Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Економічні науки arrow Капітал банку: питання теорії і практики arrow 1.3. Види банківського капіталу та їх характеристика
10.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




1.3. Види банківського капіталу та їх характеристика

1.3. Види банківського капіталу та їх характеристика

   Надзвичайно складна сутність і багатоликість прояву банківського капіталу ускладнюють розуміння механізму його функціонування. Глибшому усвідомленню самого поняття “банківський капітал” та механізму його функціонування сприяє поділ банківського капіталу на окремі складові з подальшим групуванням їх за однорідними ознаками, тобто його класифікація. Класифікувати банківський капітал можна за різними ознаками залежно від цілі та завдань, які при цьому ставляться. Необхідно мати на увазі, що, мобілізуючи вільні грошові кошти одних суб’єктів ринку і передаючи їх в різні способи іншим суб’єктам, банки завжди переслідують головну мету своєї діяльності — одержання прибутку.
   Зауважимо також, що питання класифікації банківського капіталу є дискусійним і недостатньо висвітленим в економічній літературі. Здебільшого з цією метою використовується один чи кілька критеріїв, переважно ознака власності, з виокремленням власного та залученого капіталу [130, с. 77]. З таким підходом не можна погодитися, оскільки він істотно обмежує можливості пізнання сутності, закономірностей формування і функціонування банківського капіталу.
   Краще зрозуміти сутність банківського капіталу дає змогу класифікація його за різними ознаками (рис. 1.4). Обмежимо таку класифікацію лише тими ознаками, які, на нашу думку, безпосередньо пов’язані з формуванням банківського капіталу з метою здійснення банківської діяльності.

