Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Економічні науки arrow Капітал банку: питання теорії і практики arrow 5.2. Страхування вкладів фізичних осіб: практика та шляхи її вдосконалення
07.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




5.2. Страхування вкладів фізичних осіб: практика та шляхи її вдосконалення

5.2. Страхування вкладів фізичних осіб: практика та шляхи її вдосконалення

   В умовах сучасної України проблема захисту вкладів посідає особливе місце. Враховуючи загальний стан економіки та банківської системи, вона включає в себе не лише економічні, а й політичні та соціальні аспекти. Це пов’язано з низкою причин, зокрема знеціненням грошових заощаджень, розміщених в установи Ощадного банку СРСР і державного страхування СРСР, що діяли на території України, а також у державні цінні папери. Негативно позначилася на економіці України та психології населення “діяльність” трастів, інвестиційних компаній та інших небанківських фінансових установ, а також окремих банків. Як доводить світова практика, неадекватність системи страхування вкладів (або її відсутність) не тільки не сприяє фінансовій стійкості банківської системи, а й створює загрозу стабільності економіки. Отже, проблема захисту вкладів залишається актуальною, суттєво впливаючи на формування ресурсної бази банків.
   Спробу ввести в Україні систему страхування депозитів було зроблено на початку 1996 р., коли Національний банк України постановою від 31 січня 1996 р. № 19 схвалив проект положення “Про міжбанківський фонд обов’язкового страхування вкладів фізичних осіб”. Низка положень цього документа викликала неоднозначну реакцію з боку банків. Зокрема, у проекті пропонувалося до 1 березня 1996 р. здійснити початкові внески до міжбанківського фонду в розмірі 1 % від сплаченого статутного капіталу під загрозою застосування до банку-порушника санкції у вигляді підвищення норми обов’язкових резервів. У подальшому передбачалося перерахування до страхового фонду чергових щоквартальних внесків у розмірі 0,5 % від залишків вкладів фізичних осіб на квартальну дату, допоки коштів не буде достатньо для компенсації вкладів у передбачених розмірах. При цьому розміри передбачалися такі: вклади в еквіваленті до 300 ЕКЮ підлягали 100 %-й компенсації, від 300 до 500 ЕКЮ — 80 %-й компенсації і понад 500 ЕКЮ — не підлягали жодній компенсації. Фонд планувалося створити як незалежну, фінансово самостійну, спеціалізовану організацію на засадах самоврядування. Додатково до страхового фонду банкам дозволялось створювати власні добровільні фонди страхування вкладів фізичних осіб. Банки, здійснивши внески до фонду, втрачали право власності на перераховані кошти, самі ж кошти могли використовуватися фондом тільки для компенсації коштів вкладникам і для інвестування у державні цінні папери. Однак постанову Національного банку України не було реалізовано — податкові органи виступили проти віднесення сум внесків до фонду на витрати банку, оскільки це значно зменшило б надходження до бюджету податків від банків. У свою чергу, вони запропонували формування страхового фонду за рахунок прибутку банків, що не знайшло підтримки в останніх.
   Зіткнувшись з низкою проблем, НБУ оперативно переглянув свою позицію і постановою від 28 травня 1996 р. № 125 затвердив Тимчасовий порядок формування комерційними банками фонду страхування вкладів фізичних осіб. Цим документом банки зобов’язувалися створити фонд страхування вкладів фізичних осіб за рахунок придбання ними державних цінних паперів (зі строками погашення 6, 9 і 12 місяців) і передання їх на зберігання Національному банку України. Придбані цінні папери повинні були передаватися НБУ на суму, яка відповідала залишкам вкладів фізичних осіб станом на 1.07.1996 р. У подальшому передання державних цінних паперів на зберігання Національному банку України передбачалося у разі збільшення загального розміру залишків вкладів фізичних осіб на квартальні дати. Іншими словами, зазначена постанова Національного банку України вводила 100 %-не страхування вкладів. Складно зрозуміти та пояснити, чим було викликано таке радикальне рішення. На той час більшість банків працювали переважно з короткостроковими облігаціями, що видно з розміщення облігацій внутрішньої державної позики (за строком обігу) за 1996 р. (табл. 5.5).

Таблиця 5.5

СТРУКТУРА РОЗМІЩЕННЯ ОБЛІГАЦІЙ ВНУТРІШНЬОЇДЕРЖАВНОЇ ПОЗИКИ (ЗА СТРОКОМ ОБІГУ) У 1996 р.*

Строк обігу, дні

63

91

182

273

364

Питома вага,  %

0

44

29

25

2

* Бюлетень НБУ. — 1996. — № 12. — С. 113. 

