Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Економічні науки arrow Капітал банку: питання теорії і практики arrow 3.1. Сутність та економічна характеристика банківських вкладів
07.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




3.1. Сутність та економічна характеристика банківських вкладів

3.1. Сутність та економічна характеристика банківських вкладів

   Основним джерелом банківських ресурсів є вклади. Проте на сьогодні в економічній літературі немає єдиної думки щодо визначення поняття “вклад”. Так, у Правилах здійснення депозитних операцій для банківських депозитів під цим поняттям розуміють “кошти, що надаються фізичними чи юридичними особами в управління резиденту, визначеному фінансовою організацією згідно з чинним законодавством України, або нерезиденту на чітко визначений строк та під процент і оформлюються відповідною угодою” [31, с. 11, 12]. У Законі України “Про оподаткування прибутку підприємств” дається таке визначення вкладу: “Депозит (вклад) — кошти, які надаються фізичними чи юридичними особами в управління резиденту, визначеному фінансовою організацією згідно із законодавством України, або нерезиденту на строк та під процент” [11, с. 6]. В “Экономической энциклопедии” наголошується, що банківський вклад (депозит) — це “зобов’язання банку, який отримав безпосередньо від вкладника (депозитора) або третіх осіб на адресу вкладника грошову суму (вклад), повернути суму вкладу і виплатити проценти на неї” [236, с. 107]. У “Большом бухгалтерском словаре” під банківським вкладом розуміються грошові кошти юридичної або фізичної особи в національній або іноземній валюті, розміщені на рахунку в банку [81, с. 60]. У “Финансово-кредитном словаре” вклади визначаються як грошові кошти населення, підприємств та організацій, внесені для зберігання у банки та ощадні каси на визначених умовах [223, с. 220]. У деяких підручниках поняття “вклад” і “депозит” ототожнюються, однак останнє є ширшим [166, с. 230].
   Наведені та інші існуючі визначення поняття “вклад” дають змогу зробити такі висновки.
   1. У кожному з них підкреслюється, що предметом угоди банківського вкладу є грошові кошти.
   2. Не можна погодитися з твердженням, що грошові кошти вносяться до банку на зберігання. Поняття “зберігання” передбачає зобов’язання повернути ті самі речі, що були здані на зберігання. Отже, покладення на банк обов’язку повернути ті самі купюри, що були отримані ним від клієнта, протирічить природі грошових знаків. Більше того, у такому разі банк перестав би бути банком і перетворився б на сховище грошей. Наголосимо, що грошові кошти на рахунок вкладника можуть надходити не лише у готівковій, а й у безготівковій формі. Нарешті, зберігання не передбачає внесення зберігачем плати особі, що здала майно на схов; у підприємницькому зберіганні плата повинна вноситися особою, яка здала майно на зберігання, зберігачеві (вкладник — банку). Отже, характеризуючи банківський вклад, потрібно виходити з того, що вкладник вимагає повернення суми банківського вкладу, а не самого вкладу.
   3. Викликає зауваження положення про те, що кошти надаються в управління банку. Виходячи з того, що поняття “управляти” означає спрямовувати діяльність, роботу кого-небудь (чого-небудь), можна стверджувати, що вкладник не може втручатися в діяльність банку (крім укладення між клієнтом і банком трастової угоди) та визначати напрями використання залучених коштів.
   4. Потрібно визначитися з поняттями “вклад” і “депозит”. В економічній літературі поняття “банківський депозит” часто використовується у таких випадках: коли вкладником є не фізична, а юридична особа; коли йдеться про грошові кошти, внесені до банку на чітко визначений строк; коли предметом банківських депозитів є не лише грошові кошти, а й цінні папери. У цьому зв’язку слід мати на увазі, що згідно з чинним законодавством України терміни “депозит” і “вклад” є тотожними, тобто банківський депозит може мати форму грошових коштів.
   5. Грошові кошти можуть бути внесені до банку як безпосередньо вкладником, так і третьою особою, у валюті України або в іноземній валюті.
   6. Депозитна угода може бути укладена не лише на визначений строк (строковий вклад), а й на умовах отримання суми вкладу за першою вимогою (вклад до запитання) чи інших умовах, які не суперечать чинному законодавству, зокрема за настання (дотримання) визначених обставин (умов).
   З огляду на зазначене сутність банківського вкладу можна сформулювати так: банківський вклад — це грошові кошти в готівковій або безготівковій формі, у національній або іноземній валюті, які розміщені власником або третьою особою за рахунок і за дорученням власника на рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладникові (або за його дорученням іншій особі), як правило, з процентом.
   Найповніше розкрити сутність вкладу дає змогу класифікація їх за різними ознаками. Одні з ознак з’явилися давно, пройшли певну апробацію практикою і стали класичними для більшості банків країн з розвиненою ринковою економікою, інші — виникли недавно, у зв’язку з розвитком і вдосконаленням банківської практики. За незначних змін умов уже відомих, класичних видів вкладів з’являються нові види вкладів, які повніше враховують потреби вкладників. На жаль, до цього часу ні в економічній літературі, ні в чинному законодавстві України чіткої та повної класифікації банківських вкладів немає.
   Розглянемо окремі ознаки класифікації банківських вкладів, які, на нашу думку, суттєво впливають на організацію залучення банками грошових коштів юридичних і фізичних осіб (рис. 3.1).