kb4

Рис. 1.4. Класифікація видів банківського капіталу

   За місцем мобілізації виокремлюють банківський капітал, який мобілізується безпосередньо банком, та який придбано ним в інших банках. Більша частка банківського капіталу мобілізується самим банком, зокрема емісією власних цінних паперів, залученням коштів на вклади. Цю частку банківського капіталу банки використовують переважно для одержання прибутку. Для оперативного задоволення додаткових потреб у грошових коштах, підтримування своєї платоспроможності, виконання нормативних вимог центрального банку банки вдаються до запозичення грошових коштів, мобілізованих іншими суб’єктами грошового ринку. Таке запозичення, зокрема, відбувається шляхом одержання кредитів як від інших комерційних банків, так і від центрального банку.
   За можливістю прогнозування величини банківського капіталу доцільно розрізняти капітал, що піддається прогнозуванню прямому та опосередкованому. До першого належать грошові кошти, щодо яких банк може безпосередньо спрогнозувати динаміку або оборотність і визначену частку яких (стабільні залишки) використати для здійснення активних операцій та/або надання послуг. Прямому прогнозуванню піддаються статутний капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток, строкові депозити тощо, опосередкованому — кошти, що формуються періодично та/або епізодично в результаті здійснення окремих банківських операцій та/або надання послуг і динаміку яких складно заздалегідь спрогнозувати. До таких коштів належать, наприклад, залишки на поточних рахунках окремих категорій їх власників, кошти в розрахунках, деякі інші види банківських ресурсів.
   За терміном знаходження у розпорядженні банку капітал поділяється на власний, строковий та капітал до запитання. Власний банківський капітал постійно знаходиться у розпорядженні банку протягом усього періоду його функціонування. Строковий банківський капітал включає в себе строкові депозити, отримані міжбанківські кредити, кошти, мобілізовані шляхом емісії банком власних боргових зобов’язань, тощо. Банківський капітал до запитання включає, зокрема, кошти на поточних, бюджетних і карткових рахунках, кошти в розрахунках.
   Виходячи з резидентності розрізняють національний банківський капітал, який сформований і за правом власності належить юридичним і фізичним особам — резидентам країни, та іноземний, який сформований і належить на правах власності юридичним і фізичним особам-нерезидентам. Ця класифікація банківського капіталу використовується насамперед у процесі формування статутного капіталу банку. Більшу частку банківського капіталу України становить національний банківський капітал, однак сучасний стан економічного розвитку країни передбачає доцільність залучення іноземного капіталу.
   За формою власності банківський капітал поділяється на: приватний, заснований на власності фізичної особи; колективний, заснований на власності колективу, різних видів господарських товариств і підприємств; державний, який на правах власності належить державі. Ця класифікаційна ознака переважно використовується в процесі формування такої складової власного банківського капіталу, як статутний капітал.
   Залежно від організаційно-правової форми залучення банківського капіталу розрізняють акціонерний та пайовий капітал. Акціонерний банківський капітал формується банками, створеними у вигляді акціонерних товариств відкритого та закритого типів. Такі банки мають широкі можливості залучення коштів для формування капіталу із зовнішніх джерел. Пайовий банківський капітал формується банками, створеними у формі кооперативних банків і товариств з обмеженою відповідальністю.
   За формою залучення банківського капіталу виокремлюють такі його види: капітал у грошовій формі; капітал у матеріально-речовій формі; капітал у формі фінансових активів; капітал у формі нематеріальних активів. У вітчизняній банківській практиці формування банківського капіталу передбачено переважно у грошовій формі, причому формування та збільшення статутного капіталу може здійснюватися виключно шляхом грошових внесків. Зазначимо також, що банківський капітал у грошовій формі формується в національній та іноземній валюті.
   Джерела формування банківського капіталу відображаються у правій частині балансового звіту, тобто його пасиві. За своїм економічним змістом статті пасиву балансу банку не однорідні, розміщуються згори донизу в міру збільшення строків зобов’язань. Пасиви балансу банку складаються з власного капіталу та зобов’язань банку перед вкладниками і кредиторами. Власний капітал банків складається зі статутного капіталу, створюваних у процесі подальшої банківської діяльності резервного капіталу, фондів і резервів згідно з чинним законодавством країни. До власного капіталу прирівнюється нерозподілений прибуток, що знаходиться в обороті банку до його цільового використання. Отже, власний капітал належить засновникам, учасникам та акціонерам банку, а зобов’язання — це чужі кошти, тимчасово надані їх власниками в розпорядження банку. Зобов’язання банку не однорідні, умовно їх можна об’єднати у такі види: заборгованість перед Національним банком України та бюджетними установами; заборгованість перед іншими банками; заборгованість перед клієнтами, тобто юридичними і фізичними особами; цінні папери власного боргу; інші зобов’язання.
   Найпоширенішою є класифікація банківського капіталу за джерелом утворення. Розрізняють власний, залучений та позичений банківський капітал. Про власний капітал вже йшлося. Залучений капітал банку — це грошові кошти юридичних і фізичних осіб, залучені банком на вклади. Операції, пов’язані з таким залученням коштів, називаються депозитними, а саме залучення — депозитним. Запозичення коштів на міжбанківському ринку, у центральному банку або шляхом продажу власних боргових зобов’язань на грошовому ринку називається недепозитним, а отриманий у такий спосіб банківський капітал — позиченим або позичковим. Спільним для залученого та позичкового банківського капіталу є те, що це — чужі для банку кошти, його зобов’язання перед вкладниками і кредиторами. Разом з тим, залучений та позичений капітал різняться між собою. По-перше, у формуванні позиченого капіталу ініціатива належить банку, його роль активна, тоді як у формуванні залученого капіталу роль банку пасивна, ініціатива належить вкладникам. Однак це не означає, що банки погодилися з цим, вони розробляють і впроваджують в практику різноманітні способи та прийоми заохочення клієнтів вносити кошти на вклади. По-друге, коли йдеться про позичення коштів, банк самостійно визначає, скільки йому потрібно коштів і на який строк, а у разі залучення вкладів їх сума та строки переважно визначаються вкладниками з огляду на власні потреби та інтереси. По-третє, позичений банківський капітал має неперсональний характер, тобто не асоціюється безпосередньо з конкретним клієнтом банку. По-четверте, недепозитним запозиченням користуються переважно великі, фінансово стійкі банки, що мають вільний доступ до грошового ринку, користуються відповідною довірою кредиторів. Потреба в додатковому капіталі у них пов’язана здебільшого з розширенням активних операцій та регулюванням платоспроможності. І нарешті, депозитне залучення коштів потребує від банку значних витрат на маркетинг та інфраструктуру. Це не дає змогу банку за необхідності оперативно залучити потрібну йому суму коштів.
   Комерційні банки становлять основу банківської системи країни. Від них великою мірою залежить подальший поступ економіки країни. Вони повинні бути ефективним інструментом реалізації політики економічного зростання. Найсуттєвішою рисою сучасного банківського сектору України є його незначна питома вага в народному господарстві, ізольованість від реального сектору економіки.
   Як видно із наведених у табл. 1.3 даних, частка кредитів, наданих банками в економіку країни, становила на кінець 2001 р. близько 14 % від ВВП, тоді як у країнах Центральної та Східної Європи — 50—60 %. Власний капітал українських банків нині становить близько 4 % від ВВП, тоді як у багатьох країнах з перехідною економікою цей показник наближається до 40 %, а у розвинених країнах — 80 % і більше. Звісно, така банківська система не є і не може бути ефективним інструментом політики економічного розвитку країни. Отже, важливими проблемами вітчизняних банків залишаються підвищення якості активів і капіталізація банків.

Таблиця 1.

3МІСЦЕ ВЛАСНОГО БАНКІВСЬКОГО КАПІТАЛУ ТА НАДАНИХ КРЕДИТІВ У ВАЛОВОМУ ВНУТРІШНЬОМУ ПРОДУКТІ*

Показник

1997 р.

