Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Історія arrow Українська державність у ХХ столітті arrow §4. Східний вектор українських інтересів
03.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




§4. Східний вектор українських інтересів

§4. Східний вектор українських інтересів

   У своїх дослiдженнях української економiки А.Синявський також звертав особливу увагу на країни Причорномор’я i схiдного Середземномор’я. На його думку, Україна є такою частиною людськостi й такою частиною територiї земної кулi, що може скласти певний економiчний комплекс із країнами Близького Сходу на засадах найбiльш економiчно доцiльного розподiлу працi та обмiну продукцiєю. “...Природно-географiчнi умови й рiзний ступiнь економiчного розвитку, певна диференцiацiя господарств держав Близького Сходу та України є певною пiдставою для розвитку торговельних зносин, що їхнє вивчення та детальна й всебiчна проробка мусять ставити одну з актуальнiших проблем нашого пiсляреволюцiйного часу”. На думку Синявського, якщо для країн Заходу Україна довгий час буде залишатися постачальником сировини та напiвфабрикатiв для промисловостi, то для країн цього реґiону — готової промислової та сiльськогосподарської продукцiї, машин та обладнання.
   Проте чорноморську орiєнтацiю України зумовлюють не лише економiчнi чинники, а й географічно-полiтичнi: “...Уклад рiк... посполу з фактом, що Чорне море, ця одинока природна границя України, приневолюють з природописною конечнiстю нашу вiтчизну шукати головної полiтично-географiчної пiдпори на чорноморському побережжi: польська та московська полiтично-географiчна небезпека все будуть вимагати вiд України, щоб вона свою полiтичну точку тяжкости переложила на Чорне море, оперлася постiйно i сильно об його побережжя й шукала зв’язкiв i союзiв з могутнiми державами, що панують i мають iнтереси в Переднiй Азiї”, — писав С.Рудницький.
   Ідея зони чорноморської спiвпрацi, така приваблива для багатьох наших сучасних полiтикiв, була популярною в українських колах уже в першiй половинi ХХ сторiччя. Її однозначно вирiшували i М.Грушевський, i С.Рудницький, i Ю.Липа. Припускаючи, що в майбутньому незалежна Українська держава буде найбiльшою потугою в реґiонi Чорного моря, ці діячі пiдкреслювали, що Україна не має прагнути до панування над цими країнами — анi полiтичного, анi економiчного.
   Особливе мiсце в майбутнiй чорноморськiй зонi спiвпрацi належить Кримовi. Крим — це ключ до морських комунiкацiй Чорного моря. Хто володiє Кримом, той контролюватиме вихiд України до моря i далi — до океанiв. Як зауважив С.Рудницький щодо української кримської полiтики в часи УНР: “Втрата Криму, що вже тодi (1917) мав українську зглядну бiльшiсть населення, вiдразу видала засуд смертi на українську державнiсть. Бо без Криму нема самостiйної України — вiн розбиває її головну основу i опору — чорноморський берег”. С.Рудницький не обмежував країнами Чорномор’я та Захiдної Європи проблему стратегiчних партнерiв. Природними союзниками України, на його думку, є також ще ряд держав. С.Рудницький розглядає можливiсть утворення балтiйсько-понтiйської федерацiї в складi Фiнляндiї, Естонiї, Латвiї, Литви, Бiлорусiї й України. На вiдмiну вiд сьогоднiшнiх пропаґандистiв iдеї Чорноморсько-Балтiйського союзу, вiн не включає до перелiку країн-членiв федерацiї Польщу, вважаючи, що “...Польща є середньо-европейським краєм, котрого природнi зв’язки лежать у Середнiй Европi”.
   Вiдносини України не мають бути спрямованi проти третiх країн за умови, що вони не загрожують нашiй державi. Однак українська держава “...своїм положенням i основною iдеєю приневолена стати фронтом проти Росiї, притулитися можливо тiсно до своєї одиноко доброї границi — до Чорного моря. Україна потрiбує тiльки боротись за свою самостiйнiсть проти Росiї, щоб заразом успiшно боронити Середземного моря й Передньої Азiї проти росiйських експанзiйних посягань”.
   Один з організаторів СВУ А.Жук опублікував в тижневику “Дойче політик” (травень 1918 року) статтю під назвою “В які державні зв’язки повинна входити Україна”.
   Україна, на думку автора, з огляду на свою територіальну величину, чисельність населення, природні багатства, доволі сильна, щоб жити своїм замкненим життям і боронити свої кордони. Однак з розвитком державності Україна шукатиме зв’язків, щоб мати можливість обміну для свого населення і своїх ресурсів. Цього Україна не зможе досягти ні в зв’язку з Польщею, ні в зв’язку з Литвою, в яких формах державності вони б не існували, бо обидві ці держави тягнуться і мусять тягнутися до Північного моря, — в чому Україна не має інтересу і увійшла б в конфлікт з багатьма державами даного реґіону.
   Ні з політичних, ні з господарських причин не може входити Україна в зв’язки з Москвою. Віроломство Москви і тяжкий національний гніт ще надто в пам’яті українського народу, щоб він міг згодитися на такий зв’язок.
   Тому Україна мусить звернути свою увагу на Схід, де формується федерація нових державних утворень. До неї входять Дон і Кубань з суміжними областями: Терськ, Астрахань, Оренбурґ, Урал і Ставрополь. Три повіти Донської області — Таґанроґ, Ростов і Новочеркаськ — заселені переважно українцями. Вузьким пасом коло гирла Дону з’єднується українське населення з переднім Кавказом, заселеним переважно українськими кубанськими козаками, переважно на берегах Чорного моря, в Ставропольській і почасти Терській губерніях.
   Україна повинна увійти в тісний зв’язок з цими державними об’єднаннями, щоб через них дійти до Каспійського моря і до Середньої Азії, головно в областях Уральській, Акмолинській, Тургайській, Семипалатинській, Томській, Єнісейській, Закаспійській і в Туркестані мешкають кілька мільйонів переселенців з України.
   Подібний зв’язок, в якому Україна була б головною ланкою, був би надзвичайно корисним. Він відітнув би Москву від Кавказу і дав можливість опанувати кавказькі порти і встановити тісні контакти з чорноморськими державами.

* * * 

   Вiдповiдь на питання про значення України в сучаснiй i майбутнiй долi свiту була для українських геополiтикiв однозначною: “Свiтово полiтичне значiння України полягає на цiм, що вона своєю великою й довгопростягнутою територiєю спинювала б експанзiю Росiї до Адрiйського й Егейського моря, до Передньої Азiї й Єгипту й робила б майже неможливою експанзiю до Індiї”. “Українськi землi не є нiякою закутиною. Пiд оглядом торговельним i геополiтичним — це одна з найважливiших земель свiту. Це значення України тiльки зростатиме в сучасному”.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016