kb14

Рис. 3.1. Ознаки класифікації банківських вкладів

   Залежно від категорії вкладника вирізняють вклади фізичних та юридичних осіб. Категорії вкладників за своїм складом є неоднорідними, а тому їх, у свою чергу, можна класифікувати формою власності, видом підприємства, організаційно-правовими формами підприємства, резидентністю, галуззю економіки, сектором економіки, видом економічної діяльності тощо.
   Стосовно секторів економіки розрізняють вклади: фінансових корпорацій; нефінансових корпорацій; органів державного управління та підвідомчих їм некомерційних організацій, які утримуються за рахунок бюджету; домашніх господарств; некомерційних організацій, які обслуговують домашні господарства.
   За ознакою резидентності розрізняють вклади резидентів і нерезидентів.
   Залежно від форми власності виокремлюють вклади, що належать вкладникам з державною і недержавною формами власності. Останні можуть бути вкладами приватними, колективними, юридичних і фізичних осіб-нерезидентів.
   Зважаючи на вид підприємства, розрізняють депозити підприємств: приватних; колективних; господарських товариств; комунальних; державних; підприємств на власності об’єднання громадян.
   З огляду на спосіб оформлення вкладу розрізняють вклади, оформлені шляхом: укладення договору банківського вкладу; видачі ощадного чи депозитного сертифіката. Тобто власник коштів замість відкриття депозитного рахунка може придбати ощадний (депозитний) сертифікат банку.
   За належністю вкладника до певної галузі економіки виокремлюють вклади підприємств: промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту, зв’язку, торгівлі та громадського харчування, культури та мистецтва, освіти тощо. Це дає змогу банкам за формування та розміщення вкладів ураховувати особливості кругообігу обігових коштів вкладників, оподаткування тощо.
   За характером розпорядження вклади поділяють на: іменні, тобто такі, що належать певній особі; на пред’явника (анонімні) — за ними для внесення та вилучення коштів не потрібні ніякі відомості про вкладника і зразок його підпису; кодовані — за ними операції здійснюються з допомогою підпису-коду, встановленого самим вкладником. Документи, за якими може бути ідентифікована особа вкладника, зберігаються в сейфі відповідального працівника банку, доступ до якого мають лише вповноважені особи банку.
   Залежно від можливості одержання вкладником додаткових послуг і пільг від розміщення коштів на вклади розрізняють: чисті вклади — вкладник не одержує ніяких додаткових послуг чи пільг; вклади з правом одержання пільгового кредиту або використання вкладу як застави; вклади з можливістю одержання додаткових безоплатних послуг; вклади з іншими послугами та пільгами.
   За формою, в якій вкладник одержує дохід від депозитного розміщення коштів, вирізняють вклади з доходами в грошовій та грошово-речовій формах. У першому випадку вкладник одержує дохід у вигляді депозитного процента в грошовій формі, у другому — дохід виплачується як грошима, так і товарами, що користуються підвищеним попитом у населення. Виплата вкладникам доходів товарами відбувається, як правило, за умов товарного дефіциту, коли існує невідповідність між платоспроможним попитом населення на окремі товари, з одного боку, і обсягами їх виробництва та роздрібного товарообігу — з іншого. Іноді окремі банки з метою розширення клієнтської бази пропонують вкладникам “додатковий” дохід у вигляді регулярного проведення розиграшів призів за номерами депозитних угод (особових рахунків). Це відбувається у випадках, коли розмір депозитного процента банку суттєво не відрізняється від того, який виплачують інші банки по аналогічних видах вкладів.
   Виходячи з оподаткування доходів по вкладах виокремлюють неоподатковувані вклади — податки з одержаних доходів вкладником не сплачуються, та оподатковувані вклади — податки сплачуються згідно з чинним законодавством. Оподаткування доходів по вкладах негативно впливає (і щодо вкладника, і щодо банку) на залучення коштів на вклади. Воно може спричинити підвищення розміру депозитного процента, а відповідно й розміру плати за операції і послуги, здійснювані чи надавані банками. Більше того, і банки, і клієнти починають пошуки шляхів уникнення (чи зменшення втрат) від оподаткування. Для цього, зокрема, розробляються нові чи вдосконалюються існуючі фінансові інструменти.