1998 р.

1999 р.

2000 р.

2001 р.

Валовий внутрішній продукт, млн грн.

93 365

102 593

130 442

170 070

201 927

Кредити, надані банками в економіку України, заборгованість на кінець періоду, млн грн.

7295

8873

11 787

19 121

27 792

Капітал банків, млн грн.

3 971

4 828

5 878

6 450

7 854

Питома вага у валовому внутрішньому продукті:

     

кредитів, наданих банками в економіку України, %

7,8

8,6

9,0

11,2

13,8

капіталу банків, %

4,3

4,7

4,5

3,8

3,9

* Розраховано за: Бюлетень НБУ. — 2002. — № 2. — С. 37, 42, 78, 139.

   Слід зазначити, що формування банківською системою України власного капіталу здійснюється на тлі поступового знецінення національної грошової одиниці, що суттєво ускладнює цей процес. Так, під час фінансової кризи 1998 р. українські банки втратили близько третини капіталу. Девальвація гривні впродовж 1998—1999 рр. зменшила реальний капітал банківської системи майже наполовину.
   Банківська система України характеризується високим рівнем концентрації капіталу у невеликій кількості банків (табл. 1.4).

Таблиця 1.4

ПИТОМА ВАГА ПАСИВІВ, ВЛАСНОГО КАПІТАЛУ ТА ЗОБОВ’ЯЗАНЬ ГРУП БАНКІВ У ЗАГАЛЬНІЙ ЇХ СУМІ*

Показник

1.01.1999

1.01.2000

1.01.2001

1.01.2002

млн грн.

%

млн грн.

%

млн грн.

%

млн грн.

%

Пасиви банківської системи — усього

21428,9

100

25760,3

100

36977,5

100

47203,9

100

у тому числі:

        

найбільші банки

11338,4

52,9

12588,0

48,8

19078,3

51,6

23450,1

49,7

великі банки

6079,5

28,4

9118,2

35,4

13121,9

35,5

8237,4

17,5

середні банки

3735,6

17,4

4017,5

15,6

3257,0

8,8

8797,6

18,6

малі банки

275,4

1,3

66,6

0,2

1520,7

4,1

6718,8

14,2

Балансовий власний капітал — усього

4842,6

100

5835,4

100

6447,6

100

7909,0

100

у тому числі:

        

найбільші банки

2190,0

45,2

2088,3

35,8

2446,3

37,9

2588,1

32,7

великі банки

1139,4

23,5

2045,0

35,0

2116,8

32,8

1137,8

14,4

середні банки

1340,7

27,7

1662,5

28,5

1100,9

17,1

1782,7

22,5

малі банки

172,5

3,6

39,6

0,7

783,6

12,2

2400,4

30,4

Сумарні зобов’язання — усього

16586,3

100

19924,9

100

30529,9

100

39294,9

100

у тому числі:

        

найбільші банки

9148,4

55,2

10469,7

52,5

16632,0

54,5

20862,0

53,1

великі банки

4940,1

29,8

7073,2

35,5

11004,7

36,0

7099,6

18,1

середні банки

2394,9

14,4

2355,0

11,8

2156,1

7,1

7014,9

17,8

малі банки

102,9

0,6

27,0

0,2

737,1

2,4

4318,4

11,0

*Розраховано за: Вісник НБУ. — 1999. — № 3. — С. 23—30; 2000. — № 3. — С. 23—34; 2001. — № 3. — С. 8—19; 2002. — № 3. — С. 9—20.