   Вклади населення слугують не стільки для придбання облігацій, скільки для здійснення банками кредитних та інших операцій і послуг. Зауважимо, що на прийняття Національним банком України цього рішення суттєво вплинув дефіцит бюджету. Однак реальний ефект від такого “поповнення” бюджету був би незначним. Вклади населення за 1996 р. становили 1227 млн грн., у тому числі в Ощадному банку України — 565 млн грн., або 46 % від загального обсягу вкладів населення, який планувалося звільнити від обов’язкового страхування. Доходи Зведеного бюджету за 1996 р. становили 30 142 млн грн., видатки — 33 759 млн грн., тобто дефіцит становив 3617 млн грн. Отже, вирішувалася, на наш погляд, проблема поточного поповнення бюджету шляхом примусового розміщення серед банків ОВДП, а не проблема захисту інтересів вкладників. Умови страхування вкладів були не привабливими для банків, особливо для тих, які працювали з фізичними особами. Вони негативно вплинули б на зацікавленість банків працювати з населенням, що зрештою негативно позначилося б на фінансовому стані більшості банків і банківської системи в цілому. Тому 24 червня 1996 р. Національним банком України до Тимчасового порядку формування комерційними банками фонду страхування вкладів фізичних осіб було внесено зміни, які містили окремі положення січневої (№ 19) постанови НБУ. Зокрема, банки з 1.07.1996 р. повинні були передавати Національному банку України державні цінні папери у розмірі 1 % від сплаченого статутного капіталу на цю дату. Починаючи ж з 1.10.1996 р. банки зобов’язувалися передавати до страхового фонду по 0,5 % від залишків вкладів фізичних осіб на квартальні дати й у держоблігаціях. Формування страхового фонду мало здійснюватися, допоки він не досягне рівня загальних залишків вкладів фізичних осіб.
   У разі банкрутства банку ліквідаційна комісія повинна була розрахувати максимальний розмір відшкодування одному вкладникові, що визначався шляхом ділення суми коштів фонду страхування на кількість вкладних рахунків. Вкладник не міг отримати відшкодування, що перевищувало його вклад.
   Зазначений порядок формування та використання фонду страхування вкладів фізичних осіб викликає низку зауважень. По-перше, щодо визначення початкового внеску виходячи зі сплаченого статутного капіталу, а розміру регулярних внесків — залежно від залишків вкладів фізичних осіб на квартальні дати. Оскільки певні банки, маючи значний розмір статутного капіталу, не працювали активно з населенням, то такий підхід фактично є зрівнялівським. По-друге, Національний банк України тим самим відсторонювався від створення страхового фонду у вигляді незалежної юридичної особи, яка самостійно розпоряджається наявними коштами і вкладає їх не лише в державні облігації, а й в інші прибуткові активи, сприяючи підвищенню рівня збереження цих коштів. По-третє, створювався не загальний страховий фонд, а множина страхових фондів конкретних банків, сформованих за рахунок коштів цих банків. По-четверте, формування страхового фонду у формі державних цінних паперів призводить до того, що кошти вкладників-інвесторів використовуються неефективно, оскільки передаються до бюджету і використовуються переважно на споживання, а не на продукування.
   У подальшому, продовжуючи роботу з удосконалення механізму страхування вкладів фізичних осіб, НБУ постановою від 4 квітня 1997 р. передбачив створення банками резервів коштів за вкладами фізичних осіб через придбання державних цінних паперів із переданням їх Національному банку на зберігання. У зв’язку з цим дію Тимчасового порядку формування комерційними банками фонду страхування вкладів фізичних осіб було призупинено.
   10 вересня 1998 р. Президент України підписав Указ “Про заходи щодо захисту прав фізичних осіб — вкладників комерційних банків України”, яким було затверджено також Положення про порядок створення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, формування та використання його коштів. На виконання цього Указу Кабінет Міністрів України та Національний банк України спільною постановою затвердили Положення про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Зазначимо, що захист інтересів вкладників банків — це ширше поняття, ніж гарантування чи страхування вкладів. Система захисту включає, крім страхування, інші складові, зокрема: банкрутство проблемного банку з наступною виплатою вкладів їх власникам; злиття або приєднання проблемного банку до більшого та фінансово стійкого банку; санацію проблемного банку шляхом надання стабілізаційних кредитів і/або поручительств за нього; переведення державою в проблемні банки рахунків державних підприємств або підприємств галузей економіки, які жорстко регулюються державою. Тому Фонд гарантування вкладів фізичних осіб за своєю суттю скоріше є страховим. Для фінансового оздоровлення проблемного банку його кошти використовувати не можна. Крім того, зазначене Положення передбачає використання коштів фонду лише на відшкодування вкладів.