   Зважаючи на вік вкладника, розрізняють вклади: на дітей (осіб до 16 років), молодіжні (осіб від 16 років до 28 років); осіб зрілого віку (від 28 до 45 років); осіб передпенсійного віку (від 45 років до 55—60 років); осіб пенсійного віку. Розподіл вкладників за цим критерієм дає змогу банкам ураховувати особливості кожної з вікових груп. Звичайно, він є умовним, оскільки в кожній віковій групі потреби, запити, смаки, вподобання можуть суттєво різнитися залежно від відмінностей у рівні доходів, сімейного стану, освіти, професійного статусу тощо. Однак у більшості випадків однозначним є те, що з переходом від однієї стадії життєвого циклу до іншої посилюється ймовірність важливих подій. Так, молодь після 16 років починає думати про набуття вищої освіти, одруження, придбання житла тощо. Люди середнього віку після одержання вищої освіти, обзаведення житлом починають заощаджувати кошти з метою зайнятися власним бізнесом, організувати власний відпочинок тощо. Вкладники передпенсійного та пенсійного віку відкладають кошти з метою, зокрема, отримання доходів, які б давали змогу після виходу на пенсію підтримувати звичний рівень життя тощо. Цьому сприяє законодавство про пенсійне забезпечення, яке, зокрема, передбачає можливість відкриття пенсійних рахунків.
   Залежно від виду валюти, в якій залучаються кошти у вклади, розрізняють вклади в національній та іноземній валютах. Чинне валютне законодавство України обмежує використання валютних вкладів як їх власниками, так і банками. Останні повинні здійснювати розміщення коштів у валютні активи або конвертувати валюту у гривню, враховуючи при цьому вимоги НБУ та відповідні види ризиків.
   Виходячи із можливостей капіталізації нарахованих процентів виокремлюють вклади з простими та складними процентами. Найбільш поширеними і традиційними є вклади, за якими нараховуються прості проценти, хоча банки залежно від ситуації на грошовому ринку здійснювали нарахування і виплату вкладникам складних процентів.
   За характером визначення розміру процента вклади бувають: з фіксованою процентною ставкою; з плаваючою процентною ставкою та безпроцентні. Використання банками вкладів з плаваючою процентною ставкою більш ризиковане, потребує наявності висококваліфікованих спеціалістів, уміння прогнозувати ситуацію в економіці та на грошовому ринку, наявності відповідних об’єктів для розміщення коштів, залучених на таких умовах, тощо. Тому найпоширенішими є вклади з фіксованою процентною ставкою.
   Залежно від періодичності виплати процентів за вкладами розрізняють вклади з виплатою процентів: за період, тобто через певний час після залучення банками коштів; авансом, тобто водночас із внесенням коштів на вклад; за запитом, тобто у зв’язку із закриттям вкладного рахунка. Виплату процентів наперед (авансом) банки пропонують клієнтам з метою компенсації втрат від інфляції. Однак реально за внесення вкладу вкладник не отримує проценти, оскільки номінальна сума депозиту перевищуватиме суму, фактично отриману від вкладника на суму сплачених авансом процентів. Отже, на дату залучення вкладу виконується таке бухгалтерське проведення: на суму отриманих коштів дебетується рахунок “Каса” чи інший відповідний рахунок; на суму сплачених авансом процентів дебетується рахунок “Витрати майбутніх періодів”; на суму номіналу депозиту кредитується відповідний депозитний рахунок.
   За характером вилучення коштів вклади поділяються на такі: з попереднім повідомленням про вилучення; без попереднього повідомлення про вилучення; з обмеженнями у вилученні коштів. Умова попереднього повідомлення про вилучення суми вкладу обумовлюється в депозитному договорі, причому переважно за строковими вкладами. Це повідомлення дає змогу банку рефінансувати свої активи за рахунок додаткового залучення коштів або в інший спосіб і таким чином зменшити операційні витрати та не допустити порушення нормативних вимог регулювальних органів. Крім того, управління активами і пасивами банків вимагає від останніх виваженішого підходу до вилучення коштів з депозитних рахунків. Усе частіше в депозитних договорах передбачається умова попереднього повідомлення про вилучення коштів, причому не лише за строковими вкладами. Для клієнтів з великими грошовими оборотами банки пропонують VIP-обслуговування або “personal banking”. Це передбачає взаємопрацю між клієнтом і банком, зокрема з питання управління грошовими потоками клієнта. Банки можуть брати участь у розробленні бізнес-планів клієнтів, допомагати у розробленні фінансових схем, радити, як краще використати тимчасово вільні кошти тощо. Це дає банкам змогу точніше підтримувати власну поточну ліквідність. Однак такі партнерські відносини між українськими банками та клієнтами не набули відповідного розвитку.
   Залежно від строку та порядку вилучення коштів розрізняють вклади до запитання, строкові та умовні. Умовними є ті вклади, за оформлення яких встановлюється будь-яка умова видачі. Ці вклади вносяться на ім’я іншої особи, яка зможе розпоряджатися вкладом тільки у разі дотримання нею зазначених умов. Такими умовами можуть бути, наприклад, досягнення повноліття або закінчення навчального закладу. Умова за вкладом не повинна суперечити закону або містити неясності, які можуть утруднити виплату вкладу. Для одержання умовного вкладу потрібно крім інших документів пред’явити й документ, який засвідчує виконання зазначеної умови. Різновидом умовних вкладів є гарантійні вклади, тобто кошти, які банк-кредитор залучає на вклад з метою захисту себе від кредитного ризику. Вкладник гарантійного вкладу має право на одержання кредиту в межах розміру депозиту без додаткового забезпечення.