   З даних таблиці видно, що на початок 2002 р. найбільші банки володіли 49,7 % пасивів усіх діючих банків, 53,1 % сумарних зобов’язань і 32,7 % балансового власного капіталу. Протягом аналізованого періоду тенденція до зростання питомої ваги зазначених показників у найбільших і великих банків зберігається. Винятковим є 2001 р., коли відбулося зменшення частки найбільших і великих банків у сумарних пасивах, власному капіталі і зобов’язаннях унаслідок зміни кількості банків у тій чи іншій групі, а також у зв’язку з вилученням упродовж 2001 р. з Державного реєстру банків України дев’ятьох банків, зокрема АК АПБ “Україна”.
   Стабілізація та подальший розвиток банківської системи перебувають у тісному взаємозв’язку з поступовим нарощуванням банківського капіталу. Воно може відбуватися не лише за рахунок власних джерел, а й у результаті реорганізації банків шляхом їх злиття чи приєднання, створення банківських об’єднань і входження банків до складу промислово-фінансових груп. Такі інтеграційні тенденції є актуальними з огляду на зниження за рахунок цього системного ризику. З різних причин в Україні об’єднання банків не знайшли відповідного розвитку. У багатьох країнах уже давно зарекомендували себе дієвою формою промислово-фінансові групи, які поєднують банківський і промисловий капітал. Так, у Росії в їх складі діє понад півтори тисячі суб’єктів господарювання. Причинами відставання України у цьому питанні є неповнота і недосконалість правової бази, пасивна позиція банків і підприємств. Останні повинні обґрунтовано переконувати банки в ефективності своїх проектів і програм, вигідності вкладення банківського капіталу в їх реалізацію.
   Зазначимо, що в Україні банків, спроможних видавати та/або інвестувати більш-менш значні кредити чи кошти в національну економіку, — одиниці, а консорціумне розміщення банками ресурсів практично не розвивається.
   Потужність вітчизняного банківського сектору характеризується, зокрема, групуванням банків за розміром сплаченого статутного капіталу (табл. 1.5).
   Як видно з наведених у таблиці даних, кількість діючих банків зменшилася за аналізований період на 23 одиниці, або на 13 %. Водночас розмір сплаченого статутного капіталу збільшився з 2107 млн грн. у 1998 р. до 3915 млн грн. у квітні 2001 р., тобто на 85,8 %. У розрахунку на один діючий банк обсяг сплаченого статутного капіталу збільшився до 25,3 млн грн., або більш як у 2 рази. Попри таке зростання розмір сплаченого статутного капіталу на один діючий банк негативно характеризує потужність вітчизняних банків, що пояснюється непорівнянністю за цим показником українських банків і банків економічно розвинутих країн. Групування банків за розміром сплаченого статутного капіталу також виявляє доволі нерівномірний їх розподіл. Кількість банків зі сплаченим статутним капіталом від 0 до 5 млн євро порівняно з 1998 р. зменшилася з 154 до 109, а з розміром понад 5 млн євро — збільшилася з 24 до 46. Незважаючи на позитивні тенденції останніх років, банківська система України характеризується низьким рівнем концентрації банківського
капіталу.

Таблиця 1.5

ГРУПУВАННЯ БАНКІВ ЗА РОЗМІРОМ СПЛАЧЕНОГО СТАТУТНОГО КАПІТАЛУ *

Показник

1998 р.

1999 р.

2000 р.

Квітень 2001 р.

Усього діючих банків, одиниць

178

164

154

155

з них мають сплачений статутний капітал:

    

від 0 млн до 2 млн грн.

2

1

1

1

від 2 млн до 3 млн грн.

29

4

1

1

від 3 млн до 5 млн грн.

33

7

від 5 млн до 10 млн грн.

64

61

25

23

від 10 млн до 50 млн грн.

43

81

113

114

понад 50 млн грн.

7

10

14

16

від 0 до 1 млн євро

49

16

2

2

від 1 млн до 3 млн євро

90

97

70

55

від 3 млн до 5 млн євро

15

29

44

52

від 5 млн до 10 млн євро

17

13

27

30

від 10 млн до 30 млн євро

6

8

10

15

понад 30 млн євро

1

1

1

1

Середній розмір сплаченого статутного капіталу на один діючий банк:

    

млн грн.

11,8

17,7

23,8

25,3

млн євро

2,9

3,4

4,7

5,2

* Джерело: Бюлетень НБУ. — 2001. — № 4. — С. 148.

   Зростання рівня концентрації та централізації банківського капіталу — це, безперечно, позитивний процес, який супроводжується якісними змінами ролі банків. Вони повинні активніше сприяти розвиткові реальної економіки країни, відійшовши від спекулятивних операцій з іноземною валютою, державними цінними паперами тощо. Слід ураховувати, що багато банків були створені великими виробниками й досі тісно взаємозв’язані з ними. Це суттєво ускладнює конкуренцію між банками у залученні нових клієнтів, оскільки більшість з них мають свої банки. З іншого боку, такі банки вимушені кредитувати своїх засновників на вельми пільгових умовах і/або надавати на таких засадах банківські послуги. Це збільшує і банківські ризики. Відомо чимало прикладів, коли втрата засновниками (особливо великими) платоспроможності була основною причиною ліквідації банків.
   У подальшому розвитку банківської системи основну роль відіграватиме зростаюча конкуренція у залученні клієнтів. Вона характеризуватиметься вдосконаленням діючих і впровадженням нових технологій обслуговування клієнтів, зростанням універсалізації банків, підвищенням рівня вимог клієнтів до якості обслуговування та іншими складовими розвинутої банківської структури, без якої неможливий розвиток ринкової економіки. Стратегічна орієнтація на великі банки має поєднуватися з розвитком середніх і малих банків. Масштаби вітчизняної економіки вимагають і вимагатимуть в майбутньому наявності як великих, так і середніх і малих банків, які мають свою нішу. Великі банки спроможні підтримувати великі виробничі структури, здійснювати кредитування важливих програм, виконувати функції розрахункових центрів для клієнтів за рахунок розвиненої мережі філій, упроваджувати в регіони новітні банківські продукти та технології, тобто стати справжнім фінансовим супермаркетом для своїх клієнтів. Водночас наявність середніх і малих банків має свої переваги: більшу гнучкість, керованість, ширші можливості щодо індивідуального підходу до потреб клієнта. Головне, що потрібно враховувати, — це прибуткова діяльність середніх і малих банків, якої вони повинні беззаперечно дотримуватися. Зауважимо, в подальшому критерії розміру вітчизняного банку поступово почнуть відповідати міжнародним стандартам.
   Важливим показником, який характеризує банківський капітал, є співвідношення власного банківського капіталу та зобов’язань банків. Структурні зрушення в пасивах і зобов’язаннях у різних групах банків суттєво різняться (табл. 1.6).