   Зауважимо ще на одному нормативному документі НБУ. З метою створення додаткової системи страхування вкладів фізичних осіб, а також у зв’язку з ненакопиченням достатніх коштів для виконання своїх функцій Фондом гарантування вкладів фізичних осіб постановою Правління Національного банку України від 22 лютого 1999 р. № 72 було затверджено Порядок формування комерційними банками спеціального фонду страхування вкладів фізичних осіб. Згідно з цим Порядком усі банки, що мали ліцензію на залучення вкладів фізичних осіб, повинні були створити спеціальний фонд страхування вкладів фізичних осіб у розмірі 10 % від суми вкладів (станом на 1 березня 1999 р.). Кошти до цього фонду мали надходити за рахунок придбання банками державних цінних паперів і передання їх на зберігання Національному банку України або шляхом перерахування грошових коштів на депозитний рахунок, відкритий в Національному банку України. Однак ця постанова НБУ була чинною недовго й вже 12 липня 1999 р. постановою за № 339 “Про визнання такою, що втратила чинність, постанови Правління Національного банку України від 22.02.1999 р. № 72” Правління Національного банку України відмінило її у зв’язку із законодавчою неврегульованістю формування та використання страхових фондів.
   Варто наголосити, що відповідні системи захисту вкладів, запроваджені у більшості зарубіжних країн, відіграють важливу роль у зміцненні довіри населення до банківської системи. На початок 1999 р. банківські депозити підлягали захисту в 68 країнах, 52 з яких увели систему страхування після 1980 р., а 18 систем протягом 1980—1998 рр. зазнали значних змін [214, c. 20]. Відповідно до Директиви про гарантування депозитів Європейського Союзу від 30 травня 1994 р. асоційованим країнам необхідно включити у своє законодавство положення цієї директиви щодо гарантування депозитів, що має бути орієнтиром і для України. Ця Директива містить чітко визначені положення стосовно мінімального рівня покриття, сумісного страхування вкладників, типів вкладників, обов’язкової участі у програмі гарантування всіх кредитних інститутів тощо. Водночас передбачається самостійність прав країни щодо правового статусу гарантійних систем, можливості виключення з системи страхування окремих депозиторів чи депозитів тощо.
   Захист інтересів вкладників є не єдиною причиною, що спонукає впровадження системи страхування депозитів. Ця система створює умови для вирішення кількох завдань:
- зменшення ризику кризи банківської системи внаслідок втрати ліквідності та платоспроможності через масове зняття вкладів;
- сприяння створенню та мобілізації грошових заощаджень, що має важливе значення для забезпечення інвестицій;
- захист вкладників (особливо дрібних) від ризиків, які вони не в змозі кваліфіковано оцінити та врахувати у разі розміщення коштів у вклади;
- підвищення ефективності управління грошово-кредитним сектором економіки завдяки збільшенню обсягу вкладів.
   Разом з тим страхування вкладів має і негативний бік. По-перше, у вкладників у разі вибору банку значною мірою зменшуються вагання щодо його фінансової стійкості. По-друге, наявність системи страхування вкладів може призвести до викривлення раціональної ринкової поведінки банку та його менеджменту, не порівнювати ризики своїх операцій. Фактично страхування вкладів може стимулювати більш ризикову банківську діяльність. Зокрема, страхування вкладів зменшує загрозу вилучення вкладів і дає змогу банкам скоротити обсяги резервів і приймати на себе більші ризики, не беручи до уваги можливість втрати коштів, тобто страхування є завуальованою субсидією високоризиковим банкам. В цілому це може негативно вплинути на банківську систему, послабити її фінансову стійкіcть. Однак втрата довіри до банківської системи внаслідок відсутності страхування вкладів справедливо вважається вагомішою за відшкодування втрат. Головне — це знайти оптимальне, зважене рішення. По-третє, відшкодування втрат вкладникам проблемних банків може викликати невдоволення в інших банків і громадян, які прямо чи опосередковано повинні розплачуватися за чужі помилки або ризикові дії.
   На теперішній час за страхування вкладів фізичних осіб застосовуються положення Закону України “Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб”, якими у практику страхування вкладів фізичних осіб в Україні внесено суттєві зміни (табл. 5.6).
   Розглянемо деякі питання страхування вкладів фізичних осіб виходячи зі світового досвіду.
   Важливим питанням є участь держави в системі страхування вкладів населення. Виокремлюють такі основні організаційні форми страхування вкладів [58, c. 44]:
   1) американська, коли органом страхування є Федеральна корпорація страхування депозитів (ФКСД), яка працює під контролем державних органів (конгресу та федерального уряду) та характеризується значним рівнем самоврядування;
   2) німецька, коли, навпаки, держава не має ніякого безпосереднього відношення до страхових фондів, що належать банкам-членам та управляються відповідними галузевими союзами. Приватна система страхування вкладів, за умови її належного фінансування, може бути ефективнішою. Однак за відсутності достатнього фінансування такій системі страхування необхідне втручання держави. Більше того, приватна система страхування потребує жорстокого регулювання та нагляду, що суттєво знижує її ефективність;
   3) змішана. Практикою доведено, що без участі держави ніяка система страхування депозитів, як правило, не спроможна покрити втрати, пов’язані з банківською кризою. Держава повинна приймати на себе окреслені зобов’язання зі страхування депозитів, однак однозначно визначити їх розмір і форми дуже складно.