   За призначенням вклади поділяються на: до запитання; строкові; ощадні. Вклади до запитання призначені для здійснення поточних розрахунків, є високоліквідними, розміщуються в банках на поточних і контокорентних рахунках і можуть у будь-який час на вимогу клієнта бути поповнені або вилучені, причому як частково, так і повністю, у безготівковій чи готівковій формі. Кошти, розміщені на поточному рахунку, вкладник може вилучити в межах кредитового залишку, а розміщені на контокорентному рахунку — не лише вилучити, а отримати ще й банківський кредит. Нестабільність вкладів до запитання обмежує можливість використання їх банками, тому депозитний процент власникам таких вкладів виплачується низький або не виплачується зовсім. Для покриття своїх витрат, пов’язаних з веденням поточних рахунків, банк може стягувати з клієнта комісійну винагороду, яка може утримуватися з депозитного процента. Деякі банки не стягують комісії з безпроцентних поточних рахунків за умови зберігання на них стабільного залишку не нижче завчасно обумовленого рівня. Незважаючи на те, що кошти до запитання дуже ліквідні, їх сумарні стабільні залишки на поточних рахунках дають банкам змогу користуватися ними з вигодою для себе. Стимулюючи приріст вкладів до запитання, банки підвищують якість обслуговування клієнтів і пропонують їм додаткові послуги. Це досягається різними шляхами, зокрема: придбанням власниками коштів до запитання ощадних сертифікатів чи банківських векселів; застосуванням пластикових карток і заставних депозитів; інформаційно-консультативним обслуговуванням клієнтів, розробленням і реалізацією “продуктів” фінансового інжинірингу.
   Залучення банком вкладів до запитання може відбуватися із застосуванням такого виду економічних відносин, як контокорентний кредит. Він надається клієнтам з єдиного рахунка (контокорентного), на якому щоденно відображаються всі платежі клієнта і надходження коштів на його адресу. Інакше кажучи, контокорентний рахунок поєднує в собі ознаки поточного та позичкового рахунків. Платежі та надходження, як правило, не збігаються — на контокорентному рахунку виникає сальдо. Дебетове сальдо свідчить про нестачу в клієнта власних коштів для забезпечення поточних платежів, залучення ним в оборот банківського кредиту. Кредитове сальдо означає, що клієнт володіє певною сумою власних коштів.
   Контокорентному кредиту притаманні такі ознаки:
   1. Він надається клієнтам, з якими банк має постійні й тривалі відносини і які потребують регулярної кредитної підтримки з огляду на їх фінансово-господарську діяльність.
   2. Цей кредит призначений тільки для фінансування обігових коштів або для підтримки поточного платіжного обороту клієнта. Він не повинен використовуватися для фінансування капітальних вкладень та інвестицій клієнта.
   3. Використання контокорентного кредиту для раціональної організації платіжного обороту клієнта передбачає надання його, за певних умов, без забезпечення. Це означає, що такий кредит повинен надаватися клієнтам, які мають бездоганну, з позицій банку, репутацію. Однак з низки причин (зменшення кредитного ризику, нормативних вимог центрального банку тощо) банки здебільшого надають контокорентний кредит під завчасно визначені у кредитних договорах форми забезпечення виконання кредитних зобов’язань.
   4. Надання банком контокорентного кредиту може здійснюватись у розмірі, що перевищує узгоджений ліміт кредитування. У такому разі збільшення ліміту кредитування може відбуватися: без укладання додаткової кредитної угоди; з укладанням нового кредитного договору; через надання банком спеціального кредиту, умови якого, як правило, не відрізняються від звичайного контокорентного кредиту.
   5. Контокорентний кредит через можливість оперативного одержання його клієнтом належить до кредитів з підвищеним ризиком, а отже, й до найдорожчих. Плата за контокорентний кредит складається з процентів, нараховуваних на дебетові залишки контокорентного рахунка, та комісійних платежів.
