Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Літературознавство arrow Підручник з української літератури: історія і теорія arrow Вступ (Підручник з української літератури: історія і теорія)
10.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




Вступ (Підручник з української літератури: історія і теорія)

   Змістові параметри підручника літератури, одного з найголовніших засобів навчання, глибоко закорінені в досягнення педагогіки і методики літератури, в їхні можливості вчасно й адекватно відповідати на запити суспільства в галузі освіти. Історія розвитку підручника літератури важлива і повчальна сторінка не тільки методики літератури і педагогіки, але й, без перебільшення, української науки і культури взагалі. Дослідження здобутків у галузі навчальної книжки з літератури сьогодні необхідне не тільки для поглиблення знань про минуле освіти, але й для прогнозування подальших шляхів розвитку підручника.
   Література як предмет вивчення, а разом із нею і навчальні книжки з цього предмету пройшли два основних етапи розвитку: спочатку як інтегрована словесність (граматика, поетика, діалектика тощо), пізніше, з ХІХ ст., як окремий предмет середньої і вищої шкіл.
   Якщо головним завданням словесності до ХІХ ст. було формування грамотного і вправного у складанні зв'язних текстів різного характеру і навіть літературних творів учня чи спудея, то література як окремий шкільний предмет у ХІХ ст. стала орієнтуватись перш за все на засвоєння школярами естетичних, художніх і морально-етичних багатств р і д н о г о уснопоетичного і художнього слова, на формування в учнів різноманітних умінь і навичок зв'язного мовлення. Осереддям цього навчального предмета з 2-ї пол. ХІХ ст. стає розбір художнього твору. У цей час на перетині педагогіки і її складових частин - дидактики і літературознавства починає утверджуватись нова галузь науки - методика української літератури, на засадах якої розвивається і теорія підручникотворення.
   Протягом ХІХ і ХХ ст. навчальна книжка з літератури проходить складні шляхи свого становлення, пов'язаного з розвитком педагогіки, національної культури і літератури, національної школи, з визвольною боротьбою українського народу, пошуками і відстоюванням національної ідеї, державності, захисту своєї української ідентичності в Україні і за її межами - в діаспорі.
   Як будь-яке освітнє явище підручник розвивається у просторі і часі, піддаючись впливам багатьох чинників суспільно-політичного і культурно-мистецького життя народу.
   Можна сказати, що підручник як частка навчально-виховного процесу є результатом політичних і суспільно-культурних домагань народу.
   Разом із тим зміст підручника залежить від розвитку не тільки вітчизняної, але й європейської та світової педагогічної думки. Він інтегрує цілі і засоби технологічного характеру. Отже, два важливих фактори впливають на формування змісту підручника в Україні і за її межами: суспільно-політичні процеси в країні та рівень розвитку педагогічної думки.
   Ці чинники, блоки, реалізовані в підручнику, тісно взаємодіють між собою, мають спільні за задумами укладачів цілі. Умовно їх можна розглядати як два блоки.
   До першого блоку ми відносимо ідейно-моральні складові навчальної книжки методологічного характеру, які визначають принцип добору творів для вивчення і способи їхньої ідейно-моральної інтерпретації (тлумачення, аналізу тощо).
   До другого блоку належить методично-технологічне забезпечення навчальної книжки, що слугує засвоєнню учнями і студентами змісту підручника: біографічні відомості, літературно-критичні статті, ілюстрації до творів та інші матеріали, виражені у наскрізних дидактичних сюжетах підручника. Отже, перший блок, який ми визначили як ідейно-моральний, орієнтується на провідні ідеали народу або ідеї, нав'язані йому іншим народом та його ідеологією.
   Протягом двох останніх століть пануючою для багатьох країн стала національна ідея як мета буття народу, нації. Сучасні вчені визначають національну ідею як "ідею збереження і розвою народу, його культури та мови, способу існування та історичних перспектив. Вона формується з урахуванням і усвідомленням потенційних можливостей спільноти і реальної дійсності суспільного процесу, в межах якого прагне віднайти ратифікацію нація" [1,165]. Що ж до української ідеї, то необхідно мати на увазі константи парадигми українського національного становлення протягом останніх двох віків, що, як справедливо визначають сучасні філософи І.Пасько і Я.Пасько, "є перш за все ідеєю випереджаючого розвитку української культури і форми її суспільної самореалізації - громадянського суспільства" [там само, 170].
