Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Історія arrow Українська державність у ХХ столітті arrow Глава 2. Україна в польських зовнішньополітичних доктринах
07.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




Глава 2. Україна в польських зовнішньополітичних доктринах

Глава 2. Україна в польських зовнішньополітичних доктринах

   Погляди бiльшостi польських полiтикiв кiнця ХIХ — початку ХХ ст. базувалися на переконаннi у необхiдностi вiдродження польської держави у її iсторичних кордонах, де українськi землi будуть органiчною часткою Речi Посполитої. Представники рiзних полiтичних кiл лише по-рiзному бачили шляхи вiдродження незалежної польської держави, але в територіальному питанні їхні погляди були подібні.
   Одна з найбiльш популярних концепцiй була сформульована табором нацiонал-демократiв, т.зв. ендекiв, лiдером яких був видатний польський полiтичний дiяч i публiцист Роман Дмовський. У своїх головних творах, “Думки сучасного поляка” (1903), “Нiмеччина, Росiя i польська проблема” (1908), “Польська полiтика i вiдродження держави” (1925) та iн., вiн обґрунтував iдею “iнкорпорацiї”, тобто приєднання українських земель до польської держави. Напередоднi Першої свiтової вiйни iдея набула свого завершеного вигляду. Згiдно з нею, українцям, як народу “неiсторичному”, “недержавному”, вiдмовлялося в правi на свою державу.
   Обґрунтовуючи свої погляди, нацiонал-демократи доводили, що українцi за останнi столiття нiчим не виявили себе нi державно-полiтично, нi культурно, були пасивним, iнертним елементом, нездатним до самостiйного державно-творчого життя.
   “Там, де ми можемо примножити свої сили i свою цивiлiзацiйну працю, поглинаючи iншi елементи, — зазначав Р.Дмовський, — жодне право не може заборонити нам того, а дiяти так, то навiть наш обов’язок”. Разом з тим, враховуючи реалiї кiнця ХIХ — початку ХХ ст., вiн вважав за нонсенс програму вiдновлення Польщi в кордонах 1772 р. Це був принциповий вiдхiд вiд iсторичної традицiї. На думку ендекiв iнкорпорувати слiд було стiльки “схiдних”, у тому числі й українських земель, скiльки можна “проковтнути”, скiльки можна поступово повнiстю полонiзувати, перетворивши Польщу на мононацiональну державу. Такими територiями вважалися Схiдна Галичина, Волинь i Подiлля.
   Iншi українськi землi, на думку ендекiв, мали вiдiйти до Росiї, в якiй вони вбачали противагу нiмецькому гегемонiзму. Але й при цьому, нацiонал-демократи планували подальшу полонiзацiю українцiв, що опиняться у складi Росiйської iмперiї. Утворення Радянської Росiї додало арґументiв ендекам. Модернiзуючи iдею antemurale (Польща — форпост i передмурок християнства у його протистояннi зi Сходом), вони стали вбачати у своїй діяльності важливу мiсiю в охоронi захiдної цивiлiзацiї вiд бiльшовицької загрози.
   Таким чином, у полiтичних доктринах однiєї з найавторитетнiших i найвпливовiших полiтичних сил польського суспiльства першої половини ХХ ст. — нацiонал-демократiї — незалежнiй Українi мiсця не було.
   Не менш впливовою i популярною, нiж концепцiя ендекiв, була “федераціоністська” програма соціаліста Юзефа Пiлсудського — найавторитетнiшого польського полiтичного дiяча ХХ ст. Суть цiєї програми в тому, щоб у результатi повалення царизму i розпаду Росiйської iмперiї створити у Схiднiй Європi, велику, сильну i мiцну Польщу. Передбачалося, що вiдроджена Рiч Посполита постане на “федеративних” засадах. До її складу увiйдуть польськi, литовськi, бiлоруськi i українськi землi. Провiдна роль, звичайно, вiдводилася польському етнiчному, полiтичному, економiчному i культурному елементу.
   Незважаючи на те, що програма не давала вiдповiдi на запитання, що робити, коли народи не захочуть об’єднатися в складi Речi Посполитої, соцiалiсти декларували добровiльне входження до складу майбутньої держави. Наступнi часи засвiдчили еволюцiю окремих дiячiв ППС, якi вiдмовляли деяким народам у правi вирiшувати самостiйно свою долю.
   Отже, двi впливовi i популярнi польськi полiтичнi доктрини щодо України — “iнкорпорацiйна” i “федераціоністська” — ще до створення польської держави базувалися на iґноруваннi прав українського народу на самовизначення i висували претензiї на володiння українськими землями. Iншi концепцiї не вiдiгравали значущої ролi.

§1. Українська незалежність як загроза цілісності Польщі
§2. «Польща для поляків» та проект «Великої України»
§3. Польсько-українські відносини в період Другої світової війни
§4. «Пролетарський інтернаціоналізм» як засіб етнічної асиміляції
§5. Проукраїнські настрої у польському суспільстві
§6. Становлення міждержавних відносин

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016