   Кредитування за контокорентним рахунком відоме давно. В Україні воно не набуло поширення, хоча практика кредитування за оборотом, використовувана банками СРСР, передбачала вилучення 50 % нормативу власних обігових коштів підприємств і була близькою до кредитування за контокорентним рахунком. Зауважимо, що у Плані рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України відсутній активно-пасивний рахунок, на якому можна було б обліковувати контокорентний кредит. Тому окремі банки якщо й застосовують основні положення, характерні для контокорентного кредиту, використовують для цього кілька різних рахунків. Проте частіше у своїй діяльності вони вдаються до такого способу залучення вкладів до запитання, як поточний рахунок з овердрафтом. Цей рахунок допускає тимчасове перевищення суми списання коштів над їх залишком на рахунку, що свідчить про залучення в оборот кредиту. Від’ємне сальдо на цьому рахунку називається овердрафтом, його розмір регулюється договором між банком і клієнтом. За режимом функціонування поточний рахунок з овердрафтом подібний до контокорентного, проте є й суттєві відмінності. По-перше, при овердрафті видача кредитів носить нерегулярний, епізодичний характер, тоді як при контокоренті — регулярний. Відповідно для поточного рахунка з овердрафтом характерний кредитовий залишок, а для контокорентного — дебетовий залишок. По-друге, поточні рахунки з овердрафтом відкриваються юридичним і фізичним особам, а контокорентні рахунки — тільки юридичним особам, тобто їх сфера застосування вужча. По-третє, наявність поточного рахунка з овердрафтом не виключає можливості відкриття клієнтом для проведення окремих операцій додаткових позичкових рахунків, тоді як на контокорентному рахунку відображаються всі поточні операції клієнта.
   Строкові вклади — це грошові кошти, розміщені у банку на чітко визначений строк, тобто які можуть бути вилучені вкладником, як правило, після закінчення обумовленого строку. Вони використовуються вкладниками для одержання більш високих, ніж за вкладами до запитання, процентів. Для строкових вкладів характерна стрибкоподібна зміна розмірів, а також залучення банками коштів на них круглими сумами. Ці вклади не призначені для розрахунків з третіми особами, їм притаманна невелика швидкість обертання. Банки зацікавлені у залученні коштів на строкові вклади, оскільки вони мають в основному стабільний та довгостроковий характер. Це дає змогу банку здійснювати планування розмірів залучених коштів, оптимально їх використовувати і збільшити банківські доходи.
   Строкові вклади можуть бути двох видів:
- власне строкові вклади, коли кошти повертаються вкладникові тільки після закінчення встановленого строку, до цього вони знаходяться у повному розпорядженні банку;
- вклади з попереднім повідомленням про вилучення коштів. Вони передбачають надходження до банку повідомлення вкладника про дострокове вилучення коштів. Строк надання повідомлення заздалегідь обумовлюється в угоді між вкладником і банком. У такому разі депозитний процент знижується до рівня, передбаченого за вкладами до запитання.
   Ощадні вклади призначені для нагромадження та вкладання грошових заощаджень. Для цих вкладів характерним є повільне, плавне зростання, а також те, що використання ощадних вкладів здебільшого відбувається через тривалий проміжок часу. Вони не мають фіксованого строку зберігання, не призначені для поточних розрахунків або з самого початку вкладені не на заздалегідь обумовлений строк. Інша особливість цих вкладів — видача власникові вкладу іменного свідоцтва у формі ощадної книжки. Різновидом ощадного вкладу є рахунки з випискою стану ощадного вкладу. Вилучення коштів з ощадного вкладу регламентується у депозитному договорі, можливе після подання вкладником до банку попереднього повідомлення. Строк повідомлення про вилучення коштів може визначатися законодавчо або в індивідуальному порядку в депозитній угоді.
   Зберігання заощаджень юридичних і фізичних осіб на ощадних вкладах спричинюється різними мотивами і за своєю економічною сутністю може мати різне призначення. Можна вирізнити зберігання заощаджень цільове і без чітко вираженого цільового призначення. Банки, зокрема, можуть приймати цільові вклади на дітей, для придбання автомобілів, житла, інших товарів тривалого користування та таких, що дорого коштують. Один з мотивів — збереження звичного рівня і структури споживання після виходу на пенсію. В такому разі використовуються пенсійні вклади. Вони призначені для акумулювання персоніфікованої частини внесків громадян з метою одержання ними по досягненні пенсійного віку додаткової пенсії.
   Основою ресурсної бази конкретного банку є розміщені в ньому кошти клієнтів. Клієнтська база банків за своїм складом неоднорідна. Насамперед слід вирізняти кошти юридичних і фізичних осіб — груп клієнтів, принципово різних за фінансовими можливостями, мотивацією зберігання коштів і подальшим їх використанням, розмірами вкладів, потребами у додаткових послугах тощо. Розробляючи та впроваджуючи певні банківські продукти, кожний банк повинен ураховувати специфічні особливості різних груп клієнтів.

