Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Економічні науки arrow Безпека банківської діяльності arrow 2.2. Банківське шахрайство і зловживання службовим становищем працівників банків
11.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




2.2. Банківське шахрайство і зловживання службовим становищем працівників банків

2.2. Банківське шахрайство і зловживання службовим становищем працівників банків

   Однією з найбільш поширених загроз діяльності банків, яка за своїм походженням може бути як внутрішньою, так і зовнішньою, є банківське шахрайство. Правова оцінка шахрайства дається у Кримінальному кодексі України, де шахрайство визначається як зловживання довірою, обман з метою введення власника матеріальних цінностей або коштів в оману і на цій основі добровільного передання своєї власності шахраям.
   Слід зазначити, що в умовах зародження і становлення ринкових відносин шахрайство є досить поширеним явищем, оскільки і звичайні, і нестандартні форми бізнесу можуть здійснюватися в межах чинного законодавства. Інколи просто неможливо визначити, що здійснюється: нова форма бізнесу, афера чи незловмисно допущена помилка. Тому небезпечність шахрайства завжди була і є досить актуальною, особливо в банківській сфері, коли банк може непомітно втратити значний капітал.
   Головною особливістю шахрайства є те, що в основу заволодіння чужим майном чи правом на майно зловмисник покладає обман і зловживання довірою, у результаті чого власник добровільно передає належне йому майно чи перевідступає право на нього.
   Основними видами шахрайського обману в банках є надання неправдивих відомостей клієнтами або іншими особами про себе і свою діяльність, приховування обставин і фактів, організація фіктивного підприємництва, фальсифікація товарів і послуг. Зловживання довірою здійснюється як через цивільно-правові відносини, так і шляхом передавання власності (права власності) без застережень і відповідного оформлення.
   Найбільша кількість випадків банківського шахрайства припадає на кредитні операції. Слід зазначити, що шахрайські злочини скоюються, як правило, у межах легальної господарської і банківської діяльності клієнтів і банків. Така діяльність до того ж є основою для їх скоєння. Зусилля шахраїв у процесі отримання кредитів спрямовані на введення в оману банку щодо ефективності їхньої діяльності та намірів стосовно використання кредитних коштів. Виходячи з цього шахраї надають у банк неправдиві, підроблені документи, фальсифіковану інформацію, завищені показники своєї діяльності, показують офіси, засоби виробництва, які їм не належать, прикриваються наполегливим проханням високопосадових осіб. Для забезпечення надають гарантії від осіб, неспроможних гарантувати кредитну угоду, з різним порушенням оформляють заставу, неправильно проводять страхування кредитного ризику і т. п. Тобто в наявності всі ознаки шахрайських дій, обман та введення в оману. А метою їх є прагнення створити в банку уявлення про перспективне підприємство та ефективну його діяльність.
   Як правило, отримавши кредит, такі особи якщо відразу не зникають, то намагаються зробити все для того, щоб його не повертати: переводять усі активи на інші підприємства, знаходять ознаки, за якими кредитні угоди можуть бути визнані недійсними, вишукують причини для зменшення розміру відсотків, обґрунтовують необхідність пролонгацій з метою затягування терміну повернення кредитних коштів. Сьогодні відомо багато шахрайських схем отримання і неповернення кредитних коштів, від простого зникнення позичальників до висококваліфікованого обґрунтування неможливості і законності їх неповернення. Нижче наводиться кілька таких схем, відомих з практики безпеки банківської діяльності.
   1. Відкривається Фірма. Отримавши кредит у банку “Альфа” під свої активи, вона засновує нові фірми Ф-1, Ф-2, Ф-3. Останні під гарантію Фірми отримують кредити в банках “Ліра”, “Ялта”, “РІД”. З метою обґрунтування кредитної угоди між ними укладаються угоди. За рахунок нових кредитів погашаються минулі позики. Враховуючи, що розмір кредитів невеликий, їх погашення протягом визначеного терміну проводиться справно. Після ряду угод Фірма і засновані нею Ф-1, Ф-2, Ф-3 починають вважатися для банків достатньо надійними (що і потрібно було шахраям). Через деякий час Фірма і Ф-1, Ф-2, Ф-3 отримують великі кредити і …зникають.
