Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Історія arrow Українська державність у ХХ столітті arrow §1. Зародки української політичної географії
09.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




§1. Зародки української політичної географії

§1. Зародки української політичної географії

   В українськiй полiтичнiй думцi iнтерес до геополiтичної проблематики зростав тодi, коли виникали умови для національно-визвольних змагань або коли пiдбивали пiдсумки таких змагань. Уже у “Виводi прав України” Пилипа Орлика можна знайти розмiрковування про геополiтичну роль незалежної України як своєрiдного заборола проти аґресiї росiйського iмперiалiзму в Європу. До цiєї теми на початку ХIХ століття в романтичній формі звертається поет Євген Гребiнка (1812–1848): “Ох, коли б окружити Україну широкими, глибокими морями i довкола неї пiднести гори, тодi б ... ми могли бути самостiйнi, але тепер вона неначе ива при дорозi: її не топче тiльки той, хто не хоче”.
   Наприкiнцi XIX століття проблемами геополiтичного становища України переймається Михайло Драгоманов. У своїх “Листах на Надднiпрянську Україну” вiн писав: “Без пiвнiчних берегiв Чорного моря Україна неможлива як культурний край; ми мали тi береги в часи Угличiв, Тiверцiв i Тмутараканської Русi; ми вiдбили впять частину їх перед нападом туркiв у XV ст. i мусили так чи сяк узяти їх потiм. Не вдалось нам цього зробити пiд Польщею, з самим козацтвом, то мусило це зробитись пiд московськими царями (Польща була, власне, державою Балтiйського басейну i через те байдужою до чорноморської справи, iнтересної для поднiпрянцiв. Московщина, як держава Балтiйського i Каспiйського басейну, теж байдужа до тої справи, але Донщина притягала її до Чорного моря. Ось де фатальна причина, чому всеєвропейська, а не спецiально українська завдача зруйнувати Туреччину XV-XVI ст. виконана була в XVII-XIX cт. державою московською, а не польською... )”. Саме цим пояснював Драгоманов орiєнтацiю запорiзького козацтва на росiйську державу, адже саме “московське царство все-таки виповнило елементарну географiчно-нацiональну завдачу України!”.
   М.Грушевський, С.Рудницький, Ю.Липа вiдзначали, що українцi з давнiх часiв обiймали широку смугу степу та лiсостепу в Пiвнiчному Причорномор’ї. Як ввжає один з кращих українських сходознавцiв першої половини ХХ сторiччя А.Синявський: “Територiя України в перiод рiчкових культур та середземноморській, як i в пiзнiшi часи, особливо з утворенням Багдадського халiфату на пiвденному заходi Азiї й Кордовського на далекому заходi Європи в Еспанiї, була перепуттям мiж Сходом i Заходом. Далi вона стає тим битим шляхом народiв, що переходили мiж Уралом та Каспiєм на Захiд”.
   Вирiшення чорноморської проблеми вважалось одним з найголовнiших геополiтичних завдань України. Окреслюючи ці завдання, Ю.Липа наголошував, що метою експансiї України було здобування чорноморських берегiв, вiдзначаючи, що вiд давнiх часiв українцi посiдали найбiльшi рiки, якi впадають у Чорне море вiд Дунаю до Кубанi, то вiдступаючи пiд натиском кочiвникiв угору за течiєю, то спускаючись до гирл за сприятливiших умов.
   Якщо на пiвднi Чорне море, на пiвночi полiськi болота, а на заходi почасти Карпатськi гори були природними межами власне українських земель, то на сходi та пiвденному заходi таких кордонiв немає. Саме цим степовим коридором орди азiйських кочiвникiв проходили територією пiвденної України, вiдкидаючи наших предкiв вiд чорноморського узбережжя.
   “Рiки, — формулює Ю.Липа ази геополітики, — цi найзручнiшi маґiстралi давнiх часiв, вiдiгравали велику роль у формуваннi нацiональних спільнот: рiчна мережа формує однiсть територiї, її торговлi, влади, звичаїв, врештi, мови i релiгiї”. Мережа судноплавних рiчок зi спокiйним, рiвнинним плином води сприяла не лише формуванню внутрiшньої єдностi територiї, а й змiцненню зв’язкiв iз зовнiшнiм свiтом. “Рiчна система українських шляхiв кiнчається з гирлами рiк. Але це не кiнець лучби, це розвинення її в ще бiльшу систему, систему морську. Чорне море органiчно зв’язане з українськими рiками виявом i матерiальних, i духовних тенденцiй української територiї”, — твердить Ю.Липа. Він вважає, що саме система внутрiшнiх водних шляхiв створила геополiтичну вiсь України: “Тiльки вiсь Пiвдень — Пiвнiч є вiссю українських земель”. Днiпро — “це головний нерв України”. Основнi порухи великих мас населення вiдбувалися саме на цих напрямках практично до початку ХХ сторiччя, коли зусиллями уряду царської Росiї основнi колонiзацiйнi потоки українцiв Надднiпрянщини були спрямованi до Сибiру, Пiвнiчного Казахстану та Далекого Сходу, а з Галичини, через позицiю уряду Австро-Угорщини, за океан. Однак цi новi землi — поселення нiколи не сприймалися як етнiчно українськi.
   Велику роль в iсторiї України вiдiграв i той факт, що її територiя була перехрестям не тiльки мiґрацiйних, а й торговельних шляхiв. Якщо рiчкова система формувала зв’язки по лiнiї Пiвнiч — Пiвдень, то сухопутнi маґiстралi сприяли контактам Сходу i Заходу через її територiю: Україна лежить при найкоротшiм сухопутнiм шляху з Захiдної Європи до Індiї.... З давнiх-давен територiєю країни проходили важливi торговельнi комунiкацiї мiж країнами балтiйськими i середземноморськими, Захiдною i Центральною Європою, Середньою Азiєю та Китаєм.
   Торговельнi зв’язки багато в чому обумовлювали переважання тих чи тих культурних впливiв (чи то грецьких в античнi часи, чи то вiзантiйських та норманських за доби Київської Русi, чи захiдноєвропейських у пiзньому Середньовiччi), обумовлюючи також i геополiтичнi орiєнтацiї. Як вiдзначає М.Грушевський, можна говорити про повну перевагу захiдних впливiв з кiнця ХІІ століття: “Се почалось ще з галицько-волинських князiв, далi скрiплюється й росте з переходом сих земель пiд власть Польщi”. Польща виступала транзитною територiєю для захiдноєвропейських впливiв в Українi. Причому, якщо духовно-культурнi зв’язки розвивалися насамперед з Італiєю та Францiєю, то технiчно-культурнi — з Нiмеччиною. “Вроцлав i Гданськ, два iсторичнi ринки українського експорту (зруйнованого тiльки силомiць росiйським правительством в XVIII в.) були головними посередниками й джерелами сих захiдних, нiмецьких впливiв”.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016