Таблиця 3.1

СТРУКТУРА КОШТІВ НА РАХУНКАХ ПІДПРИЄМСТВ І НАСЕЛЕННЯ В БАНКАХ УКРАЇНИ*
(на кінець періоду, %)

Показник

1996 р.

1997 р.

1998 р.

1999 р.

2000 р.

2001 р.

Усього коштів підприємств, організацій та населення в банках

100

100

100

100

100

100

у тому числі:

      

кошти підприємств та організацій

76,2

63,9

62,7

64,8

64,6

56,5

вклади населення

23,8

36,1

37,3

35,2

35,4

43,5

* Розраховано за: Бюлетень НБУ. — 2002. — № 2. — С. 58,59.

   З даних табл. 3.1 видно, що кошти підприємств та організацій перевищують вклади населення. Це цілком закономірне явище, оскільки перші є тими суб’єктами економіки, які розпоряджаються значним обсягом коштів суспільства, здійснюючи підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку. Крім того, згідно з чинним законодавством України юридичні особи зобов’язані зберігати кошти в банках (за винятком готівки у межах її ліміту в касі). На фізичних осіб таке зобов’язання не поширюється, хоча законодавча і виконавча влада, а також банки докладають значних зусиль щодо залучення готівки до банків, розширення сфери безготівкових розрахунків населення. Низький рівень доходів населення, високий ступінь тінізації української економіки та недовіра населення до банківської системи негативно позначаються на ресурсній базі банків. Станом на 1.01.2002 р. показник М0 (гроші поза банками) становив 43 % від загальної суми наявної грошової маси України. Це кошти, що потенційно можливо й доцільно залучити до банківської системи. Завдання банків, зокрема, полягає у створенні сприятливіших умов залучення коштів, розробленні нових і вдосконаленні існуючих фінансових інструментів.
   Залучаючи вклади фізичних осіб, слід враховувати трудомісткість такого залучення, існуючі обмеження на роботу з фізичними особами, а також їх чутливість, неадекватність поведінки обставинам і ситуації, що складаються на грошовому ринку. Так, традиційні вкладники, особливо власники невеликих за розміром вкладів, можуть забирати свої кошти з банків з метою одержання в іншому місці більшого доходу. Такий процес в іноземній літературі називається дезинтермедіацією (disintermediation). Разом з тим, залишки на рахунках дрібних вкладників стабільніші за вклади, що складаються з рахунків декількох великих клієнтів. Важливою умовою роботи банків з великими вкладниками, особливо з їх строковими депозитами, є створення та підтримування на відповідному рівні високоліквідних активів, які слугують резервом на випадок дострокового вилучення депозиту клієнтом. Це може трапитися не лише у зв’язку з виникненням у банку фінансових проблем, а й з виникненням у клієнта сумнівів щодо надійності банку чи появою можливості вигіднішого розміщення коштів.
   Практичний інтерес і важливість для банку має структурування клієнтських коштів за видами валют і строками повернення. Це потрібно для підтримування платоспроможності та ліквідності банку, врахування валютного ризику, прогнозування активних операцій. Як видно з даних табл. 3.2, більшу питому вагу мають кошти в національній валюті, проте досить значну частку становлять й кошти в іноземній валюті. Коливання питомої ваги коштів в іноземній валюті у загальній сумі залучених коштів передусім залежать від поточного валютного курсу гривні, інфляційних очікувань юридичних і фізичних осіб, стану платіжного балансу, наявності та умов обов’язкового продажу валютної виручки. Так, починаючи з 1995 р. валютний курс національної валюти коливався значно повільніше, а темпи інфляції знизилися, що спричинило наприкінці 1997 р. відповідне зниження (до 26 %) питомої ваги валютних вкладів у загальній сумі залучених коштів. Однак фінансова криза 1998 р. призвела до зниження валютного курсу гривні і вплинула на зростання питомої ваги валютних коштів. Стабільність валютного курсу протягом 2000—2001 рр. вплинула на зменшення частки коштів в іноземній валюті.

