна полiтика уряду полягала у збереженнi status quo ante bellum у справi схiдних територiй Другої Речi Посполитої та українському питаннi.
   Спорадичнi контакти дiячiв українського нацiоналiстичного пiдпiлля з поляками у 1941–1944 рр. не дали жодного результату. Обидвi сторони представляли цiлком протилежнi позицiї. Усе це призвело до кривавого українсько-польського конфлiкту, що й до сьогоднi отруює взаємини мiж двома народами. Розглядаючи причини українсько-польського протистояння Ярослав Пеленський, мiж iншим, зазначав: “Iснують переконливi докази про те, що українське нацiоналiстичне пiдпiлля мало намiр “деполонiзувати” захiдноукраїнськi територiї, зокрема, через примусове виселення польського населння та селективнi винищувальнi акцiї... З другого боку, польський уряд i його збройнi сили, себто АК (Армiя Крайова — Авт.), намагалися зробити все можливе, щоб утримати так званий “стан польського посiдання” (присутностi) на українських землях, i вдавалися до терористичних та вiйськово-винищувальних методiв для здiйснення цього плану”. Жертвами кривавого терору стали десятки тисяч мирних жителiв з обох сторiн.
   На перший погляд, цiлком протилежну лондонському емiґрантському уряду позицiю в українському питаннi займали польськi лiвi, що дiяли фактично пiд керiвництвом комунiстiв. Будучи iнструментом сталiнської дипломатiї, вони, визнаючи право нацiй на самовизначення, переважно схвалювали приєднання до СРСР захiдноукраїнських земель.
   22 липня 1944 р., коли Червона армiя вступила на територiю Польщi, московське радiо оголосило про утворення Польського комiтету нацiонального визволення — тимчасового виконавчого органу влади, керованого польськими комунiстами i пiдпорядкованого Москвi. ПКНВ у своєму програмному манiфестi проголосив уреґулювання питання схiдного кордону за принципом: польськi землi — Польщi, українськi — Радянськiй Українi. 27 липня 1944 р. уряд СРСР уклав з ПКНВ угоду про кордон, згiдно з якою за основу при визначеннi радянсько-польського кордону встановлювалася так звана лiнiя Керзона. А вже, 9 вересня 1944 р. ПКНВ i уряд Радянської України за вказiвкою Кремля уклали угоду про обмiн населенням.
   Польськi комунiсти вбачали у бiльшовицькiй Росiї ґаранта свого iснування, майбутнього status quo Польщi в Європi. Вони всiляко обстоювали думку про перегляд захiдних i пiвнiчних кордонiв за рахунок Нiмеччини, а також про доцiльнiсть вiдмови на сходi вiд непольських етнiчних територiй. Реалiзацiя цих планiв створювала можливiсть побудови однонацiональної польської держави, про яку весь час мрiяли ендеки.
   У 1944–1946 рр. був здiйснений українсько-польський обмiн населенням. при цьому, починаючи з вересня 1945 р., цей процес мав, фактично, характер депортацiї. Примусове виселення українцiв уряд Польської республiки провадив з допомогою органiв безпеки i війська.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016