Таблиця 5.6

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ОСНОВНИХ ПОЛОЖЕНЬ СТРАХУВАННЯ ВКЛАДІВ ФІЗИЧНИХ ОСІБ

Указ Президента України “Про заходи щодо захисту прав фізичних осіб — вкладників комерційних банків України”

Закон України “Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб”

1. Правовий статус Фонду

Державна, економічно самостійна, спеціалізована організація, яка не має на меті отримання прибутку

Державна спеціалізована установа, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб. Економічно самостійна установа, яка не має на меті одержання прибутку

2. Учасники Фонду

Комерційні банки—юридичні особи, зареєстровані в Республіканській книзі реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ, що мають ліцензію на здійснення операцій з залучення вкладів фізичних осіб.

Не поширюється на банки, які на день набуття чинності Указом перебували у стадії фінансового оздоровлення, та Державний спеціалізований комерційний Ощадний банк України

Банки—юридичні особи, які зареєстровані в Державному реєстрі банків і мають банківську ліцензію.

Учасником є банк, який виконує встановлені НБУ економічні нормативи щодо достатності капіталу і платоспроможності та може виконувати свої зобов’язання перед вкладниками. Банки, які не виконують зазначені нормативи та/або яким зупинено дію банківської ліцензії, переводяться до категорії тимчасових учасників.

Не поширюється дія Закону на ВАТ “Державний Ощадний банк України”

3. Максимальний розмір гарантії за вкладом

Не більше 500 грн. Міг бути збільшений адміністративною радою за попереднім погодженням з НБУ та Кабінетом Міністрів України

Не більше 1200 грн. Може бути збільшений за рішенням адміністративної ради Фонду

4. Види та розмір вкладів, що відшкодовуються Фондом

Вклади в національній та іноземній валюті, включаючи проценти, в розмірі вкладів на день настання недоступності вкладів, але не більше максимального розміру гарантії за вкладом

 

5. Недоступність вкладів

Ситуація, за якої комерційний банк, що сплачує збори до Фонду, не може виконати вимог вкладників щодо повернення коштів та за рішенням арбітражного суду або НБУ призначено ліквідатора такого банку

Неможливість одержання вкладу вкладником відповідно до умов договору, яка настає з дня призначення ліквідатора банку — учасника (тимчасового учасника) Фонду

6. Розмір початкових зборів з банків

1 % зареєстрованого статутного капіталу банку

7. Розмір регулярного збору до Фонду

Нарахування раз на рік у розмірі 0,5 % загальної суми вкладів, включаючи проценти за вкладами, за станом на 31 грудня року, що передує звітному

Нарахування двічі на рік по 0,25 % загальної суми вкладів, включаючи нараховані за вкладами проценти, за станом на 31 грудня року, що передує поточному, та 30 червня поточного року

8. Можливість залучення кредитів від Кабінету Міністрів України та НБУ

Не передбачена

Кредит Кабінет Міністрів України надає у грошовій формі або у вигляді державних цінних паперів. Ліміт кредитування на наступний рік визначається щорічно як десятикратний розмір надходжень від банків-учасників (тимчасових учасників) за перше півріччя поточного року.

НБУ має право надавати кредит під заставу цінних паперів за ціною не нижче індексу інфляції строком на 5 років

9. Розмір пені за несвоєчасне або неповне перерахування початкового, регулярного або спеціального зборів

0,5 % суми несвоєчасного або неповного перерахування зборів за кожний день прострочення

У розмірі подвійної облікової ставки НБУ від розміру неперерахованої суми за кожний день прострочення

10. Розміщення коштів Фонду

У державні цінні папери

У державні цінні папери України або вкладання на депозитні рахунки НБУ

11. Строк виплати Фондом гарантованої суми відшкодування через банки-агенти

Протягом трьох місяців з дня настання недоступності вкладів

Протягом трьох місяців з дня настання недоступності вкладів. У разі ліквідації системоутворюючого банку цей строк може бути продовжено до шести місяців