Таблиця 1.6

ПИТОМА ВАГА ВЛАСНОГО БАНКІВСЬКОГО КАПІТАЛУ ТА СУМАРНИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ ГРУП БАНКІВ У ЇХ ПАСИВАХ (%)*

Показник

1.01.1999

1.01.2000

1.01.2001

1.01.2002

Банківська система

    

Власний банківський капітал

22,6

22,6

17,4

16,8

Сумарні зобов’язання

77,4

77,4

82,6

83,2

Усього пасивів

100

100

100

100

У тому числі:

    

Найбільші банки

    

Власний банківський капітал

19,3

16,6

12,8

11,0

Сумарні зобов’язання

80,7

83,4

87,2

89,0

Усього пасивів

100

100

100

100

Великі банки

    

Власний банківський капітал

18,7

22,4

16,1

13,8

Сумарні зобов’язання

81,3

77,6

83,9

86,2

Усього пасивів

100

100

100

100

Середні банки

    

Власний банківський капітал

35,9

41,4

33,8

20,3

Сумарні зобов’язання

64,1

58,6

66,2

79,7

Усього пасивів

100

100

100

100

Малі банки

    

Власний банківський капітал

62,6

59,5

51,5

35,7

Сумарні зобов’язання

37,4

40,5

48,5

64,3

Усього пасивів

100

100

100

100

* Розраховано за: Вісник НБУ. — 1999. — № 3. — С. 23—30; 2000. — № 3. — С. 23—34; 2001. — № 3. — С. 8—19; 2002. — № 3. — С. 9—20.

   Згідно з наведеними у таблиці даними в межах аналізованого періоду спостерігається загальне, систематичне і послідовне зростання частки зобов’язань у пасивах українських банків з відповідним зниженням частки власного банківського капіталу.
   Це притаманно всій банківській системі, а також усім групам банків. Слід мати на увазі, що зростання питомої ваги сумарних зобов’язань за групами банків суттєво різниться. Однією з причин є зміна розміру активів, за яким класифікуються банки. Так, розмір активів для малих банків у 2000 р. становив менше 50 млн грн., у 1999 р. — менше 10 млн грн., а для середніх банків у 2000 р. — понад 50 млн грн., у 1999 р. — понад 10 млн грн. У 2001 р. розмір активів було знову підвищено з 50 млн грн. до 70 млн грн. Зазначимо, що обсяг коштів, які може залучити банк, залежить від величини його власного капіталу. І банк у пошуках “свого” клієнта, і клієнт у пошуках “свого” банку прагнуть до відповідності можливостей першого обґрунтованим вимогам другого щодо банківських продуктів. Клієнт, визначаючи міру ризику для вирішення питання щодо розміщення грошових коштів на депозитних рахунках у цьому банку, переважно орієнтується на розмір його власного капіталу. Крім того, така тенденція є результатом укрупнення банків, що пов’язано з об’єктивними факторами та регулятивними вимогами Національного банку України. Закономірність щодо зменшення частки власного капіталу у сукупному капіталі пов’язана з призначенням банків, їх роллю у фінансовому посередництві.
   Зобов’язання системи комерційних банків за своїм економічним змістом неоднорідні. Це суттєво впливає на функціонування банківського капіталу, змушує банки здійснювати аналіз зобов’язань щодо раціональності їх структури та забезпечення стабільності джерел запозичення коштів для банку.
   З наведених у табл. 1.7 даних, які характеризують структуру зобов’язань банківської системи України, видно, що залучений та позичений банківський капітал є найважливішим джерелом формування банківського капіталу. Найбільшу питому вагу в структурі зобов’язань має заборгованість перед клієнтами. Така ситуація є характерною як для банківської системи в цілому, так і для окремих груп банків. Зазначимо, що частка коштів клієнтів у найбільших, великих і середніх банків є дещо більшою, ніж у групи малих банків. Це може пояснюватися тими об’єктивними труднощами, з якими стикаються невеликі банки за формування своєї клієнтської бази. Зауважимо, що у сумарних зобов’язаннях у цілому по банківській системі заборгованість перед юридичними особами має найбільшу питому вагу, перед фізичними особами вона значно менша. Однак у розрізі груп банків співвідношення між коштами юридичних і фізичних осіб суттєво різняться. Так, станом на 1.01.2001 р. у найбільших банків таке співвідношення становило майже 1,6, у великих і середніх — відповідно 2,2 та 2,1, тоді як у малих — 2. На 1.01.2002 р. ситуація дещо змінилася: співвідношення між коштами юридичних і фізичних осіб у найбільших і великих банків становило майже 1,1, у малих — 1,6, тоді як у середніх — 2,5. Окремі банки недостатньо активно працюють з населенням. Проте саму орієнтацію банків на роботу з фізичними особами слід оцінити позитивно. Це пов’язано з тим, що значна частина грошових заощаджень населення знаходиться поза банківською системою. Залучення їх в активний обіг сприятиме розвитку ресурсної бази банківської системи, а також економіки країни в цілому.