Таблиця 3.2

СТРУКТУРА ЗАЛУЧЕНИХ КОШТІВ БАНКІВ ЗА ВИДАМИ ВАЛЮТ І СТРОКАМИ ПОВЕРНЕННЯ*
(на кінець періоду, %)

Показник

1996 р.

1997 р.

1998 р.

1999 р.

2000 р.

2001 р.

Кошти у національній валюті — усього

69,6

74,0

61,0

56,2

61,5

67,7

з них:

      

до запитання

72,4

63,3

63,5

66,7

69,9

60,1

строкові

27,6

36,7

36,5

33,3

30,1

39,9

Кошти в іноземній валюті — усього

30,4

26,0

39,0

43,8

38,5

32,3

з них:

      

до запитання

58,1

50,8

55,1

56,9

47,0

37,1

строкові

41,9

49,2

44,9

43,1

53,0

62,9

Разом

100

100

100

100

100

100

*Розраховано за: Бюлетень НБУ. — 2002. — № 2. — С. 99.

   Питома вага строкових депозитів у загальній сумі залучених коштів у національній валюті протягом розглянутого періоду коливалася — зростала до кінця 1998 р., потім дещо знизилася і на кінець 2001 р. знову зросла.
   Динаміка залучення строкових вкладів і вкладів до запитання в іноземній валюті до кінця 1999 р. характеризується відносно незначною амплітудою коливань питомої ваги строкових депозитів у загальній сумі залучених коштів в іноземній валюті — у межах від 41,9 % до 53 %. Однак у 2000—2001 рр. відбулося зростання питомої ваги строкових валютних коштів.
   Зауважимо, що серед вкладів населення значно переважають строкові вклади, питома вага яких у загальній сумі вкладів населення в банках України зросла з 60,9 % на кінець 1996 р. до 72,% на кінець 2001 р. Протилежною є ситуація з коштами підприємств та організацій. В них переважають поточні депозити. Питома вага коштів до запитання у загальній сумі коштів суб’єктів господарювання на кінець 2001 р. становила 72,0 %. Це є закономірним, оскільки пояснюється мотивами, які переслідують юридичні та фізичні особи, розміщуючи кошти в банках. Перші роблять це задля здійснення розрахунків за своєю підприємницькою діяльністю, а тому більшу частку своїх коштів тримають на поточних рахунках. Фізичні особи розміщують кошти в банках переважно з метою одержання доходу, менше — задля здійснення безготівкових розрахунків. Тому більша частка їхніх коштів знаходиться на строкових депозитах у банках.
   Характеризуючи депозити за видами валют і строками повернення, потрібно враховувати розмір процентної ставки за депозитами та кредитами (табл. 3.3).

Таблиця 3.3

ПРОЦЕНТНІ СТАВКИ БАНКІВ УКРАЇНИ ЗА КРЕДИТАМИ ТА ДЕПОЗИТАМИ*
(середньозважена річна, %)

Період, рік

Усього

У національній валюті

В іноземній валюті

Кредити

Депозити

Кредити

Депозити

Кредити

Депозити

1996

77,0

34,3

1997

49,1

18,2

1998

43,8

18,0

54,5

22,3

20,0

9,7

1999

43,3

17,1

53,4

20,7

21,0

9,0

2000

33,0

11,1

40,3

13,5

17,0

5,8

2001

26,1

9,9

31,9

11,2

13,1

5,6

*Складено за: Бюлетень НБУ. — 2002. — № 2. — С. 68.

   З даних табл. 3.3 видно, що ціна залучення депозитів традиційно у 2—3 рази менша за ціну їх розміщення у кредити. Причому ціна залучення депозитів в іноземній валюті більш як у 2 рази менша за ціну залучення в національній валюті. Це пояснюється низкою причин, зокрема рівнем розвитку валютного кредитування, необхідністю врахування фактора валютного ризику та положень чинного валютного законодавства.
   На ресурсну базу конкретного банку суттєво впливає належність власників до відповідного сектору економіки та форми їх власності (табл. 3.4).

Таблиця 3.4

СТРУКТУРА ЗАЛУЧЕНИХ КОШТІВ БАНКІВ ЗА ФОРМАМИ ВЛАСНОСТІ ТА СЕКТОРАМИ ЕКОНОМІКИ*
(на кінець періоду, %)

Показник

1996 р.

1997 р.

1998 р.

1999 р.

2000 р.

2001 р.