  
   Важливим моментом є визначення місця державної системи страхування: як повинна вона функціонувати — самостійно чи у складі діючих наглядових або регулювальних органів? Перевага останнього варіанта полягає у тому, що він дає змогу уникнути дублювання функцій, спростити контроль за банками та зменшити витрати, пов’язані зі здійсненням страхування вкладів. Однак завдання наглядових чи регулювальних органів нерідко суперечать цілям, які стоять перед системою страхування вкладів. Потрібно враховувати можливості країни, її традиції тощо. У більшості країн органи нагляду чи регулювання банків не здійснюють страхування вкладів. Слід зважати й на стан правового забезпечення діяльності судової системи та органів банківського нагляду, здатність їх протидіяти некоректній поведінці окремих банків і/або зацікавлених осіб. Не рідкою є ситуація, коли у проблемних банків протягом тривалого строку не відкликають ліцензію і вони продовжують залучати кошти під підвищені проценти.
   В умовах сучасної України страхування вкладів фізичних осіб без участі держави проблематично. Тому Фонд гарантування вкладів фізичних осіб має статус юридичної особи, створений і функціонує як державна, економічно самостійна, спеціалізована організація, яка не має на меті отримання прибутку.
   Слід визначитися й з колом кредитних установ, охоплюваних системою страхування вкладів. В більшості країн страхування вкладів поширюється на депозити в усіх фінансових установах, однак в деяких країнах — лише в банківських установах або навіть в окремих видах банків. На наш погляд, система страхування вкладів має охоплювати всі фінансово-кредитні установи, які мають ліцензію на здійснення операцій із залучення коштів фізичних осіб, оскільки:
   1) це випливає зі світового досвіду, зокрема Директиви про гарантування депозитів Європейського Союзу від 30 травня 1994 р.;
   2) відбувається зближення за характером діяльності банків та окремих небанківських фінансових установ;
   3) створюються загальні умови конкуренції для різних складових фінансової системи, що позитивно впливатиме на ефективність залучення коштів населення різними фінансовими посередниками;
   4) системою страхування вкладів охоплюється все ширше коло дрібних вкладників.
   Зауважимо, що чинним законодавством України не повністю врегульовано питання функціонування небанківських фінансових установ, що робить практично неможливим поширення вимог системи страхування на такі установи. В Законі України “Про Національний банк України” дається загальне визначення фінансової установи як юридичної особи, яка проводить одну або кілька операцій, що можуть виконуватися банками, за винятком залучення вкладів. У Законі України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” від 12 липня 2001 р. поняття “фінансова установа” визначається як юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру в порядку, встановленому законом. Саму ж фінансову послугу законодавець визначає як операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, — і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Разом з тим Закон не регулює особливості функціонування видів фінансових установ. Діяльність одних фінансових установ регулюється чинними законодавчими актами, а інших залишається не врегульованою. Тому нагальним є законодавче забезпечення функціонування всіх фінансових установ, зокрема довірчих товариств, ломбардів.
   Відшкодування вкладів у всіх банках і включення до системи страхування банків, які здійснюють високоризикову політику, є недоцільним, оскільки це зменшує вплив фінансових обмежень на проблемні банки та створює загрозу фінансовій стабільності системи страхування вкладів. Водночас виключення банку з системи страхування вкладів може спровокувати паніку серед вкладників. Тому страхування вкладів передбачає наявність ефективної системи регулювання банківської діяльності та нагляду. Остання повинна постійно відслідковувати фінансовий стан банків, здійснюючи оперативне відкликання банківської ліцензії у проблемних банків.
   В Україні страхування вкладів є обов’язковим для банків — юридичних осіб, розташованих на її території, які зареєстровані в Державному реєстрі банків і мають ліцензію НБУ на право здійснювати банківську діяльність, за винятком банків, у яких відкликано банківську ліцензію, та Державного ощадного банку України. Невключення Ощадного банку до системи страхування вкладів пояснювалося, зокрема, гарантуванням державою збереження вкладів в його установах, можливостями банку сплачувати внески, а також тим, що в ньому знаходилася значна частка вкладів. Зауважимо, що у 1997 р. в Ощадному банку знаходилося 33,4 % усіх вкладів населення в комерційних банках України, в 1998 р. — 26,3 %, у 1999 р. — 21,8 %, у 2000 р. —19,4 %, у 2001 р. — лише 18,9 %.
   Важливим є питання про види вкладів, що підлягають страхуванню, та про рівень страхового відшкодування. Перелік видів вкладів, що підлягають страхуванню, визначається внутрішнім законодавством чи правилами кожної країни, може включати як усі види вкладів, так і бути обмеженим. Так, в окремих країнах виключаються з системи страхування міжбанківські депозити, сертифікати та інвалютні рахунки. Таку позицію відносно міжбанківських депозитів пояснюють інформованістю банків на ринку міжбанківських операцій і можливістю враховувати ризики при розміщенні коштів. Виключення вкладів в іноземній валюті пояснюється тим, що іноземна валюта не входить до складу внутрішньої грошової маси. Однак в деяких країнах, навпаки, першочергово розраховуються з іноземними кредиторами, що пов’язано з необхідністю збереження доступу до міжнародного ринку капіталів. Для прикладу можна згадати Швецію та Норвегію, уряди яких надавали повний захист власникам інвалютних рахунків і субординованого боргу в місцевих проблемних банках, або Чілі та Мексику, де банкам надавалася фінансова допомога з метою покриття їх зобов’язань перед іноземними кредиторами. Якщо розглянути всі 68 схем системи страхування, що існують на теперішній час, то в 27 з них страхуванням не охоплено всі або більшість депозитів в іноземній валюті, в 45 страхування не поширюється на міжбанківські депозити, в 16 гарантуються виключно або в основному вклади приватних осіб [214, c. 20, 21].
   В Україні відшкодовуються вклади, включаючи проценти, у національній та іноземній валюті, які розміщені фізичною особою на її іменних рахунках у банку. При цьому не має значення, чи то є вклад до запитання, чи строковий, залучений шляхом видачі іменного ощадного сертифіката чи відкриття вкладного рахунка з укладенням договору банківського вкладу і видачею вкладного документа. Не підпадають під відшкодування вклади юридичних осіб, анонімні вклади та вклади на пред’явника. Отже, розглядаючи питання про види вкладів, що підлягають страхуванню, слід виходити зі світового досвіду, але враховувати політичні, економічні та соціальні реалії України.
   Розвиток економіки України має базуватися на повноцінній стабільній національній валюті, яка сприяла б підвищенню довіри громадян і суб’єктів господарювання до неї як засобу нагромадження. Ресурсний потенціал вітчизняних банків залежить від ступеня довіри населення до банківської системи, чиї грошові кошти, особливо заощадження, є основою інвестицій в економіку. Тому актуальним є питання доцільності страхування вкладів в іноземній валюті. Захист вкладів лише в національній валюті може підвищити їх привабливість для вкладників і таким чином сприятиме витисненню іноземної валюти з грошового обігу. Але якщо головною метою страхування вкладів є підвищення довіри до банківської системи, запобігання банківській паніці та захист дрібних вкладників, то страхування вкладів в іноземній валюті вбачається доцільним. Ураховуючи сучасний стан економіки України, структуру вкладів фізичних осіб за видом валюти (табл. 5.7), сьогодні в Україні слід вести мову лише про функціонування ефективної системи обов’язкового страхування вкладів фізичних осіб. У подальшому розвиток економіки та банківської системи приведе до перегляду та уточнення видів вкладів, які можуть покриватися страховими відшкодуваннями.

