Studentam.net.ua
Реферати, курсові та дипломні роботи
Головна arrow Економічні науки arrow Політична економія arrow 25.2. Міжнародний поділ праці і спеціалізація
05.12.2016
Платні роботи
Реферати
Курсові
Дипломні, магістерські ...
Онлайн бібліотека підручників
Біологічні науки
Валеологія
Екологія
Економічні науки
Етика та естетика
Землезнавство
Історія
Літературознавство
Педагогіка
Правознавство
Психологія
Соціальна робота
Корисні матеріали
Біографії
Розробки уроків
Статті
Друзі

Електронна бібліотека




25.2. Міжнародний поділ праці і спеціалізація

25.2. Міжнародний поділ праці і спеціалізація

Сутність міжнародного поділу праці.
Міжнародна спеціалізація у світовому господарстві.
Міжнародна кооперація.

   Сутність міжнародного поділу праці. Розвиток міжнародних економічних відносин обумовлений відмінностями у наділеності країн факторами виробництва (економічними ресурсами). Це веде, з одного боку, до міжнародного поділу праці, а з іншого — до переміщення цих факторів між країнами.
   Поняття “міжнародний поділ праці” відображує явища та процеси поділу праці між суб’єктами різних країн і на наддержавному рівні.
   Міжнародний поділ праці це процес відособлення різних видів трудової діяльності на міжнародному рівні, які взаємодіють і взаємодоповнюють один одного, складаючи об’єктивну основу міжнародного обміну товарами, послугами та результатами інших видів діяльності. Спочатку розподіл праці зароджується в межах країн, потім охоплює сусідні країни і зрештою весь світ. Міжнародний поділ праці як вищий ступінь суспільного поділу праці є основою міждержавних економічних відносин і об’єктивною умовою загальної економічної взаємозалежності.
   До промислового перевороту (кінець ХVІІІ — перша половина ХІХ ст.) міжнародний поділ праці базувався на відмінностях в природно-кліматичних умовах виробництва (клімат, ґрунти, надра, водні і лісові ресурси). Така природна залежність спеціалізації виробництва окремих країн існувала з давен і збереглась до цього часу.
   На індустріальній стадії виробництва посилюється спеціалізація, яка ґрунтується на відмінностях країн за іншими факторами виробництва: капітал, праця, підприємницькі здібності, знання.
В економічних взаємовідносинах країн став домінувати принцип порівняльних переваг. Відповідно до цього принципу країни спеціалізуються на виробництві тих товарів, які вони можуть створювати з відносно нижчими витратами порівняно з іншими країнами.
   Формуючись на основі технічного та технологічного поділу праці, під дією не тільки економічних, а й політичних сил, міжнародний поділ праці відображає рівень інтернаціоналізації продуктивних сил суспільства, ступінь розвитку продуктивної сили праці, її функціональної розгалуженості та дієздатності. Його основними формами є міжнародна спеціалізація та міжнародна кооперація (рис. 25.1).
   Міжнародна спеціалізація в світовому господарстві. Міжнародна спеціалізація виробництва це форма міжнародного поділу праці, за якої зосередження однорідного виробництва у світі відбувається на основі прогресуючої диференціації виробничих процесів між різними країнами та їх суб’єктами. Іншими словами, відбувається зосередження виробництва одних видів продукції в одних країнах (або на підприємствах одних країн), а інших видів продукції — в інших країнах (чи на їх підприємствах).
   Відомі дві історичні форми міжнародної спеціалізації — міжгалузева і внутрішньогалузева. Міжгалузева спеціалізація передбачає зосередження в окремих країнах певних галузей виробництва при відсутності цілого ряду інших галузей. Раніше міжнародна спеціалізація виробництва розвивалась виключно як міжгалузева, прикладом якої є спеціалізація багатьох країн Африки, Азії та Латинської Америки на виробництві мінеральної та сільськогосподарської сировини, а також деяких видів продовольства.