   2. Фірма О одержала кредит у банку Б для закупівлі товару. При цьому повернення кредиту забезпечувалося заставою майнових прав на сам товар. Закупивши товар, фірма О відразу його реалізує за готівку. Після цього починаються тривалі пояснення, прохання про пролонгацію, а на закінчення фірма О реорганізується в іншу, самоліквідується або оголошує себе банкрутом.
   3. Фірма Д, що діє в Україні як дилер закордонної компанії, укладає від імені останньої контракт із фірмою К на поставку обладнання. Фірма К одержує для реалізації угоди в українському банку кредит, котрий як передоплата переказується на рахунок компанії в закордонний банк. Водночас іноземна компанія одержує в цьому банку кредит, обумовлюючи його повернення коштами, зазначеними в контракті з українською фірмою К. У результаті цього отримані кошти не надходять на рахунки компанії, а відразу приймаються банком як повернення кредиту. Через деякий час (1—2 тижні) після отримання коштів від фірми К компанія оголошує себе банкрутом і реорганізується в іншу структуру. Ліквідаційна комісія не показує фірму К у списку кредиторів компанії, тому що документальне підтвердження надходження грошей фірмі на рахунки компанії відсутнє.
   4. Банк Б-1 свого часу надав “Фірмі” кредит, остання ж з настанням терміну повернення кредитних коштів повернути їх не може, маючи при цьому безрадісні перспективи на майбутнє. За таких умов банк Б-1 пропонує своєму боржникові отримати кредит у банку Б-2, за рахунок якого погасити борг перед банком Б-1. При цьому рекомендує банку Б-2 “Фірму” як порядного і надійного позичальника. Після отримання кредиту в банку Б-2 “Фірма” повертає борг банку Б-1, а з часом його проблеми стають проблемами банку Б-2.
   Поряд з такими схемами дій щодо використання кредитних коштів, шахраї вдаються до подібного із заставою, гарантіями, порукою, страхуванням кредитних ризиків. Обман щодо наявності предметів застави, права власності на них, їх ліквідності, підміна, використання предметів застави у ході кредитної операції — все це шахрайство з заставою. Неправомірність підписів договорів гарантії чи поруки, відсутність фінансових можливостей гаранта, поручителя гарантувати кредитну угоду, неправомірне використання імені відомих фірм в угодах про гарантію або поруку, родинні або інші близькі зв’язки позичальників і гарантів (поручителів) — це також приклади шахрайства у ході кредитної діяльності банків. Відсутність правил страхування у страхових компаній, страхування тільки суми кредиту, а не ризику неповернення кредитних коштів, несвоєчасна оплата страхового внеску, незначні можливості страхових компаній — дії відомі з практики шахрайства щодо банківських кредитів.
   Шахрайство в банках здійснюється не тільки під час кредитних операцій. Досить часті випадки шахрайських дій і в ході інших банківських операцій. Основною особливістю у таких випадках є те, що до шахрайських дій вдаються тут, як правило, працівники банків або беруть у них безпосередню участь. Світова практика показує, що в дрібних банках шахрайство з боку працівників банків скоюється більш часто, ніж у великих. Це пов’язано передусім із сумісництвом у дрібних банках кількох основних функцій банківського виробництва однією посадовою особою, що дає змогу їй здійснити шахрайство, виконуючи одну функцію, і приховати його виконанням іншої. Ось два приклади:
   1. Працівник підрозділу цінних паперів, вступивши в зговір з держателем підроблених чи крадених цінних паперів, зловживаючи своїм службовим становищем, розміщує їх у портфелі боргових зобов’язань банку. Іншим разом він здійснює підміну своїх цінних паперів, які втратили високу прибутковість, на цінні папери, які належать банку, вносячи при цьому відповідні зміни в реєстр.