Таблиця 5.7

СТРУКТУРА ВКЛАДІВ НАСЕЛЕННЯ В БАНКАХ УКРАЇНИ ( %)*

Період
(рік)

Усього
вкладів
населення

У тому числі у валюті

Питома вага у грошовому агрегаті М3 вкладів населення

національній

іноземній

Усього

У тому числі у валюті

національній

іноземній

1995

100

82,0

18,0

8,9

7,3

1,6

1996

100

77,5

22,5

13,1

10,2

2,9

1997

100

70,2

29,8

18,3

12,8

5,5

1998

100

59,0

41,0

19,7

11,6

8,1

1999

100

50,6

49,4

19,4

9,8

9,6

2000

100

50,4

49,6

20,5

10,3

10,2

2001

100

57,5

42,5

24,3

14,0

10,4

* Складено за: Бюлетень НБУ. — 2002. — № 2. — С. 58, 59. 

   Практично в усіх країнах діють ліміти відповідальності страхових фондів за вкладами. Вони можуть установлюватися як максимальна сума вкладу, що підлягає страхуванню, або як процентна частка покриття вкладу страхуванням, або як максимальна сума відшкодування на кожного вкладника. Відшкодування вкладів у повній сумі знижує зваженість підходу вкладників за вибору банку та їх стимули до вилучення коштів і таким чином дає змогу банку вижити за наявності фінансових проблем. Приймаючи на себе високі ризики без втрати вкладів, банки, з одного боку, збільшують вірогідність свого банкрутства, а з іншого — спричинюють зростання витрат, пов’язаних з компенсацією коштів своїм вкладникам. Останнє може підірвати стабільність системи страхування вкладів.
   Як правило, обмеження на розмір відшкодування встановлюються таким чином, аби дрібні вклади страхувалися майже повністю, а великі — частково, причому в окремих країнах частка компенсації визначається за принципом: чим більша сума вкладу, тим у меншій частці вона підлягає відшкодуванню. Директива ЄС рекомендує страхувати вклади у розмірі до 20 тис. ЄВРО, у США максимальний розмір страхового покриття становить 100 тис. доларів, у Великобританії — 75 % вкладу, але не більше 10 тис. фунтів стерлінгів. В Україні розмір відшкодування передбачався не більше 500 грн., або близько 200 дол. США (за середнього курсу дол. за 1998 р. — 2,4495 грн.). У 2000 р. цей розмір в доларовому еквіваленті знизився і становив близько 92 дол. США (за середнього курсу 5,4402 грн. за 1 дол.). Законом України “Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб”, прийнятим у вересні 2001 р., максимальний розмір відшкодування на одного вкладника збільшено до 1200 грн.
   Варто наголосити, що девальвація гривні щодо до американського долара впливає не лише на зниження реального розміру відшкодування суми вкладів одного вкладника, а й на знецінення гривневих активів фонду. Явно занижений розмір страхового відшкодування не вирішує, на наш погляд, головного завдання страхування — забезпечення захисту інтересів фізичних осіб — вкладників банків. Для більшості солідних банків визначений Законом максимальний розмір відшкодування — це мінімальна сума вкладу, яку такі банки приймали і приймають від фізичних осіб. Тому, визначаючи оптимальний розмір відшкодування вкладів, слід ураховувати як інтереси вкладників, так й інтереси та можливості банківської системи. Було б доцільно, зокрема, підвищити максимальний розмір відшкодування за вкладом і прив’язати його до курсу вільно конвертованої валюти (долара США або ЄВРО) чи мінімальної заробітної плати. Можливе й сумісне використання цих показників: перший — у разі страхування вкладів в іноземній валюті, а другий — вкладів у національній валюті. Це сприятиме підвищенню довіри населення до банків, оскільки дасть змогу зменшити ризик знецінення вкладів унаслідок інфляції.
   Пріоритетне відшкодування дрібних вкладів населення пояснюється, зокрема, такими причинами:
   1) страхування вкладів вимагає від банків значних грошових коштів, у ряді випадків і бюджетних коштів, що змушує державу обмежувати граничні розміри відшкодування збитків вкладникам;
   2) значна питома вага вкладів припадає на дрібних вкладників, тому страхування їх вкладів має велике значення з погляду забезпечення високої норми заощаджень і підтримування соціально-політичної стабільності в країні;
   3) дрібні вкладники, значна частка яких належить до соціально незахищених верств населення, неспроможні самостійно правильно оцінити стан справ на ринку банківських вкладів і фінансову стійкість банків, а отже, прийняти економічно виважені рішення.
