Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Історія arrow Українська державність у ХХ столітті arrow §1. Поширення ліберальних ідей в Україні
07.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




§1. Поширення ліберальних ідей в Україні

§1. Поширення ліберальних ідей в Україні

   Історія свідчить, що ліберальні ідеї в Україні здебільшого залишалися всупереч, сказати б, скоростиглому і автоматичному оптимізму Фукуями, приречені на неуспіх.
   Коли в другій половині ХІХ та на початку ХХ століття українські громадсько-політичні діячі лише починали приміряти ліберальні ідеї до українських реалій, ліберальна думка, як така, вже складала низку розвинених концептуальних модифікацій, теоретичних шкіл та практикуючих ліберальну ідеологію партій.
   В українській політичній думці ліберальна (демократична) ідея була завжди підпорядкована соціальній та національній ідеям.
   Можна вирізнити дві спроби рецепції ідей лібералізму в Україні: перша пов’язана з намаганнями Михайла Драгоманова перенести західноєвропейські ліберальні уявлення на український ґрунт у другій половині ХІХ століття та поєднати їх з соціальною та національною ідеями; друга — з діяльністю представників російської ліберальної течії в Україні на початку ХХ століття.
   Перша спроба була невдалою передусім через відсутність організаційних засад для популяризації ідеї. Що стосується ХХ століття, то причини загибелі паростків лібералізму загальновідомі: досить потужна партія конституційних демократів зникла з політичної арени після перемоги більшовиків. Носіями ліберальних ідей ще певний час залишалися деякі представники партії кадетів, що працювали в системі Української Академії наук. Але ліберальна модель в Україні ніколи не набувала закінченої форми.
   Входження теоретичних уявлень лібералізму в сучасну українську політичну думку пов’язане насамперед з формуванням партій, які позначають себе як партії ліберальної орієнтації.
   Ліберальний напрям в українській суспільній думці накреслив, фактично, Михайло Драгоманов. Перебуваючи під впливом декабристів та представників анґлійського лібералізму, він обстоював концепцію суспільства, що ґрунтується на ідеї об’єднання гармонійно розвинутих особистостей. Шлях до цього ідеалу — федералізм із максимальною децентралізацією та самоврядуванням громад і областей. У листі до Івана Франка М.Драгоманов так викладає своє розуміння моделі нової української держави: “Принципи сучасної всесвітньої цивілізації найбільш одповідні поступові: лібералізм в його найпослідовнішій формі, федералізм — в справах державних, демократизм — в справах соціальних з найтвердішою ґарантією — асоціацією в справах економічних, раціоналізм — в справах письменництва, наукових”. Підхід М.Драгоманова полягав у необхідності пов’язати український національний рух та його програму з європейськими ліберально-демократичними концепціями. Проте значною мірою його світобачення мало виразне соціал-демократичне забарвлення. Загалом, аналізуючи суспільно-політичне життя другої половини ХІХ століття, необхідно брати до уваги тогочасну ідейно-політичну “моду” на соціалізм.
   Згодом протоліберальні ідеї Драгоманова перейняли Михайло Павлик, Іван Франко, Богдан Кістяківський. Відомий учений, громадський діяч Іван Лисяк-Рудницький про молодого Франка писав: “У перший період він став соціалістом, але яскравого драгоманівського ліберального й персоналістського складу”. З 1895 року світогляд І.Франка еволюціонує, і вже до 1905 року він формулює власну концепцію українського демократичного націоналізму (національної демократії).
   Ліберальні ідеї набули нового життя у період теоретичної дискусії доби першої російської революції (1905 р.), зокрема, у зв`язку з критикою більшовицької ідеології у збірнику “Вехи”. Серед помітних українських громадських діячів-теоретиків лібералізму ключове місце посідає Богдан Кістяківський, син професора права Київського університету Олександра Кістяківського — активного діяча “Старої громади” та журналу “Основа”.
   Богдан Кістяківський, навчаючись у Київському університеті, відчув на собі значний вплив ідей М.Драгоманова. Значну частину своєї наукової діяльності він присвятив редаґуванню та виданню багатотомної праці М.Драгоманова “Політичні твори”. У творчості Б.Кістяківського, першого українського фахівця в галузі філософії права, тривалий час визначальною була проблема співвідношення соціальної та ліберальної ідей. 1902 року він друкує статтю “Російська соціологічна школа та категорія можливості”, яка ознаменувала його рішучий перехід на позиції лібералізму. Микола Василенко схарактеризував світоглядну зміну Б.Кістяківського як рішучий злам: адже той перший перейшов від марксизму до ідеалізму. Про необхідність поєднання соціальної ідеї з ліберальною йдеться в роботі “Держава правова та соціалістична” (1906 р.), де право розглядається в контексті соціальних наук і де обґрунтовується розуміння філософських засад правової держави. Своє тлумачення ліберальної концепції пропонували також Михайло Туган-Барановський та Максим Славинський.
   Фундатори Української Академії наук Володимир Вернадський, Михайло Туган-Барановський та Агатангел Кримський значною мірою сприяли поширенню ліберальної ідеї в Україні. З-поміж міркувань Туган-Барановського, які йшли у річищі лібералізму, варто відзначити думку про здатність науки розв’язувати соціальні проблеми (стаття “Вплив ідей політичної економії на природознавство та філософію”).
   Водночас досить суттєвим було обґрунтування важливої ролі приватної власності в системі економічних відносин. Позиція М.Туган-Барановського в цьому питанні вирізнялась також від різного роду соціалістичних підходів. “Сучасне людство, — писав щодо цього Туган-Барановський, — не може обійтися без цього стимулу господарської енерґії... Тому повне припинення дії приватно-господарської системи було б рівнозначне економічному, культурному і взагалі соціальному занепадові”. Михайло Туган-Барановський спробував проаналузвати проблему вагомості ролі особистості в політекономічному контексті.
   “Правда, – пише він, — що інтереси різних суспільних класів різні, і, стоячи на точці зору кожного з цих суспільних інтересів, доводиться висувати на перший план різні завдання теоретичного дослідження. Але є можливість піднестися над цією відмінністю інтересів, знайти таку точку зору, з якої практичні висновки науки повинні бути обов’язкові і для всіх суспільних груп, незалежно від їх приватних інтересів”.
   Таким визначальним принципом вчений вважав людську особистість. “Центральною ідеєю сучасної свідомості, — стверджував він, — є сформульована Кантом ідея верховної цінності і, як висновок звідси, рівноцінності людської особистості. Усяка особистість є верховна мета у собі, через що всі люди рівні, як носії святині людської особистості. Це і визначає верховний практичний інтерес, з точки зору якого може бути побудована єдина політична економія: інтерес не робітника, капіталіста або землеволодільця, а людини взагалі, незалежно від приналежності її до того чи іншого класу”.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016