   2. Фірма отримує в банку В під гарантію банку А кредит, кошти від якого присвоюються керівництвом фірми і банку А. З настанням терміну платежу і в разі неповернення кредитних коштів фірмою банк В виставляє претензію її гаранту — банку А. Останній оформляє і видає фірмі кредит на суму, яка необхідна для погашення заборгованості. У цьому випадку збиткова операція банку щодо надання гарантії перетворюється в активну кредитну операцію. Виграно час, а неповернений кредит — звичайна для нашого часу справа.
   Шахрайство може статися навіть тоді, коли банк не вкладає, а залучає кошти. Тобто розгалуженість шахрайських дій досить широка й охоплює практично всі сфери діяльності банків. Ось один із прикладів:
   Фірма Ф-1 відкрила в банку Б-1 депозитний рахунок, перерахувавши на нього 5 000 грн. Під нього отримала кредит на суму 4 000 грн. Водночас Фірма Ф-2 пред’явила в банк Б-1 чек на суму 3 000 грн. З використанням створених коштів фірма провела ряд операцій. Під залишок коштів отримала кредит на суму 1500 грн.
   Через деякий час виявилося, що депозитний вклад фірми Ф-1 створений від помилково перерахованих банком Б-2 коштів на суму 5000 грн і їх необхідно повернути. А чек, наданий фірмою Ф-2, — це досить якісна підробка.
   Поряд із шахрайством значну загрозу діяльності банків можуть становити зловживання службовим становищем працівників банків, які виявляються у двох формах протиправних дій: використання посадових повноважень з корисливою метою та перевищення посадових повноважень з корисливою метою. У першому випадку це може здійснюватись шляхом:
- штучного створення посадовцями виключного свого становища в управлінських або технологічних лініях;
- отримання матеріальної винагороди за послуги, виконання яких передбачено посадовими обов’язками;
- лобіювання збиткових, безперспективних рішень і проектів, які сприяють створенню вигідних позицій конкурентам, окремим клієнтам або з метою отримання матеріальної винагороди;
- створення нерівноцінних умов роботи для своїх підлеглих, вимагання від них виконання роботи, не пов’язаної із завданнями підрозділу або з порушенням установлених правил і технологій;
- умисне затягування вирішення службових чи виробничих питань з метою примушення до надання матеріальної винагороди чи акцентування значення власного становища;
- необґрунтоване створення сприятливих умов для надання послуг банком власним комерційним структурам, родичам, близьким або особам, які виражають матеріальну подяку.
   У другому випадку зловживання службовим становищем може виражатись у такому:
- прийняття рішень, не притаманних службовому становищу або функціям посадової особи;
- виступи, заяви від імені банку без отримання на це необхідних повноважень;
- представлення інтересів установи банку без отримання на те відповідних повноважень;
- підпис документів, не передбачених функціональними обов’язками або посадовими повноваженнями;
- надання вказівок, розпоряджень з перевищенням повноважень або таких, що не передбачені функціональним призначенням;
- надання гарантій, взяття зобов’язань від імені банку без наявності на те відповідних повноважень.
   Слід зазначити, що зловживання службовим становищем, як правило, є похідним від якихось інших економічних злочинів або являє собою один із інструментів таких злочинів. Тобто за зловживанням службовим становищем працівників банку приховуються більш гучні і серйозні злочини.
   Розвиток економічних відносин стимулює появу нових форм банківської діяльності з використанням сучасних технічних досягнень. Такі форми обумовлені постійним зростанням кількості інформаційних операцій, що виконуються в банках. Тому виникають загрози втрат капіталу банку, які безпосередньо не мають економічного характеру, але результати реалізації їх призводять до значних збитків банків.
   Проникнення зловмисників до платіжних систем банків через інформаційні банківські системи є досить небезпечним і непередбаченим явищем. Особливо поширеною є загроза посягання на капітал банку через несанкціоновані прийоми використання пластикових платіжних засобів. Втрати банків від реалізації таких загроз за деякими підрахунками становлять понад 15 % від загальних втрат. Найбільш поширеними протиправними діями з пластиковими картками є незаконне використання оригіналів карток (загублених, викрадених), використання карток, не отриманих власником, часткове підроблення карток, додаткові сліпи, зроблені працівниками пунктів торговельної мережі, та ін. За таких умов картковий бізнес хоч і є прибутковим, але вимагає великого ступеня захисту. Це, звичайно, необхідно розуміти і вживати всіх заходів безпеки.