   Важливе місце в системах страхування вкладів відведено джерелам формування коштів, необхідних для страхових виплат. Існує два способи формування таких коштів: перший пов’язаний із заздалегідь створюваним страховим фондом, з якого здійснюються платежі за вкладами в разі їх недоступності; другий передбачає, що страховий фонд не створюється, а кошти починають акумулюватися лише за виникнення потреби у страхових відшкодуваннях вкладів. В останньому випадку суттєвим є те, щоб надходження таких коштів було гарантованим і достатнім для покриття зобов’язань банку (чи банків), у якого вклади стали недоступними.
   Попереднє створення фонду страхування сприяє підвищенню довіри до системи страхування загалом. Це, зокрема, пояснюється оперативнішим порядком відшкодування системою страхування вкладникам втрат. Більше того, суттєво знижується рівень витрат, пов’язаних з формуванням фонду страхування та питанням банкрутства банків.
   Вирішуючи питання про джерела формування фонду страхування, слід ураховувати таке. По-перше, вони повинні бути достатніми, щоб забезпечити відшкодування втрат за вкладами. По-друге, потрібно зважати на ступінь ризику конкретного банку, оскільки чим ризиковіша діяльність конкретного банку, тим більша вірогідність появи у нього проблем із виконанням зобов’язань перед вкладниками. З огляду на це такі банки повинні сплачувати вищі страхові внески, ніж банки, що ведуть зважену ризикову політику. Однак на практиці досягти взаємозв’язку між розміром страхових внесків і ризиковістю діяльності конкретного банку дуже важко. Це пов’язано зі складністю об’єктивного визначення ступеня ризиковості діяльності конкретного банку, значною трудомісткістю та наявністю висококваліфікованих фахівців. Тому доцільно, на наш погляд, використовувати економічні нормативи, застосовувані органами банківського регулювання та нагляду, зокрема, норматив адекватності регулятивного капіталу (норматив платоспроможності банку).
   Диференціація розміру страхового внеску залежно від рівня ризиковості банку дає змогу зменшити розміри субсидіювання проблемних банків фінансово стійкими, однак не ліквідує прагнення банків до проведення занадто ризикових операцій. Запобігання занадто ризиковим операціям має досягатися комплексом заходів, серед яких, зокрема, —участь у системі страхування лише фінансово стійких банків та ефективність банківського регулювання і нагляду.
   Варто також зауважити, що розмір і джерела страхових відшкодувань мають ураховувати реалії економіки та банківської системи. Адже чітко визначений розмір страхових внесків для окремих банків (особливо фінансово слабких) може бути непосильним чи суттєво вплинути на їх фінансову стійкість. Так, чистий прибуток банків України зменшився з 1076 млн грн. у 1996 р. до 513 млн грн. у 1999 р. У доларовому еквіваленті зменшення становило 424 млн дол. США (за середнього за період курсу гривні до долара: у 1996 р. — 1,8295 грн.; у 1999 р. — 4,1304 грн.). За 2000 р. банки мали збитки на 30 млн грн., а за 2001 р. — чистий прибуток на 530 млн грн. Капітал банків у гривневому обчисленні збільшився з 3156 млн грн. у 1996 р. до 7854 млн грн. у 2001 р., однак у доларовому еквіваленті знизився відповідно з 1671 млн дол. США до 1482 млн дол. США.
   Отже, за визначення джерел формування та розміру страхових внесків необхідний зважений підхід. Як доводить практика, без участі держави жодна система страхування вкладів (особливо країн з перехідною економікою) не здатна відшкодувати втрати, пов’язані з неспроможністю банків виконати свої зобов’язання перед вкладниками. Початковий внесок держави стає основою для створення фонду страхування вкладів. В Україні початковий внесок держави становив 20 млн грн. і був зроблений Національним банком України. Комерційні банки сплатили початковий збір до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в розмірі 1 % від зареєстрованого статутного капіталу. Нарахування регулярного збору до фонду здійснювалося банками до 24 жовтня 2001 р. раз на рік у розмірі 0,5 % від загальної суми вкладів за станом на 31 грудня року, що передує звітному. В разі недостатності коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб для виконання ним у повному обсязі своїх зобов’язань перед вкладниками передбачено сплату банками до нього спеціальних зборів, максимальний розмір яких не повинен перевищувати розміру щорічного регулярного збору.
   Визначення початкового збору у процентах від зареєстрованого статутного капіталу викликає зауваження, оскільки згідно з економічною сутністю та законодавчим визначенням він має принципово інше призначення, а його розмір ніяк не залежить від розміру залучених банком вкладів. Окрім того, видається неправомірною норма, за якою Адміністративна рада фонду приймає за погодженням з НБУ рішення щодо запровадження внесення спеціального збору банками. Адже відповідно до чинного законодавства встановлення податків і зборів є прерогативою Верховної Ради України.