pe75

Рис. 25.1. Міжнародний поділ праці та його форми

   Певною мірою такий вид спеціалізації отримав розвиток і між розвинутими країнами, відносно невеликими за розміром території та чисельністю населення. Проте їх спеціалізація частково пов’язана також з географічним середовищем і природними умовами, вона більш прогресивна і характеризується виробництвом промислової продукції та напівфабрикатів. Прикладом такої спеціалізації є Швейцарія, яка відома на весь світ випуском годинників, Швеція — постачальник високоякісної сталі та підшипників, Бельгія — чавуну і сталі, Фінляндія — лісоматеріалів і продукції деревообробки тощо. Високорозвинуті країни орієнтують своє виробництво не тільки на національні, а й на міжнародні економічні потреби. Виготовлена ними продукція споживається в усіх частинах світу. Водночас посилюється орієнтація на переробку привізної сировини, замість традиційних місцевих виробництв формуються нові галузі промисловості.
   Внутрішньогалузева спеціалізація пов’язана з галузями, що засновані не стільки на використанні природних ресурсів, скільки на результатах науково-технічної діяльності і охоплюють переважно розвинуті країни. Ці країни мають приблизно однакову галузеву структуру виробництва і можливість окремої країни посісти певне місце у міжнародній спеціалізації шляхом випуску найпомітнішої продукції, що залежить від рівня витрат на галузеві науково-дослідні роботи.
   Одним із напрямів внутрішньогалузевої спеціалізації є предметна спеціалізація, що полягає в зосередженні випуску певних видів продукції даної галузі у тій чи іншій країні. Зокрема, існує спеціалізація великих фірм США, Великобританії, ФРН, Японії, а отже і самих цих країн на виробництві окремих видів обладнання, синтетичних матеріалів тощо. У деяких галузях формується спеціалізація на виробництві виробів певних типорозмірів. Так, тракторобудування США спеціалізується на виробництві потужних колісних та гусеничних тракторів, Великобританії — колісних тракторів середньої, а ФРН — малої потужностей.
   Більш тісні зв’язки між виробниками різних країн виникають на основі подетальної спеціалізації, що являє собою спеціалізацію заводів окремої країни по випуску комплектуючих виробів, вузлів або деталей, які не мають самостійного споживання. Така спеціалізація отримала розвиток при виробництві масової продукції: автомобілів, радіоапаратури, тракторів тощо — і поширюється на випуск двигунів, електрообладнання, підшипників, коробок передач, приборів і т. п.
   Міжнародна виробнича кооперація є похідною формою міжнародного поділу праці, яка полягає в розвитку міжнародних виробничих зв’язків, що виникають та існують між міжнародно спеціалізованими суб’єктами з метою поєднання взаємодоповнюючих виробничих процесів.
   Міжнародна кооперація. Міжнародна виробнича кооперація це форма організації спільного або взаємоузгодженого виробництва за участю двох або декількох країн. Найбільшого розвитку вона отримала у машинобудуванні, електроніці, хімічній та деяких інших галузях промисловості, перш за все у виготовленні високотехнологічної продукції. В останні 10—15 років міжнародна кооперація значно вплинула на підвищення темпів НТП, диверсифікацію виробництва, розвиток компаній-конгломератів.
   Міжнародна виробнича кооперація об’єднує ресурси виробництва в єдиному організаційно-технологічному процесі. Здійснення такого процесу у міжнародному масштабі передбачає укладання відповідних контрактів та угод, котрі регламентують виробничо-технічні та торгово-економічні питання, а також вироблення адекватних форм і методів співробітництва.
   Основні способи налагодження коопераційних зв’язків у літературі зводяться до трьох методів: здійснення спільних програм, договірна спеціалізація та інтегрована кооперація.
   Останнім часом у світі, а особливо у постсоціалістичних країнах, досить бурхливо розвивається інтегративне кооперування, що здійснюється у формі об’єднання капіталів декількох суб’єктів з різних країн для досягнення окремих, спільно узгоджених цілей. Найпоширенішим видом інтегративної кооперації стало створення спільних підприємств. У той же час не менш важливим видом інтегративної кооперації є розвиток мультинаціональних корпорацій, які, щоправда, мають набагато ширшу гаму особливостей порівняно зі спільними підприємствами.
   Глибокі зміни у розвитку міжнародного поділу праці, які стались у 1980—90 рр., зумовлені новим етапом науково-технічної революції, подальшим процесом глобалізації економічної системи виробництва. Цьому активно сприяють такі чинники: формування постіндустріальних систем транспорту і телезв’язку, посилення міграції промислового капіталу, робочої сили, розвиток вертикальної інтеграції тощо. Принципово нові аспекти у розвитку міжнародного поділу праці з’явились у зв’язку з процесом включення у світову економіку господарств колишніх соціалістичних країн.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.

 
< Попередня   Наступна >
 
Авторські реферати, курсові та дипломні роботи. Онлайн бібліотека підручників.
Studentam.net.ua © 2016