Таблиця 1.7

СТРУКТУРА ЗОБОВ’ЯЗАНЬ У РОЗРІЗІ ОСНОВНИХ ВИДІВ ТА ГРУП БАНКІВ*

Група банків

Вид зобов’язання

1.01.2000

1.01.2001

1.02.2002

млн грн.

%

млн грн.

%

млн грн.

%

Усі банки

Сумарні зобов’язання

19 924,8

100

30 529,8

100

39 294,8

100

 

Заборгованість перед:

      
 

бюджетними установами

487,6

2,4

1 358,8

4,5

1 533,8

3,9

 

НБУ

1 569,5

7,9

1 604,9

5,3

1 114,7

2,8

 

банками

3 103,3

15,6

4 479,9

14,7

4307,0

11,0

 

юридичними особами

8 109,0

40,7

12 255,4

40,1

14 803,3

37,7

 

фізичними особами

4 458,7

22,4

6845,0

22,4

11 161,1

28,4

 

Цінні папери власного боргу

306,0

1,5

641,3

2,1

468,2

1,2

 

Інші зобов’язання

1 890,7

9,5

3 344,5

10,9

5 906,7

15,0

Найбільші банки

Сумарні зобов’язання

10 469,7

100

16 631,9

100

20 862,0

100

 

Заборгованість перед:

      
 

бюджетними установами

395,2

3,8

1 138,4

6,8

1 325,3

6,3

 

НБУ

1 322,4

12,6

1 378,7

8,3

748,1

3,6

 

банками

680,2

6,5

1 139,2

6,8

1 108,2

5,3

 

юридичними особами

4 135,3

39,5

6 826,2

41,0

7 814,6

37,5

 

фізичними особами

3 032,5

29,0

4 348,1

26,2

6 997,7

33,5

 

Цінні папери власного боргу

159,5

1,5

308,3

1,9

221,0

1,1

 

Інші зобов’язання

744,6

7,1

1 493,0

9,0

2 647,1

12,7

Великі банки

Сумарні зобов’язання

7 073,2

100

11 004,7

100

7 099,6

100

 

Заборгованість перед:

      
 

бюджетними установами

59,2

0,9

140,2

1,3

21,8

0,3

 

НБУ

221,1

3,1

194,1

1,8

254,5

3,6

 

банками

1 956,8

27,7

2 666,5

24,2

1 076,3

15,2

 

юридичними особами

2 958,7

41,8

4 306,0

39,1

2 264,6

31,9

 

фізичними особами

958,1

13,5

1 958,3

17,8

1 974,1

27,8

 

Цінні папери власного боргу

111,6

1,6

261,5

2,4

113,9

1,6

 

Інші зобов’язання

807,7

11,4

1 478,1

13,4

1 394,4

19,6

Середні банки

Сумарні зобов’язання

2 354,9

100

2 156,1

100

7 014,9

100

 

Заборгованість перед:

      
 

бюджетними установами

31,8

1,4

57,3

2,7

137,7

2,0

 

НБУ

26,0

1,1

0

0

31,4

0,4

 

банками

456,3

19,4

510,2

23,7

1 277,8

18,2

 

юридичними особами

1 005,5

42,7

897,3

41,6

3 205,7

45,7

 

фізичними особами

467,5

19,8

425,2

19,7

1261,3

18,0

 

Цінні папери власного боргу

34,9

1,5

59,1

2,7

89,2

1,3

 

Інші зобов’язання

332,6

14,1

207,0

9,6

1 011,8

14,4

Малі банки

Сумарні зобов’язання

27,0

100

737,1

100

4 318,3

100

 

Заборгованість перед:

      
 

бюджетними установами

1,4

5,2

22,9

3,1

49,0

1,1

 

НБУ

0

0

32,1

4,4

80,7

1,9

 

банками

10,0

37,0

164,0

22,2

844,7

19,6

 

юридичними особами

9,2

34,1

225,9

30,6

1 518,4

35,2

 

фізичними особами

0,6

2,2

113,5

15,4

928,0

21,5

 

Цінні папери власного боргу

0

0

12,4

1,7

44,1

1,0

 

Інші зобов’язання

5,8

21,5

166,3

22,6

853,4

19,7

Розраховано за: Вісник НБУ. — 2000. — № 3. — С. 27—30; 2001. — № 3. — С. 12—15; 2002. — № 3. — С. 13—16.