   Значну загрозу для вітчизняних банків становлять іноземні схеми шахрайства, до яких, як правило, наші банки не готові. Останнім часом іноземні шахраї почали досить активно втілювати в свою діяльність нові способи і методи шахрайства, до числа яких належить проведення операцій з так званими першокласними банківськими інструментами (гарантіями, акредитивами, чеками та ін.). Привабливість операцій з першокласними банківськими інструментами ґрунтується на прагненні вкладників отримати великий прибуток.
   Шахраї ж, реалізуючи свої шахрайські схеми, використовують підроблені, прострочені, недійсні та інші фальсифіковані банківські інструменти. Маскуючи свою мету, вони стверджують, що банки у всьому світі беруть участь у такій діяльності. За їхніми словами, ці першокласні банківські інструменти не відображаються в банківських звітах і тому можуть приносити значний прибуток за короткий проміжок часу. Такі операції, за їх твердженням, ураховуються в балансах тільки у разі виконання відповідних зобов’язань. Шахраї намагаються сформувати у своїх “клієнтів” уявлення про те, що операції здійснюються тільки з допомогою “завіреного телекса” за принципом “банк для банку”, а засобами зв’язку служать звичайні банківські комунікації з участю “банківського консультанта”, до того ж такі операції проводяться протягом короткочасного поліпшення ринкової кон’юнктури. Не допускаються жодні телефонні дзвінки, які, за їх твердженням, можуть призвести до розголошення конфіденційної інформації. Тобто однією з ознак таких операцій є строга їх таємність і короткотерміновість.
   Ще одна ознака — міф про те, що банківські інструменти призначені для ексклюзивних клієнтів, які здійснюють операції з такими інструментами на вторинних ринках. До того ж указується, що емітовані відомими банками такі інструменти мають безмежну ліквідність. Інструменти пропонуються шахраями з гарантією 10—14 % річних, тоді як банки фіксують ставку біля 4—6 %.
   Слід також зазначити, що шахраїв цікавить негайне отримання коштів вкладників, тому вони створюють досить велике напруження навколо ситуацій, за яких реалізуються їхні схеми.
   Як приклад, можна навести ситуацію з сільськогосподарським банком Китаю, котрий на підроблених акредитивах одного з російських банків був поставлений на межу втрати значної частки свого капіталу.
   Різновидом подібного шахрайства є так звані “нігерійські листи”, які дійшли до України в 1997 р., а подекуди трапляються і зараз. Їх автори з далекої африканської країни пропонують суттєві вигоди особам, згодним надати свої банківські рахунки для виконання деяких фінансових розрахунків. Тих, хто повірив у такі листи і погодився на “співробітництво” з їхніми авторами, спіткало глибоке розчарування — ані прибутків, ані власних грошей вони більше не отримали, а звертатись, звичайно, ні до кого.
   Пільги офшорного бізнесу, які надаються керівництвом ряду країн, також використовуються міжнародними шахраями, насамперед для реєстрації різноманітних фінансових установ. Особливо привабливими для них є компанії у фінансових центрах Багамських островів і Кіпру. В Інтернеті та іноземних періодичних виданнях досить багато реклами банків, розташованих в офшорних зонах, які обіцяють значні відсотки і серйозні податкові пільги. Наприклад, зареєстрований на Антигуа банк European Union Bank, який пропонував усі види операцій, номерні рахунки і т. п., зібравши певну кількість коштів, перестав існувати у серпні 1998 р. Гроші шукають і досі.
   Виходячи з наведеного вище можна вважати, що банківська діяльність є досить ризикованою, кожної миті її чекає значна кількість загроз, реалізація яких може завдати кожному з банків суттєвих втрат. За таких умов банки повинні постійно відстежувати наявність таких загроз, можливість та шляхи їх реалізації і вживати всіх заходів протидії їм, локалізації їх та нейтралізації наслідків.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016