   Ця ідея живе протягом віків у патріотично наснажених творах української літератури, вона інтерпретується у змісті критичних статей і дидактичному апараті багатьох навчальних книжок з літератури, пробуджуючи у підростаючого покоління глибокі патріотичні почуття і прищеплюючи йому високі художні смаки.
   Слід зазначити, що, як тільки українське суспільство або його частина в останні два століття потрапляли в більш-менш демократичні умови життя (Галичина у ХІХ-поч. ХХ ст., доба УНР, західна діаспора), національна ідея відкрито заявляла про себе в усіх сферах українського життя і, звичайно, в освітній, підручникотворчій галузі. Так, зокрема, у вступній статті А.Воронця до підручника з української літератури доби УНР "Наші письменники" (1920 р.) ця ідея сприймається як провідна для усіх сфер українського життя. Автор-укладач зазначає у вступі до книжки: "Наша національна ідея - відродження самостійного життя - переходить через цілі віки нашої історії" [2, 2].
   Національна ідея як змістотворчий фактор виявлялася у підручниках перш за все у підборі національно забарвлених художніх творів, у підходах до аналізу, а з початку ХХ ст. - у змісті дидактичного апарату, який спрямовував учнів на розвиток історичної пам'яті, національної свідомості, формував відданість рідній Україні тощо.
   Зовсім іншими критеріями керувались укладачі навчальних книжок з літератури за радянської доби. Національна ідея тут підмінялася ідеологічними постулатами комуністичної ідеології та принципами соціалістичного реалізму. Загальною метою навчання було формування "радянської людини" з цілим комплексом комуністичних ідеалів та ідей, серед яких не було місця національній свідомості, національній історичній пам'яті, поваги до борців за незалежність батьківщини тощо.
   Другий блок підручника, розвинений багатьма вченими і шкільними вчителями-практиками, тяжіє до оновлюваних педагогічних теорій вітчизняного, загальноєвропейського, а інколи і світового рівня, Так, наприклад, властивим для усіх типів європейських підручників на початку ХХ ст. стає дидактичний апарат. А в 20-х рр. ХХ ст. в Україні впроваджується оригінальний американський метод навчання, що вплинув і на зміст підручників, - Дальтон-план. Цей індивідуальний метод навчання замінив на певний час шкільну класно-урочну систему. У 70-80-х рр. ХХ ст. широко розповсюджується ряд методів навчання відомого українського педагога В.Шаталова, що, звичайно, має певний вплив і на вивчення літератури в школі (опорні сигнали, багаторазове повторення нового матеріалу тощо).
   Без сумніву, ідейно-моральний і методично-технологічний блоки підручника тісно взаємодіють між собою, характеризуючи суспільні та моральні підходи до художнього слова авторів-укладачів, а разом з тим суспільний та культурний стан усього суспільства або його частини.
   З настанням нової епохи відродження незалежної України від початку 90-х рр. ХХ ст. національна ідея знову стає вагомим рушійним чинником навчання та виховання підростаючого покоління.
   Про це переконливо свідчать, наприклад, важливий державний документ "Національна доктрина розвитку освіти", яким визначається система концептуальних ідей та поглядів на стратегію і основні напрями розвитку освіти у І-й чверті ХХІ ст., а також ряд інших освітніх документів із загальних проблем освіти та з окремих навчальних предметів.
   У "Національній доктрині..." наголошується, що пріоритетним напрямом державної політики щодо розвитку освіти є формування національних та загальнолюдських цінностей, національного характеру освіти і виховання. "Освіта утверджує, - підкреслюється у цьому документі, - національну ідею, сприяє національній самоідентифікації розвитку культури Українського народу, оволодінню цінностями світової культури, загальнолюдськими надбаннями" [3].
   Чи не вперше за попередні 82 роки в державному документі назва нашого народу вжита з почуттям високого пієтету - з великої літери, і так само чи не вперше за довгі десятиліття повернуто до життя поняття національної ідеї як провідного чинника і мети українського народу.
   Отже, національна ідея в галузі освіти знову набирає свого рушійного значення і, що особливо важливо, підтримується державою. Цим самим Українська держава засвідчила актуальність і перспективну необхідність національної ідеї в нових умовах розвитку освіти, зокрема і в такій важливій її ланці, як підручникотворення.