   Наявність заборгованості перед банками-кредиторами, як правило, свідчить про довіру до банку з їх боку. Це джерело банки переважно використовують для підтримки своєї платоспроможності. Однак значна питома вага цього джерела, а особливо міжбанківських кредитів, може пояснюватися надмірною залежністю від ринку міжбанківських кредитів. Міжбанківські кредити — здебільшого дорогі ресурси, наявність їх (за сталої тенденції до їх збільшення) говорить про потенційні негаразди в банку. Станом на 1.01.2000 р. найбільшу питому вагу цього джерела мали групи малих (37 %) і великих (27,7 %) банків. На 1.01.2001 р. ситуація дещо змінилася і питома вага міжбанківських кредитів у цих групах зменшилася (відповідно 22,2 і 24,2 %). Станом на 1.01.2002 р. питома вага міжбанківських кредитів і депозитів порівняно з попередньою датою скоротилася по всіх групах банків, особливо у великих і середніх банків.
   Зменшення за аналізований період заборгованості перед НБУ пов’язане з тим, що до ресурсів НБУ мають доступ лише найбільші та великі банки. В них питома вага цього джерела на 1.01.2002 р. становила 3,6 %, а у середніх та малих банків — відповідно 0,4 % та 1,9 % від суми сумарних зобов’язань.
   Щодо таких складових, як заборгованість перед бюджетними установами та цінними паперами власного боргу, то їх питома вага в структурі зобов’язань незначна. Це пояснюється, зокрема, тим, що банкам необхідно мати право на здійснення касового обслуговування державного бюджету, а також непривабливістю для банків існуючих умов, які регулюють емісію та обіг цінних паперів власного боргу.
   Характеризуючи капітал українських банків, слід звернути увагу на організаційно-правові форми банку, які суттєво впливають на можливості конкретного банку здійснювати формування своєї ресурсної бази. Як показують наведені у табл. 1.8 дані, в Україні простежується тенденція поступового зменшення загальної кількості зареєстрованих і (особливо) діючих банків. Зміни в організаційно-правовій формі банків відбивають поступову трансформацію банків із товариств з обмеженою відповідальністю в акціонерні товариства, причому простежується тенденція збільшення відкритих і зменшення закритих акціонерних товариств. Збільшується як абсолютна кількість, так і питома вага банків з участю іноземного капіталу, у тому числі зі 100 %-м іноземним капіталом. Скасування НБУ у 1998 р. обмежень щодо участі іноземного капіталу в банківській системі України створило базу для інтенсифікації його припливу до неї, посилило конкуренцію на банківському ринку операцій і послуг. Однак діяльність іноземних банків поки що не дуже позначається на загальній ситуації в банківській системі на підвищенні надійності та стабільності її розвитку. Станом на 1.04.2001 р. процент участі іноземного капіталу в зареєстрованому статутному капіталі українських банків становив 15,2 %. На цю звітну дату п’ять банків за участю іноземного капіталу знаходилися в стадії ліквідації, а ще п’ять закінчили І квартал 2001 р. зі збитками на суму 9,8 млн грн.

Таблиця 1.8

ОКРЕМІ ДАНІ ПРО БАНКИ УКРАЇНИ*

Показник

1994

1996

1998

2000

2001

Кількість банків за реєстром

228

229

214

195

189

у тому числі:

     

державні

2

2

2

×

×

акціонерні товариства:

     

відкриті

96

125

125

120

115

закриті

63

52

53

49

49

товариства з обмеженою відповідальністю

67

50

34

26

25

кооперативні

×

×

×

Банки за участю іноземного капіталу

12

14

28

31

28

у тому числі зі 100 %-м

     

іноземним капіталом

1

2

9

7

6

Кількість діючих банків

220

188

178

154

153

Кількість ліквідованих банків (за період)

11

11

16

9

9

* Джерело: Бюлетень НБУ. — 2002. — № 2. — С. 132—135.

