Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Історія arrow Українська державність у ХХ столітті arrow §2. «Польща для поляків» та проект «Великої України»
05.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




§2. «Польща для поляків» та проект «Великої України»

§2. «Польща для поляків» та проект «Великої України»

   У мiжвоєнний перiод на перший план вийшла проблема ставлення до українцiв, що опинилися в складi Польщi в результатi окупацiї нею захiдноукраїнських земель. На озброєння була взята стратегiя асимiляцiї українцiв. “Польща для полякiв” — так можна коротко визначити нацiональну полiтику табору народової демократiї. Вiдомий ендецький полiтик i публiцист Станiслав Грабський писав, що “нинi необхiдною умовою утримання наявних кордонiв є перетворення державної територiї Речi Посполитої в нацiональну польську територiю”. Звичайно, нацiональна асимiляцiя корiнного населення у польському середовищi здiйснювалася методами економiчної, полiтичної, iдеологiчної i культурно-освiтньої дискримiнацiї українцiв. Шовiнистичну полiтику ополячення Схiдної Галичини i Захiдної Волинi табiр народової демократiї здiйснював послiдовно i безкомпромiсно, за допомогою жорстоких репресiй та переслiдувань. У такий спосiб ендеки сподiвалися довести, що приналежнiсть захiдноукраїнських земель до Польщi забезпечена назавжди i таким чином покласти край сподiванням українцiв на власну незалежну державу.
   Конкуруюча “федералiстична” концепцiя подвижникiв Пiлсудського, зазнавши деякого оновлення i модернiзацiї, в 20–30-х роках стала вiдомою як доктрина “польського прометеїзму”.
   Зовнiшню полiтику Другої Речi Посполитої прометеїсти розглядали через призму майбутнього конфлiкту цивiлiзованого Заходу, до якого вони зараховували, звичайно, й Польщу, з комунiстичною Росiєю. Результатом такого зiткнення, як передбачалося, буде розпад багатонацiональної бiльшовицької iмперiї. Звiльненим, але, на думку пiлсудчикiв, полiтично i нацiонально недостатньо зрiлим народам потрiбна буде допомога у формуваннi власної державностi. Цю “цивiлiзацiйну” мiсiю брала на себе Польща. Планувалося, що потенцiйнi держави утворять єдину федерацiю, провiднi позицiї в якiй займатиме Друга Рiч Посполита.
   Українськiй проблемi вiдводилася головна роль в реалiзацiї федералiстичної програми. Передбачалося, що в результатi розпаду СРСР за допомогою Польщi постане самостiйна українська держава — Велика Україна. Вона, по-перше, вiдмовиться вiд Захiдної України, а по-друге, уклавши унiю з Польщею, увiйде до польської федерацiї. На думку прометеїстiв, створення так званої “Великої” України у всьому вiдповiдає “польським державним iнтересам як засiб змiцнення Польщi”.
   Однак програма прометеїстiв мала i певнi вiдмiнностi порiвняно з поглядами своїх попередникiв. Вони стосувалися, переважно, ролi Захiдної України в реалiзацiї схiдної програми Пiлсудського за нових iсторичних умов з урахованням набутого досвiду. Прометеїсти критикували Варшавський договiр 1920 р. за iґнорування iнтересiв галицьких українцiв, що призвело, начебто, до провалу “київського походу” взагалi. На новому етапi, на думку пiлсудчикiв, галицькi українцi можуть стати не лише каталiзатором руху за утворення Великої України на руїнах бiльшовицької iмперiї — вони будуть аванґардом i потужною силою нового походу на Схiд.
   Пiсля державного перевороту (травень 1926 р.), що його здiйснив Юзеф Пiлсудський, полiтика уряду з нацiонального питання була скореґована. Зазначимо, сама змiна влади i встановлення так званого режиму “санацiї” були значною мiрою детермiнованi невдачею в реалiзацiї ендецької програми “нацiональної асимiляцiї”, активiзацiєю нацiонально-визвольної боротьби. Однак, як вказує один з найавторитетних польських дослiдникiв даної проблематики Єжи Томашевський, “травневий переворот змодифiкував практику внутрiшньої полiтики тiльки в обмеженому розмiрi i лише на кiлька рокiв... Був то, однак, короткий перiод своєрiдного флiрту з нацiональними меншинами”. Тим бiльше, що, за його ж словами, “практика дiяльностi державної адмiнiстрацiї на Схiдних кресах — байдуже, хто стояв на чолi її — вiд самого початку була близька програмi народових демократiв”.
   У мiжвоєнний перiод єдиною полiтичною силою Польщi, що визнавала право українцiв до самовизначення, була Комунiстична робiтнича партiя Польщi (пiзнiше Комунiстична партiя Польщi) та її складовi Комунiстична партiя Захiдної України i Комунiстична партiя Захiдної Бiлорусi. Ставлення комунiстiв до “схiдних кресiв” було визначене вже назвами двох останнiх органiзацiй. Конкретно гасло про право нацiй на самовизначення у рiзнi перiоди набувало рiзного змiсту. Так, до 1925 р. комунiсти виступали за возз’єднання Захiдної України i Захiдної Бiлорусi вiдповiдно з УРСР i БРСР. Пiзнiше вживалася лише загальна фразеологiя без констатацiї устремлiнь i можливих наслiдкiв.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016