Сектори економіки

      

Фінансовий (небанківський)

0,1

0,1

2,6

1,7

1,8

2,0

Нефінансовий

70,1

59,2

58,3

59,4

59,8

48,9

Домашні господарства

25,1

37,8

37,5

36,2

36,6

47,4

Некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства

4,7

2,9

1,6

2,7

1,8

1,7

Разом

100

100

100

100

100

100

Форма власності

      

Приватна (включаючи фізичних осіб)

25,1

37,7

42,5

39,6

39,7

47,6

Колективна

53,3

48,4

38,1

38,8

39,7

35,4

Державна

21,6

13,9

17,3

20,1

19,0

15,4

Міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав

2,1

1,5

1,6

1,6

Разом

100

100

100

100

100

100

*Складено за: Бюлетень НБУ. — 2002. — № 2. — С. 101, 104.

   Дані табл. 3.4 говорять про зростання питомої ваги вкладів домашніх господарств і фінансового сектору на тлі відповідного зниження питомої ваги залишків на рахунках підприємств нефінансового сектору. За аналізований період відбувалося й зниження питомої ваги некомерційних організацій, які обслуговують домашні господарства.
   Структура залучених коштів у розрізі форм власності вкладників дає можливість виявити зростання питомої ваги вкладів підприємств приватної форми власності та фізичних осіб, а також зменшення питомої ваги вкладів підприємств державної форми власності. Така тенденція пов’язана з розвитком ринкових відносин узагалі і процесом приватизації зокрема. Збільшення частки міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав спричинено, зокрема, входженням країни у світову спільноту та розвитком міжнародних зв’язків.
   Підсумовуючи викладене, зазначимо, що структура і динаміка залучення коштів банками у цілому відбиває позитивні та негативні тенденції, притаманні перехідній моделі економіки і такій її складовій, як банківська система. Залучаючи кошти фізичних і юридичних осіб, банки повинні враховувати не лише стан економіки загалом, а й регіональні особливості, самостійно вибираючи і розробляючи умови залучення коштів виходячи із стратегії і тактики конкретного банку. Це, зокрема, пов’язано з тим, що фінансова стійкість і подальший розвиток конкретного банку передбачають постійне відслідковування своєї клієнтури з погляду визначення стабільності та вдосконалення шляхів залучення коштів на депозитні рахунки. За необхідності банки мають можливість скоригувати свої дії, розробивши відповідні заходи, спрямовані на компенсацію можливого відпливу вкладів за рахунок інших джерел.
   Конкуренція на грошовому ринку змушує банки використовувати цінові та нецінові методи залучення коштів. Сутність цінових методів полягає у використанні депозитного процента як головного важеля в конкурентній боротьбі за вільні кошти юридичних і фізичних осіб. Підвищення пропонованої банком ставки дає змогу залучити додаткові кошти, однак впливає на вартість залучення. Підвищення ставок депозитних процентів має обмеження і не завжди дає позитивні результати. Тому банки значну увагу приділяють неціновим методам залучення коштів юридичних і фізичних осіб, зокрема: поліпшенню рівня обслуговування клієнтів; встановленню системи “клієнт—банк”; впровадженню пластикових карток; розширенню спектра пропонованих банком операцій та послуг; комплексному обслуговуванню клієнтів; наданню клієнтам окремих безкоштовних додаткових послуг. Важливим методом стає розроблення банками фінансових інструментів чи схем, які задовольняли б конкретні потреби клієнта. Все частіше банки пропонують юридичним і фізичним особам нові види депозитних рахунків, режим функціонування яких дає змогу повніше враховувати інтереси вкладників. Так, кошти з таких “гібридних” рахунків можуть використовуватися не лише для одержання прибутку їхніми власниками, а й для здійснення поточних розрахунків та одержання додаткових банківських послуг.
   Вклади є важливим джерелом формування банківських ресурсів. Однак їм притаманні певні вади. По-перше, депозитне залучення коштів пов’язане зі значними маркетинговими зусиллями, грошовими та матеріальними витратами банків. Це не дає їм змоги у разі потреби оперативно залучати грошові кошти для здійснення активних операцій та передбачених платежів. По-друге, одну частину залучених коштів банки повинні зберігати в Національному банку України, а за іншу здійснювати платежі до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. По-третє, депозитне залучення коштів залежить в основному від ініціативи потенційних вкладників, а не від банку, якому часто буває важко, а то й неможливо здійснити оперативне залучення коштів у вклади. І нарешті, слід ураховувати обсяги тимчасово вільних грошових коштів у межах окремо взятого регіону та країни в цілому.
   Проте, незважаючи на вади, притаманні депозитному залученню коштів, банки повинні не тільки використовувати та вдосконалювати існуючі інструменти залучення вкладів, а й приділяти більше уваги впровадженню нових, нетрадиційних для них операцій і послуг. Ці операції і послуги сприятимуть подальшому розвитку та вдосконаленню ресурсної бази банків.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016