   Сучасний підручник, безумовно, орієнтується і на пізнання учнями змісту художнього твору. "У центрі уваги на заняттях із літератури, - підкреслюється у нормативних освітянських документах, - перебуває аналіз та інтерпретація художнього твору" [4,7]. При цьому зростає вимога до самостійної діяльності школярів: "Прочитавши твір, самостійно визначити проблеми, що в ньому порушуються: самостійно та критично проаналізувати їх; самоусвідомлювати сферу застосування здобутих знань і вмінь; уміти працювати з текстом твору, добирати факти, художні деталі, аналізувати їх, робити висновки та узагальнення" [5, 20].
   Особливістю сучасного підручника з літератури є й те, що він не тільки подає адаптовані для учнів знання, але й пропонує різноманітні шляхи їхнього засвоєння. Усвідомлення учнями пізнавальних рецепцій стає для методики у ХХ ст. таким же важливим, як і знання, що засвоюють учні. У сучасній системі освіти підручник реалізує зміст навчання і зумовлює діяльність учителя й учнів, що й становить суть його призначення.
   Як послідовну тенденцію у методичній науці останніх десятиліть ХХ ст. відзначимо універсалізацію навчальної книжки, насичення її найрізноманітнішим матеріалом пізнавально-довідкового характеру. З цих позицій підручник мислиться основним навчальним посібником, джерелом цікавих відомостей, довідником і порадником. А для вчителя підручник стає основним сценарієм навчального процесу, спираючись на який він творить драматизоване дійство сучасного уроку [6].
   Такий погляд на розвиток сучасної навчальної книжки з літератури має під собою вагому практичну потребу, але, звичайно, за умови підтримки і розвитку підручникотвірних ідей іншого характеру, одну з яких ще на початку минулого століття висловив видатний український науковець у галузі літературознавства і методики літератури О.Дорошкевич. Вчений-методист, даючи оцінку "стабільним" підручникам із літератури попередніх епох (в основному в ХІХ ст. у російській школі), застерігав від переповнення навчальної книжки всілякими приписами, правилами та різноманітною, здавалося б, потрібною інформацією. Вчений стверджував, що "в основі всієї шкільної праці повинен лежати художній твір, безпосереднє з ним знайомство, безпосередні з ним студії, самостійні над ним вправи. До знайомства з художнім твором учні не повинні знати ні підручника, ні критичної статті, тільки використовуючи свою аперцептивну здібність, вони активно повинні сприймати твір" [7,41].
   Основні параметри змісту сучасної навчальної книжки з літератури відповідають двом шкільним ступеням освіти - середнім і старшим класам. У 5-8 (середніх) класах він забезпечує літературне читання, тобто початковий курс вивчення. Тут навчальний матеріал в основному подається за жанровими та тематично-хронологічними принципами. В цих підручниках має місце принцип концентризму: повернення на кожному новому етапі освіти (від класу до класу) до творчості тих самих видатних письменників. Учням даються елементарні знання з історії та теорії літератури, які вивчаються принагідно.
   У 9-11 класах вивчення систематичного курсу літератури базується на основі вивчення історико-літературного процесу та засвоєнні знань із теорії літератури. Разом із тим у підручнику для старших класів залишаються пріоритетними виховні функції художнього слова.
   Для сучасного підручника літератури є характерним розгалужений дидактичний апарат: система питань і завдань, які у формі своєрідного діалогу між автором-укладачем і школярем розвивають пізнавальну діяльність школярів. Питання історії і шляхів удосконалення дидактичного апарату сьогодні залишаються малодослідженими і вимагають спеціальних студій.
   Якщо підручник для середніх класів містить, крім історико-теоретичного та довідково-літературного матеріалу, ще й художні твори, то твори для вивчення у старших класах подаються в окремому посібнику-хрестоматії.
   Вузівські підручники з літератури орієнтуються на широкий історично-теоретичний контекст, який за формою і змістом викладу максимально наближається до структури самої літературознавчої науки (теорії та історії літератури). Теоретичні знання розглядаються як важливий і самодостатній елемент навчального процесу.