   В економічно розвинених країнах регулярні внески значно нижчі, ніж у постсоціалістичних країнах і країнах з нестабільною економікою. Так, в Японії вони становлять 0,008 % на рік, в Іспанії — 0,12 %, Туреччині — 0,3 %, Канаді — 0,1 %, Німеччині — 0,03 %, тоді як у постсоціалістичних країнах — від 0,1 % до 0,6 % від суми депозитів на кінець року [58, c.134—137].
   Важливим є питання щодо визначення умов, за яких має здійснюватися відшкодування вкладів. Ними можуть бути: визнання вкладів недоступними; оголошення банку банкрутом; відкликання центральним банком ліцензії у разі визнання неспроможності банку виплатити розміщені у ньому вклади.
   В умовах України здійснювати виплати за вкладами після оголошення банку банкрутом недоцільно. Це пов’язано, зокрема, з тим, що процедура ліквідації може затягнутися на декілька років. Законодавство України про банкрутство низку питань залишає поза межами правового регулювання. Інше важливе питання — це черговість задоволення вимог кредиторів. Справа в тому, що ст. 31 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” не встановлює першочергове задоволення вимог кредиторів за банківськими вкладами. Тому, на нашу думку, доцільним було б у першу чергу спрямовувати кошти від реалізації активів банку-банкрута на задоволення вимог вкладників — фізичних осіб. Мова йде про надання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб особливого статусу — переважного і безумовного права задоволення вимог перед іншими кредиторами однієї черги.
   В Україні система страхування вкладів починає діяти з дня, коли вклади стають недоступними, тобто у разі неможливості одержання вкладу вкладником відповідно до умов договору, яка настає з дня призначення ліквідатора банку—учасника (тимчасового учасника) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Однак недоступність вкладів, як правило, виникає задовго до відкриття ліквідаційної процедури та визнання боржника банкрутом. Тому доцільною вбачається пропозиція законодавчо передбаченого права вимоги вкладниками коштів з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відразу після припинення банком виконання своїх зобов’язань. Це сприятиме підвищенню довіри вкладників — фізичних осіб до банківської системи, а також збільшить приплив коштів на банківські рахунки.
   У деяких країнах виплати вкладникам здійснюються у разі заморожування депозитів, тобто коли банк неспроможний здійснити платежі з вкладного рахунка протягом кількох робочих днів. Зауважимо, що вкладникові у більшості випадків потрібні насамперед не самі гроші на вкладах, а тверда впевненість у їх схоронності та можливості отримання за першою вимогою. Тому одним зі шляхів може стати переказ вкладів з проблемного банку до банку, що функціонує нормально, є фінансово стійкішим.
   Отже, з викладеного випливають такі пропозиції та висновки:
- надати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб право переважного і безумовного задоволення вимог до банку-банкрута перед іншими кредиторами однієї черги;
- система страхування вкладів повинна охоплювати всі фінансово-кредитні установи, які мають ліцензію на здійснення операцій із залучення коштів фізичних осіб;
- сьогодні, виходячи зі світового досвіду, слід страхувати лише вклади фізичних осіб, але з урахуванням економічних і соціальних реалій України;
- підвищити максимальний розмір відшкодування за вкладом і прив’язати його до курсу вільно конвертованої валюти та/або до мінімальної заробітної плати;
- законодавчо обмежити частку державних цінних паперів в активах Фонду страхування. Розміщувати частину коштів Фонду у вільно конвертовану валюту та в короткострокові й довгострокові надійні та ліквідні активи (навіть низькодохідні), які б забезпечили можливість формувати стабільну дохідну частину його вкладень;
- запровадити гнучку систему встановлення розміру регулярних зборів до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб шляхом диференціації цього розміру залежно від ступеня ризиковості діяльності конкретного банку, використовуючи для цього економічні нормативи, що регулюють діяльність банків;
- відшкодовувати й депозити в іноземній валюті, допоки не забезпечено стабільність гривні, що сприятиме повнішій мобілізації валютних коштів населення на потреби економічного розвитку України.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016