Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Літературознавство arrow Підручник з української літератури: історія і теорія arrow ВИСНОВКИ (Підручник з української літератури: історія і теорія)
06.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




ВИСНОВКИ (Підручник з української літератури: історія і теорія)

   Проведений аналіз історії та теорії підручника з української літератури засвідчив, що навчальна книжка з літератури є складним педагогічним організмом, який функціонує протягом віків за об'єктивними законами розвитку цього педагогічного явища.
   На різних етапах історії України вдосконалювалися і змінювалися принципи добору навчального матеріалу для підручника, його видів і форм. Малопомітні, але значущі чинники суспільного і культурного життя народу впливали на зміст підручника, принципи добору художніх текстів для вивчення.
   Середньовічна книжність не знала різниці між навчальною і науковою літературою. Так звані букварі (предтечі сучасних читанок) та граматики були насправді зведенням правил із граматичної структури старослов'янської (давньоруської), грецької і латинської мов. Вони являли собою загальноосвітній нормативний збірник філологічного та релігійно-догматичного змісту. Такий підхід до змісту навчальної книжки протривав у методиці словесності і почасти в методиці літератури аж до середини ХІХ ст. У ХVI ст. в букварях та граматиках починає яскраво виявлятися тенденція до вживання народної (української) мови.
   Новий, окремий предмет українська література з'являється в 50-70-х рр. ХІХ ст. в середніх освітніх закладах (школи і гімназії) Галичини. В цей час основна увага авторів-укладачів підручників (В.Ковальський, Я.Головацький, О.Торонський, О.Барвінський, П.Куліш та ін.) була зосереджена переважно на пошуках принципів відбору художніх текстів для вивчення, їхньої відповідності основним досягненням української літератури. Цей процес відбувався паралельно із становленням української літературознавчої науки, інколи її випереджаючи. "Що вивчати?" - було головною проблемою для укладачів програм і підручників із української літератури у ХІХ ст. Додамо: питання "що вивчати?" буде виникати кожного разу, коли в процесі кардинальних суспільних перетворень змінюватимуться критерії оцінки знань і вихованості школярів.
   У 2-й пол. ХІХ ст. на формування змісту шкільної літературної освіти значний вплив мали такі літературознавці, як Я.Головацький, О.Огоновський, М.Возняк та інші вчені, що самі укладали підручники з літератури для середніх і вищих навчальних закладів. Видатний вчений І.Франко, значну увагу приділивши розвитку такої нової педагогічної науки, як методика літератури, дав глибокі, науково вивірені рекомендації щодо укладання підручників із української літератури виключно талановитими і зрозумілими дітям творами вітчизняної літератури.
   Із становленням історії української літератури як науки, з нагромадженням досвіду методики викладання літератури в школі в кінці ХІХ - на поч. ХХ ст. питання про вибір творів для вивчення було в основному вирішено зусиллями педагогів і літературознавців всієї України (Західної і Східної). Провідне місце у процесі вивчення літератури посіли твори видатних класиків давньої і новітньої української літератури. Разом із тим корекція програм із літератури та змісту підручників продовжується й сьогодні, і це є цілком закономірним і природним явищем.
   З початком ХХ ст. у шкільному вивченні літератури, як і в змісті освіти взагалі, почались радикальні зміни щодо інтенсифікації навчального процесу. Ці зрушення стали можливими завдяки кільком новим суспільним і психолого-педагогічним чинникам: в суспільстві активізувалися ідеї гуманізації стосунків між людьми, а в освіті на перший план стали висуватись ідеї європейських філософів і психологів Дьюї, Торндайка, Кілпатрика та інших вчених, згідно з якими процес навчання мав являти собою ланцюг самостійних відкриттів учнів. Процес пізнання починає усвідомлюватись як важливий чинник навчання. Отже, від питання "що вивчати?" школа поступово підходить до проблеми "як вивчати?".
   Рушійні процеси в українській освіті на поч. ХХ ст. були зумовлені кардинальними змінами і в самому українському суспільстві, яке прямувало до утвердження власної незалежності і державності та шукало радикальних шляхів виховання молодого покоління в дусі національної ідеї і загальнолюдських духовних цінностей.
   В цей час, використовуючи здобутки попередніх епох і практичні досягнення у підручникотворенні 2-ї пол. ХІХ ст., інтенсивно розвивається як наукова дисципліна методика української літератури. Практичним результатом цього явища в 20-х рр. ХХ ст. стали перші посібники з методики літератури. Унормовується науково-методична термінологія, яка, з одного боку активно залучає літературознавчу, а з другого - загальнопедагогічну термінологію, інтерпретовані за законами розвитку самої науки методики.
   На початку ХХ ст. у методичній науці робляться спроби враховувати у процесі навчання особистість учня, його пізнавальні рефлексії, орієнтуватися на них при укладанні навчальних програм та навчальних книжок. Зокрема, як реакцію на таку вимогу треба розглядати такі види навчального матеріалу в підручниках, як вступні статті, огляди творчості та біографії письменників різних типів, статті з теоретичним змістом, статті-аналізи художніх творів, що вивчаються. Поступово розвивається дидактичний апарат, додаються словники літературознавчих термінів.