   Варто додати, що сьогодні, крім підручників, учням старших класів і студентам пропонується ряд посібників із історії літературного процесу і теорії літератури, які доповнюють підручникові знання. У школах, гімназіях і ліцеях, де вирішується завдання поглибленого вивчення літератури, предметом навчання стають серйозні літературознавчі дослідження, літературознавчо-філологічні періодичні видання. Цей тип навчальної літератури вимагає на нових етапах освіти критичного аналізу та вдосконалення.
   Дослідникам підручникотвірного процесу також необхідно мати на увазі, що висока ефективність навчальної книжки з літератури залежить не тільки від уміння вчителя використовувати її в навчально-виховному процесі та змісту самого підручника. Закріплення навичок читання, одержання задоволення від книжки значною мірою залежить і від домашнього, самостійного спілкування з нею школяра.
   Перед українською освітою сьогодніі стоїть гостра проблема створення такого підручника з літератури, який би був позбавлений недоліків, породжених радянською епохою, та ввібрав у себе найкращі здобутки вітчизняної і зарубіжної методики конструювання навчальної книжки в умовах плюралізму думок, демократії, в умовах вибору.
   Найвищі позитивні досягнення в підручникотворенні виступають для нашого дослідження критеріями оцінки довготривалого історичного процесу розвитку підручника літератури від давнини до сучасності, основою для пошуків нових шляхів удосконалення навчальної книжки у ХХІ ст.
   Напрямками нашого дослідження стали:
- зміст навчальної книжки та її розвиток у середньовіччі, коли викладалася така інтегрована наука, як словесність, що була предтечею шкільного і вузівського предметів української літератури;
- становлення підручника з літератури у ХІХ ст.;
- розвиток навчальної книжки з літератури у ХХ ст. та її перспективи функціонування у ХХІ ст.;
- впливи суспільного, педагогічного і літературного процесів, а також суміжних дисциплін на зміст підручників із літератури;
- визначення місця і ролі психолого-педагогічних особливостей школярів у процесі відбору навчального матеріалу і для активізації пізнавальної діяльності учнів;
- з'ясування ролі гуманістично-рефлексивного чинника як провідної педагогічної тенденції в освіті, що передбачає орієнтацію у наукових дослідженнях і педагогічній практиці не тільки на засвоєння основ самої науки, але й на врахування рефлексій пізнавального процесу, а також загальнолюдських і особистісних цінностей і цілей, які у попередні епохи до уваги не бралися і навіть вважались зайвими, непотрібними, шкідливими.
   Під час опрацювання теми у нас виникла необхідність простежити закономірності розвитку змісту підручника у таких його важливих параметрах, як дидактичний апарат та добір і нормування матеріалу (художні тексти, критичні та ін. статті тощо), дослідження жанру навчальної книжки з літератури, власне терміну, який позначає її зміст і форму та відрізняє серед інших навчальних книжок.
   Прийшов час переосмислення хоча б на рівні підручника літератури досягнень і втрат методики літератури в радянську епоху освіти.
   Одним із завдань нашого дослідження є аналіз здобутків методики української літератури в західноукраїнських землях у ХІХ і на поч. ХХ ст. Несправедливо заперечувані або замовчувані радянською педагогікою та методикою видатні досягнення у цій ланці української освіти повинні бути повернуті науці і педагогічній практиці.
   Крім того, прийшов час переосмислити здобутки українського підручникотворення під час другої світової війни, коли школа в Україні працювала практично безперервно і навчальний процес, хоча і далеко не повно, забезпечувався підручниками і посібниками, укладеними в умовах окупації.
   У своєму дослідженні ми дотримуємося думки, що українська наука не має права обмежувати свої досягненнями тільки теренами України. Її галузі, особливо українознавчі, охоплюють величезні теоретичні і практичні здобутки за межами України, у західній і почасти у східній діаспорі. Отже, виникає необхідність говорити про світовий характер української науки, зокрема про місце в ній методики української літератури та її підручникотвірної галузі.
   Такий аспект дослідження стає сьогодні актуальним і важливим як для науки у незалежній Україні, так і для українського зарубіжжя. Вирішення названої проблеми на теоретичному рівні - актуальне завдання цієї роботи, де на прикладі навчальної книжки з літератури зроблено спробу накреслити шляхи "інтеграції" досягнень у метрополії і в діаспорі.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016