   За 2001 р. обсяг іноземного капіталу в загальній сумі зареєстрованого статутного капіталу українських банків зріс на 72,7 млн грн., або на 12,2 %, і на 1.01.2002 р. становив 669,4 млн грн., або 13,5 % від статутного капіталу в цілому.
   Зменшення ризиків, стабілізація та подальший соціально-економічний розвиток країни, інтеграційні процеси тощо сприятимуть активізації припливу іноземного банківського капіталу в Україну. Тому доцільною вбачається пропозиція щодо законодавчого врегулювання питання квотування участі іноземного капіталу в банківській системі України. Встановлення квоти у розмірі 25 % статутного капіталу банків з наданням Національному банку України законодавчих повноважень щодо оперативного регулювання розміру квоти (з урахуванням потреб у надходженні іноземного капіталу та інших завдань з розвитку ринкових відносин) відповідало б національним інтересам.
   Слід зазначити, що на території України банки розміщено нерівномірно. Так, у 2001 р. їх кількість у м. Києві становила 55 % загальної кількості діючих банків, у Дніпропетровській та Харківській областях — майже по 8 %, Одеській та Донецькій областях — майже по 6 %. Концентрація банків у м. Києві пояснюється, зокрема, тим, що вони “ближчі до владних структур”, тривалий проміжок часу через них проходили бюджетні кошти, доступнішим було рефінансування центрального банку. Водночас у м. Києві зосереджено ринки — валютний та фондовий, більш доступні для столичних банків. Територіальна концентрація та деконцентрація банків має як переваги, так і вади, оскільки змушує банки приділяти підвищену увагу розвиткові власної філійної мережі, вдосконаленню її структури та управління. Стратегія у галузі регіонального розвитку банківської системи має базуватися на принципі: банки для регіонів, а не регіони для банків.
   На характеристику банківського капіталу суттєво впливає фінансовий стан банків України. За результатами 1999 р. 52 банки (25,6 % від загальної кількості вітчизняних банків) було віднесено НБУ до категорії проблемних. Із них 12 банків перебували у режимі фінансового оздоровлення (протягом 1999 р. у цей режим переведено дев’ять банків), у трьох банків було відкликано ліцензії на здійснення всіх банківських операцій, 37 банків перебували у стадії ліквідації. Станом на 1.01.2001 р. до категорії проблемних було віднесено вже 63 банки (32,3 % від загальної кількості банків України). Із них 20 банків перебувало в режимі фінансового оздоровлення та особливого нагляду, один знаходився у режимі санації, у двох призначено тимчасову адміністрацію, два банки перебували у стадії реорганізації, 38 — у стадії ліквідації. На 1.01.2002 р. у стадії ліквідації перебувало 35 банків (18,5 % від загальної кількості), з них: 17 ліквідувалося за рішенням НБУ, 15 — за рішенням господарських судів, 3 — за рішенням зборів акціонерів. Упродовж 2001 р. з Державного реєстру банків України вилучено дев’ять банків, а зареєстровано три банки. Отже, кількість проблемних банків не зменшується, сьогодні до них віднесено майже кожен третій в країні. Тому нагальною задачею постає оздоровлення банківського сектору.
   Характеризуючи структуру пасивів вітчизняних банків (за остаточним терміном погашення), зазначимо, що в ній у 1999 р. переважали короткострокові зобов’язання (до одного місяця) — 68,4 %; середньострокові зобов’язання (від місяця до року) становили 17,9 %, довгострокові (понад рік) — 13,7 %. У 2000 р. переважали короткострокові (до 7 днів) зобов’язання — 73,7 % (інші короткострокові зобов’язання — до одного місяця — становили 4,8 %), середньострокові — 12,9 %; довгострокові — 8,6 %.
   Варто зауважити, що в структурі активів банківської системи короткострокові вкладення у 1999 р. становили 49,9 %, у 2000 р. короткострокові вкладення (до 7 днів) — лише 53,2 %, інші короткострокові вкладення (до одного місяця) — 4,4 %, середньострокові — 23,7 %, довгострокові — 18,7 %. Отже, простежується невідповідність між строками повернення активів і зобов’язань, що негативно впливає на поточну ліквідність або на рівень прибутковості активів банків.
   Підсумовуючи викладене, наголосимо, що формування банківського капіталу відбувалось і відбувається у складних умовах реформування економіки держави. Соціально-економічна нестабільність країни протягом тривалого періоду, недосконалість правових та організаційних умов функціонування банківської системи негативно позначилися на фінансовій стійкості банків, їх фінансових результатах і капіталізації. Банківський капітал являє собою складну структуру, основу якої становить власний банківський капітал. Однак переважна частка припадає на залучений та позичений банківський капітал. І хоча власний банківський капітал і зобов’язання банку взаємопов’язані та взаємообумовлені, кожний з них має свою специфіку, ігнорування якої справляє негативний вплив на банківську діяльність в цілому і на функціонування банківського капіталу зокрема.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016