   Процес інтенсифікації самостійної роботи учнів спочатку йшов через включення у читанки для початкової школи дидактичного апарату, який містив завдання для самостійної роботи, створював своєрідний діалог: підручник-учень-підручник. Пізніше активізація самостійної діяльності учнів увійшла до змісту навчальних книг для середніх і старших класів шкіл і гімназій: у підручниках з'являється методичний апарат, який невпинно ускладнюється і розгалужується. Паралельно з цим процесом у методичній науці ставиться питання про вибір творів для вивчення з урахуванням учнівських вікових особливостей, їхніх пізнавальних рефлексій. Таким чином, процес пізнання стає не менш важливим, ніж самі знання, що засвоюються.
   У перших десятиліттях ХХ ст. в силу суспільно-політичних умов, в яких опинилася Україна, процес інтенсифікації навчання відбувався неоднозначно і неоднолінійно. Український народ знову, як і в попередні століття, був розмежований сусідніми державами. Значна його частина (емігранти) змушена була здобувати право на національну освіту далеко за межами рідної землі. Трагічний ісход українського народу на початку 20-х і 40-х рр. формує потужну діаспору.
   Незважаючи на політику денаціоналізації, яку проводив польський уряд щодо українців, на західноукраїнських землях зберігалися і розвивалися традиції української школи попередніх десятиліть. В Галичині цього періоду нові підручники з літератури будувались на методичних засадах, закладених О.Барвінським, О.Огоновським, А.Крушельницьким, М.Возняком та ін. Провідними в Західній Україні і в діаспорі продовжували бути ідеї історичної пам'яті українців, збереження традицій і звичаїв, художньо-естетичне виховання підростаючого покоління на кращих творах української літератури, плекання любові до рідної мови тощо.
   Особливого піднесення зазнало українське шкільництво та література в школі під час визвольних змагань українського народу в 17-20-х рр. ХХ ст. За доби Центральної Ради Міністерство освіти УНР змогло зосередити зусилля на виданні вітчизняних підручників і посібників, у яких реалізувались кращі традиції підручникотворення в Галичині і Наддніпрянській Україні. У цей час було розроблено нові наукові та методичні підходи до навчальної книжки для школярів незалежної України.
   Ідеологічно інші підходи в методиці літератури та підручникотворенні здійснювалися в "підрадянській" Україні. Спочатку під потужним впливом визвольних змагань українського народу 17-20-х рр. літературна освіта розвивалася переважно у демократичному руслі. Активно використовувались досягнення українських літературознавців попередніх поколінь, для вивчення пропонувалися твори українознавчого змісту. З'явилися методичні праці різноманітного характеру літературознавця і вченого-методиста О.Дорошкевича, в 1921 р. виходить його перший посібник із методики української літератури.
   Та зі згортанням українізації, посиленням централізації кремлівської влади та засиллям комуністичної ідеології змінюється й зміст літературної освіти школярів. Із 2-ї пол. 20-х рр. підручники літератури наповнюються ідеями класової ненависті.
   З початком 30-х рр. у шкільній освіті встановлюється панування радянської науки над учнівськими рефлексіями. Підручники перетворюються на рупори політичних доктрин комуністичної партії. На уроках літератури і в підручниках в оцінках художніх явищ панує вульгарний соціологізм. Література викладається виключно в параметрах вимог радянського літературознавства. Через десятиліття пізніше, у 50-60-х рр. ХХ ст., коли в українській радянській методиці робляться спроби орієнтації на дитячу особистість, частково на досвід європейської педагогіки, все ж пануючою залишається комуністична ідеологія, а твори для вивчення з новітньої літератури підбираються виключно із ідеологічних міркувань. Ця ж тенденція панує й до кінця 80-х рр.
   Інакше складається ситуація в українській діаспорі, де громадська та педагогічна думка 40-80-х рр. сформувала демократичний, не вражений вузькокласовою і партійною кон'юнктурою підручник із літератури. Основне освітнє завдання, яке виконували ці навчальні книжки, було українознавчим. 
   У 90-х рр. ХХ ст. література в школі незалежної України отримує статус основної українознавчої дисципліни, а її провідним завданням стає формування естетично розвиненої і національно свідомої особистості. За цих умов виникає гостра необхідність пошуків нових шляхів удосконалення підручників, у яких би було реалізовано позитивні здобутки попередніх епох та сучасні вимоги щодо інтенсифікації процесу пізнання та виховання патріотів своєї країни. Педагогічна громадськість гостро ставить питання про створення альтернативних та інших типів навчальних книжок із літератури, що враховували б новітні навчальні технології, використання комп'ютерної техніки, програмованого навчання, перенесення змісту підручників на CD-носії, дистанційне навчання тощо. Актуальними у дидактичному апараті підручників є й завдання з активізації пізнавальної діяльності школярів, матеріали для учнів із різними рівнями навчальних можливостей та навчальних досягнень.
   На початку ХХІ ст. підручник із української літератури для середніх і старших класів у метрополії і в діаспорі значною, але ще не достатньою мірою реалізує вимоги педагогічної та методичної науки. Йде процес глобальної інтенсифікації та гуманізації навчального процесу, посилюється увага до самостійної роботи учнів.
   Автор висловлює сподівання, що викладені на сторінках цієї монографії результати дослідницької роботи будуть потрібні подальшому науковому осмисленню історії навчальної книжки з літератури та виробленню теоретичних положень щодо нового підручника для ХХІ століття.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016